ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Постанова
Іменем України
20 жовтня 2023 року
м. Харків
справа № 619/3341/23
провадження № 22-ц/818/1926/23
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 08 серпня 2023 року, постановлену суддею Жорняк О.М., -
ВСТАНОВИВ:
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 17 липня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху з підстав не відповідності її вимогам ст.285 ЦПК України.
Ухвалою цього ж суду від 08 серпня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 - визнано неподаною та повернуто заявнику.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що дана заява була ним подана в порядку позовного провадження. Суд не звернув уваги на те, що дана заява була ним подана в порядку ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи ухвалу про повернення зави про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду суд першої інстанції виходив з того, що заявником у встановлений судом строк не усунуто недоліки заяви зазначені в ухвалі суду від 17 липня 2023 року.
Проте, погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до положень ст.ст.55, 124 Конституції України, ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.
Матеріали справи свідчать, що у липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури в порядку ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі - Закон №266/94-ВР).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 лютого 2022 року по справі №201/10234/20 висновує про необхідність чіткого тлумачення положень статей 12, 13 Закону № 266/94-ВР у контексті процесуальної форми вимоги потерпілої особи про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, та виду судового провадження, у якому така вимога підлягає розгляду.
Структура національного законодавства України та його загальний зміст свідчить про те, що процесуальні питання розгляду справ у судах можуть бути врегульовані не тільки процесуальними кодексами, а й нормативними актами, які за своєю загальною суттю хоч і не є процесуальними, однак, врегульовуючи матеріально-правові відносини, містять процесуальні норми, що стосуються процедур такого врегулювання.
Саме до таких нормативних актів відноситься й Закон № 266/94-ВР. Для визначення порядку виконання цього Закону було також прийнято наказ Міністерства юстиції України від 04 березня 1996 року №6/5/3/41 «Про затвердження Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - наказ №6/5/3/41).
Відповідно до положень статті 3 цього Закону 266/94-ВР в наведених у статті 1 випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Звертає на себе увагу правова термінологія цієї норми, яка у своїй диспозиції застосовує два терміни, спрямовані на відновлення порушених прав потерпілої особи: відшкодування та повернення.
При цьому положення статті 4 цього Закону 266/94-ВР визначають відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, за рахунок державного бюджету, повернення майна в натурі - пунктом 2, а в разі неможливості такого повернення - відшкодування його вартості за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким його передано безоплатною.
Одночасно положення статті 4 цього Закону 266/94-ВР містять і підстави відшкодування моральної шкоди. Зокрема, відшкодування моральної шкоди провадиться в разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
За положеннями частини першої статті 12 цього Закону 266/94-ВР, розмір відшкодованої шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін із дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку (частина друга статті 12 зазначеного Закону).
Таким чином, ці положення Закону 266/94-ВР за своєю правовою суттю є процесуальною нормою про орган, який уповноважений на розгляд певних звернень громадян, та порядок оскарження прийнятого цим органом рішення.
Зазначена норма Закону №266/94-ВР відокремлює порядок відшкодування шкоди у вигляді заробітку та інших грошових доходів, які потерпілий втратив унаслідок незаконних дій, штрафів, стягнутих на виконання вироку суду, судових витрат та інших витрат, сплачених громадянином, та сум, сплачених громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги. При цьому положення цієї статті також визначають орган, уповноважений на прийняття рішення про відшкодування цих втрат, залежно від того, який орган досудового слідства, прокуратури чи суду приймав остаточне рішення у справі, крім касаційного та апеляційного суду.
Перелік уповноважених органів, до яких громадянин має право звернутись у кожному конкретному випадку, визначається пунктом 11 наказу №6/5/3/41 який для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 статті 3 Закону, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися: 1) при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України - відповідно до цих органів; 2) при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції; 3) при скасуванні постанови районного (міського) суду (судді) про накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт і закритті справи - в районний (міський) суд (до судді), який розглядав справу про адміністративне правопорушення.
За загальним змістом цих норм, оскільки зазначені органи повинні винести постанову чи ухвалу, то можна зробити висновок, що відшкодування шкоди у таких випадках проводиться за спрощеною процедурою, адже при відшкодуванні цих витрат потерпіла особа вправі розраховувати на повне відшкодування відповідно до наданих нею документів.
Разом з тим зазначена норма не виключає і спору та передбачає право органу, що розглядає звернення про відшкодування витрат, не погодитись із заявленим розміром, прийняти постанову, з якою потерпіла особа не буде згодна, та право потерпілої особи на оскарження прийнято цим органом постанови до суду. Матеріальна шкода відповідно до статті 12 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню за ухвалою суду, то в разі незгоди потерпілої особи з такою ухвалою вона підлягає оскарженню у порядку, передбаченому ЦПК України.
Скаргу на постанову щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури, на вибір громадянина може бути подано до суду за місцем його проживання або за місцезнаходженням відповідного органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури. Сторони в цих справах звільняються від сплати судових витрат (стаття 14 Закону №266/94-ВР). Заява про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої відповідно до цього Закону судом, подається у такому ж порядку.
Крім того, Законом №266/94-ВР та наказом №6/5/3/41 окремо визначено й порядок розгляду звернень про відшкодування моральної шкоди. Так, стаття 13 зазначеного Закону визначає питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно із частиною першою статті 12 зазначеного закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, установлених цивільним законодавством. При цьому цей Закон не передбачає розгляду вимог про відшкодування моральної шкоди іншими органами, зазначеними у цьому Законі, крім суду.
Відповідності до частини другої статті 1167 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
При цьому у частинах другій та четвертій статті 23 ЦК України зазначені підстави для відшкодування моральної шкоди, яка може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Крім того, Законом №266/94-ВР також установлено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини четверта та п'ята статті 4 цього Закону).
Зазначені положення цивільного законодавства застосовуються при визначенні підстав та розміру моральної шкоди, спричиненої потерпілій особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, та свідчать про обов'язкове встановлення під час відшкодування шкоди не тільки підстав для відшкодування, а й того, у чому саме полягала моральна шкода та виходячи з принципів розумності та справедливості при визначенні її розміру.
Разом з тим Законом №266/94-ВР встановлено мінімальні гарантії держави на відшкодування моральної шкоди, оскільки зазначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 4 Закону №266/94-ВР провадиться за рахунок державного бюджету.
Крім того, наказ №6/5/3/41 містить також положення щодо строків розгляду таких звернень, форми постанови уповноваженого на розгляд цього звернення органу, форми доказів, необхідних для підтвердження шкоди, строків та порядку оскарження прийнятих постанов тощо.
При цьому наказ №6/5/3/41 також містить посилання на право суду призначити незалежну експертизу для визначення наявності у громадянина моральної шкоди, висновок якої оцінюється поряд з іншими доказами у справі.
Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що заява про відшкодування моральної шкоди розглядається тільки судом з урахуванням фактичних обставин щодо наявності моральної шкоди в межах, встановлених саме цивільним законодавством, з дослідженням доказів, у тому числі висновків експертизи. Такі процесуальні дії суду притаманні змагальному процесу, яким є за чинними на цей час процесуальними кодексами саме позовне провадження.
Слід при цьому звернути увагу на те, що стаття 136 ЦПК УРСР 1963 року «Прийняття заяви», яка діяла на час прийняття Закону №266/94-ВР та час прийняття наказу №6/5/3/41, зазначала, що суддя одноособово вирішує питання про прийняття заяви у цивільній справі, суддя відмовляє в прийнятті заяви. Одночасно стаття 137 ЦПК УРСР 1963 року визначала форму позовної заяви, відносно якої суддя мав право здійснити дії, зазначені у статті 136 цього Кодексу.
Лише у ЦПК України 2004 року, як і в наступних редакціях цього Кодексу, у параграфі 1 глави 1 розділу 3 розмежовуються поняття «заява у позовному провадженні» та «позовна заява».
За таких обставин термін «заява» при зверненні потерпілої особи до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди у сенсі Закону №266/94-ВР та наказу №6/5/3/41 слід розуміти як вимогу про відшкодування шкоди, і такі справи слід розглядати за правилами позовного провадження. При цьому не має значення назва такої вимоги, якщо з її змісту вбачаються усі складові елементи відповідно до вимог статті 175 ЦПК України.
При цьому позивачем у цих справах повинна бути потерпіла особа, а відповідачем - держава в особі відповідного органу.
Державне казначейство України не може бути окремим відповідачем у цих справах, оскільки належним відповідачем у цих справах є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15).
