Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 701/265/23
Провадження № 2-др/711/123/23
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2023 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого судді Скляренко В.М.
при секретарі Копаєвій Є.В.,
за участі:
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси заяву представника відповідача про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
В провадженні суду перебувала на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.
06.10.2023р. суд ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог. Будь-якого рішення щодо судових витрат судом не приймалось.
10.10.2023р. на адресу суду надійшла заява представника відповідача про розподіл судових витрат, в якій заявлено вимогу про відшкодування відповідачу витрат на правову допомогу в сумі 12 000 грн.
В судове засідання позивачка не з'явилась, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.
Представник відповідача - адвокат Кирман О.Д., який діє на підставі ордеру серії СА №1034011 від 19.07.2023р., - в судовому засіданні підтримав вимоги про відшкодування відповідачу витрат на правову допомогу за рахунок позивачки та наполягав на їх задоволенні.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною першою статті 141 ПЦК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 7 ст. 141 ЦПК України).
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 141 ЦПК України).
По обставинам даної справи судом встановлено, що судові витрати по справі складаються із судового збору, що підлягав оплаті при поданні позивачкою позову до суду, та витрат відповідача на правову допомогу.
За наслідками розгляду справи судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, а тому витрати з оплати судового збору слід покласти на позивачку. Натомість позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки є особою з інвалідністю 2 групи, а відтак на підставі ч. 7 ст. 141 ЦПК України витрати з оплати судового збору слід віднести на рахунок держави.
Стосовно питання відшкодування відповідачу витрат на правову допомогу, то слід звернути увагу на наступне.
У частинах першій, другій статті 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137, ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу ним надано: договір про надання правничої допомоги від 17.07.2023р. з додатковою угодою до нього; акт приймання-передачі послуг від 09.10.2023р.
Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Проте, у частині третій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Надаючи оцінку вимогам відповідача про відшкодування витрат на правову допомогу в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.
Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015р.). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналіз змісту наданих стороною відповідача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій:
- вивчення та аналіз матеріалів справи та законодавства, що регулює спірні правовідносини;
- аналіз судової практики Верховного Суду щодо подібних спорів;
- підготовка процесуальних документів;
- участь в судових засіданнях.
В той же час слід звернути увагу, що необґрунтованою є вимога щодо оплати послуг адвоката за вивчення та аналіз законодавства, що регулює спірні правовідносини, і судової практики щодо подібних спорів, оскільки відповідна діяльність обумовлюється рівнем професійної компетентності надавача послуг.
Окремо суд бере до уваги, що заяви по суті справи, що подані стороною відповідача, були складені іншим представником відповідача (відзив, клопотання про витребування доказів), а адвокат Кирман О.Д. здійснював представництво відповідача у двох судових засіданнях (19.09.2023р. - з 14 год. 08 хв. до 14 год. 10 хв.; 06.10.2023р. - 10 год. 16 хв. до 12 год. 09 хв.) та складав заяву про розподіл судових витрат.
Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви відповідача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об'єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 12 000 грн. є необґрунтованою, оскільки не співмірна з реальним обсягом такої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, та не відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді).
За таких обставин, беручи до уваги розмір ціни позову, складність справи, обсяг виконаних представником відповідача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо розміру витрат відповідача на правову допомогу в межах суми 5000 грн., оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об'єм справи, а також наслідки розгляду справи.
Разом з тим, статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Системний аналіз змісту положень ч. 2, 3, 9 ст. 141 ЦПК України свідчить, що розподіл судових витрат за своєю природою є правовідновлювальною формою цивільної процесуальної відповідальності майнового характеру, що ґрунтується на сукупності методів правового регулювання відповідальності учасників справи, які допустили процесуальне правопорушення, що спричинило судові витрати, шляхом покладання на них обов'язку вчинити дії з відновлення майнового положення інших учасників цивільного процесу в порядку, передбаченому процесуальним законодавством. Основним принципом, за яким здійснюється розподіл судових витрат, є принцип пропорційності, який передбачає забезпечення розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими та мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються. У пропорційності розподілу судових витрат відображаються загальні засади справедливості та розумності.
Отже, одним з визначальних елементів, який є підставою для покладання на учасника справи обов'язку з відшкодування судових витрат іншому учаснику справи, є наявність причинного зв'язку між процесуальною дією, яку змушений вчинити один учасник справи, зазнаючи при цьому певних майнових втрат, та обставиною, що виникла з вини іншого учасника справи та зумовила необхідність вчинення певної процесуальної дії.
Відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
По обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що зверненню позивачки до суду з позовом до відповідача передували дії відповідача з розміщення ним допису у соціальній мережі Фейсбук у групі «Порадьте, будь ласка, в Маньківці», адміністратором якої є відповідач. Під даним дописом виникла дискусія між відповідачем та іншими учасниками групи. Дискусія, яка відбулася під постом відповідача на його сторінці у соціальній мережі Фейсбук, супроводжувалась неетичними та образливими висловлюваннями відповідача про особистість позивачки. Разом з тим, звертаючись до суду з позовом, позивачка підставою позову, спрямованого на захист її честі та гідності, визначила розповсюдження відповідачем недостовірної інформації про розмір доходу ГО «Волонтери Маньківщини» за 2020 рік, оскільки позивачка є керівником такої громадської організації, а відомості про значний розмір доходу громадської організації мають негативний характер, оскільки повідомляють третім особам про нібито збагачення позивачкою за рахунок благодійних внесків та допомоги ГО «Волонтери Маньківщини». Розглядаючи справу в контексті змісту принципу диспозитивності, суд оцінював обґрунтованість позовних вимог саме в аспекті оцінки висловлювань відповідача про розмір доходу ГО «Волонтери Маньківщини» за критеріями достовірності розповсюдженої інформації та звинувачень на адресу позивачки про неправомірне збагачення та незаконну діяльність, внаслідок чого дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність ухвалення рішення про відмову в позові. Проте, очевидним є той факт, що саме неетичні критичні висловлювання відповідача по відношенню до позивачки та провокативний характер таких висловлювань сприяли виникненню між сторонами спору, який став предметом судового розгляду, про що суд зазначав в мотивувальній частині рішення від 06.10.2023р., коли обґрунтовував свої висновки.
По обставинам спірних правовідносин для правильного вирішення спору суду необхідно було здійснити оцінку висловлювань відповідача в аспекті їх віднесення до тверджень про фактичні дані чи оціночних суджень, а поширеної ним інформації - на відповідність критеріям достовірності. Зазначена обставина не вимагала необхідності вчинення окремих процесуальних дій по збиранню додаткових доказів по справі чи якихось інших вагомих процесуальних дій, оскільки фактично сторони не оспорювали обставин спірних правовідносин, які підлягали доказуванню.
Суд бере до уваги, що учасники справи не обмежені у свободі вибору тактики процесуальної поведінки та мають необмежену свободу у реалізації права на правову допомогу. Проте, визначаючи необхідність відшкодування учаснику справи витрат на правову допомогу, суд має право надати оцінку таким витратам в контексті критеріїв доцільності та виправданості їх здійснення, а також врахувати поведінку учасника справи, як до відкриття провадження у справі так і після.
За таких обставин суд доходить висновку, що в даному випадку покладання на позивачку відповідальності у вигляді відшкодування відповідачу витрат на правову допомогу є непропорційним процесуальним заходом, який суперечить засадам справедливості і розумності з урахуванням того, що спір в даному випадку виник внаслідок неправильних дій відповідача, а отже на підставі ст. 11, ч. 3, 9 ст. 141 ЦПК України суд приходить до висновку про відсутність підстав для відшкодування відповідачу витрат на правову допомогу та необхідність покласти відповідні витрати на самого відповідача.
З урахуванням вищевикладеного у суду відсутні підстави для ухвалення по справі додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, оскільки судом не встановлено підстав для здійснення компенсації судових витрат учасникам справи.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 2, 11-13, 72, 81, 82, 133, 141, 142, 270 Цивільного процесуального кодексу України , суд, -
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви представника відповідача - ОСОБА_3 - адвоката Кирмана Олександра Дмитровича про ухвалення додаткового рішення - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складений 24 жовтня 2023 року.
Головуючий: В.М. Скляренко