печерський районний суд міста києва
Справа № 757/37211/22-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого - судді Остапчук Т.В.,
при секретарі судового засідання - Ковалівській В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Київський завод «РАДАР», третя особа: Акціонерне товариство «ІНФОРМАЦІЯ_1» про стягнення заробітної плати, -
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2022 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом Акціонерного товариства «Київський завод «РАДАР», в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з 01.11.2019 року по 01.11.2022 року у розмірі 176 713,13 грн., моральну шкоду у розмірі 100 000 грн., компенсацію за втрату частини доходів через індексацію в сумі 36 708,96 грн., середньомісячний заробіток за кожний прострочений місяць виплати заробітної плати станом на 01.12.2022 року, якай складає 37 місяців в сумі 192 305,46 грн., судовий збір.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вона працює в АТ «Київській завод «РАДАР» з 10.07.1980 року, відповідно Наказу № 49-К від 10.07.1980р., а на посаді інженера відділу організації праці та заробітної плати з 01.03.2015р. відповідно Наказу № 29-К від 17.03.2015р. по теперішній час. Починаючи з листопада 2019 року фактична виплата заробітної плати Відповідачем не здійснювалась.
Згідно довідки № 130 від 24.10.2022, виданій Позивачу за місцем роботи, за період з листопада 2019 року по вересень 2022 року Відповідачем було нарахована, але за твердженням Позивача не виплачена, заробітна плата станом на 24.10.2022 року складає 173 713,13 грн. за виконану роботу.
Позивач вважає доцільним, враховуючи Порядок обчислення середньомісячної заробітної плати, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, виплатити їй середньомісячну заробітну плату в розмір 5 197,44 грн., а за весь час затримки у сумі 192 305,45 грн. з розрахунку: 176173,13 грн. (заборгованість по ЗП) /34 (місяців затримки) = 5 197,44 (за кожен місяць затримки); 5 197,44 (за кожен місяць затримки) х 37 (місяців затримки станом на 01.12.2022 року) - 192 305,45 грн.
Із урахування наведених обставин, позивач просила задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29.12.2022 року позовну заяву залишено без руху.
14.04.2023 року на адресу суду надійшла заява представника позивача на виконання вимог ухвали Печерського районного суду м. Києва від 29.12.2022 року.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.04.2023 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у цій цивільній справі.
09.06.2023 на адресу суду надійшов відзив від Відповідача, який обґрунтований тим, що ОСОБА_1 станом на сьогоднішній день досі працює в АТ «Київський завод «РАДАР» на посаді провідного інженера відділу організації праці та заробітної плати. Починаючи з 01.11.2022 року по 01.06.2023 року не з'являється на своєму робочому місці, що підтверджується табелем обліку робочого часу. Інформацію про причини своєї відсутності на робочому місці Роботодавцю Позивач не надала. На прохання Роботодавця з'явитись на підприємстві та особисто отримати від керівника свого структурного підрозділу інформацію про розпорядок та режим роботи на підприємстві Позивачем не виконано. 23.01.2023 року Відповідач з Позивачем розрахувався по існуючій заборгованості по заробітній платі в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією № 442611 від 12.01.2023 року на суму 99 183,42 грн. та платіжною інструкцією № 442611 від 23.01.2023 року на суму 77 529,71 грн. Отже, станом на 22.05.2023 року заборгованість по заробітній платі АТ «Київський завод «РАДАР» перед ОСОБА_1 , відсутня, що підтверджується довідкою № 83 від 22.05.2023 року.
13.06.2023 року від представника ДК «Укроборонпром» на адресу суду надійшли пояснення, які мотивовані тим, станом на дату звернення до суду ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з АТ «Київський завод «РАДАР», у зв'язку з чим жодна з наведених норм є релевантною до спірних відносин, що виникли між сторонами, а вимога про стягнення заробітної плати є безпідставною та необґрунтованою. У зв'язку із наведеним представник ДК «Укроборонпром» у задоволені позову просив відмовити.
23.06.2023 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив.
29.06.2023 року на адресу надійшло клопотання представника відповідача про розгляд справи з повідомленням сторін.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.07.2023 року здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін в розгляд справи в порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін та призначено судове засідання у справі на 25.07.2023 року.
25.07.2023 року на адресу суду надішли заперечення на відповідь на відзив, в яких представник Відповідача просив проводити розгляд справи у його відсутність.
25.07.2023 року представником позивача подана заява про розгляд справи у його відсутність, позовну заяву просив задовольнити.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що Позивач працює в АТ «Київській завод «РАДАР» з 10.07.1980 року, відповідно Наказу № 49-К від 10.07.1980р., а на посаді інженера відділу організації праці та заробітної плати з 01.03.2015р. відповідно Наказу № 29-К від 17.03.2015р. по теперішній час.
Починаючи з листопада 2019 року фактична виплата заробітної плати Відповідачем не здійснювалась.
Згідно довідки № 130 від 24.10.2022, виданій Позивачу за місцем роботи, за період з листопада 2019 року по вересень 2022 року Відповідачем було нарахована, але не виплачена, заробітна плата станом на 24.10.2022 року складає 176 713,13 грн. за виконану роботу.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява № 38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці», до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
За положеннями ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно зі ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Позивач вважає доцільним, враховуючи Порядок обчислення середньомісячної заробітної плати, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, виплатити їй середньомісячну заробітну плату в розмір 5 197,44 грн., а за весь час затримки у сумі 192 305,45 грн. з розрахунку: 176173,13 грн. (заборгованість по ЗП) /34 (місяців затримки) = 5 197,44 (за кожен місяць затримки); 5 197,44 (за кожен місяць затримки) х 37 (місяців затримки станом на 01.12.2022 року) - 192 305,45 грн.
В свою чергу, встановлено, що ОСОБА_1 станом по теперішній день працює в АТ «Київський завод «РАДАР» на посаді провідного інженера відділу організації праці та заробітної плати.
Також, вона перебувала у щорічній відпусті у наступних періодах: з 24.02.2022 року по 24.03.2022 року, що підтверджується заявою від 10.02.2022 року та Витягом п. 1 Наказу № 8-а від 10.02.2022 року; з 25.03.2022 року по 21.04.2022 року, що підтверджується заявою від 11.03.2022 року та Витягом п.1 Наказу № 14-в від 11.03.2022 року; з 22.04.2022 року по 05.05.2022 року, що підтверджується заявою від 08.04.2022 року та Витягом п.1 Наказу № 17-в від 08.04.2022року.
Починаючи з 01.11.2022 року по 01.06.2023 року не з'являється на своєму робочому місці, що підтверджується табелем обліку робочого часу. Інформацію про причини своєї відсутності на робочому місці Роботодавцю Позивач не надала. На прохання Роботодавця з'явитись на підприємстві та особисто отримати від керівника свого структурного підрозділу інформацію про розпорядок та режим роботи на підприємстві Позивачем не виконано.
Щодо графіку роботи на АТ «Київський завод «РАДАР» у період з березня 2019 року по грудень 2021 року, наданого представником Відповідача, вбачається, що на підприємстві у зв'язку з недостатнім навантаженням виробництва, з метою ефективного та раціонального використання енергетичних ресурсів та робочого часу працівниками Товариства було встановлена наступний режим роботи:
-Наказом-постановою № 48 від 13.03.2019 року - у ІІ кварталі 2019 року встановлено 3 (денний) режим роботи. Робочі дні: понеділок, вівторок, середа.
- Наказом-постановою № 106 від 05.06.2019 року - у ІІІ кварталі 2019 року встановлено 3 (денний режим роботи. Робочі дні: понеділок, вівторок, середа.
- Наказом-постановою № 214 від 28.08.2019 року - у жовтні 2019 року встановлено 3 (денний) режим роботи. Робочі дні: понеділок, вівторок, середа. У листопаді та грудні 2019 року встановлено 1 (денний) режим роботи. Робочий день - понеділок.
- Наказом-постановою № 301 від 25.11.2019 року - у І кварталі 2019 року встановлено 1 (денний) режим роботи. Робочий день - понеділок.
- Наказом-постановою № 31 від 02.03.2020 року - у ІІ кварталі 2020 року встановлено 1 (денний) режим роботи. Робочий день - понеділок.
- Наказом-постановою № 75 від 22.06.2020 року - у ІІІ кварталі 2020 року встановлено 1 (денний) режим роботи. Робочий день - понеділок.
- Наказом-постановою № 146 від 22.09.2020 року - у ІV кварталі 2020 року встановлено 1 (денний) режим роботи. Робочий день - понеділок.
- Наказом-постановою № 206 від 15.12.2020 року - у І кварталі 2021 року встановлено 1 (денний) режим роботи. Робочий день - понеділок.
В зв'язку з недостатнім навантаженням виробництва через відсутність замовлень Міністерства оборони України, що в свою чергу унеможливлює оплату в повному обсязі енергоресурсів, а також відповідно до ст.. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Постанови Кабінету Міністрів України від 13.10.2020 року № 956, з метою забезпечення охорони праці і здоров'я працівників, запобігання поширенню COVID- 19 на АТ «Київський завод «РАДАР» з 01.11.2020 року по 31.12.2021 року було оголошено простій, що підтверджується:
- наказом № 175а від 29.10.2020 року - оголошено простій у період з 01.11.2020 року по 31.12.2020 року;
- наказом-постановою № 206 від 15.12.2020 року - оголошено простій у період з 01.01.2021 року по 31.01.2021 року;
- наказом № 14 від 01.02.2021 року - оголошено простій у період з 08.02.2021 року по 28.02.2021року;
- наказом № 35 від 24.02.2021 року - оголошено простій у період з 01.03.2021 року по 31.03.2021року;
- наказом № 63 від 29.03.2021 року - оголошено простій у період з 01.04.2021 року по 30.04.2021 року;
- наказом № 77 від 26.04.2021 року - оголошено простій у період з 01.05.2021року по 31.05.2021року;
- наказом № 90 від 25.05.2021 року - оголошено простій у період з 01.06.2021 року по 30.06.2021року;
- наказом № 110 від 26.07.2021 року - оголошено простій у період з 01.08.2021 року по 30.11.2021року;
- наказом № 151 від 12.11.2021 року - оголошено простій у період з 01.12.2021 року по 31.12.2021року.
Відповідно ст. 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Крім того, у зв'язку з відкриттям заведеного виконавчого провадження у АТ «Київський завод «РАДАР» були заблоковані рахунок, що підтверджується довідкою вих. № 37 від 06.04.2023 року «Ощадбанку», згідно якої поточний рахунок заблоковано у зв'язку із постановою про арешт від 24.07.2020 року ВП НОМЕР_3 Вимога № Ю-41242-10 У від 07.04.2020 року; довідкою вих. №38 від 07.04.2023р. «Ощадбанку», згідно якої поточний рахунок заблоковано у зв'язку із постановою про арешт від 08.06.2021 року ВП «НОМЕР_2 Вимога Ю-41242-10 У від 04.12.2020 року.
Зазначене вплинуло на фінансову спроможність Відповідача у проведені вільного розпорядження коштами та створили низку утруднень для виконання зобов'язання перед бюджетом та працівниками.
Відповідач з Позивачем розрахувався по існуючій заборгованості по заробітній платі в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією № 442611 від 12.01.2023 року на суму 99 183,42 грн. та платіжною інструкцією № 442611 від 23.01.2023 року на суму 77 529,71 грн. Отже, станом на 22.05.2023 року заборгованість по заробітній платі АТ «Київський завод «РАДАР» перед ОСОБА_1 , відсутня, що підтверджується довідкою № 83 від 22.05.2023 року.
В свою чергу позивач посилається на те, що Відповідач невиплатою протягом трьох років заробітної плати, завдав їй моральну шкоду, яка обумовлюється моральним та фізичними стражданнями внаслідок порушення її законного права на заробітну плату, приниженням честі, гідності, ігноруванням її прав, втратою нею престижу та ділової репутації серед знайомих, друзів та родичів, оцінивши моральну шкоду в розмір 100 000 грн.
Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема невиплати належних йому грошових сум, тощо), яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноваженої ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Частиною 1. ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
В частині 2 ст. 23 ЦК України закріплено, що моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до п.п. 3,4 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно правовою позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 14.12.2016 року у справі № 428/7002/14-ц, зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших особі. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку із пошкодженням здоров'я, у порушенні права власності ( втому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушені стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4,5 Постанови, визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та яким доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Стверджуючи про те, що внаслідок не виплати ОСОБА_1 заробітної плати, їй було завдано моральну шкоду, нею не доведено факту наявності будь-яких обставин, що свідчили б про перенесені душевні та/або фізичні страждання та їх природу, приниження честі та гідності, про втрату престижу та ділової репутації.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.
Позив просила стягнути компенсацію частини втрати доходу у розмірі 36 709,96 грн.
У період з листопада 2020 року по грудень 2021 року на АТ «Київський завод «РАДАР» було оголошено простій, а також було заблоковано рахунки у зв'язку із виконавчим провадженням, суд не може прийняти до уваги зазначений період.
В той же час ОСОБА_1 на надала належний розрахунок та не обґрунтувала заявлену вимогу в позовній заяві.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
У пункті 2.2 Рішення Конституційного суду України від 22.02.2012 року у справі за конституційним звернення громадянина зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, щ « за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».
У постанову Верховного суду України від 08.02.2022 року у справі № 755/12623/19 зазначено,що « Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати».
У постанові Верховного Суду України від 24.11.2021 року у справі № 910/21682/15 зазначено, що «Частина 1 ст. 117 вказаного Кодексу встановлює, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя».
Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому зарплати без обмеження будь-яким строком.
Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За положеннями ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі, моральної шкоди, компенсації за втрату частини доходів через індексацію, середньомісячний заробіток за кожний прострочений місяць виплати заробітної плати не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 21, 22 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 47, 94, 97, 116, 233 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 12, 13, 77, 79, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355, пп. 15.5 п. 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Київський завод «РАДАР», третя особа: Акціонерне товариство «ІНФОРМАЦІЯ_1» про стягнення заробітної плати - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Акціонерне товариство «Київський завод «РАДАР»: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 35, код ЄДРПОУ 14307274.
Третя особа - Акціонерне товариство «ІНФОРМАЦІЯ_1»: АДРЕСА_2; код ЄДРПОУ НОМЕР_4.
Суддя Остапчук Т.В.