ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.10.2023м. ХарківСправа № 922/2310/23 (922/3160/23)
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Яризька В.О.
при секретарі судового засідання Трофименко С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм"
до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області
про скасування рішення
за участю :
представника позивача : Кувакіна Н.В.
представника відповідача : Головаш П.Ю.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Новакорм" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №00061720701 від 27.03.2023, винесене щодо ТОВ "Новакорм".
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду справу №922/2310/23 (922/3160/23) передано на розгляд судді Яризька В.О.
Ухвалою від 19.07.2023 позовну заяву ТОВ "Новакорм" до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення залишено без руху; встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
08.08.2023 до суду від ТОВ "Новакорм" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви до якої додані визначені в ухвалі суду від 19.07.2023 документи та клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Ухвалою від 14.08.2023 задоволено клопотання ТОВ "Новакорм" про відстрочення сплати судового збору, відстрочено ТОВ "Новакорм" сплату судового збору до ухвалення судового рішення. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 11.09.2023.
25.08.2023 від відповідача на адресу суду надійшло клопотання про закриття провадження, вмотивоване тим, що спірні правовідносини в даній справі виникли у межах публічно-правового спору у сфері ЗЕД, а тому цей спір має вирішуватись в порядку адміністративного, а не господарського судочинства.
31.08.2023 від директора ТОВ "Новакорм" надійшла заява про залучення до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору : 1) Bernardgroup LLC, створене і діюче на підставі законодавства Польщі (35-206, Польща, місто Жешув, вул. Генерала Окуліцького, 14 , офіс 17, код 387453902); 2) Galagrad SP.Z.O.O. STR, створене і діюче на підставі законодавства Польщі (05-500, Польща, м. Пясечно, вул. Кінескопова, 1Б, офіс 172, код 0000755758), 3) Solo Trading International Limited, створене і діюче за законодавством Гонконгу (361-363, Гонконг, Ванчай, Локхард Роуд, Кіуїн Коммершал Білдінг, офіс 22Б,22Ф)
11.09.2023 від відповідача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 11.09.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, розгляд справи відкладено на 02.10.2023.
27.09.2023 через канцелярію суду позивачем було подано заяву про поновлення строку на подання доказів, долучення додаткових доказів, сертифікату № 2300-23-3936 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 19 вересня 2023 року.
29.09.2023 через кабінет системи "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ "Новакорм" у повному обсязі.
В судовому засідання 02.10.2023 судом оголошено протокольну ухвалу про перерву з розгляду справи до 09.10.2023.
Присутній в судовому засіданні представник позивача підтримує позовні вимоги, просить суд задовольнити позову повному обсязі.
Представник відповідача заперечує проти позову з підстав, викладених у відзиві, в попередньому судовому засіданні підтримав клопотання про закриття провадження у справі.
Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі, суд зазначає наступне.
Частиною шостою статті 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).
За приписами частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України (в редакції станом на 01.04.2023).
У такий спосіб законодавець встановив співвідношення законодавства про банкрутство як спеціального по відношенню до господарського процесуального законодавства як загального.
Слід звернути увагу на те, що у частині другій статті 2 Закону про банкрутство зазначалось, що цей Закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами України у регулюванні відносин, пов'язаних з банкрутством суб'єктів підприємницької діяльності, за винятком випадків, передбачених цим Законом.
Ця норма була вилучена із Закону про банкрутство на підставі Закону України № 1258-VII від 13.05.2014 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за заявницьким принципом".
Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 2971-IX від 20.03.2023 частину першу статті 2 КУзПБ доповнено абзацом другим, яким встановлено, що застосування положень ГПК України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Необхідно зауважити, що саме КУзПБ передбачає особливості розгляду справ про банкрутство.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 7 КУзПБ, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Зазначена норма кореспондується з положеннями пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, яким визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Як зазначено вище, нормами КУзПБ та ГПК України визначено підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника як сторони у такому спорі в межах справи про банкрутство. У такий спосіб законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи у спорах однією із сторін яких є боржник, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті.
При цьому належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство. Таке урегулювання процедури розгляду спорів однією із сторін яких є боржник, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Слід наголосити на тому, що саме виходячи з такого правового регулювання Велика Палата Верховного Суду послідовно застосовувала приписи Закону про банкрутство та КУзПБ як спеціальний процесуальний закон, що передбачає виняток із загального правила (позовного провадження) щодо особливостей провадження з розгляду господарськими судами справ про банкрутство. При цьому положення ГПК України як загальні норми права застосовувалися тоді, коли відсутнє правове регулювання в законодавстві про банкрутство (спеціальні норми процесуального права).
Так, у постанові від 20.01.2020 у справі № 50/311-б Велика Палата Верховного Суду виснувала про вказівку законодавця на наявність в Законі про банкрутство процесуальних норм, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії та з набранням чинності КУзПБ передбачено також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу (пункти 55-57 постанови) (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.12.2020 у справі № 904/1693/19).
У даній позовній заяві сторонами спору є боржник - ТОВ "Новакорм" (позивач) та ГУ ДПС у Харківській області (відповідач), який в свою чергу, має грошові вимоги до боржника (позивача, боржника у межах даної справи), що виникли на підставі акта перевірки від 27.02.2023 та податкового повідомлення-рішення №00061720701 від 27.03.2023.
Спір за позовом боржника про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є майновим за своєю правовою природою, оскільки за наслідком його розгляду в податкового органу може виникнути право на стягнення з боржника певної грошової суми (майнове право), яка в розумінні статті 190 Цивільного кодексу України є майном боржника (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20.05.2020 у справі № 1340/3510/18 (пункти 77, 81) та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 05.07.2019 у справі № 826/17147/18 (пункти 17, 18)).
Розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18).
У разі коли боржник є стороною у спорі, такий спір має вирішуватися відповідно до статті 7 КУзПБ господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, за правилами, визначеними ГПК України, в межах цієї справи (подібна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 910/2034/20, від 02.02.2021 у справі № 925/1342/14).
За наявності існуючого у господарському суді провадження про банкрутство, діє правило виключної підсудності і справа підлягає розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, що відповідає приписам пункту 8 частини першої статті 20 і частини дев'ятої статті 30 ГПК України та частини другої та третьої статті 7 КУПБ (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.05.2021 у справі № 759/9008/19).
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 27.06.2023 у справі № 911/4706/15 (911/1626/21) дійшла висновку, що мета та завдання розгляду справ позовного провадження, який охоплюється статтею 7 КУзПБ, окрім визначених загальними нормами ГПК України, полягає в тому, що вони повинні перебувати у взаємозв'язку із метою та завданнями, які закладені в основу реалізації судових процедур банкрутства та провадження у справі про банкрутство в цілому. Якщо триває ліквідаційна процедура, то питання наповнення ліквідаційної маси та з'ясування суми кредиторських вимог не може вирішуватися поза межами справи про банкрутство, оскільки є ризики порушення інтересів кредиторів через закриття провадження у справі про банкрутство до завершення вирішення відповідних спорів. Відтак, організаційною формою досягнення відповідного взаємозв'язку є запроваджений у статті 7 КУзПБ принцип концентрації, який покликаний спрямувати всі судові провадження щодо боржника у справі про банкрутство відповідно до цілей і завдань, визначених законодавцем у КУзПБ. Таким чином, частина друга статті 7 КУзПБ містить спеціальне правило, яке прямо вирішує питання територіальної (виключної) підсудності спорів у справах про банкрутство. На відміну від ГПК України, в якому за критерій розгляду справи взято місцезнаходження суду або особи, КУзПБ встановлює самостійний універсальний критерій підсудності справ, стороною в яких є боржник: в межах справи про банкрутство.
Виходячи з диспозиції статті 7 КУзПБ, участь боржника у спорі саме як сторони (позивача, відповідача) передбачає, що у будь якому випадку за результатами розгляду спору настають правові наслідки для боржника (набуття, припинення, зміна прав чи обов'язків).
За позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведеною в постанові від 23.09.2021 у справі № 904/4455/19 за змістом пункту 8 частини першої статті 20, частини тринадцятої статті 30 ГПК України, з якими кореспондуються приписи статті 7 КУзПБ, процесуальний закон визначає правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, незалежно від моменту виникнення таких вимог, зокрема справ за позовами з майновими (грошовими) вимогами до боржника, позовне провадження у яких відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача, стосовно яких у частині третій статті 7 КУзПБ встановлено імперативну вимогу їх передачі до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, для розгляду по суті спору в межах цієї справи.
Крім того, приписами статті 7 КУзПБ визначено, що у разі якщо відповідачем у такому спорі є суб'єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.
Таким чином, КУзПБ допускає, що відповідачем у спорі, який розглядається у межах справи про банкрутство може бути суб'єкт владних повноважень.
При цьому, норма наведеної статті передбачає, що у цьому разі суд керується принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.
Системний аналіз положень зазначених кодексів (ГПК України, КУзПБ) дає підстави вважати, що законодавець мав на меті сконцентрувати розгляд всіх майнових та грошових вимог за участі боржника саме в межах однієї процедури - процедури банкрутства, що має забезпечити повноту та комплексність вирішення питання платоспроможності боржника в процесі застосування відповідних процедур.
У свою чергу, вимога особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення як майновий спір боржника, підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство з визначенням юрисдикційності розгляду такого спору господарському суду з огляду на пріоритетність спеціальних норм КУзПБ перед загальними нормами ГПК України.
З огляду на встановлення судом обставини здійснення щодо позивача провадження у справі про банкрутство, підвідомчість цього спору слід визначати із застосуванням положень статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше ніж відповідна норма ГПК України та яким розгляд такого спору віднесено до предметної юрисдикції господарського суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство, оскільки в контексті порівняння пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України та статті 7 КУзПБ спеціальним процесуальним законом є КУзПБ.
Наведений підхід до тлумачення приписів пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України та статті 7 КУзПБ відповідає правилам подолання темпоральної колізії - Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній" та змістовної колізії - Lex specialis derogat lege generali - "спеціальний закон скасовує дію загального".
Отже, до господарської юрисдикції з набуттям чинності КУзПБ віднесено як позовні вимоги до боржника, так вимоги боржника до інших осіб щодо його майна (майнових прав).
Крім того, варто зазначити, що КУзПБ визначає "процедури банкрутства", тобто є консолідованим актом процесуальних норм щодо такої процедури. Зазначене узгоджується з приписами частини шостої статті 12 ГПК України, яка визначає процедуру судового процесу за Законом про банкрутство, а після втрати ним чинності - за КУзПБ, як особливу форму господарського судочинства у справах про неплатоспроможність юридичних та фізичних осіб. Також відповідно до частини другої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Тому такі норми є процесуальними за своєю правовою природою та спеціальними за змістом у порівнянні з загальними правилами позовного провадження згідно із ГПК України. Як спеціальні норми вони підлягають переважному застосуванню у правовідносинах між учасниками справи про неплатоспроможність.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, про те, що позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм" до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення № №00061720701 від 27.03.2023 має розглядатися в межах справи № 922/2310/23 про банкрутство ТОВ "Новакорм", за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. Отже, даний спір має вирішуватись в порядку господарського, а не адміністративного судочинства.
За таких обставин, суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання відповідача про закриття провадження в даній справі та відмовляє в його задоволенні.
Також розглянувши заяву позивача про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, суд дійшов висновку про її необґрунтованість та відмовляє в її задоволенні.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши представників сторін, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Головним управлінням ДПС у Харківській області проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ "Новакорм" з питань дотримання вимог валютного законодавства за період з 01 липня 2021 року по 31 січня 2023 року за зовнішньоекономічними контрактами № N-B/5726 від 01 червня 2021 року, № N-B/572748 від 02 серпня 2021 року, № 19102021 від 19 жовтня 2021 року, № 26042021 від 26 квітня 2021 року, № N-B/1271 від 02 серпня 2021 року, № N-B/1327 від 03 серпня 2021 року, № N-B/201221 від 20 грудня 2021 року, № N-B/1219 від 01 червня 2021 року.
Встановлено, що 20.12.2021 між компанією "Bernardgroup" (підприємство, що зареєстроване і діє на підставі законодавства Польщі) (Покупець за контрактом) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новакорм" (Продавець за контрактом) укладено Контракт № N-B/201221 (далі - Контракт), за умовами якого Продавець зобов'язався продати, а Покупець купити товар - олію соняшникову нерафіновану, з насіння соняшника врожаю 2021 року, українського походження в кількості 600,00 метричних тон +- 10% на вибір Продавця, насипом, за контрактною ціною.
На виконання умов Контракту, 05.04.2022 ТОВ "Новакорм" поставило компанії "Bernardgroup" соняшникову олію в кількості 604 500,00 кг загальною вартістю 18981300,00 грн. за митними деклараціями (РР) № UA500370/2022/000675 від 30.03.2022; (ДР) номер UA500370/2022/000732 від 05.04.2022.
Станом на час проведення перевірки компанія "Bernardgroup" сплатило ТОВ "Новакорм" 3 444 100,00 грн.: 17.10.2022 - 1 149 600,00 грн., 19.10.2022 - 1 144 500,00 грн., 21.10.2022 - 1 150 000,00 грн. Кошти в розмірі 15 537 200,00 грн. сплачено не було.
26.04.2021 між компанією "Solo Trading International Limited" (Гонконг) (Покупець за контрактом) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новакорм" (Продавець за контрактом) укладено Контракт № 26042021 (далі - Контракт), за умовами якого Продавець зобов'язався поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар.
На виконання умов Контракту, в період з 01.05.2021 по 01.11.2021 ТОВ "Новакорм" поставило компанії "Solo Trading International Limited" соєві боби, неподрібнені, країна походження Україна) на загальну суму 686 340,00 доларів США, за митними деклараціями (АА) № UA500040/2021/005723 від 01.05.2021 на суму 153 900,00 доларів США; № UA500040/2021/007359 від 06.06.2021 на суму 153900,0 доларів США; № UA500040/2021/200156 від 06.07.2021 на суму 147690,00 доларів США; № UA500130/2021/213625 від 28.10.2021 на суму 76950,00 доларів США; № UA500130/2021/213955 від 01.11.2021 на суму 153900,0 доларів США.
Станом на час проведення перевірки компанія "Solo Trading International Limited" сплатила ТОВ "Новакорм" 686 340,00 доларів США: 03.06.2021 - 50 000,00 доларів США; 10.06.2021 - 50 000,00 доларів США; 14.06.2021 - 53 900,00 доларів США; 23.06.2021 - 50 000,00 доларів США; 30.06.2021 - 50 000,00 доларів США; 16.07.2021 - 53 900,00 доларів США; 30.07.2021 - 50 000,00 доларів США; 12.08.2021 - 97 690,0 доларів США; 31.10.2022 - 150 000,00 грн.; 31.10.2022 - 150 000,00 грн.; 01.11.2022 - 1 350 000,00 грн.; 02.11.2022 - 601 164,56 грн.; 02.11.2022 - 748 835,44 грн.; 04.11.2022 - 1 350 000,00 грн.; 08.11.2022 - 1 350 000,00 грн.; 04.11.2022 - 1 053 493,67 грн..
19.10.2021 між компанією "Galagrad SP.Z.O.O.STR" (підприємство, що зареєстроване і діє на підставі законодавства Польщі) (Покупець за контрактом) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новакорм" (Продавець за контрактом) укладено Контракт № 19102021 (далі - Контракт), за умовами якого Продавець зобов'язався поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар.
На виконання умов Контракту, 26.10.2021 ТОВ "Новакорм" поставило компанії "Galagrad SP.Z.O.O.STR" соєві боби, неподрібнені, країна походження Україна на загальну суму 76 950,00 доларів США, за митною декларацією (АА) № UA500130/2021/213461.
21.11.2022 між компанією "Galagrad SP.Z.O.O.STR" (Первісний боржник), компанією "Solo Trading International Limited" (Новий боржник) та ТОВ "Новакорм" (Кредитор) було укладено договір про заміну боржника в зобов'язанні, відповідно до умов якого замінено боржника в зобов'язання з оплати поставленого товару за контрактом № 19102021 від 19.10.2021.
Станом на час проведення перевірки новий боржник компанія "Solo Trading International Limited" сплатила ТОВ "Новакорм" 2 251 164,56 грн.: 12.12.2022 - 500000,00 грн.; 16.12.2022 - 500 000,00 грн.; 21.12.2022 - 500 000,00 грн.; 22.12.2022 - 751 164,56 грн.
За наслідками перевірки складено акт №4399/20-40-07-01-03/40557266 від 27 лютого 2023 року, встановлено порушення частини 3 статті 13 Закону України «Про валюту та валютні операції». Нараховано валютну пеню за порушення строків розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом № N-B/201221 за період з 02.10.2022 по 31.01.2023 в розмірі 5 869 149,00 грн., за зовнішньоекономічним контрактом № 26042021 за період з 28.10.2022 по 10.11.2022 в розмірі 119 368,78 грн., за зовнішньоекономічним контрактом № 19102021 за період з 26.10.2022 по 22.12.2022 в розмірі 366 202,63 грн..
ТОВ "Новакорм" не погодилось з висновками, викладеними в акті перевірки та подало заперечення на акт перевірки.
Головним управлінням ДПС у Харківській області було надано відповідь на вказані заперечення. 30 березня 2023 року ТОВ "Новакорм" засобами поштового зв'язку було отримано податкове повідомлення рішення № 00061720701 від 27.03.2023, котрим застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій штрафів та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності 6 354 720,42 грн..
ТОВ "Новакорм" не погодилось з даним податковим повідомленням рішенням, та звернулося до ДПС України зі скаргою в адміністративному порядку.
15.06.2023 ТОВ "Новакорм" було отримано рішення від 09.06.2023 ДПС України про результати розгляду скарги, котрим скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення № 00061720701 від 27.03.2023 без змін.
ТОВ "Новакорм" вважало дане податкове повідомлення-рішення протиправним, а тому, звернулося до суду за захистом порушених прав.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на сьогодні існують дві норми, закріплені актами одного і того самого органу та мають однакову юридичну силу, що встановлюють різні строки, а саме Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті» № 5 від 02.01.2019 , відповідно до якої граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів та постанова Правління Національного банку України «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» № 18 від 24.02.2022, відповідно до якої граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 180 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 05 квітня 2022 року.
На думку позивача, при конкуренції норм застосуванню підлягає норма, яка є більш прийнятною для платника податку. Крім того, на момент здійснення поставки за контрактом № N-B/201221 постанова Правління Національного банку України «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» № 18 від 24 лютого 2022 року не була опублікована в офіційних виданнях, а отже не набрала законної сили. згідно з пунктом 2 Постанови № 18 постанова набирає чинності з дня її офіційного опублікування.
Також позивач посилається на пункт 52-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України та вважає неможливим застосування пені під час дії карантину.
27.09.2023 через канцелярію суду позивачем було подано заяву про поновлення строку на подання доказів, долучення додаткових доказів, сертифікату № 2300-23-3936 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 19 вересня 2023 року.
Протокольною ухвалою від 09.10.2023 відповідний доказ долучено до матеріалів справи.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указана норма основного закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до підпункту 19-1.1.4 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, зокрема, здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті.
Згідно з підпунктами 20.1.4, 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.
Відповідно до підпункту 62.1.3 пункту 62.1 ст. 62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок, відповідно до вимог цього Кодексу, а також, перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого, покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів.
Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов'язання та/або інше зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.
Відповідно до підпункту 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 ПК України, штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з осіб, що вчинили податкове правопорушення або порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно з підпунктом 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України, пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми податкових зобов'язань та/або на суми штрафних (фінансових) санкцій, не сплачених у встановлені законодавством строки, а також нарахована в інших випадках та порядку, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов'язки суб'єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства визначає Закон України «Про валюту і валютні операції» №2473-VIII від 21.06.2018 (далі Закон №2473-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 2473-VIII відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.
Згідно з частинами 4-6 статті 11 Закону № 2473-VIII органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства. Національний банк України у визначеному ним порядку здійснює валютний нагляд за уповноваженими установами. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами (крім уповноважених установ) та нерезидентами вимог валютного законодавства.
Відповідно до частини 9 статті 11 Закону № 2473-VIII органи валютного нагляду мають право проводити перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства визначеними частинами п'ятою і шостою цієї статті суб'єктами здійснення таких операцій. Під час проведення перевірок з питань дотримання вимог валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об'єктом таких перевірок, надання доступу до систем автоматизації валютних операцій, підтвердних документів та іншої інформації про валютні операції, а також пояснень щодо проведених валютних операцій, а агенти валютного нагляду та інші особи, які є об'єктом таких перевірок, зобов'язані безоплатно надавати відповідний доступ, пояснення, документи та іншу інформацію.
Згідно з частиною 10 статті 11 Закону № 2473-VIII у разі виявлення порушень валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об'єктом таких перевірок і допустили такі порушення, дотримання вимог валютного законодавства та застосовувати заходи впливу, передбачені законом.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 12 Закону № 2473-VIII Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, погіршення стану платіжного балансу України, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та (або) фінансової системи держави, має право запровадити такі заходи захисту: встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 13 Закону № 2473-VIII Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів. У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України. Строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності та (або) інших немайнових прав-з дня оформлення у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді) акта, рахунка (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує їх надання. Порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).
Відповідно до статей 6, 7, 7-1, 15, 28, 30, 33, 44, 45, 46, 48, 56, 71 Закону України «Про Національний банк України», статті 99 Конституції України, статей 2, 6, 9, 12, 13, 16 Закону України «Про валюту і валютні операції», Правління Національного банку України постановою № 5 від 02.01.2019, затвердило «Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті» (далі - Постанова № 5).
Згідно з пунктами 21, 23 Постанова № 5 граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів.
Розрахунки за операціями резидентів з експорту та імпорту товарів здійснюються не пізніше строку, визначеного пунктом 21 розділу II цього Положення, з урахуванням вимог пункту 22 розділу II цього Положення, у повному обсязі, з урахуванням вимог пункту 22 розділу II цього Положення стосовно операцій з експорту, імпорту товарів у незначній сумі (уключаючи незавершені розрахунки за операцією). Грошові кошти від нерезидента за операціями резидента з експорту товарів підлягають зарахуванню на рахунок резидента в Україні в банку.
У зв'язку із введенням на території України воєнного стану Правління Національного банку України прийняло постанову № 18 від 24.02.2022 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» ( далі - Постанова № 18).
Згідно з пунктом 14-2 Постанови № 18 граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 180 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 05 квітня 2022 року.
Постанову було доповнено новим пунктом 14-2 згідно з Постановою Національного банку України № 68 від 04.04.2022; із змінами, внесеними згідно з Постановами Національного банку № 113 від 07.06.2022, № 142 від 07.07.2022.
Таким чином, судом встановлено, що під час здійснення позивачем господарських операцій з експорту товару застосуванню підлягали дві різні норми, що встановлюють строк граничних розрахунків за операціями з експорту товарів.
Відповідно, до операцій за контактами № 26042021 від 26.04.2021 та № 19102021 від19.10.2021 застосовуються строки, встановлені Постановою № 5 - 365 днів, натомість до операції за контрактом № N-B/201221 від 20.12.2021 - строки, встановлені Постановою № 18 - 180 днів.
Таким чином, граничний строк повернення валютною виручки за операціями з експорту товару становить:
від 05.04.2022 за митними деклараціями (РР) № UA500370/2022/000675 від 30.03.2022; (ДР) номер UA500370/2022/000732 від 05.04.2022 на суму 18 981 300,00 грн. - 01.10.2021.
від 01.05.2021 за митною декларацією (АА) № UA500040/2021/005723 від 01.05.2021 на суму 153 900,00 доларів США - 30.04.2022.
від 06.07.2021 за митною декларацією (АА) № UA500040/2021/200156 від 06.07.2021 на суму 147690,00 доларів США - 05.07.2022.
від 28.10.2021 за митною декларацією (АА) № UA500130/2021/213625 від 28.10.2021 на суму 76950,00 доларів США - 27.10.2022.
від 01.11.2021 за митною декларацією (АА) № UA500130/2021/213955 від 01.11.2021 на суму 153900,0 доларів США - 31.10.2022.
від 26.10.2021 за митною декларацією (АА) № UA500130/2021/213461 від 26.10.2021 на суму 76 950,00 доларів США - 25.10.2022.
Грошові кошти від компанії "SOLO TRADING INTERNATIONAL" в розмірі 455 490,00 доларів США надійшли без порушення граничних строків розрахунків.
Згідно з частиною 6 статті 13 Закону України "Про валюту і валютні операції" у разі якщо виконання договору, передбаченого частинами другою або третьою цієї статті, зупиняється у зв'язку з виникненням форс-мажорних обставин, перебіг строку розрахунків, установленого згідно з частиною першою цієї статті, та нарахування пені відповідно до частини п'ятої цієї статті зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин. Підтвердженням виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин є відповідна довідка уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту).
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видано Торгово-промисловою палатою України та уповноваженою нею регіональними торгово-промисловими палатами, або уповноваженою організацією (органом) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту) є підставою для подовження законодавчо встановлених термінів (строків) розрахунків на період дії форс-мажорних обставин та підставою для не нарахування пені на період дії форс-мажорних обставин.
Суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
У статті 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 № 44 (5), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Відповідно до розпорядження ТТП України № 3 від 25.02.2022 «Про процедуру засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у період дії воєнного стану на території України» установлено, що тимчасово, на період воєнного стану на території України до припинення або скасування воєнного стану на території України, уповноважені регіональні торгово-промислові палати, мають право за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб, засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, в тому числі передбачених п. 4.2 Регламенту засвідчення Торгово-промислового палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс мажорних обставин, який затверджено Рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 3 44 (5) (із змінами та доповненнями).
Суд звертає увагу, що надання Сертифікату Торгово-промисловою палатою України, отриманого у встановленому законодавством порядку, є обов'язковою умовою, оскільки сам лише факт існування форс-мажорних обставин, не звільняє від виконання зобов'язання автоматично. При видачі сертифікату Торгово-промислова палата України засвідчує не тільки форс-мажорні обставини, але і їх безпосередній вплив на конкретне зобов'язання (договір), у якому заявник є стороною (причинно-наслідковий зв'язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов'язань).
Відповідно до діючого законодавства України форс-мажор звільняє лише від відповідальності за порушення зобов'язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов'язання і не є підставою для припинення зобов'язань. Проте і звільнення від відповідальності може мати місце лише у випадку, коли невиконання зобов'язання є наслідком дії форс- мажорних обставин, що має бути доведено у встановленому чинним законодавством порядку та підтверджено належними документами.
В постанові Верховного Суду у справі № 560/9742/22 від 13.07.2023 зроблено висновок, що сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видано Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами, або уповноваженою організацією (органом) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту) є підставою для подовження законодавчо встановлених термінів (строків) розрахунків на період дії форс-мажорних обставин та підставою для не нарахування пені на період дії форс-мажорних обставин.
Як встановлено судом, позивачем до матеріалів справи надано копію сертифікату Запорізької Торгово-промислової палати № 2300-23-3936 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 19.09.2023 року, в якому зазначено, що Запорізька торгово-промислова палата на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 р. №44(5), із змінами та доповненнями, засвідчує форсмажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану (обмеження, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, заборони, введені Правління Національного банку України); товариству з обмеженою відповідальністю "Новакорм", місцезнаходження: 61002, Харківська обл., м. Харків, вул. Чернишевська, буд.66, код ЄДРПОУ/ІПН: 40557266, щодо обов'язку (зобов'язання), а саме: зарахування грошових коштів на рахунок Продавця (ТОВ «Новакорм») у строки, зазначені в Контракті №N-B/201221 від 20.12.2021, укладеному з LLC BERNARDGROUP (Польща), але не пізніше строку та в обсязі, встановленому Національним банком України, за операцією з експорту товарів, згідно МД-2 ДР №UA500370/2022/000732 від 05.04.2022 (на суму 18 981 300,00 грн.), перед ГУ ДПС у Харківській області, ДПС України, Державою Україна. Сума несвоєчасно зарахованих коштів становить 18 981 300,00 грн. (519 060,07 доларів США. за курсом НБУ на дату закінчення граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів), у термін: до 01.10.2022 року, за п.2 ст.13 Закону України "Про валюту і валютні операції" №2473-VIII від 21.06.2018р.; п.21 Постанови Правління Національного Банку України "Про затвердження Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті" №5 від 02.01
Дія форс-мажорних обставин охоплює увесь період нарахування податковим органом пені за порушення граничних строків за операціями з експорту товару.
