621/3998/23
2-о/621/99/23
УХВАЛА
іменем України
23 жовтня 2023 року м. Зміїв
Зміївський районний суд Харківської області :
головуючий - суддя Овдієнко В. В.
заявник - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ,
заінтересована особа - ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ,
заінтересована особа - Служба у справах дітей Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області, місцезнаходження: вул. Лиманська, буд. 22, м. Зміїв, Чугуївський район, Харківська область, 63404, код ЄДРПОУ: 43919147,
у справі за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення,
УСТАНОВИВ:
19.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив: встановити факт перебування неповнолітніх (віком до вісімнадцяти років) дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на його утриманні.
На обґрунтування заяви вказав, що 03.07.2021 він та ОСОБА_2 зареєстрували свій шлюб (актовий запис № 99).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них із ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 .
Від попереднього шлюбу у ОСОБА_2 є син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також, у ОСОБА_2 є дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , при реєстрації народження якої запис про її батька у Книзі реєстрації народжень було записано за тодішнім прізвищем ОСОБА_2 , а ім'я та по батькові батька ОСОБА_5 було записано за вказівкою ОСОБА_2 .
До дати реєстрації їхнього із ОСОБА_2 шлюбу, так і після такої реєстрації, діти проживали разом із ними як одна сім'я. Вони спільно із ОСОБА_2 їх утримували та утримують до теперішнього часу.
Відповідно, станом на дату подання цієї заяви він із ОСОБА_2 спільно виховує та утримує трьох неповнолітніх дітей: їхнього спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Він перебуває на військовій службі, отримує достатні кошти, які ним витрачаються виключно на утримання його родини, та які в повній мірі забезпечують всі матеріальні потреби його та ОСОБА_2 дітей. Також, до мобілізації він постійно працював, мав достатню для утримання дітей заробітну плату, у разі звільнення його з військової служби він повернеться до попереднього місця роботи.
Сама ж ОСОБА_2 на даний момент перебуває у відпустці по догляду за їхнім сином ОСОБА_3 до досягнення ним трьох років. Також, ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 через органи виконавчої служби не отримує.
Тобто, всі зазначені вище обставини свідчать про те, що неповнолітні діти ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебувають на його утриманні.
Проте, відсутність належного документального підтвердження факту такого утримання звужує його права, зокрема, позбавляє його можливості скористатися правом, встановленим частиною четвертою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", та звільнитись з військової служби для того, щоб більше часу приділяти своїй родині, та в подальшому забезпечити гідне та достатнє утримання і виховання своїх дітей.
Ознайомившись із заявою, дійшов наступного:
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені в частині першій статті 19 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20.
Відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4, частини 7 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: 2) під час дії воєнного стану: г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я; у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої цієї статті).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Визначаючи, чи пов'язується зі встановлення зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов'язків, Суд застосовує положення статті 1 ЦК України. За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.
Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.
Вимоги ОСОБА_1 пов'язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу, не пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, а має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно- правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Враховуючи визначені законом завдання цивільного судочинства, належить визнати недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.
Аналогічний висновок викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц.
З урахуванням наведеного, вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: 1) заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин, оскільки зі змісту заяви про встановлення факту вбачається наявність публічно-правового спору щодо підстав звільнення з військової служби, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а може бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства, тому належить відмовити у відкритті провадження у справі.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 186, ст. ст. 293, 315 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті провадження у справі у порядку цивільного судочинства за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області.
Роз'яснити право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвалу повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Харківської області через Зміївський районний суд Харківської області протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Повний текст ухвали складений та підписаний суддею 23.10.2023.
Суддя: В. В. Овдієнко