ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 621/692/18 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1167/23 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
-головуючого ОСОБА_2 ,
-суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
-при секретарі ОСОБА_5 ,
-прокурора ОСОБА_6 ,
-обвинуваченого ОСОБА_7 ,
-захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою представника потерпілої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 на вирок Зміївського районного суду Харківської області від 14 червня 2023 року відносно ОСОБА_7 , -
УСТАНОВИЛА:
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Нова Водолага Нововодолазького району Харківської області, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, неодруженого, зареєстрованого та фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст.75 КК України звільнено від відбування основного покарання, з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
Відповідно до ст.76 КК України покладено на ОСОБА_7 обов'язки:
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Як установив суд, 24.02.2018, близько 21 год 30 хв, ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем ВАЗ-2108, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по вул. Харківській в с. Таранівка Чугуївського району Харківської області в напрямку м. Мерефа. В ході руху, діючи необережно в порушення п. п. 10.1, 12.4 Правил дорожнього руху України, згідно з якими: п. 10.1 - перед початком руху, перестроювання та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; п. 12.4 - в населених пунктах рух трапнспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 60 км/год; водій ОСОБА_7 , рухаючись по населеному пункту з перевищенням швидкості, зі швидкістю 70 км/год, у темний час доби, маючи об'єктивну видимість проїзної частини 70 м та пішоходів не менше 93 м, перед початком обгону легкового автомобіля, який рухався перед ним у попутному напрямку, не переконався у тому, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, незважаючи на те, що міг об'єктивно бачити двох пішоходів, які йшли по лівій стороні проїзної частини в попутному напрямку, ще до початку свого обгону, проявив неуважність і в процесі обгону скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_11 , який рухався по проїзній частині в попутному напрямку, ближче до її середини, в результаті чого ОСОБА_11 , згідно висновку судово - медичної експертизи № 58-Змт/18 від 21.03.2018 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження за ознакою загрози для життя у вигляді закритої черепно - мозкової травми, травми грудної клітини, внутрішніх крововиливів та переломів нижніх кінцівок, від яких він помер на місці дорожньо - транспортної пригоди. Згідно з висновком судово - автотехнічної експртизи № 388/18 від 21.03.2018 у даній дорожній обстановці водій автомобіля ВАЗ-2108 ОСОБА_7 повинен був діяти у відповідності з вимогами п. 10.1 Правил дорожньогго руху України. У даній дорожній обстановці водій автомобіля ВАЗ-2108 ОСОБА_7 мав технічну можливість уникнути наїзду шляхом виконання вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України. У діях водія автомобіля ВАЗ-2108 ОСОБА_7 вбачаються невідповідності вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, перебували у причинному зв'язку з виникненням дорожньо - транспортної пригод
В апеляційній скарзі представник потерпілої просить оскаржуваний вирок в частині призначеного покарання змінити та призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років , положення ст. 75 КК України не застосовувати, а цивільний позов залишити без розгляду.
Зазначає про незгоду із застосуванням положень ст. 75 КК України, оскільки обвинувачений щиро покаявся лише з метою пом'якшити покарання, відмовлявся від проведення слідчого експерименту, змінював покази.
Молодий вік не є обставиною що пом'якшує покарання.
До моменту військової агресії обвинувачений військовослужбовцем не був.
По цивільному позову наголошує на тому, що 23 січня 2020 року, апелянтом за підписом потерпілої була подана заява про залишення позову без розгляду, натомість суд першої інстанції закрив провадження в частині цивільного позову.
Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченого та його захисника які заперечували проти апеляційної скарги, думку прокурора, який вважав оскаржуваний вирок законним та обгрунтованим, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Переглядаючи оскаржуваний вирок в межах апеляційних доводів представника потерпілого, щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів не погоджується з ними, внаслідок їх необгрунтованості.
Згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року “Про практику призначення судами кримінального покарання”, призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Колегія суддів не може погодитись зі слушністю апеляційних доводів представника потрепілої про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого та неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме вимог ст. 75 КК України, внаслідок звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням .
Зокрема, представник потерпілої в своїх апеляційних доводах не вказує на порушення умов та підстав звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, які передбачені диспозицією ст. 75 КК України, оскільки в частині першій цієї статті законодавцем передбачено чіткий та вичерпний перелік підстав, наявність яких обумовлює можливість застосування судом зазначеного кримінального закону.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку, суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а зазначений злочин не є корупційним, крім того інші обмеження, зазначені в ч.1 ст. 75 КК України не мають відношення до вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.