Таким чином, позивач на підтвердження дії форс-мажорних обставин, надав сертифікат ТПП, а також підтвердження їх впливу на права та обов'язки сторін, які передбачені договором, що є підставою для подовження законодавчо встановлених термінів (строків) розрахунків на період дії форс-мажорних обставин та підставою для не нарахування пені на період дії форс-мажорних обставин.
Відповідно до статті 112 ПК України передбачено, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
У разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення. Положення цього пункту застосовуються виключно в разі, якщо умовою притягнення до фінансової відповідальності за податкове правопорушення є наявність вини платника податків.
Суд звертає увагу на те, що п.112.8. ст.112 ПК України визначає обставини, що звільняють від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такими обставинами, відповідно до пп.112.8.9. п.112.8 ст. 112 ПК України, зокрема є: вчинення діяння (дії або бездіяльності) внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажору).
Таким чином, наявність підтверджених форс-мажорних обставин, відповідно до пп.112.8.9. п.112.8 ст. 112 ПК України та п. 6 ст. 13 Закону України "Про валюту і валютні операції", звільняє Товариство з обмеженою відповідальність "Новакорм" від відповідальності за порушення вимог частини 2 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» №2473-VIII від 21.06.2018 та нарахування позивачу пені за частиною 5 статті 13 зазначеного Закону за порушення термінів розрахунків в сфері ЗЕД за операцією з експорту товару за контрактом № N-B/201221 від 20.12.2021.
Згідно з пунктом 52-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення ПК України за порушення податкового законодавства, вчинені протягом періоду з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби, штрафні санкції не застосовуються, крім санкцій за порушення, визначені в абзацах другому дев'ятому цього пункту.
Протягом періоду з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби, платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню.
Законом України «Про внесення змін до ПК України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 № 466-IX, в редакції від 01.01.2021, підпункт 14.1.162 ПК України викладено в наступній редакції: « 14.1.162. пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми податкових зобов'язань та/або на суми штрафних (фінансових) санкцій, не сплачених у встановлені законодавством строки, а також нарахована в інших випадках та порядку, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».
Згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Отже, Податковим Кодексом України визначено, що пеня за порушення строків розрахунків в іноземній валюті є різновидом грошового зобов'язання платника податків та застосовується контролюючим (податковим) органом в порядку, який передбачений для прийняття податкових повідомлень-рішень, а Закон України «Про валюту і валютні операції», зокрема стаття 13, містить лише встановлення такого виду відповідальності, як пеня за порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 (в редакції постанови № 383 від 25.04.2023) дію карантину продовжено до 30 червня 2023.
Таким чином, пеня за порушення резидентами строку розрахунків в іноземній валюті відповідно до вимог ПК України з 01.01.2021 є одним із різновидів пені в розумінні приписів підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України та відповідно нарахування пені у період з 01.01.2021 суперечить положенням абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» ПК України.
Наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (відокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Рішення, в якому недійсну частину не можна відокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.
Враховуючи, що податкове повідомлення-рішення не може бути скасовано частково, оскільки в такому разі вони втрачають свою цілісність, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав.
З огляду на заявлені позовні вимоги, системний аналіз положень чинного законодавства України та докази, зібрані у справі, суд дійшов висновку, що позов є цілком обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Пунктом 5 ч.1 ст.237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Оскільки ухвалою суду від 14.08.2023 позивачу надано відстрочку сплати судового збору у справі 922/2310/23 (922/3160/23) до ухвалення судового рішення суд, керуючись до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, сплату судового збору покладає на відповідача, у зв'язку з чим судовий збір в розмірі 95320,81 грн підлягає стягненню з відповідача на користь державного бюджету України.
Керуючись ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 73-80, 86, 129, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм" задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №00061720701 від 27.03.2023, винесене щодо ТОВ "Новакорм" (код 40557266).
Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (код 43983495, адреса : 61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46) в дохід Державного бюджету України 95320,81 грн судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "18" жовтня 2023 р.
Суддя В.О. Яризько