ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
. 23 жовтня 2023 року м. ПолтаваСправа №440/5586/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення Управління Державної міграційної служби в Полтавській області № 10 від 28 березня 2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_2 .
Підставою звернення до суду з цим позовом є переконання позивача про порушення відповідачем-суб'єктом владних повноважень його прав та законних інтересів у сфері публічно-правових відносин.
Позов обґрунтований тим, що відповідач за відсутності достатніх для цього правових підстав скасував дозвіл позивача на імміграцію в Україну.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 року позовну заяву залишено без руху через невідповідність останньої вимогам статей 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в цій справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву зазначив, що дозвіл позивача на імміграцію в Україну від 12 лютого 2008 року скасований у зв'язку із виявленням факту подання позивачем свідомо неправдивих відомостей для його оформлення.
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що позивач у 2006 році прибула в Україну разом зі своєю донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до свого брата ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкав у с. Крива Руда Кременчуцького (тоді Семенівського) району Полтавської області з метою постійного проживання.
У зв'язку із вказаними обставинами позивач перебувала на обліку в Семенівському районному відділу Управління Міністерства внутрішніх справ в Полтавській області з 20 жовтня 2006 року та постійно продовжувала реєстрацію до отримання дозволу на імміграцію.
03 березня 2006 року між позивачем та громадянином України ОСОБА_5 укладено шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач народила сина ОСОБА_6 , який набув громадянство України за народженням.
30 грудня 2006 року позивач подала заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 3 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію" як особа, яка має право на отримання дозволу на імміграцію поза квотою (набуття громадянства України за територіальним походженням).
12 лютого 2008 року відділом ГІРФО УМВС України в Полтавській області позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну.
11 березня 2008 року позивача документовано посвідкою на постійне проживання в Україні безстроково.
За результатами розгляду запиту Глобинського відділу ДРАЦС у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління юстиції від 04 лютого 2023 року № 67.20.3-48 щодо перевірки законності перебування позивача на території України, відповідачем встановлено, що під час отримання дозволу на імміграцію у 2008 році позивач не надала інформації щодо укладення шлюбу/зімни сімейного стану, зміни дошлюбного прізвища, відомостей про свого чоловіка.
Зазначені обставини зумовили висновок відповідача про повідомлення позивачем під час оформлення дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей щодо фактів, які мають істотне значення для вирішення питання про надання/відмову у наданні дозволу на імміграцію та прийняття рішення про скасування такого дозволу.
28 березня 2023 року Управлінням Державної міграційної служби в Полтавській області прийняте рішення № 10 від 28 березня 2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_2 .
Не погодившись з правомірністю зазначеного рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд виходить з такого.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства регулюється Законом України "Про імміграцію".
За правилами пункту 3 частини третьої статті 4 зазначеного Закону дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
У розумінні частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство" право на набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" , або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Як встановлено судом, позивач ініціювала питання щодо отримання дозволу на імміграцію у зв'язку з наявністю обставин, передбачених пунктом 3 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію", а не на підставі укладення шлюбу як одному з подружжя, як те передбачено пунктом 1 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію".
За викладених обставин суд вважає, що ненадання позивачем інформації щодо укладення шлюбу/зімни сімейного стану, зміни дошлюбного прізвища, відомостей про свого чоловіка під час оформлення у 2008 році дозволу не імміграцію не мало істотного значення для прийняття рішення про надання такого дозволу, а тому відхиляє відповідні доводи органа ДМС.
Принагідно суд вважає за доцільне зауважити, що 03 січня 2007 року у зв'язку з набуттям статусу матері дитини, яка набула громадянство України за народженням, у позивача виникла додаткова підстава для набуття дозволу на імміграцію поза квотою імміграції на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію".
Разом із тим, відповідач виявив певні недоліки, допущені під час видачі ОСОБА_2 дозволу на імміграцію від 12 лютого 2008 року (в тому числі й у своїй роботі - неточності, допущені щодо перевірки поданих заявником відомостей, зазначення підстав видачі дозволу на імміграцію та строку його дії) і лише у 2023 році, тобто після спливу п'ятнадцятирічного строку з дня видачі документа вирішив усунути зазначені недоліки у спосіб скасування позивачу такого дозволу.
Правилами статті 12 Закону України "Про імміграцію" передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").
Відтак, викладені у спірному рішенні мотиви скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну не узгоджуються зі змістом статті 12 Закону України "Про імміграцію".
Як зазначалось вище, підставою для скасування дозволу на імміграцію є, зокрема, випадок, коли з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
Відповідачем не надано доказів свідомого подання позивачем неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, оскільки підстави, на які посилається відповідач не мали жодного вирішального випливу на прийняття органом ДМС рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію на підставі пункту 3 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію".
Слід зауважити, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення органом виконавчої влади конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття. Недотримання законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії зумовлює його протиправність.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У дослідженому судом випадку відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість спірних дій, а позивачем не надано доказів на спростування наявності підстав для їх вчинення.
За викладених обставин суд визнає спірне рішення Управління Державної міграційної служби в Полтавській області № 10 від 28 березня 2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну таким, що прийнятий не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України та необґрунтовано, що має своїм правовим насідком визнання його протиправним та скасування, а тому позовні вимоги у цій справі належить задовольнити.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору загальному розмірі 1073,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
ВИРІШИВ:
. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області ( вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, Полтавська область, 36039, ЄДРПОУ 37829297) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби в Полтавській області № 10 від 28 березня 2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору загальному розмірі 1073 (одну тисячу сімдесят три) гривні 60 (шістдесят) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, Полтавська область, 36039, ЄДРПОУ 37829297).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.О. Чеснокова