У полі правового аналізу в цій справі постають такі правові проблеми: чи може розглядатися судом заява про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, за відсутності оформленої відповідно до вимог статті 175 ЦПК України позовної заяви, що підлягає розгляду в позовному провадженні; чи існує між сторонами цих правовідносин спір про право.
Правовий спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб'єктивні права.
Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
При цьому перелік справ, які розглядаються в порядку окремого провадження, міститься в частинах другій та третій статті 293 ЦПК України. Разом з тим, як випливає зі змісту частини третьої цієї статті, у порядку окремого провадження розглядаються також і інші справи у випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Таким чином, вирішальним питанням, що постає перед судами при зверненні особи до суду з відповідною заявою, що за формою і змістом не відповідає позовній заяві, є те, чи існує в спірних правовідносинах спір про право.
Дуалізм окремого і позовного провадження полягає в різній сутності та специфічній матеріально-правовій природі, яка визначається певними особливостями об'єктів та способів судового захисту.
У цьому сенсі звертає на себе увагу положення частини третьої статті 13 Закону №266/94-ВР, за змістом якої відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Зазначена норма містить мінімальну гарантію потерпілій особі - гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який повинні визначити суди у будь-якому випадку. Визначення мінімального розміру моральної шкоди свідчить про неможливість спору щодо її розміру, якщо потерпілою особою заявлено позовну заяву (заява) про відшкодування моральної шкоди саме в такому розмірі, а відтак і неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на її розмір.
Відповідно до положень статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Разом з тим відповідно до статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Передбачене статтею 4 Закону №266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться в разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відтак моральна шкода у цих правовідносинах у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України та статтею 4 Закону №266/94-ВР, відшкодовується особі, щодо якої допущено передбачені статтею 1 цього Закону дії без встановлення вини органу, що відповідає за відшкодування такої шкоди. Факт спричинення моральної шкоди, як і її розмір, що перевищує мінімально встановлений законом, підлягають встановленню та доведенню при розгляді відповідної вимоги, поданої у будь-якій формі з дотриманням необхідних, передбачених статтею 175 ЦПК України елементів у позовному провадженні.
У заяві своїй заяви ОСОБА_1 зазначає, що 04 жовтня 2002 року він був затриманий і доставлений до прокуратури Золочівського району Харківської області де його звинуватили у кримінальних діях за ознаками злочину передбачений ч.1 ст.364, ч.ч.1, 2 ст.368 КК України. З 04 жовтня 2002 року відносно нього здійснювалось кримінальне провадження де він був обвинувачений у кримінальних діях за вказаними статтями КК України. 10 березня 2009 року слідчим прокуратури Золочівського району Харківської області Прокопенко А.С. було винесено постанову про відмову в порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_1 за ознаками злочинів передбачених ч.1 ст.364, ч.ч.1, 2 ст.368 КК України, у зв'язку із відсутністю в його діях складу злочину. Таким чином, з 04 жовтня 2002 року по 10 березня 2009 року - 65 місяців та 6 дів перебував під слідством. Вказує, що у зв'язку із незаконними діями працівників прокуратури йому було завдано моральної шкоди, яку він просить стягнути на підставі ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Також, із змісту заяви вбачається, що останнім розрахований розмір моральної шкоди виходячи із гарантованого державою мінімального розміру відшкодування моральної шкоди встановленого ст.13 Закону №266/94-ВР.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку, щодо необхідності застосування до даної заяви положень статей 175, 177 ЦПК України та як наслідок визнання останньої неподаною та повернення заяви, оскільки, як зазначалося вище, у цьому випадку заявник просить про відшкодування моральної шкоди виходячи із гарантованого державою мінімального розміру відшкодування моральної шкоди встановленого ст.13 Закону №266/94-ВР.
Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин, судом першої інстанції безпідставно повернуто заяву заявнику через не усунення недоліків заяви, оскільки обставини, вказані в ухвалі суду від 17 липня 2023 року, не можуть бути перешкодою в доступі до правосуддя, а тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Пунктом 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року визначено, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає розгляду справи, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ЦПК України.
Оскільки наразі вирішується лише процесуальне питання, а не розглядається справа по суті, підстав для розподілу судового збору за розгляд справи апеляційним судом не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 08 серпня 2023 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20 жовтня 2023 року.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова