УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 205/4732/22
провадження № 51-6354ск23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката
ОСОБА_5 на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська
від 17 липня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня
2023 року в кримінальному провадженні № 12022041690000430 щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
громадянина України, уродженця м. Верхньодніпровська Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу 09 червня 2020 року Верхньодніпровським районним судом Дніпропетровської воласті за ч. 2
ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК)
до покарання із застосуванням ст. 71 цього Кодексу
у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1
ст. 309, ч. 1 ст. 307 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2023 року, залишеним без зміни ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня
2023 року, ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено до покарання: за ч. 1
ст. 309 КК - у виді обмеження волі на строк 2 роки; ч. 1 ст. 307 КК - у виді позбавлення волі на строк 6 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_4 засуджено за те, що він, маючи умисел, спрямований на незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів з метою їх подальшого незаконного збуту у місце позбавлення волі - ДУ «Дніпровська виправна колонія № 89» (далі - ДУ «ДВК № 89»), розташовану на вул. Данила Галицького,
буд. 1А у м. Дніпрі, а також для особистого вживання, у невстановлені досудовим розслідуванням місці, час та спосіб незаконно придбав наркотичний засіб «метадон», розфасований до 12 паперових згортків.
Після цього паперові згортки у кількості 10 штук з наркотичним засобом «метадон» ОСОБА_4 пристосував до перекидання через зовнішню огорожу ДУ «ДВК № 89», тобто до збуту іншим особам, а саме помістив їх у поліетилен та у згорток з-під цукерки «Віденські», який огорнув поліетиленовою обгорткою разом із камінням. При цьому два паперові згортки з наркотичним засобом «метадон» з метою подальшого особистого вживання без мети збуту ОСОБА_4 помістив до гаманця, який знаходився при ньому.
Через невстановлений період часу ОСОБА_4 поклав до кишені сумки, одягнутої
на ньому, пристосований до перекидання наркотичний засіб «метадон», тобто почав незаконно зберігати при собі наркотичний засіб з метою збуту.
09 травня 2022 року приблизно о 16:00 ОСОБА_4 , зберігаючи при собі вище вказаний згорток із наркотичним засобом «метадон», реалізуючи умисел, спрямований
на незаконний збут наркотичних засобів, прибув на територію, прилеглу
до зовнішнього периметру ДУ «ДВК № 89», де мав намір перекинути наркотичні засоби через зовнішню огорожу на територію виправної колонії для передачі іншим особам.
Однак, ОСОБА_4 був зупинений співробітниками оперативного відділу ДУ «ДВК
№ 89», яким повідомив, що має при собі наркотичний засіб «метадон», пристосований для перекидання через огорожу колонії.
В подальшому 09 травня 2022 року в період часу з 16:35 до 16:45 ОСОБА_4 добровільно самостійно зі шкіряної сумки, яка була при ньому, дістав та надав
для огляду згорток, обмотаний клейкою стрічкою, при відкритті якого виявлено каміння та згорток з-під цукерки «Віденські», всередині якого знаходилось
10 паперових згортків, в кожному з яких - паперові згортки, запаяні на кінцях
із порошкоподібною речовиною білого кольору кристалічного походження. Також ОСОБА_4 добровільно видав з гаманця, який знаходився при ньому, 2 паперові згортки, запаяні на кінцях, із порошкоподібною речовиною білого кольору кристалічного походження всередині.
Загальна маса наркотичного засобу «метадон», який ОСОБА_4 незаконно придбав та зберігав з метою збуту та для особистого вживання, складає 1,5395 г, що перевищує невеликі розміри.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник у касаційній скарзі, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити оскаржені судові рішення, призначивши його підзахисному більш м'яке покарання та звільнивши від його відбування з випробуванням.
Свої вимоги захисник мотивує тим, що суди не врахували належним чином конкретних обставин справи та всіх даних про особу винного, який під час складання протоколу огляду місця події добровільно видав паперові згортки із наркотичною речовиною,
під час досудового розслідування свою вину визнав частково, щиро покаявся та просив вибачення у судах обох інстанцій. На вищенаведене, як зазначає захисник,
не звернув уваги і суд апеляційної інстанції. Крім того, просить касаційний суд визнати пом'якшуючими покарання обставинами щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, що дало б змогу призначити його підзахисному покарання на підставі
ст. 69 КК, а саме нижче нижчої межі, встановленої в санкції статті. Вважає, що з огляду на усі дані про особу засудженого існує можливість звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,
що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення
у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 307 КК, і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисника не оспорюються.
Доводи захисника щодо невідповідності призначеного його підзахисному покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість колегія суддів вважає необґрунтованими.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару,
а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і
не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Статтею 69 КК регламентовано, що за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
За правилами ст. 75 КК, у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого
без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою
є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають
на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права.
Як убачається із долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_4 , дотримуючись наведених вимог закону України про кримінальну відповідальність, врахував ступінь тяжкості скоєних кримінальних правопорушень, дані про особу винного, який має судимості, на обліку
у нарколога та психіатра не перебуває, офіційно не працює, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, а також взяв до уваги відсутність обставин,
що пом'якшують покарання, та обтяжуючу покарання обставину - рецидив злочинів.
Урахувавши усі обставини, які за законом мають правове значення, в тому числі й ті, на які посилається захисник у своїй касаційній скарзі, суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення винного без реального відбування ним призначеного покарання.
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4
за апеляційною скаргою його захисника ОСОБА_5 , доводи якої є аналогічними доводам його касаційної скарги, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення.
При цьому суд зазначив, що призначене засудженому покарання є законним, справедливим, достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів,
а належних підстав для пом'якшення призначеного покарання за видом та/або розміром за власною ініціативою в порядку ч. 2 ст. 404 КПК не вбачає.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду, проаналізувавши доводи захисника
в частині можливості визнання пом'якшуючою покарання обставиною щирого каяття обвинуваченого, обґрунтовано зазначила, що щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Вказала колегія суддів і на те,
що з наданих матеріалів вбачається, що обвинувачений ОСОБА_4 під час допиту
в суді першої інстанції свою вину не визнав, відмовився від надання показань
на підставі ст. 63 Конституції України, також в матеріалах справи відсутні дані про те, що обвинувачений виявляв дійсне бажання залагодити свою провину, здійснив дії, спрямовані на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.
Крім того, як убачається з оскарженої ухвали, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про неможливість виправлення ОСОБА_4 без реального відбування покарання з огляду на відомості про його особу.
При цьому суд обґрунтовано зазначив, що у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_6 засуджено за те, що він, відбувши покарання за вчинення злочину проти власності, маючи не зняту і не погашену судимість, через короткий проміжок часу вчинив новий умисний злочин. Таким чином, незважаючи на реальне відбуття ним покарання у виді позбавлення волі, ОСОБА_4 належних висновків для себе не зробив та навіть за таких обставин його виправлення досягнуте не було, що свідчить
про стійкість його протиправної поведінки та антисоціальну спрямованість його особи.
Також ОСОБА_4 раніше вже звільнявся від відбування покарання за правилами
ст. 75 КК з випробуванням, втім вчинив новий злочин у період іспитового строку,
що потягло призначення йому покарання за наступним вироком суду із застосуванням положень ст. 71 КК.
З наведеними в оскаржених судових рішеннях висновками погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
Таким чином, Суд не вбачає підстав для зміни оскаржуваних судових рішень внаслідок невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, та не вважає призначене покарання явно несправедливим через його суворість.
В касаційній скарзі захисника не наведено переконливих доводів на обґрунтування невиправданої суворості призначеного ОСОБА_4 покарання, наявності у нього щирого каяття чи активного сприяння розкриттю злочину, а також необхідності застосування до нього положень статей 69, 75 КК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень, Судом
не встановлено.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд,
постановив:
Відмовити захиснику ОСОБА_5 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська
від 17 липня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня
2023 року щодо ОСОБА_4 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3