КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про повернення позовної заяви
23 жовтня 2023 року м. Київ № 320/35093/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у встановленні та виплаті з 01.07.2021 року щомісячної доплати у розмірі 2000 грн. до призначеної пенсії ОСОБА_1 (у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, обчисленої на підставі довідки від 01.09.2021 року №8868 в розмірі 89% від суми грошового забезпечення, без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 01 квітня 2019 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, обчисленої на підставі довідки від 01.09.2021 року №8868 в розмірі 89% від суми грошового забезпечення, з урахуванням щомісячної доплати в сумі 2000 грн., відповідно до Постанови КМУ від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 01 липня 2021 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, обчисленої на підставі довідки від 01.09.2021 року №8868 в розмірі 89% від суми грошового забезпечення, з урахуванням щомісячної доплати в сумі 2000 грн., відповідно до Постанови КМУ від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», та з урахуванням індексації пенсії згідно постанови КМУ від 16 лютого 2022 р. №118, без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 01 березня 2022 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, обчисленої на підставі довідки від 01.09.2021 року №8868 в розмірі 89% від суми грошового забезпечення, з урахуванням щомісячної доплати в сумі 2000 грн., відповідно до Постанови КМУ від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», з урахуванням індексації пенсії згідно постанови КМУ від 16 лютого 2022 р. №118 та індексації пенсії згідно постанови КМУ від 24 лютого 2023 р. №168, без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 01 березня 2023 року, та провести виплату недоотриманих пенсійних коштів по дату ухвали остаточного рішення, з урахуванням сум вже отриманих ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
За результатом розгляду матеріалів позовної заяви суд дійшов висновку про необхідність її повернення з огляду на таке.
Частиною першою ст.21 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Згідно із частиною першою ст.172 Кодексу адміністративного судочинства України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Суд зауважує, що зазначені правові норми стосовно можливості заявлення позивачем пов'язаних між собою вимог в одному позові направлені на гарантування процесуальної економії в межах судового розгляду, а також на забезпечення єдності судової практики, з огляду на те, що спірні правовідносини, задля вирішення яких позивач звертається до суду, пов'язані між собою єдиними підставами їх виникнення або поданими доказами, внаслідок чого окремий розгляд цих вимог в межах різних проваджень є недоцільним та не сприяє унифікованості національної судової практики.
При цьому, обов'язковою умовою такого об'єднання є спільність підстав виникнення спірних правовідносин або спільність поданих доказів.
Водночас, аналіз заявлених позивачем вимог свідчить про їх непов'язаність між собою через їх виникнення на підставі різних обставин та на підставі різних доказів.
Суд зазначає, що у позовній заяві позивачем об'єднано позовні вимоги, які можна розділити на такі окремі блоки:
- щодо визнати протиправними дій відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром з 01.04.2019;
- щодо визнати протиправними дій відповідача щодо відмови у встановленні та виплаті позивачу з 01.07.2021 року щомісячної доплати у розмірі 2000 грн. до призначеної пенсії у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб»;
- щодо зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії, обчисленої на підставі довідки від 01.09.2021 року №8868 в розмірі 89% від суми грошового забезпечення, з урахуванням щомісячної доплати в сумі 2000 грн., відповідно до Постанови КМУ від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», та з урахуванням індексації пенсії згідно постанови КМУ від 16.02.2022 №118, починаючи з 01.03.2022, та постанови КМУ від 24.02.2023 №168, починаючи з 01.03.2023, без обмеження максимального розміру пенсії.
Суд звертає увагу, що правовідносини між позивачем та відповідачем не пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами, оскільки склались за різних обставин, за різного правового регулювання та на підставі різних дій суб'єкта владних повноважень. При цьому, включення цих двох позовних вимог в один пункт прохальної частини позовної заяви не нівелює той факт, що правове регулювання правовідносин, об'єднаних позивачем в один пункт, є різним та вказані правовідносини виникли за різних обставин.
