ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" жовтня 2023 р. м. Київ Справа № 911/2613/21
Розглянувши матеріали справи за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київтеплоенерго”
до Комунального підприємства Київської обласної ради “Друкар”
про стягнення 84 079,86 грн.
Суддя Карпечкін Т.П.
без виклику представників сторін.
встановив:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київтеплоенерго” (далі - позивач, Підприємство) до Комунального підприємства Київської обласної ради “Друкар” (далі - відповідач, КП КОР “Друкар”) про стягнення заборгованості за Договором на постачання теплової енергії від 23.10.2018 року № 1532560 в розмірі 84 079,86 грн. з яких: 76 989,08 грн. основний борг, 3 386,50 грн. інфляційних втрат, 713,88 грн. 3% річних та 2 990,40 грн. пені.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.09.2021 року відкрито провадження у справі № 911/2613/21, справу призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 Господарського процесуального кодексу України.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч.ч. 1-2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 4 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться (ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Оскільки відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, у встановлений судом строк відзиву на позов та клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надіслав, доказів повної або часткової сплати ним заборгованості, яка є предметом даного спору, не надав, клопотань про відкладення розгляду справи з метою надання додаткового часу для подання відзиву від відповідача не надходило, суд вважає, що, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
23.10.2018 року Підприємством (далі - постачальник/Енергопостачальна організація) та КП КОР “Друкар” (далі - споживач/абонент) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1532560 (далі - Договір), предметом якого є постачання, користування, та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах передбачених цим Договором.
При виконанні умов Договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж (далі - Правил), нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (п. 2.1 договору постачання).
Згідно з пп. 2.2.1. п. 2.2. договору Енергопостачальна організація зобов'язується: постачати теплову енергію у гарячій воді на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору.
Підпунктами 2.3.1. 2.3.2. пункту 2.3. договору на споживача покладено обов'язок: додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії; виконувати умови та порядок оплати в обсягах і терміни, які передбачені у додатку № 4 до договору.
Договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2018 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункти 8.1., 8.4. договору).
Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів звернення сторін Договору протягом місяця після закінчення терміну дії Договору із заявою про припинення дії договору, що зумовлює висновки суду про те, що зобов'язання сторін за договором продовжились і на час виникнення спірних правовідносин Договір був чинним.
Додатком № 1 до Договору передбачено, що постачальник відпускає споживачу теплову енергію в гарячій воді у межах Q рік = 184,000 Гкал/рік з приєднаним тепловим навантаженням EQ = 0,163 Гкал/годину, в тому числі: а) на опалення Qо = 0,163 Гкал/годину; б) на вентиляцію Qв = 0,000 Гкал/годину; в) на гаряче водопостачання (ГВП) Qгв = 0,000 Гкал/годину, на ГВП по середньогодинному тепловому навантаженню Qгв год = 0,000 Гкал/годину, на ГВП по середньодобовому тепловому навантаженню Qгв добу = 0,000 Гкал/добу (пп. 1.1. п. 1).
Згідно п. 1 додатку № 3 до договору розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 23.07.2018 № 1294, за кожну відпущену Гігакалорію (1 Гкал/грн) без урахування ПДВ: для опалення - 1553,86 грн/Гкал (100%).
Додатком № 4 до договору сторонами визначено:
- абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількість теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна згідно з Законом України “Про заставу” як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії. Оплата заборгованості минулих періодів зараховується першочергово (пункт 2);
- в разі, якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку: при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця; у випадку, якщо фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, сальдо розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку (пункт 3);
- абонентам, що не мають приладів обліку кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел “Енергопостачальної організації” та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою абонентом тепловою енергією сплачується ним самостійно, не пізніше 15 числа місяця наступного за розрахунковим (пункт 4);
- абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: вул. Волоська, 42
: облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звірки абонент повертає в ЦОК); акт виконаних робіт (пункт 5);
- абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) теплопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше обумовленої чинним законодавством України (пункт 7).
Додатком № 7 до договору сторонами оформлено “Умови припинення постачання теплової енергії” за умовами якого Енергопостачальна організація припиняє абоненту постачання теплової енергії у випадках: закінчення опалювальною сезону (пункт 2); письмового звернення абонента про відключення (самовільне відключення абонентом систем теплоспоживання без дозволу Енергопостачальної організації забороняється: відключення виконується по наряду Енергопостачальної організації з оформленням акту пломбування) (пункт 4).
На виконання умов договору позивачем сформовано та підписано акт приймання-передавання товарної продукції № 1/2021-11532560 за січень 2021 року на суму 17 844,82 грн. Крім того, позивачем на підтвердження факту постачання теплової енергії на користь відповідача, зокрема у період грудень 2020 року - січень 2021 року, надано облікові картки, довідки про нарахування у відповідні місяці, відомості обліку споживання теплової енергії за період 2020 року - січень 2021 року, корінці наряду на включення від 10.11.2020 року № 1971, акт звіряння розрахунків за теплову енергію станом на 30.04.2021 року та рахунок - фактури 1532560/2021-4 від 30.04.2021 року на загальну суму 76 989,08 грн.
Проте, як стверджує позивач, відповідач покладені на нього Договором обов'язки в частині здійснення розрахунків за спожиту, у період грудень 2020 року - січень 2021 року теплову енергію не виконав, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 76 989,08 грн. заборгованості.
Вході розгляду спору відповідач відзив на позов не надав, позовні вимоги не заперечив та не спростував.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Укладений договір за своїм змістом є договором енергопостачання та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов'язків, обумовлених цим договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно із ч. ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу приписів ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 Кодексу).
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Окрім того суд зазначає, що відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України “Про теплопостачання” та Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 року (надалі - Правила).
Частинами 4, 6 ст. 19 Закону України “Про теплопостачання” передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Відповідно до п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Відповідно до пункту 2 Додатку № 4 до договору абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількість теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна згідно з Законом України “Про заставу” як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії.
Пунктом 5 цього ж додатку визначено, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: вул. Волоська, 42: облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звірки абонент повертає в ЦОК); акт виконаних робіт.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що Підприємство на виконання умов договору у період грудень 2020 року - січень 2021 року надало обумовлені договором послуги на загальну суму 76 989,08 грн., що підтверджується копіями корінців нарядів на включення та відключення об'єктів теплоспоживання, актом про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, актами приймання-передавання товарної продукції, відомостями обліку споживання теплової енергії та обліковими картками щомісячного споживання за спірний період, які є належними та допустимими доказами у відповідності до приписів статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 910/17662/19, від 28.03.2018 у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17 та від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15.
Відтак, матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором щодо постачання відповідачу теплової енергії.
Суд зазначає, що акт приймання-передавання товарної продукції за спірний період підписані тільки з боку позивача.
Водночас, пунктом 5 додатку № 4 до договору постачання на споживача покладено обов'язок щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати в ЦОК за адресою: : вул. Волоська, 42, облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звірки абонент повертає в ЦОК) та акт виконаних робіт.
При цьому доказів належного виконання відповідачем умов договору в цій частині матеріали справи не містять, як і не містять доказів мотивованої відмови споживача від підписання таких актів або ж заперечень щодо відомостей відображених у облікових картках фактичного споживання теплової енергії.
Таким чином, факт відсутності підписаних сторонами актів приймання-передавання товарної продукції не є підставою для висновку про невиконання позивачем своїх зобов'язань щодо постачання теплової енергії.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідач допустив порушення зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію за договором та, як вказує позивач, станом на день звернення до суду, за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 76 989,08 грн.
Враховуючи викладене вище, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 76 989,08 грн., а вимога позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтвердженою та не запереченою, та не спростованою відповідачем.
Окрім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3 386,50 грн. інфляційних втрат, 713,88 грн. 3% річних та 2 990,40 грн. пені. за загальний період з 01.12.2020 року по 01.05.2021 року на суми зобов'язань за грудень 2020 року - січень 2021 року.
Пунктом 7 додатку № 4 до договору постачання передбачено, що абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) теплопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше обумовленої чинним законодавством України.
У відповідності до положень ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
При цьому відповідно до частини 1 статті 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно ч. 7 статті 21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом..
Частиною 1 статті 26 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” У разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Проте дія зазначеної норми була зупинена відповідно до Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 17 березня 2020 року № 533-IX, який набрав чинності 18 березня 2020 року.
Разом з тим, відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 17 березня 2020 року № 530-ІХ, що набрав чинності 17 березня 2020 року, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
З огляду на те, що пеня нарахована позивачем за період 01.12.2020 року по 01.05.2021 року, тобто на період дії карантину, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 2 990,40 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що останні здійснено арифметично вірно, та у відповідності до умов договору, обставин справи та вимог закону, тож вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 386,50 грн. інфляційних втрат та 713,88 грн. 3% річних є обґрунтованими.
Відповідач контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення 3% річних та інфляційних втрат не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 81 089,46 грн. з яких 76 989,08 грн. основного боргу, 3 386,50 грн. інфляційних втрат та 713,88 грн. 3% річних. В решті позов задоволенню не підлягає.
Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до статей 123, 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 129, 233, 236-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради “Друкар” (08200, Київська обл., місто Ірпінь, вулиця Ярославська, будинок 11, код 02466949) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київтеплоенерго” (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5, код 40538421) 76 989 (сімдесят шість тисяч двятсот вісімдесят дев'ять) грн. 08 коп. основного боргу, 3 386 (три тисячі триста вісімдесят шість) грн. 50 коп. інфляційних та 713 (сімсот тринадцять) грн. 88 коп. 3% річних. та 2 189 (дві тисячі сто вісімдесят дев'ять) грн. 26 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Т.П. Карпечкін