ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про повернення позовної заяви
23 жовтня 2023 рокум. ПолтаваСправа № 440/14263/23
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Удовіченко С.О., розглянувши матеріали адміністративного позову Приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Шимки Ольги Миколаївни до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Шимка Ольга Миколаївна через свого представника звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства юстиції України в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати пункт третій результативної частини наказу Міністерства юстиції України № 3209/5 від 01 серпня 2022 року "Про задоволення скарги", яким тимчасово заблоковано приватному нотаріусу Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Шимці Ользі Миколаївні доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань строком на 3 (три) місяці;
- визнати протиправними та скасувати пункти чотири, шість, вісімнадцять, дев'ятнадцять, описової частини наказу Міністерства юстиції України № 3209/5 від 01 серпня 2022 року "Про задоволення скарги".
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року позовну заяву Приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Шимки Ольги Миколаївни до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення залишено без руху.
Встановлено, що недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів на їх підтвердження.
Копію ухвали доставлено представнику позивача 03 жовтня 2023 року.
12 жовтня 2023 року до Полтавського окружного адміністративного суду через "Електронний суд" надійшла заява представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
В обгрунтування заяви представник позивача зазначив:
"По-перше, позивачка. ОСОБА_1 з метою відновлення свого стану здоров'я, 14.11.2022 року перегнула державний кордон України та поїхала до Грузії, м. Марнсулі та повернулась до України лише 15.01.2023 року. Фактично, остання не була в Україні 2 місяці, шо підтверджується відміткою в закордонному паспорті ОСОБА_1 .
По-друге, про винесення оскаржуваного наказу як про факт, ОСОБА_1 дізналася наступного після його винесення дня - 02.08.2022 року. Зокрема. її доступ як нотаріуса до відповідних реєстрів було зупинено, блоковано. Але. ОСОБА_1 була позбавлена можливості оцінити законність та обгрунтованість наказу від 01.08.2022 за №3209/5 "Про задоволення скарги" у серпні 2022 року, який став підставою блокування став оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України.
Їй не було відомо повного змісту нього наказу; всупереч існуючим процедурам її не було викликано на засідання з розгляду скарги, за наслідком якого винесено оскаржуваний наказ та не запропонували надати пояснення у ході розгляду скарги.
Тому ОСОБА_1 станом на серпень місяць не мала повного розуміння підстав, з яких вона могла б звернутися з позовом про скасування цього наказу.
Повернувшись на робоче місце 17.01.2023 року ОСОБА_1 після перебування за кордоном, діючи в межах встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, почала готувати позов до суду. У ході підготовки стало зрозуміло, шо для подання позову слід отримати у Міністерства юстиції України додаткові відомості та документи.
З огляду на вказане вище. ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України направлено листа від 17.01.2023 № 4/01-16 з проханням надати розпорядчого документу на підставі якого. їй, як приватному нотаріусу Полтавського нотаріального округу Ши.мці О.М. заблоковано доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. А також надати відповідне роз'яснення, обґрунтування причин блокування доступу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, у якому чітко та детально описати можливі порушення з посиланням на конкретні документи та норми актів законодавства У країн и.
Оскільки певний час ОСОБА_1 відповіді на запит від Міністерства юстиції України не отримала, то повторно надіслала листа на адресу Відповідача від 14.02.2023 №1 13/01-16.
Очікуючи відповіді на свої запити, ОСОБА_1 обгрунтовано вважала, що достеменно та поза розумним сумнівом можливе порушення її права буде слідувати зі запитуваних нею від Міністерства юстиції України документів. А тому виходила з того, що строки звернення з позовом слід буде відраховувати саме від дати отримання нею відповіді Міністерства юстиції України на вищезгадані запити".
Вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду у справі № 440/14263/23 та оцінюючи доводи представника позивача зазначені у заяві від 12 жовтня 2023 року, суд приходить до наступних висновків.
За змістом частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з підстав для поновлення строку може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Реалізувати своє право на захист у порядку адміністративного судочинства, потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні та об'єктивні причини.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22.
Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому законами України затверджено відповідні укази Президента України, якими строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, а потім з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частинами першою та четвертою статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону № 389-VIII).
Полтавський окружний адміністративний суд не припиняв роботи у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану, безперервно здійснював своє діяльність, забезпечував усім особам, у тому числі й позивачу, можливість реалізації права на судовий захист. В умовах воєнного стану доступ до суду є безперешкодним та безперервним у межах режиму роботи суду.
Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Перебіг процесуального строку на звернення до суду з позовом у цій справі розпочався та закінчився у період повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України.
Критеріями оцінки причин поважності пропуску строку звернення до суду є: 1) обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк (є причиною); 2) обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла або тривала протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 473/2236/17.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Доводи позивача про погіршення стану її здоров'я та від'їзд за кордон 14 листопада 2022 року саме для лікування не підтверджені позивачем належними та допустимими доказами.
За твердженням позивача, вона перебувала за кордоном з 14 листопада 2022 року по 15 січня 2023 року, тобто позивач повернулася в Україну в межах строку звернення до суду, який закінчився лише 03 лютого 2023 року, а тому позивач мала реальну можливість звернутися до адміністративного суду у межах шестимісячного строку, встановленого законом.
Позивач стверджує, що не звернулася до суду з позовом у строк, встановлений законом, зокрема, у зв'язку з надісланням до Міністерства юстиції України листа від 17 січня 2023 року з проханням надати документи та роз'яснення, та листа від 14 лютого 2023 року про надання інформації, копії яких позивачем додано до позову.
Разом з тим, по перше: позивачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження фактичного надіслання листів від 17 січня 2023 року та від 14 лютого 2023 до Міністерства юстиції України, а по друге: відсутність можливості у позивача самостійно подати докази не є перешкодою для звернення з позовом до адміністративного суду, оскільки статтею 80 КАС України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
При цьому, наданий до суду Журнал реєстрації вихідної документації не підтверджує направлення, доставлення та вручення вищевказаних листів, а є лише частиною діловодства нотаріуса для реєстрації (обліку) нотаріальних документів і документів, на підставі яких вчиняються нотаріальні дії.
Стосовно посилань представника позивача, що очікуючи відповіді на свої запити, ОСОБА_1 обгрунтовано вважала, що достеменно та поза розумним сумнівом можливе порушення її права буде слідувати зі запитуваних нею від Міністерства юстиції України документів, а тому виходила з того, що строки звернення з позовом слід буде відраховувати саме від дати отримання нею відповіді Міністерства юстиції України на вищезгадані запити, суд не приймає до уваги з огляду на те, що позивач фактично лютого 2023 року не цікавився долею вищевказаних листів.
Крім того, в разі порушення прав позивача тривалим не розглядом його листів (запитів), останній не обмежений у праві звернутися до суду із відповідним позовом.
При цьому, направлення вищевказаних листів не змінює дату коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права; ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, адже матеріали позову не містять належних доказів, що свідчили б про відсутність у позивача об'єктивної можливості звернутись як до компетентного органу, так і до суду протягом розумного строку.
Такі висновки суду відповідають позиції Верховного Суду, що наведена, зокрема, у постановах від 06 лютого 2018 року у справі №607/7919/17, від 16 травня 2018 року у справі №521/9634/17, від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19.
Суд зазначає, що вчинення дій щодо врегулювання спору у досудовому порядку шляхом тривалого листування з відповідними органами не можна вважати поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки ця обставина не є непереборною та такою, що унеможливила своєчасне звернення до суду.
Верховний Суд в постанові від 11 листопада 2021 року у справі №260/611/21 зазначив, що "... реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. При цьому, отримання позивачем листа відповідача від 10 грудня 2020 №1723/02-12 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку".
Як зазначив суд в ухвалі про залишення позову без руху, обставини оголошення позивачу 16 березня 2023 року підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 365-2 КК України, та обрання позивачу 17 березня 2023 року запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, виникли вже після закінчення строку звернення до суду з даним позовом, тобто після 03 лютого 2023 року, а тому суд відхиляє доводи позивача з посиланням на ці обставини, як на такі, що перешкодили позивачу своєчасно звернутися до суду з позовом у межах шестимісячного строку, встановленого законом.
Крім того, Верховний Суд при розгляді справи № 420/334/19 у постанові від 29 вересня 2021 року зазначив, що: "... ні наявність кримінального провадження, ні перебування під вартою не унеможливлюють звернення позивача до суду за захистом своїх прав через представника у встановлений законом строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права".
Отже, позивачем не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення до суду протягом встановленого законом строку їх оскарження, а наведені позивачем обставини не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду.
Суд зазначає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2020 року у справі № 536/2248/17.
Варто також, зазначити, що представником позивача фактично вказані підстави поважності пропуску строку звернення до суду, яким надавалась правова оцінка при постановленні ухвали про залишення позову без руху.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що підстави для поновлення строку, зазначені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду, не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду, тому заява про поновлення строку звернення до суду не підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Також пунктом 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків (частина п'ята статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи наведене, позовна заява підлягає поверненню позивачеві.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, -
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви представника Приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Шимки Ольги Миколаївни про визнання причин пропуску строку звернення до суду та поновлення строку звернення до суду відмовити.
Позовну заяву Приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Шимки Ольги Миколаївни до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення повернути особі, яка її подала, а саме - представнику позивача.
Копію ухвали направити особі, яка її подала, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення судового рішення шляхом подання апеляційної скарги в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Удовіченко