Вказане свідчить про те, що в основу спірних правовідносин покладено різні підстави їх виникнення, та різні докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги.
Відповідно, різним є і правове регулювання спірних правовідносин.
Суд зауважує, що лише виникнення спірних правовідносин між тими самими суб'єктами не є достатньою підставою для об'єднання не пов'язаних між собою вимог в одне провадження.
Фактично, звернувшись до суду з таким позовом, позивач має намір одночасно врегулювати усі наявні у нього спірні правовідносини з відповідачем, незважаючи на те, що підстави їх виникнення є різними та не пов'язаними між собою, а також не враховуючи, що таке об'єднання непов'язаних між собою вимог ускладнить розгляд справи.
Таким чином, дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем позовні вимоги мають різні підстави їх виникнення, які не пов'язані між собою, та обґрунтовуються різними доказами, що, у свою чергу, не відповідає правилам об'єднання позовних вимог, які викладені у статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
У даному випадку підстави для застосування положень статті 172 КАС України відсутні, оскільки ані підстави виникнення, ані подані докази не є спільними (не є пов'язаними) щодо одночасно заявлених позивачем вимог.
З огляду на те, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, встановлені КАС України, суд вважає за необхідне позовну заяву повернути позивачеві з усіма доданими до неї документами.
У пункті 35 рішення у справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" від 12.03.2009 (Заява № 20347/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія A, N 18, сс. 17-18, пп. 35-36). Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб (див. рішення у справі "Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства" (Stubbings and Others v. the United Kingdom) від 22 жовтня 1996 року, Reports 1996-IV, с. 1502-3, пп. 51-52; і у справі "Толстой Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, серія A, N 316-B, сс. 80-81, пп. 62-67). Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія A, N 93, сс. 24-25, п. 57).
У пункті 31 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30.05.2013 (Заява № 49069/11) Європейський суд з прав людини також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду “за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб” (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі “Ешингдейн проти Сполученого Королівства” (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що “надмірний формалізм” може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах “Zubac v. Croatia”, “Beles and Others v. the Czech Republic”, №47273/99, пп. 50-51 та 69, та “Walchli v. France”, №35787/03, п. 29).
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Передбачене статтею 169 КАС України право суду на повернення позовної заяви у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог є законодавчо закріпленим процесуальним обмеженням, встановленим державою з метою регулювання процедурних питань з метою їх упорядкування, дотримання процесуальної економії та недопущення завантаження процесу ускладненими позовними заяви, вимоги яких мають розглядатися в окремих провадженнях.
Суд зазначає, що повернення позовної заяви позивачеві свідчить не про допущення судом надмірного формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин, тобто є необхідним (позитивним) формалізмом, який сприяє належному здійсненню правосуддя. При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, оскільки не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду у належному (встановленому законом) порядку.
При цьому суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що належний порядок звернення до суду полягає у необхідності поданні позивачем окремих позовів, які стосуються:
1) оскарження дій відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром з 01.04.2019;
2) оскарження дій відповідача щодо відмови у встановленні та виплаті позивачу з 01.07.2021 року щомісячної доплати у розмірі 2000 грн. до призначеної пенсії у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб»;
3) вимоги про зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії, обчисленої на підставі довідки від 01.09.2021 року №8868 в розмірі 89% від суми грошового забезпечення, з урахуванням щомісячної доплати в сумі 2000 грн., відповідно до Постанови КМУ від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», та з урахуванням індексації пенсії згідно постанови КМУ від 16.02.2022 №118, починаючи з 01.03.2022, та постанови КМУ від 24.02.2023 №168, починаючи з 01.03.2023, без обмеження максимального розміру пенсії.
Правовий висновок щодо необхідності повернення позовних заяв у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог викладено Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 у справі №917/1377/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80470812), від 27.02.2019 у справі №922/2225/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80308662), від 14.08.2018 у справі №910/3569/188 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 75896052).
Відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
1. Позовну заяву повернути позивачеві з усіма доданими до неї документами.
2. Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Дудін С.О.