ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 557/776/23 пров. № А/857/16611/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гощанського районного суду Рівненської області (головуючий суддя Оленич Ю.В.), ухвалене у відкритому судовому засіданні смт.Гоща о 13 год 39 хв 29 серпня 2023 року, повне судове рішення складено 29 серпня 2023 року, у справі №557/776/23 за позовом ОСОБА_1 до Інспектора СРПП ВП №5 Рівненського районного управління поліції ГУНП в Рівненській області Дубича Андрія Олександровича, Головного управління Національної поліції в Рівненській області про оскарження рішення у справі про притягнення до адміністративної відповідальності,
ВСТАНОВИВ:
09.05.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Інспектора СРПП ВП №5 Рівненського районного управління поліції ГУНП в Рівненській області Дубича Андрія Олександровича, Головного управління Національної поліції в Рівненській області, просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД №301793 від 02.04.2023 та закрити провадження у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 29 серпня 2023 року позов задоволено частково. Постанову інспектора СРПП відділення поліції № 5 Рівненського районного управління поліції ГУНП в Рівненській області Дубича Андрія Олександровича про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі серії БАД № 301793 від 02 квітня 2023 року в частині притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 121 та ч. 6 ст. 121 КУпАП - скасовано, а справу про адміністративне правопорушення в цій частині - закрито. Змінено захід адміністративного стягнення, застосований до ОСОБА_1 постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі серії БАД № 301793 від 02 квітня 2023 року за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, та, як зазначив суд першої інстанції, слід вважати позивача притягнутим до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 425 (чотириста двадцять п'ять) гривень.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що долучений до матеріалів справи диск з відеозаписом не дає можливості встановити, що до моменту зупинки транспортного засобу водій був не пристебнутий ременем безпеки, а також встановити факт облаштування транспортного засобу ГБО. Суд першої інстанції зазначив, що працівник поліції, вказуючи на порушення позивачем пункту 30.1 Правил дорожнього руху, пункту 7 Порядку, та притягуючи його за такі порушення до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 121 КУпАП, повинен був встановити, коли було здійснено переобладнання, так як порушення Правил дорожнього руху у даному випадку наступає через 10 діб з моменту переобладнання, чого відповідачем зроблено не було та на що слушно зауважив у судовому засіданні представник позивача. Суд першої інстанції вказав, що матеріали відеофіксації підтверджують, що водій на момент зупинки транспортного засобу на вимогу працівника поліції, яка неодноразово була повторена, не пред'явив посвідчення подія та повідомив, що «…нічого вам давати не буду». Суд першої інстанції дійшов висновку, що вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП, підтверджується перевіреними в судовому засіданні доказами, а тому постанова серії БАД № 301793 від 02 квітня 2023 року в частині визнання його винним у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення є обґрунтованою.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 29 серпня 2023 року в оскаржуваній частині та позов задовольнити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що посвідчення водія працівникам поліції пред'явив, таке зазначено в оскаржуваній постанові. Скаржник вказує, що патрульним поліцейським не було забезпечено жодного відібрання пояснень, а наявний лише частковий відеозапис. Вважає, що суд першої інстанції не врахував, що долучений до матеріалів справи відеозапис є неповним, не містить моменту оформлення адміністративних матеріалів. Вказує, що суд не є органом, який вправі притягати до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 КУпАП.
Враховуючи положення статті 286 та 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 02.04.2023 інспектором СРПП відділення поліції № 5 Рівненського районного управління поліції ГУНП в Рівненській області Дубичем А.О. складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД №301793 відповідно до якої ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ВАЗ 21051, реєстраційний номер НОМЕР_1 , о 18 год. 20 хв. на вул. Центральна, 68 в с. Посягва, не був пристебнутим ременем пасивної безпеки, на вимогу працівника поліції не пред'явив посвідчення водія та керував транспортним засобом не перереєстрованим протягом 10 днів з дня переобладнання при встановленні ГБО та обов'язковості його реєстрації, чим порушив підпункт «в» пункту 2.3, підпункт «а» пункту 2.4, пункт 30.1 Правил дорожнього руху та пункт 7 Постанови КМУ від 07 вересня 1998 року № 1388. Постановлено застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення штраф у розмірі 850 грн.
Вважаючи вказану постанову незаконною та такою, що не відображає дійсних обставин справи, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, суд апеляційної інстанції виходить з таких підстав.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, зобов'язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно з частини 9 статті 15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії.
Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов'язаний мати при собі посвідчення водія, пред'явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, або пред'явити електронне посвідчення водія.
Пунктом 2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 № 340, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Положення № 340), особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами. Посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами.
Відповідно до підпункту «а» пункту 2.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно з підпунктом «а» пункту 2.4 Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови, (далі - КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з частиною 1 статті 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, або не пред'явила електронне посвідчення водія - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з статтею 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 статті 268 КУпАП законодавцем визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному (необґрунтованому) притягненню такої особи до відповідальності.
Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до положень статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Як зазначено попередньо, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідач як представник державного органу, якого наділено повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.
Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за № 1395, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Пунктом 5 розділу ІV Інструкції встановлено, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (додаток 5), складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу ХV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.
Зокрема, таким є відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис та докази вчиненого правопорушення, які додаються до постанови.
Згідно з статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до матеріалів справи додано диск з відеозаписом фіксації події, яка описана в пункту 7 «До постанови додаються» оскаржуваної постанові про адміністративне правопорушення.
Переглянувши відеозапис, суд апеляційної інстанції встановив, що диск містить три файли з відеозаписами, на яких видно рух транспортного засобу «ВАЗ», номерний знак НОМЕР_1 , його зупинку поліцейськими та виявлення після цього за кермом водія ОСОБА_1 , який на момент зупинки транспортного засобу на вимогу працівника поліції, яка неодноразово була повторена, не пред'явив посвідчення водія та повідомив, що «…нічого вам давати не буду».
На переконання суду апеляційної інстанції долучений до матеріалів справи диск з відеозаписом фіксації події, яка описана в оскаржуваній постанові про адміністративне правопорушення, в розумінні статті 251 КУпАП є належним доказом у справі.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що приймаючи оскаржувану постанову відповідачем належними та допустимими доказами підтверджено порушення позивачем ПДР в частині не пред'явлення посвідчення водія, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимог апеляційної скарги в цій частині.
Докази, які б спростовували встановлені судом першої інстанції обставини, матеріали справи не містять, тоді як аргументи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без реагування судом першої інстанції.
Аргументи скаржника, на переконання суду апеляційної інстанції, правомірності винесення постанови у вказаній частині не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають, а є способом уникнення позивачем відповідальності за допущене правопорушення.
Згідно п. 4 ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Водночас, оскільки порушення, передбачене частиною 1 статті 126 КУпАП, встановлене постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД №301793 від 02.04.2023, то аргументи скаржника про незаконне його притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 КУпАП судом, не заслуговують на увагу.
Оскільки вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, встановивши недоведеність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 та ч. 6 ст. 121 КУпАП, взяв до уваги застосування відповідачем адміністративного стягнення, в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, а саме ч.6 ст.121 КУпАП, з врахуванням вимог ст.36 КУпАП, прийшов до правильного висновку про зміну заходу адміністративного стягнення та вважав позивача притягнутим до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 425 (чотириста двадцять п'ять) гривень, що не виходить за межі санкції, передбаченої частиною 1 статті 126 КУпАП.
Оскільки учасники справи не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, в силу приписів статті 308 КАС України рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви наявності в діях позивача правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 126 КУпАП, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 272, 286, 308, 311, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 29 серпня 2023 року у справі №557/776/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко