Ухвала
19 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 202/6351/22
провадження № 61-14712ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором суборенди торгівельного місця,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором суборенди торгівельного місця.
Позовна заява мотивована тим, що 06 січня 2022 року між ФОП ОСОБА_2 , як суборендарем, та ОСОБА_1 , як орендарем, укладено договір суборенди торгового місця (далі - договір суборенди) зі строком дії до 31 грудня 2022 року.
Відповідно до умов укладеного договору, орендар передає, а суборендар бере у тимчасове володіння та користування торгівельне місце, що знаходиться на території ринку, який належить ТОВ «Колхозний ринок» та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , площа торгового місця складає 21,00 кв. м.
Торгове місце, що орендується, знаходиться у володінні та користуванні орендаря на підставі договору оренди від 01 січня 2022 року № 5204 (основний договір), укладеного між орендарем і ТОВ «Колхозний ринок».
Загальна сума суборендної плати за місяць за умовами договору суборенди становила 10 000,00 грн.
06 січня 2022 року, на виконання умов договору суборенди, ОСОБА_1 передав, а ФОП ОСОБА_2 прийняла у строкове платне користування торгівельне місце, про що сторонами було підписано акт прийому - передачі.
Відповідачка умови договору суборенди не виконувала належним чином, зокрема, за період з 06 березня 2022 року по 06 листопада 2022 року суборендну плату не сплачувала, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 90 000,00 грн.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2023 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором суборенди торгового місця від 06 січня 2022 року, за період з 06 березня 2022 року по 06 листопада 2022 року у розмірі 90 000,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2023 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2023 року змінено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по договору суборенди торгового місця від 06 січня 2022 року, за період з 06 січня 2022 року до 06 березня 2022 року в сумі 20 000,00 грн. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 218,33 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 309,97 грн. У стягнені з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 42 500,00 грн відмовлено.
ОСОБА_1 у жовтні 2023 року через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову в яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року становить 2 684,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Таким чином, ціна позову у цій справі (90 000,00 грн) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684,00 грн х 100 = 268 400,00 грн).
Касаційна скарга містить посилання на те, що судове рішення у цій малозначній справі оскаржується до суду касаційної інстанції на підставі підпунктів «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Доводи заявника не свідчать про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів, що не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Наведене дає підстави для висновку, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування наявності підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для перегляду малозначної справи судом касаційної інстанції.
Щодо доводів заявника про те, що справа має для нього виняткове значення, Верховний Суд зазначає, що поняття винятковості справи є оціночним та потребує належного обґрунтування. Заявник не навів переконливих доводів та не надав відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа має для нього виняткове значення, а сама по собі вказівка про це у касаційній скарзі не дає підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Касаційна скарга не містить інших посилань на винятки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків не встановив, заявник їх наявність не обґрунтував.
Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підтвердились, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором суборенди торгівельного місця відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак