Справа № 592/14792/23
Провадження № 2/592/3245/23
УХВАЛА
про залишення позовної заяви без руху
23 жовтня 2023 року м.Суми
Суддя Ковпаківського районного суду м. Суми Литовченко О.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Рибалко Клавдія Дмитрівна про визнання факту та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Представник позивача ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом та просить:
- встановити факт проведення повного розрахунку в сумі 770000 грн. та виконання ОСОБА_1 договору купівлі-продажу 29/100 часток нежитлового приміщення від 24.11.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Рибалко Клавдією Дмитрівною та зареєстрованого в реєстрі під №2557, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
- встановити факт проведення повного розрахунку в сумі 567000 грн. та виконання ОСОБА_1 договору купівлі-продажу 25/100 часток нежитлового приміщення від 29.12.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського
нотаріального округу Рибалко Клавдією Дмитрівною та зареєстрованого в реєстрі під №2943, кладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
- зобов'язати ОСОБА_2 звернутись із письмовою заявою про підтвердження повного розрахунку зі сторони ОСОБА_1 за придбання 29/100 часток нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 до приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Рибалко Клавдії Дмитрівни відповідно до п.3.2. Договору купівлі-продажу 29/100 часток нежитлового приміщення від 24.11.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Рибалко Клавдією Дмитріївною та зареєстрованого в реєстрі під №2557.
- зобов'язати ОСОБА_2 звернутись із письмовою заявою про підтвердження повного розрахунку зі сторони ОСОБА_1 за придбання 25/100 часток нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 до приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Рибалко Клавдії Дмитрівни відповідно до п.3.2. Договору купівлі-продажу 25/100 часток нежитлового приміщення від 29.12.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Рибалко Клавдією Дмитрівною та зареєстрованого в реєстрі під №2557.
Позовна заява не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
У позовній заяві не зазначено:
- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
- зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
До позовної заяви не додано доказів, що підтверджують вказані обставини.
Позивач у позовній заяві просить встановити факти проведення повного розрахунку та зобов'язати вчинити дії ОСОБА_4 . Однак до матеріалів позовної заяви додано копії дублікатів квитанцій про оплату на ім'я ОСОБА_5 , тобто на ім'я іншої особи, ніж з якою укладено відповідні спірні договори. Будь-які інші ідентифікуючи ознаки одержувача грошових коштів відсутні.
Також суддя констатує, що згідно зазначених у позовній заяві договорів купівлі-продажу часток нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , вказані приміщення використовуються для здійснення підприємницької діяльності (нерухоме майно комерційного призначення).
Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичний осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрований як ФОП, одним із видів економічної діяльності - 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-81, 89, 228, 229, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів.
Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства (стаття 1 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч.1ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За приписами п. 1,6 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Як зазначив Верховний Суд у постанові справа № 643/696/20 (провадження № 61-15849св20), під господарською діяльністю потрібно розуміти діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна діяльність) (частини перша та друга статті 3 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року).
Тобто для встановлення факту користування позивачем нерухомістю з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності ним як фізичною особою - підприємцем з використанням даного нерухомого майна, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.
Для встановлення цього факту користуванн з метою здійснення господарської чи підприємницької діяльності визначальним є факт здійснення фізичною особою-підприємцем певної господарської діяльності з використанням нерухомого майна (виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг з метою отримання прибутку).
Статтею 1 ГК України передбачено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Стаття 42 ГК України визначає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Статтями 25 та 26 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Статтею 42 Конституції України визначено, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Це ж право закріплене й у частині першій статті 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Частиною другою статті 50 ЦК України визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
У частині першій статті 58 ГК України передбачено, що суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.
Згідно із частинами першою та третьою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність, зокрема, безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.
Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Отже фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур, не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання.
З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 № 2147-VIII до юрисдикції господарських судів належать розгляд спорів, що виникли при виконанні правочинів у господарській діяльності. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 по справі № 910/1733/18, провадження № 12-170гс18).
Обґрунтування підстав звернення до місцевого суду у порядку цивільного судочинства позовна заява не містить, конкретних доказів на підтвердження викладених обставин до позову не долучено.
З огляду на викладене, відповідно до частин 1 і 2 статті 185 ЦПК України позовну заяву слід залишити без руху, запропонувавши позивачу протягом десяти днів з дня вручення ухвали усунути зазначені недоліки шляхом: подачі позовної заяви з урахуванням викладених у даній ухвалі недоліків; долучення до позовної заяви всіх наявних доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги; подачі позовної зави та доданих до неї документів, приведених у відповідність до вимог статей 175 і 177 ЦПК України.
Роз'яснити позивачу, що у разі не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Керуючись частиною 1 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України, суддя,
постановив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Рибалко Клавдія Дмитрівна про визнання факту та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Повідомити позивача про необхідність усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали та роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали, позовна заява вважатиметься неподаною і буде повернута.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Литовченко