При цьому належить врахувати, що норми ст. 75 КК України не містять обмежень щодо її застосування, з урахуванням тяжкості злочину, на що безпідставно посилається апелянт у своїй апеляційній скарзі.
Тяжкість вчиненого злочину має враховуватись судом, але не є визначальною.
Разом з цим, законодавець вказує у ч.1 ст. 75 КК України на необхідність врахування при призначенні покарання обставин справи, згідно яких ОСОБА_7 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно, є учасником бойових дій, в період з 2018 по червень 2023 року не притягувався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, в судовому засіданні визнав вину, дав детальні показання щодо обставин вчинення злочину, висловив жаль з приводу скоєного, відшкодував потерпілій заявлені нею до відшкодування завдані злочином збитки у вигляді матеріальної та моральної шкоди.
Під час апеляційного розгляду обвинувачений повідомив про те, що він зробив належні висновки для себе, щодо неприпустимості будь яких злочинних дій в майбутньому, та про його бажання виправитись, зазначив, що попросив у потерпілої вибачення, сплатив в повному обсязі кошти на відшкодування завданої шкоди в добровільному порядку.
За час, що минув з моменту вчинення злочину обвинувачений не притягувався до адміністративної або кримінальної відповідальності.
Більш того, обвинувачений є учасником бойових дій, виявив бажання пройти військову службу, що додатково свідчить про щирість його каяття та наміру виправитися.
За таких обставин, висновок суду, що зазначений ним у мотивувальній частині оскаржуваного вироку, про можливість звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням - є слушним, оскільки об'єктивно встановлені обставини, які свідчать про можливість виправлення ОСОБА_7 без реального відбування покарання.
В апеляційній скарзі представником потерпілого не надано будь яких відомостей, які б спростовували вищезазначені об'єктивні дані, що стали підставою для застосування норм ст. 75 КК України при призначенні покарання ОСОБА_7 .
Отже, на думку колегії суддів, вирок в частині звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК України - є вмотивованим та обґрунтованим, оскільки у суду першої інстанції, з урахуванням даних про щире каяття обвинуваченого, добровільне відшкодування завданої шкоди, активне сприяння розкриттю злочину, бажання виправитися та усвідомлення ним невідворотності покарання у випадку вчинення нового злочину - не було об'єктивних підстав призначати покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуттям.
Такий вид і міра покарання, з подальшим звільненням обвинуваченого від відбування основного покарання з покладенням на обвинуваченого обов'язків періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, на думку колегії суддів, будуть достатніми для виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових злочинів.
Крім того, колегія суддів, зазначає, що внаслідок значного часу який минув з моменту вчинення обвинуваченим злочину, понад 5 років, ступінь суспільної небезпеки від вчиненого кримінального правопорушення в значній мірі зменшився.
Що стосується доводів представника потерпілого щодо незгоди з рішенням суду в частині закриття судом провадження за позовною заявою на підставі положень ст. 255 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.
В матеріалах справи містяться відомості про повне відшкодування обвинуваченим заявленої потерпілою суми матеріальної та моральної шкоди (т. 1 а.п. 219, т. 3 а.п. 47-52)
Апелянт в своїй апеляційній скарзі стверджує, що ним 23 січня 2020 року була подана до суду заява про залишення позову без розгляду та вирішення питання, щодо відшкодування окремо в цивільному судочинстві.
Проте у Томі 2 на аркуші 44 міститься заява потерпілої, в якій вона просить проводити судовий розгляд за її відсутності та за участі її представника.
Жодних клопотань про залишення цивільного позову без розгляду вказана заява не містить.
Звукозапис судового засідання та відповідний журнал від 23 січня 2020 року таких відомостей також не містять.
Таким чином, суд першої інстанції прийняв законне рішення в частині цивільного позову, оскільки у зв'язку з повним відшкодуванням заявлених у позові вимог, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.
Будь яких клопотань з приводу цивільного позову ані потерпіла, ані її представник до суду не подавали.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині закриття провадження в частині цивільного позову.
Крім того, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування ухваленого вироку, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Вирок Зміївського районного суду Харківської області від 14 червня 2023 року відносно ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.
Головуючий
Судді