Ухвала
Іменем України
19 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 344/12437/23
провадження № 61-14762ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 липня 2023 року у складі судді Антоняк Т. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Луганської В. М., Баркова В. М.,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просив встановити факт, що він є єдиною особою, яка здійснює постійний сторонній догляд на безоплатній основі за своєю бабусею ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що його потребує відповідно до законодавства України.
Заявник зазначив, що він разом зі своєю сім'єю: дружиною, дітьми та бабусею (мамою його батька) ОСОБА_2 , проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно довідки МСЕК від 12 грудня 1994 року серії МСЕ-№000520 його бабуся є інвалідом 2 групи довічно та особою, якій виповнилось 80 років, потребує постійного стороннього догляду довічно, не здатна самостійно себе обслуговувати, потребує помічника. Інші особи, які могли б здійснювати такий догляд, відсутні. Натомість заявник постійно проживає разом із бабусею ОСОБА_2 та здійснює догляд за нею, допомагає їй, купує необхідні ліки, продукти харчування, сплачує комунальні послуги, супроводжує до лікаря. Догляд заявник здійснює добровільно на безоплатній основі та за згодою з ОСОБА_2 .
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 11 липня 2023 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року, у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 відмовлено, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
ОСОБА_1 у жовтні 2023 року засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 липня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, приписи пункту 3 частини шостої статті 13 Закону України «Про соціальні послуги», доповнивши його таким текстом: «Проте для отримання відповідного статусу надавач та отримувач соціальних послуг повинні бути включені до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, незалежно від того, претендує надавач соціальної послуги на отримання компенсації від держави чи ні» та порушили норми процесуального права.
ОСОБА_1 також зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили повністю обставини справи, не врахували те, що від встановлення даного факту залежить виникнення у нього прав та обов'язків, визначених Законом України «Про соціальні послуги», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», внаслідок чого дійшли помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі за його заявою.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Вивчивши касаційну скаргу ОСОБА_1 , зміст ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 липня 2023 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року, Верховний Суд дійшов висновку, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.
Такого висновку Суд дійшов з огляду на таке.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із подальшим вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У іншому випадку між цими особами виникає спір про право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав фізичних осіб.
Отже, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, відповідно від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету його встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Подібні висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої цієї статті).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради як спеціально уповноважений суб'єкт, який входить до структури органів забезпечення функціонування системи надання соціальних послуг, ухвалює рішення за результатами розгляду заяв про потребу у наданні соціальних послуг відповідно до Закону України «Про соціальні послуги» та Порядку організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 587, доведення здійснення яких стосовно ОСОБА_2 має на меті ОСОБА_1 .
За змістом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року в справі № 287/167/18-ц, вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суд, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суд повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суд мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній.
Визначаючи, чи пов'язується із встановленням зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов'язків, Верховний Суд застосовує приписи статті 1 ЦК України. За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Отже, цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.
Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.
Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.
Вимоги ОСОБА_1 , пов'язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу, від чого в подальшому залежить виникнення у нього прав та обов'язків, визначених Законом України «Про соціальні послуги», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Тож за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Верховний Суд врахував, що між ОСОБА_1 та виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради або іншим суб'єктом владних повноважень може існувати спір, пов'язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за ним певного соціально-правового статусу для звільнення від призову на військову службу, не пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням. Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а тому не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
У спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення заявниці до суду, яка полягає у підтвердженні її певного соціального статусу. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення. Верховний Суд, врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнає недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза його межами передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим (правовий висновок, викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19).
Так само і у цій справі правова мета звернення заявника до суду з такою вимогою полягає у наданні йому певного правового статусу, який має значення виключно у публічно-правових відносинах, що виключає можливість вирішення такого питання судом у порядку цивільного судочинства.
За наведених обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту того, він є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за ОСОБА_2 , не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Посилання заявника в касаційній скарзі на неправильне застосування судами приписів пункту 3 частини шостої статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» не впливає на правильність висновків, зроблених судами першої та апеляційної інстанцій.
Оскільки правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.
Керуючись частинами четвертою, п'ятою і шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, про встановлення факту, що має юридичне значення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 липня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 вересня 2023 рокувідмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак