ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" жовтня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/3551/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Бабія Сергія Петровича, місто Київ,
до Комунального підприємства «Харківський метрополітен», місто Харків,
простягнення коштів, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Фізична особа-підприємець Бабій Сергій Петрович, звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Комунального підприємства «Харківський метрополітен», про стягнення коштів за договором про закупівлю № 94-08/МТП від 02 серпня 2021 року у загальному розмірі 479 055,32 грн., з них: 334 735,20 грн. - сума основного боргу, 103 414,87 грн. - інфляційні втрати, 15 307,11 грн. - проценти річних, 25 598,14 грн. - пеня. Також, позивач заявляє орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000,00 грн.
І. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
14 серпня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Фізичної особи-підприємця Бабія Сергія Петровича без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви - два дні, з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду: документів (опис вкладення з відміткою поштової установи), які підтверджують відправлення відповідачу копії позовної заяви від 03 серпня 2023 року і доданих до неї документів.
21 серпня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Фізичної особи-підприємця Бабія Сергія Петровича до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/3551/23. Розгляд справи № 922/3551/23 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк п'ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.
Відносно реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи: відповідачем надано відзив на позовну заяву (вх. № 23442 від 01 вересня 2023 року), що прийнятий до розгляду ухвалою Господарського суду Харківської області від 11 вересня 2023 року.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався. Водночас, 25 вересня 2023 року до суду від позивача надійшло клопотання (вх. № 25785) зі змісту якого вбачається, що позивач прохає повернути відповідачу та не враховувати наданий ним відзив на позов, адже станом на 25.09.2023 р. наданий відповідачем суду відзив на адресу позивача, вказану в позові, не надходив та позивачем не отримувався. Однак, суд звертає увагу, що під час прийняття до розгляду відзиву питання його скерування суб'єктному складу учасників вирішується судом обов'язково. Так, до відзиву був долучений опис вкладеного на адресу позивача та міститься штамп АТ «Укрпошта» (трек номер 6101100627046). Із відстеження цього відправлення на офіційному сайті АТ «Укрпошта» вбачається, що 16.09.2023 року проставлено відмітку: «Повернення за зворотною адресою: За закінченням встановленого терміну зберігання». Таким чином, відповідачем було скеровано відзив за належною адресою позивача. Водночас, його не отримання пов'язано із суб'єктивною поведінкою самого позивача. Прохання позивача щодо надання йому копії відзиву, скерування відзиву позивачу, зобов'язання відповідача повторно направити відзив позивача не узгоджується з нормами ГПК України, при цьому позивач не був позбавлений можливості подати клопотання щодо ознайомлення з матеріалами справи як безпосередньо, так й через електронний суд.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
ІІ. ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН
Як зазначено у позовній заяві, 02 серпня 2021 року між позивачем (постачальник за договором) та відповідачем (покупець за договором) укладено договір про закупівлю № 94-08/МТП (надалі - «Договір») відповідно до п. 1.1.-1.4. якого постачальник зобов'язується поставити покупцю товар згідно із Специфікацією № 1 (Додаток № 1), а покупець прийняти й оплатити товар на умовах даного Договору. Предмет закупівлі: 39830000-9 «Продукція для чищення (Засоби мийні та засоби для чищення)». Кількість товару, асортимент і ціна зазначені в Специфікації № 1 (Додаток № 1). Товар поставляється окремими партіями відповідно до письмової заявки Покупця. Строк поставки: до 31.12.2021 року включно. Як вказує позивач, на виконання умов Договору за видатковими накладними № 923 від 12.08.2021 року, № 924 від 12.08.2021 року, № 949 від 18.08.2021 року, № 1040 від 14.09.2021 року, № 1043 від 15.09.2021 року, № 1309 від 10.11.2021 року, № 1310 від 10.11.2021 року, № 1267 від 12.11.2021 оку та № 1307 від 19.11.2021 року позивач поставив відповідачу товар на загальну вартість 641 525,10 грн. Відповідно до п. 4.3. Договору перехід права власності та ризиків на товар відбувається в момент підписання Сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної та отримання усіх супровідних документів на нього від постачальника. Позивач зазначає, що видаткові накладні було підписано представниками відповідача без будь-яких зауважень щодо якості, кількості, асортименту поставленого товару, щодо наданих супровідних документів на товар, а тому товар було отримано відповідачем на суму 336 316,20 грн. Право власності на цей товар перейшло до відповідача відповідно до п. 4.3. Договору. Згідно із п. 2.5. Договору покупець здійснює оплату заявленої партії товару протягом 80 банківських днів після фактичного отримання товару відповідно до п. 4.3. Договору. У позові зазначено, що одержаний товар відповідач оплати частково на суму 306 789,90 грн., а заборгованість відповідача становить 334 735,20 грн. Також, позивач прохає про стягнення основної суми боргу у розмірі 334 735,20 грн., 103 414,87 грн. інфляційних втрат, 15 307,11 грн. процентів річних, 25 598,14 грн. пені, а також зазначити в рішення суду про нарахування відповідачу відсотків до моменту виконання рішення суду.
01 вересня 2023 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 23442). Із заявленими позовними вимогами відповідач не погоджується. Так, відповідач зазначає, що надані позивачем до позовної заяви копії видаткових накладних не відповідають вимогам чинного законодавства України та умовам Договору, а саме, в деяких з них не зазначено ПІБ особи, що дають змогу ідентифікувати особу, яка прийняла товар, а також вони не скріплені печаткою підприємства. Крім того, деякі видаткові накладні підписані особою без підтверджених довіреністю повноважень на отримання товару в інтересах КП «Харківський метрополітен». Отже, на думку відповідача, заявляючи вимоги про стягнення заборгованості суми основного боргу - 334 735,20 грн. позивач не надав належним чином оформлену видаткову накладну, яка є доказом постачання товару покупцеві. Крім того, позивачем до матеріалів справи взагалі не надано письмові заявки за асортиментом, зазначеним у Специфікації № 1, оригінали сертифікатів якості на товар від виробника (або іншого документу щодо підтвердження якості товару) та/або чинних декларацій про відповідність (або іншого документу щодо підтвердження якості товару), та/або чинних декларацій про відповідність (або інший документ щодо підтвердження реєстрації засобів, передбачений чинним законодавством України та усіх супровідних документів згідно пунктів 3.4., 4.2. та 4.3. Договору). Також, позивачем на підтвердження своїх вимог не надано актів звірки взаємних розрахунків, актів приймання-передачі та не надав докази реєстрації податкової накладної та формування податкового кредиту за господарською операцією. Зазначених документів позивачем на підтвердження факту поставки товару відповідачу надано не було, що свідчить про недоведеність як факту поставки товару, так і настання обов'язку щодо сплати. У зв'язку із недоведеність позивачем факту поставки товару за Договором, не підлягають задоволенню і позовні вимоги. Окремо позивач зазначає, що відповідно до п. 2.5. Договору покупець здійснює оплату заявленої партії товару протягом 80 банківських днів після фактичного отримання товару у відповідності до п. 4.3. Договору. Тому згідно із п. 2.5. Договору відповідач не зобов'язаний здійснювати оплату раніше настання 80 банківських днів з моменту отримання поставленого товару. Також, відповідач зазначає, що роботу відповідача на період з 24.02.2022 по 23.05.2022 було повністю зупинено, доходи підприємство не отримувало, а по даний час доходи від перевезення пасажирів з 24.02.2022 також відсутні. Згідно із п. 6.1. Статуту підприємство самостійно розпоряджається чистим прибутком, що залишився в його розпорядженні після сплати податків у бюджет, відповідно до чинного законодавства. Однак, з початком військової агресії рф проти України з 24.02.2022 року прибуток на підприємстві відсутній. У зв'язку із цим, відповідач зазначає, що у відповідності до умов п. 2.7. Договору наявність фінансових труднощів у відповідача є підставою для затримки оплати за надані позивачем послуги, і пеня при цьому не нараховується. Умовами Договору не передбачено попередження контрагента у разі настання фінансових труднощів у відповідача та надання ним доказів на підтвердження їх настання, а також не визначеного конкретного строку затримки з оплати за надані позивачем послуги у разі настання фінансових труднощів у відповідача. Даний Договір було підписано позивачем без заперечень та зауважень. На підтвердження фінансових труднощів, а саме збитковості підприємства, відповідач надає баланс (звіт про фінансовий стан) на 31 грудня 2022 року, з якого вбачається, що збиток підприємства на кінець 2021 року - початок 2022 року складає 1 793 577 000 грн., а на кінець 2022 року складає 2 013 259 000,00 грн. З урахуванням п. 2.7. Договору відповідач вважає, що заборгованість за Договором відсутня, а нарахування 3% річних, індексу інфляції та пені є необґрунтованими і задоволенню не підлягають. Водночас, відповідач зазначає, що зобов'язання за Договором будуть виконані належним чином при покращенні фінансового стану на підприємстві. У зв'язку із зазначеним, вимоги позивача є передчасними і задоволенню не підлягають. Також, відповідач надає свій контррорахунок інфляційних втрат, пені із проханням про застосування строків позовної давності та обмеженням, що передбачене ч. 6 ст. 232 ГК України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
ІІІ. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОЇ СУМИ БОРГУ
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
На підставі наявних матеріалів справи суд встановив, що 02 серпня 2021 року між Фізичною особою-підприємцем Бабій Сергієм Петровичем (позивач, постачальник за Договором) та Комунальним підприємством «Харківський метрополітен» (відповідач, покупець за Договором) укладено Договір про закупівлю № 94-08/МТП.
Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується поставити покупцю товар згідно специфікації № 1 (Додаток № 1), що є невід'ємною частиною даного Договору, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах даного Договору. Кількість товару, асортимент і ціна зазначені в Специфікації № 1 (Додаток № 1). Товар поставляється окремими партіями відповідно до письмової заяви покупця (п. 1.3. Договору). Згідно із п. 2.1. Договору його загальна сума складає 641 525,10 грн. Відповідно до п. 2.5. Договору покупець здійснює оплату заявленої партії товару протягом 80 (вісімдесяти) банківських днів після фактичного отримання товару у відповідності до п. 4.3. Договору.
Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На виконання умов Договору сторонами підписано Специфікацію № 1 на загальну вартість товарів 641 525,10 грн.
В період дії Договору позивачем виконано свій обов'язок з поставки товару, що підтверджується: 1) видатковою накладною № 923 від 12.08.2021 року на суму 305 208,90 грн.; 2) видатковою накладною № 924 від 12.08.2021 року на суму 35 100,00 грн.; 3) видатковою накладною № 949 від 18.08.2021 року на суму 87 829,50 грн.; 4) видатковою накладною № 1040 від 14.09.2021 року на суму 72 713,04 грн.; 5) видатковою накладною № 1043 від 15.09.2021 року на суму 1 581,00 грн.; 6) видатковою накладною № 1267 від 12.11.2021 року на суму 94 672,38 грн.; видатковою накладною № 1307 від 19.11.2021 року на суму 4416,72 грн.; видатковою накладною № 1309 від 10.11.2021 року на суму 1 303,56 грн.; видатковою накладною № 1310 від 10.11.2021 року на суму 38 700,00 грн. Загальна сума поставлених товарів повністю дорівнює сумі, що зазначена в Договорі, а саме: 641 525,10 грн.
Посилання відповідача на те, що видаткові накладні не відповідають вимогам чинного законодавства України та умовам Договору, не є слушними. Як вбачається із цих видаткових накладних, позивач зі свого боку належним чином оформив видаткову накладну. Однак, відповідач посилається на певні недоліки в оформленні видаткових накладних саме зі свого боку, що є тягарем відповідальності з боку саме відповідача. Тим паче, посилаючись на певні недоліки видаткових накладних, відповідач не заперечує отримання товару. У відзиві також не міститься категоричного заперечення про отримання товару. Так само, відповідач не надав доказів, що свідчать про вчинення ним активних дій щодо спонукання відповідача про допоставку товару за Договором, зокрема, вимоги, претензії, листування, тощо. У відзиві відсутні відомості, що відповідачем подано позовну заяву про стягнення суми переплати або зобов'язання позивача допоставити товар. Окрім цього, з урахуванням наданих позивачем до суду відомостей про здійснення відповідачем часткових оплат, суд прийшов до висновку, що видаткова накладна № 923 від 12.08.2021 року є частково оплаченою, що беззаперечно свідчить про факт отримання товару.
Посилання відповідача на відсутність в матеріалах справи певних довіреностей на отримання товару за деякими видатковими накладними, спростовується тим, що до суду не представлено доказів наявності того, що особа, яка підписала з боку відповідача видаткові накладні, обернула ці товари на свою користь, зокрема витягу із ЄРДР, результати внутрішнього розслідування на підприємстві, тощо.
Аргумент відповідача про те, що до матеріалів справи не представлені письмові заявки за асортиментом, зазначеним у Специфікації № 1, не заслуговує на увагу, адже Специфікація № 1, яка міститься вичерпний перелік погоджених товарів, що мають бути поставлені, була підписана як з боку позивача, так і з боку відповідача. Тобто, підписанням цієї специфікації відповідач надав своє повне та беззастережне погодження із всіма позиціями товарів.
Відносно посилання відповідача на те, що позивачем на підтвердження своїх вимог не надано актів звірки взаємних розрахунків, актів приймання-передачі та не надав докази реєстрації податкової накладної та формування податкового кредиту за господарською операцією, суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. За змістом представлених до суду видаткових накладних вбачається, що вони у повній мірі свідчать про здійснення господарської операції, а саме: передання позивачем товару та його прийняття відповідачем. Із сукупного аналізу всіх видаткових накладних, а також здійснених оплат, можна прийти до висновку про наявну заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар, а отже підписання акта звірки взаєморозрахунків лише є допоміжним документом, а його складання не є обов'язковим. Реєстрація податкової накладної лише вказує на можливість включення контрагентом суми ПДВ за цієї операцію до складу податкового кредиту, однак саме по собі не підтверджує проведення господарської операції.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З урахуванням викладеного, а також на підставі аналізу всіх матеріалів справи, суд вважає, що докази, надані позивачем на підтвердження здійснення поставки є більш вірогідними. Відповідачем не представлено до суду жодного доказу, що свідчив би, що такі поставки не відбулись.
Сторонами не заперечується той факт, що відповідач частково оплати товар, а саме перерахував позивачу 306 789,90 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 334 735,20 грн. за Договором підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.
IV. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ПЕНІ
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Позивач заявляє до стягнення пеню у розмірі 25 598,14 грн.
Водночас, відповідно до п. 2.7. Договору, у разі фінансових труднощів можлива затримка оплати за отриманий товар. Пеня при цьому не нараховується.
Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
На підставі ч. 3 ст. 75 ГПК України, суд визнає, що з 24 лютого 2022 року місто Харків та відповідні населені пункти Харківської області (згідно із відповідним наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України) перебувають (-ли) у зоні проведення активних бойових дій через широкомасштабне вторгнення рф на територію України. При цьому, очевидним є той факт, що це є як наслідком зниження обсягів здійснення підприємницької діяльності або так і взагалі її припинення.
Харківський метрополітен є важливим логістичним підприємством міста Харкова. Крім того, споруди метрополітену є об'єктами подвійного призначення, тобто використовувалися для тимчасового захисту людей. При цьому, на виконання наказу Департаменту інфраструктури Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24.02.2022 № 30/1 «Про закриття регулярних перевезень» з 24.02.2022 року по 23.05.2022 року відповідач зупинив регулярні перевезення лініями метрополітену. В свою чергу, з 24.05.2022 року відповідач відновив перевезення пасажирів на безоплатній основі. До суду представлено фінансову звітність підприємства.
Як вбачається із представлено розрахунку (а.с. 9, том 1), пеня нараховується позивачем на поставку за видатковими накладними, строк оплати яких настав під час дії воєнного стану/активних бойових дій на території міста Харкова (період нарахування з 10.03.22).
З урахуванням вищевикладеного, а також на підставі п. 2.7. Договору, суд вважає, що пеня за цей період не нараховується.
V. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ ТА 3% РІЧНИХ
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Позивачем заявлено до стягнення 103 414,87 грн. інфляційні втрати та 15 307,11 грн. проценти річних.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі № 910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду».
Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних, суд прийшов до висновку, що він здійснений арифметично вірно, а отже підлягає задоволенню в повному обсязі. В свою чергу, представлений до суду позивачем розрахунок інфляційних втрат здійснений невірно. Позивач помножує індекс інфляції на вже проіндексовану суму заборгованості.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.02.2021 року у справі № 910/14761/19 зазначено наступне: «Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)».
Тобто, розрахунок інфляційних втрат здійснюється шляхом множення суми боргу на індекс інфляції, а не проіндексовану суму боргу на індекс інфляції. З урахуванням цього, правильна сума інфляційних втрат за спірний період складає 97 149,00 грн.
З урахуванням вищевикладеного, суд констатує про те, що представлений відповідачем контр розрахунок інфляційних втрат здійснений вірно.
VI. ВІДНОСНО ПРОХАННЯ ПРО НАРАХУВАННЯ 3% РІЧНИХ ДО МОМЕНТУ ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ СУДУ
Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Із цієї норми вбачається, що прийняття такого рішення віднесено до права суду, а не обов'язку. При цьому, означений припис не визначає конкретних підстав, за яких можливе задоволення такого клопотання.
Як вже було зазначено вище, на момент настання обов'язку зі сплати заборгованості, відповідач виконував особливі функції, а саме: його приміщення використовувалися для тимчасового захисту населення. При цьому, пасажирські перевезення протягом значного часу не здійснювалися.
Отже, з урахуванням введення в Україні воєнного стану, а також особливих функцій відповідача, суд не вбачає за можливе зазначити у рішенні суду про нарахування 3% річних до моменту виконання такого рішення.
VII. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
ВИРІШИВ:
Позов Фізичної особи-підприємця Бабія Сергія Петровича задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства «Харківський метрополітен» (61052, місто Харків, вулиця Різдвяна, будинок 29; код ЄДРПОУ: 04805918) на користь Фізичної особи-підприємця Бабія Сергія Петровича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) основну суму боргу у розмірі 334 735,20 грн., інфляційні втрати у розмірі 97 149,00 грн., 3% річних у розмірі 15 307,11 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 6 707,87 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "20" жовтня 2023 р.
Суддя Н.В. Калініченко