15.02.2019
Справа № 1-кп/331/33/2019
ЄУН № 331/609/17
УХВАЛА
15 лютого 2019 р. м. Запоріжжя
Жовтневий районний суд м.Запоріжжя в складі:
головуючого судді: ОСОБА_1
судді: ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3
при секретарі: ОСОБА_4
за участю прокурора: ОСОБА_5
потерпілих: ОСОБА_6
ОСОБА_7
ОСОБА_8
Представника потерпілого: ОСОБА_9
обвинуваченого: ОСОБА_10
захисника: ОСОБА_11
розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_10 за скоєння кримінальних правопорушень передбачених п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 194 КК України,
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя знаходиться на розгляді кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 за скоєння кримінальних правопорушень передбачених п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 194 КК України.
Обвинуваченому ОСОБА_10 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого продовжено ухвалою суду від 19.12.2018 року та спливає 19.02.2019 року.
Судом ставиться питання про продовження терміну тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_10 на 2 місяці, оскільки строк тримання під вартою обвинуваченого спливає 19.02.2019 року.
Прокурор просить продовжити відносно ОСОБА_10 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки, в теперішній час продовжують існувати ризики, передбачені ст.177 КПК України, які існували під час обрання та продовження запобіжного заходу.
Потерпілі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтримали думку прокурора.
Представник потерпілого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_9 також підтримав думку прокурора.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_10 та його захисник адвокат ОСОБА_11 заперечували проти провдження терміну тримання під вартою та важали його безпідставним.
Вирішуючи питання щодо продовження відносно ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Суд також враховує вимоги п.1 ст.5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, висновків, викладених в рішенні Європейського суду з прав людини від 10.02.2011 р. (справа «Харченко проти України»), кожні два місяці переглядає питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою відповідно до вимог ч.3 ст.331 КПК України, якою передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно до положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є, зокрема, забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобіганням спробам, у тому числі: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Відповідно до ч.1 ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; 4) міцність соціальних зв'язків; 6) репутацію обвинуваченого.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У відповідності до п.п. 61, 62 рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року по справі «Смирнов проти Росії», наявність підстав для утримання під вартою повинно бути оцінено по кожній конкретній справі з урахуванням всіх обставин справи. Довготривале утримання під вартою може бути виправданим лише при наявності конкретних ознак того, що цього вимагають інтереси суспільства, які незважаючи на наявність презумпції невинності, перевищують інтереси забезпечення поваги до свободи.
У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Приймаючи до уваги, що в даному кримінальному провадженні обвинувачений ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання тільки у виді позбавлення волі, приймаючи до уваги, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується обвинуваченому, та позбавляє обвинуваченого можливості перешкодити інтересам правосуддя, зокрема, і запобіганню спробам переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином, суд приходить до висновку про відсутність на даний час підстав для задоволення клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 та обрання обвинуваченому інших запобіжних заходів, крім тримання під вартою.
За таких обставин, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_10 на даний час утримується під вартою, продовжують існувати ризики, передбачені пп.1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України, які існували при обранні обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд приходить до висновку про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_10 на 2 місяці, а саме до 15.04.2019 року.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 177, 178, 331 КПК України, суд
УХВАЛИВ:
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 2 місяці, а саме до 15.04.2019 року.
Місцем утримання обвинуваченого ОСОБА_10 під вартою обрати в СІЗО №10 м. Запоріжжя.
Копію ухвали вручити обвинуваченому ОСОБА_10 , прокурору та направити начальнику Запорізького СІЗО за місцем утримання обвинуваченого.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Суддя: ОСОБА_2
Суддя: ОСОБА_3