Справа № 195/1319/23
2/195/321/23
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р АЇ Н И
17.10.2023 року с-ще Томаківка Дніпропетровської області
Томаківський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Скрипченко Д.М., за участю секретаря судового засідання Левкович Н.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Солонянського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про зняття арешту з успадкованого майна, третя особа: ОСОБА_2 ,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Солонянського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про зняття арешту з успадкованого майна, третя особа: ОСОБА_2 , а саме: зняти арешт з майна, тобто, невизначене майно, все нерухоме майно. Підстава обтяження: постанова про арешт майна, б/н, 07.07.2000, видавник: Державна виконавча служба Солонянського райуправління юстиції Дніпропетровської області вих.№2877-2/4 від 10.10.2000, заборона №38, номер обтяження: 3740737 від 15.09.2006 року.
В обґрунтування позовних вимог позивача посилається на те, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, містяться відомості щодо арешту нерухомого майна за номером запису про обтяження 3740737, підставою якого є постанова про арешт майна боржника б/н від 07.07.2000 Державна виконавча служба Солонянського райуправління юстиції Дніпропетровської області, вих. №2877-2/4 від 10.10.2000 р., заборона № 38, власником якого є ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , який є чоловіком ОСОБА_1 , помер (рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09.02.2023р. про встановлення факту проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу), та рідним братом, ОСОБА_2 .
Тільки під час оформлення спадкового майна, вони дізналися, що на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 накладений арешт.
Згідно інформаційної довідки (№334417521) з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта міститься запис про обтяження за:
- № 3740737 від 15.09.2006 року на підставі постанови б/н від 07.07.2000 року, обтяжувач: Державна виконавча служба Солонянського райуправління юстиції Дніпропетровської області внесено обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, невизначене майно, все майно.
Обтяження у вигляді арешту майна, яке належало гр.-ну ОСОБА_3 на праві власності, створює перешкоди у прийнятті ними спадщини, про що свідчить Постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 09.05.2023 року.
15.06.2023 року позивач, разом з ОСОБА_2 звернулися до Солонянського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Одеса) з заявою про зняття арешту з майна, яке вини з ОСОБА_2 отримали у спадок після смерті ОСОБА_3 .
20.06.2023 року була отримана ними відповідь, яка полягала у тому, що провівши перевірку автоматизованої системи виконавчих проваджень на гр.-на ОСОБА_3 , на яку накладено арешт, відділом не знайдено виконавчих проваджень щодо вищезазначеної особи. Додатково повідомили, що відповідно з Наказом Міністерства юстиції України № 470/7 від 05.07.99 м.Київ Про затвердження інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби строк зберігання виконавчих проваджень переданих до архіву державної виконавчої служби становить 3 роки.
Згідно ЗУ «Про виконавче провадження» завершення виконавчого провадження на підставі п.2, ч.1, ст.47 не передбачає зняття арешту з майна боржника. Надати більш детальну інформацію що вищезазначеного виконавчого провадження змоги у виконавчої служби немає, так, як паперові матеріали даного виконавчого провадження, згідно Інструкції з діловодства, зберігалося три роки, після чого було знищено.
Таким чином, Солонянським відділом державної виконавчої служби було відмовлено їм у знятті арешту з майна, у зв'язку із знищенням виконавчого провадження і рекомендовано звернутися до суду.
В зв'язку з цим позивач змушена звернутися до суду із даною позовною заявою.
Сторони в судове засідання не з'явилися.
Від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
Відповідач, який належним чином повідомлений про відкриття провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, тому в силу ч.8 ст.178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відповідності до вимог ст.280-281 ЦПК України, з урахуванням особливостей, встановлених для розгляду справ в порядку спрощеного позовного провадження , суд вважає за можливе вирішити справу в заочному порядку, з огляду на те, що відповідач повідомлявся про перебування в провадженні суду даної справи, однак у встановлений судом термін відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи з викликом сторін - не подав, крім того, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані позивачем докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 ЦК України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що позивач у справі, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, містяться відомості щодо арешту нерухомого майна за номером запису про обтяження 3740737, підставою якого є постанова про арешт майна боржника б/н від 07.07.2000 Державна виконавча служба Солонянського райуправління юстиції Дніпропетровської області, вих. №2877-2/4 від 10.10.2000 р., заборона №38, власником якого є ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , який є чоловіком ОСОБА_1 , помер (рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09.02.2023р. про встановлення факту проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу), та рідним братом, ОСОБА_2 .
Тільки під час оформлення спадкового майна, вони дізналися, що на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 , накладений арешт.
Згідно інформаційної довідки (№334417521) з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта міститься запис про обтяження за:
- № 3740737 від 15.09.2006 року на підставі постанови б/н від 07.07.2000 року, обтяжувач: Державна виконавча служба Солонянського райуправління юстиції Дніпропетровської області внесено обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, невизначене майно, все майно.
Обтяження у вигляді арешту майна, яке належало гр.-ну ОСОБА_3 на праві власності, створює перешкоди у прийнятті ними спадщини, про що свідчить Постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 09.05.2023 року.
15.06.2023 року позивач, разом з ОСОБА_2 звернулися до Солонянського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Одеса) з заявою про зняття арешту з майна, яке вини з ОСОБА_2 отримали у спадок після смерті ОСОБА_3 .
20.06.2023 року була отримана ними відповідь, яка полягала у тому, що провівши перевірку автоматизованої системи виконавчих проваджень на гр.-на ОСОБА_3 , на яку накладено арешт, відділом не знайдено виконавчих проваджень щодо вищезазначеної особи. Додатково повідомили, що відповідно з Наказом Міністерства юстиції України № 470/7 від 05.07.99 м.Київ Про затвердження інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби строк зберігання виконавчих проваджень переданих до архіву державної виконавчої служби становить 3 роки.
Згідно ЗУ «Про виконавче провадження» завершення виконавчого провадження на підставі п. 2, ч. 1, ст. 47 не передбачає зняття арешту з майна боржника. Надати більш детальну інформацію що вищезазначеного виконавчого провадження змоги у виконавчої служби немає, так, як паперові матеріали даного виконавчого провадження, згідно Інструкції з діловодства, зберігалося три роки, після чого було знищено.
Таким чином, Солонянським відділом державної виконавчої служби було відмовлено їм у знятті арешту з майна, у зв'язку із знищенням виконавчого провадження і рекомендовано звернутися до суду.
Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відновлення порушеного конституційного права на вільне користування своєю власністю є покладення на відповідача обов'язку усунути перешкоди у користуванні майном.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»: «Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини».
Пленум Верховного Суду України у постанові від 27.08.1976 року №6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» у п. 4 роз'яснив, що за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.
Відповідно до ч.2 ст.30 ЦПК України, позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцем знаходження цього майна або основної його частини. Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Ст.ст.316,317,319 ЦК України регламентовано, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а, ст.321 ЦК України, - що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до вимог ч.ч.1,2ст.56 ЗУ «При виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року № 5 Про судову практику в справах про зняття арешту з майна позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). А, відповідно до ч.ч.1,2 ст.59 та ст.60 ЗУ «Про виконавче провадження'особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить саме їй, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. В разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника, арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. В разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику.
Виходячи з вищевикладеного, на час звернення із заявою до суду за наявності арешту (обтяження,) накладеного на майно позивача, порушується його право власності, внаслідок чого вона позбавлена змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, підстав для продовження обтяження на майно суд не вбачає, а тому право позивача підлягає судовому захисту у заявлений нею спосіб шляхом зняття заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, оскільки суду не надано відомостей щодо правомірності накладення арешту на майно позивача, або ж наявності стосовно неї виконавчого провадження, в якому вона є боржником.
Крім того, вирішуючи питання щодо витрат по справі, суд керується вимогами ст.141 ЦПК України, однак враховує те, що позивач в позовній заяві не ставить питання щодо стягнення понесених судових витрат, у зв'язку з чим, вважає за можливе залишити їх за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.41,55 Конституції України, ст.ст.16,19,76-89,247,263,264,274-279,280-284 ЦПК України, ст.ст.16,316-317,391 Цивільного кодексу України, ст.ст.56,59,60 Закону України "Про виконавче провадження", -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до Солонянського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про зняття арешту з успадкованого майна, третя особа: ОСОБА_2 , - задовольнити.
Зняти арешт з майна, а саме: невизначене майно, все нерухоме майно. Підстава обтяження: постанова про арешт майна, б/н, 07.07.2000, видавник: Державна виконавча служба Солонянського райуправління юстиції Дніпропетровської області вих.№2877-2/4 від 10.10.2000, заборона №38, номер обтяження: 3740737 від 15.09.2006 року.
Судові витрати залишити за позивачем справі, ОСОБА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.
Заочне рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Томаківський районний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня вручення повного заочного рішення суду.
Суддя: Д. М. Скрипченко