КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 2-4185/12 Головуючий у суді І інстанції Вовк С.В.
Провадження № 22-ц/824/2479/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в особі начальника Озадовського Руслана Юрійовича щодо нескасування заходів примусового виконання рішення у вигляді арешту майна боржника, заінтересована особа - стягувач публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2021 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Мельника О.С. звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВПВР Департаменту ДВС Мін'юсту України) в особі начальника Озадовського Р.Ю. щодо нескасування заходів примусового виконання рішення у вигляді арештів, накладених у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2.
В обґрунтування скарги зазначив, що у межах вказаного виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-4185/12, виданого 18 серпня 2015 року Печерським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») заборгованості за кредитним договором у розмірі 31 768 904,41 грн та судового збору у розмірі 3 219,00 грн, 27 жовтня 2015 року та 07 лютого 2018 року державними виконавцями ВПВР Департаменту ДВС Мін'юсту України було винесено постанови, якими накладено арешти на земельну ділянку та все рухоме і нерухоме майно, а також грошові кошти божника.
25 жовтня 2018 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
В подальшому, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2019 року виконавчий лист № 2-4185/12 від 18 серпня 2015 року був визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Заява боржника від 13 грудня 2021 року до ВПВР Департаменту ДВС Мін'юсту України про зняття існуючих арештів та виключення записів про обтяження майна з відповідних реєстрів залишилася без належного реагування, що свідчить про неправомірну бездіяльність відділу та порушення прав і свобод заявника.
ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірною бездіяльність ВПВР Департаменту ДВС Мін'юсту України в особі начальника Озадовського Р.Ю. щодо нескасування заходів примусового виконання рішення, здійснених в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 під час виконання виконавчого листа, виданого Печерським районним судом м. Києва 18 серпня 2015 року у цивільній справі № 2-4185/12, який ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2019 року було визнано таким, що не підлягає виконанню.
Зобов'язати державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Мін'юсту України зняти арешт, накладений на земельну ділянку площею 3,7668 га на території с. Осиково Лишнянської сільської ради Макарівського району Київської області, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222784200:04:007:0074, що належить на праві власності ОСОБА_1 , у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 постановою головного державного виконавця Артемчука Т.В. від 27 жовтня 2015 року (номер запису про обтяження: 11803222, дата та час державної реєстрації: 29.10.2015, 09:18:55).
Зобов'язати державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Мін'юсту України зняти арешт, накладений на все нерухоме майно ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 постановою державного виконавця Яковенка В.А. від 07 лютого 2018 року (номер запису про обтяження: 24756001, дата та час державної реєстрації: 09.02.2018, 09:54:02).
Зобов'язати державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Мін'юсту України зняти арешт, накладений на все рухоме майно ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 постановою державного виконавця Яковенка В.А. від 07 лютого 2018 року (номер запису про обтяження: 16709213, дата та час державної реєстрації: 09.02.2018 09:49:27, вид обтяження: публічне обтяження, відомості про обмеження відчуження: заборонено відчужувати).
Зобов'язати державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Мін'юсту України зняти арешт, накладений на кошти ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 постановою державного виконавця Яковенка В.А. від 07 лютого 2018 року.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2022 року скаргу задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ВПВР Департаменту ДВС Мін'юсту України в особі представника за довіреністю - Колесник А.С. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи,порушення норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні скарги відмовити.
В доводах апеляційної скарги суб'єкт оскарження наводить норми Закону України «Про виконавче провадження», вважаючи, що державним виконавцем не було порушено вимог частин четвертої та п'ятої статті 59 цього Закону, а підстави для визнання протиправною бездіяльність відділу відсутні. Також звертає увагу, що судом не було досліджено питання щодо строків звернення до суду зі скаргою, оскільки боржник був обізнаний про наявність арештів ще під час здійснення виконавчого провадження, а строки звернення до суду зі скаргою становлять десятиденний термін.
У відзиві на апеляційну скаргу представник заявника - адвокат Мельник О.С. заперечує проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, просить залишити без змін ухвалу суду першої інстанції як таку, що постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Свої заперечення обґрунтовує тим, що оскільки виконавчий лист № 2-4185/12 від 18 серпня 2015 року був визнаний в судовому порядку таким, що не підлягає виконанню, уповноважена особа відділу у відповідності до вимог частини четвертої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 20 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень мала винести постанову про скасування заходів примусового виконання рішення, застосованих в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2. Тому, невжиття суб'єктом оскарження заходів щодо скасування обтяжень майна боржника за його заявою є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби та порушує право заявника на мирне володіння майном. При цьому строк подання скарги до суду пропущений не був, оскільки має місце оскарження саме бездіяльності державного виконавця.
Відзив заінтересованої особи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов.
Сторони та їх представники в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, а тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 та частини другої статті 450 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що на виконанні у ВПВР Департаменту ДВС Мін'юсту України перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4185/12, виданого 18 серпня 2015 року Печерським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» заборгованості за кредитним договором у розмірі 31 768 904,41 грн та судового збору у розмірі 3 219,00 грн.
27 жовтня 2015 року головним державним виконавцем Артемчуком Т.В. винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на земельну ділянку площею 3,7668 га на території с. Осиково Лишнянської сільської ради Макарівського району Київської області, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222784200:04:007:0074.
Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 293078773 від 29 грудня 2021 року державним реєстратором УДР ГТУЮ у Київській області Охріменком В.В. 29 жовтня 2015 року внесено запис № 11803222 про обтяження арештом вказаної земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_1
07 лютого 2018 року державним виконавцем Яковенком В.А. винесена постанова про арешт майна боржника, якою було накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 27 786 123,41 грн.
За даними інформаційної довідки № 293078773 від 29 грудня 2021 року державний виконавець Яковенко В.А. 09 лютого 2018 року вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 24756001 про обтяження арештом всього нерухомого майна боржника.
Крім цього, згідно із витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № Р268827 від 29 грудня 2021 року державним виконавцем 09 лютого 2018 року внесено запис № 16709213 про обтяження арештом всього рухомого майна боржника, вид обтяження: публічне обтяження, відомості про обмеження відчуження: заборонено відчужувати.
07 лютого 2018 року державним виконавцем Яковенком В.А. також була винесена постанова про арешт коштів боржника, відповідно до якої накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунку(ах) в ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Траст-капітал», номер рахунку: НОМЕР_1 , та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 30 564 997,05 грн.
25 жовтня 2018 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 державним виконавцем Яковенком В.А. винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2019 року у справі № 2-4185/12 визнано виконавчий лист, виданий 18 серпня 2015 року Печерським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» заборгованості за кредитним договором у розмірі 31 768 904,41 грн та судового збору у розмірі 3 219,00 грн, - таким, що не підлягає виконанню.
Зазначена ухвала суду набрала законної сили 04 липня 2019 року.
13 грудня 2021 року представник заявника - адвокат Мельник О.С.надіслав до ВПВР Департаменту ДВС Мін'юсту України заяву вих. № 2793/12, в якій просив зняти арешти, накладені на нерухоме та рухоме майно і грошові кошти ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 та вилучити записи про обтяження з відповідних реєстрів.
Вказану заяву ВПВР Департаменту ДВС Мін'юсту України отримав 16 грудня 2021 року, однак майно боржника з під арешту не звільнив та відповіді не надав.
Задовольняючи скаргу на бездіяльність органу державної виконавчої служби, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки виконавчий документ визнаний таким, що не підлягає виконанню, то в силу положень частини четвертої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем знімаються арешти з майна боржника та вчиняються дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Всупереч наведеній нормі права заява ОСОБА_1 про зняття арештів з його майна, які були накладені у рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, який визнаний таким, що не підлягає виконанню, залишилась без належного реагування, обтяження з майна не зняті, що дає підстави для визнання оскаржуваної бездіяльності неправомірною та зобов'язання державного виконавця усунути порушення прав та свобод заявника.
Такий висновок місцевого суду відповідає обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне.
Відповідно до статті 447 ЦПК України, частини першої статті 19, частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Гарантією прав фізичних та юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
За змістом статті 1, частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, в межах якої виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Положеннями пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені протягом року виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (пункт 5 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до частини четвертої статті 40 Закону № 1404-VIIIу разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Згідно з пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, визначено, що у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», встановлено, що такий виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, виконавець, керуючись частиною четвертою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», виносить постанову про скасування заходів примусового виконання, здійснених під час виконання такого виконавчого документа, без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження.
Згідно приписів, що містяться у статті 40 Закону № 1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (частина друга статті 40 Закону № 1404-VIII).
Пунктом 3 частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державним реєстратором є державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.
Згідно абзацом 3 пункту 5 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 року № 830, державна реєстрації публічних обтяжень рухомого майна під час примусового виконання рішень відповідно до закону проводиться державним або приватним виконавцем.
Частинами четвертою, п'ятою статті 59 Закону № 1404-VIII передбачено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону № 1404-VIII постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19).
Суд першої інстанції встановив, що виконавчий лист Печерського районного суду м. Києва № 2-4185/12 від 18 серпня 2015 року був визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, однак ВПВР Департаменту ДВС Мін'юсту України залишив без належного реагування відповідну заяву ОСОБА_1 та фактично відмовляється зняти арешти з майна боржника, накладені з метою виконання цього виконавчого документа.
З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання неправомірною бездіяльності виконавчої служби та необхідність зобов'язання зняти арешти, накладені на майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.
Установивши, що виконавчий лист, задля виконання якого накладені арешти на все майно боржника, визнано таким, що не підлягає виконанню, і боржник звертався із заявою про зняття цих арештів, уповноважена особа ВПВР Департаменту ДВС Мін'юсту України відповідно до вимог частини четвертої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, мала б винести постанову про скасування заходів примусового виконання у вигляді арештів майна боржника та заборони на його відчуження.
Безпідставними є аргументи апеляційної скарги, які зводяться до цитування норм матеріального права. Натомість у цій правовій ситуації відмова зняти арешт з майна боржника унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна.
Враховуючи те, що виконавчий лист № 2-4185/12 від 18 серпня 2015 року, на виконання якого накладені арешти на майно боржника, визнаний таким, що не підлягає виконанню, наявність протягом тривалого часу нескасованих арештів на майно боржника та відсутність у необхідності подальшого застосування таких арештів на майно боржника, бездіяльність виконавчої служби щодо незняття арешту з майна заявника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння його майном.
Колегія суддів також звертає увагу, що ОСОБА_1 , який був боржником у виконавчому провадженні, позбавлений іншого способу захисту свого права на мирне володіння майном, аніж оскарження бездіяльності органу державної виконавчої служби щодо незняття арештів із належного йому майна.
Частиною другою статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Під бездіяльністю розуміється певна форма поведінки, у даному випадку відповідальної посадової особи державної виконавчої служби, пов'язана з невиконанням такою особою дій, які вона була зобов'язана вчинити в силу покладених на неї обов'язків та згідно з чинним законодавством України. Ухилення суб'єкта владних повноважень від вчинення дій, які він зобов'язаний вчинити у певних випадках, є бездіяльністю, протиправність її може мати місце лише у тому випадку, якщо внаслідок неї порушуються права, інтереси чи свободи інших осіб.
У пункті 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз'яснено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов цілком законного і обґрунтованого висновку, що незняття ВПВР Департаменту ДВС Мін'юсту України арешту з майна боржника у виконавчому провадженні за обставинами цієї справи в розумінні положень Закону України «Про виконавче провадження» є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право заявникапідлягає захисту шляхом зобов'язання державного виконавця та/або уповноважених посадових осіб відділу звільнити з під арешту усе майно (кошти), що належать заявнику на праві власності.
Аналогічний висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 203/3435/21(провадження № 61-5467св22) за подібних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги про те, що дії органу виконавчої служби в частині відмови зняти арешт з майна боржника за наявного факту визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідають вимогам законодавства є необґрунтованими, оскільки повністю спростовуються висновками, викладеними в оскаржуваному судовому рішенні.
Посилання ВПВР Департаменту ДВС Мін'юсту України на пропуск заявником строку на оскарження бездіяльності державного виконавця є необґрунтованими.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що заявник оскаржує саме бездіяльність виконавчої служби за наслідками зволікання у розгляді його заяви про зняття арешту з майна. Вказана заява була отримана ВПВР Департаменту ДВС Мін'юсту України засобами поштового зв'язку 16 грудня 2021 року, а зі скаргою на бездіяльність відділу щодо нескасування арешту майна боржника ОСОБА_1 звернувся до суду 29 грудня 2021 року.
Частиною п'ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Тлумачення змісту частини п'ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про обмеження строком оскарження лише рішень та дій виконавця, посадових осіб органів ДВС.
У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі
№ 127/2-2177/2005 (провадження № 61-38328св18) викладено правовий висновок, що бездіяльність, на відміну від дії, не має моменту вчинення. Бездіяльність має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого вчинення особою протиправних дій (бездіяльності), у зв'язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу тривання відповідного правопорушення. Встановлення строків звернення до суду та залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не може слугувати меті легалізації триваючого правопорушення та, відповідно, здійснення незаконної бездіяльності.
У постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 175/3995/17-ц (провадження № 61-36762св18) зазначено, що триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов'язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом.
Таким чином, бездіяльність виконавця, посадових осіб органів ДВС є триваючим правопорушенням, у зв'язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається. При цьому ані в заяві ОСОБА_1 , ані у Законі України «Про виконавче провадження» не встановлені строки розгляду заяви сторони виконавчого провадження щодо зняття арешту з майна боржника.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, ухвала суду першої інстанції про задоволення скарги на бездіяльність органу державної виконавчої служби щодо нескасування заходів примусового виконання рішення у вигляді арешту майна боржника постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і обґрунтовані підстави для її скасування відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого органом ДВС судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року в даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18 жовтня 2023 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.О. Писана
Д.О. Таргоній