ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/4862/23 пров. № А/857/16361/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
за участі секретаря судового засідання Вовка А.Ю.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року (головуючого судді Осташа А.В., ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Тернопіль повний текст рішення складено 31.08.2023) у справі №500/4862/23 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,-
ВСТАНОВИВ:
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області 04.08.2023 звернулося в суд з позовом до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в якому просить скасувати постанову №70873762 від 21.07.2023 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області оскаржило його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норми процесуального та матеріального права та неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи в режимі відеоконференції представник відповідача Герелевич О.М. проти апеляційної скарги заперечила, просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що на примусовому виконанні у Відділі перебуває виконавче провадження №70873762 з примусового виконання виконавчого листа виданого Тернопільським окружним адміністративним судом від 01.12.2022 у справі №500/1882/22 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести перерахунок страхового стажу ОСОБА_1 , врахувавши період роботи з 15.11.1991 по 16.06.1995. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 та врахувати період роботи з 01.09.1977 по 30.06.2000 з врахуванням довідок №3Ф-ЗЗ-05-14/01-Ц-1973 від 09.07.2018 про нараховану заробітну плату за період 1984-1991 роки.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2022 залишено без змін рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.05.2022 у справі №500/1882/22.
На виконання вказаного рішення 01.12.2022 Тернопільським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист зобов'язального характеру.
30.01.2023 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Гулькою В.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №70873762 з примусового виконання вказаного вище виконавчого листа.
Постанова про відкриття виконавчого провадження боржником не оскаржувалась.
Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №488/3.1-23 від 06.03.2023 боржник стверджує, що на виконання рішення суду у справі №500/1882/22, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, 02.11.2022 здійснено перерахунок страхового стажу ОСОБА_1 , врахувавши період його роботи з 15.11.1991 по 19.06.1995, та з 01.09.1977 по 30.06.2000 з врахуванням довідок № ЗФ-33-05-14/01-Ц- 1973 від 09.07.2018 про нараховану заробітну плату за період 1984-1991 роки.
Як зазначило Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області після перерахунку пенсії за рішенням суду, страховий стаж ОСОБА_1 становить 39 років 00 місяців 14 днів, а розмір пенсії з 17.10.2022 становить 5435,99 грн.
Державним виконавцем 26.06.2023 на адресу боржника направлено вимогу виконати рішення на підставі якого видано виконавчий лист №500/1882/22 Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.12.2022 в повному обсязі з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, за наслідками розгляду яких прийняти відповідне рішення та повідомити заявників, про, що письмово повідомити Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільських областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Листом від 18.07.2023 №1900-0902-5/30476 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повідомило, що 02.11.2022 ними було здійснено перерахунок страхового стажу ОСОБА_1 , врахувавши період його роботи з 15.11.1991 по 19.06.1995, та з 01.09.1977 по 30.06.2000 з врахуванням довідок № ЗФ-33-05-14/01-Ц- 1973 від 09.07.2018 про нараховану заробітну плату за період 1984-1991 роки.
Згідно інформації про дату та час проведення розрахунку, наданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області встановлено, що перерахунок пенсії проведено з 01.11.2022.
Після цього, 21.07.2023 державним виконавцем за невиконання рішення суду з примусового виконання виконавчого листа № 500/1882/22 від 01.12.2022 та вимоги державного виконавця від 26.06.2023 винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 5100,00 грн. Одночасно, вимогою державного виконавця від 21.07.2023 зобов'язано боржника протягом 10 робочих днів виконати рішення суду.
Вимогою державного виконавця №8488/03.1-25 від 21.07.2023 повторно зобов'язано боржника виконати вимоги зобов'язального характеру виконавчого листа №500/1882/22 від 01.12.2022, виданого Тернопільським окружним адміністративним судом.
01.08.2023 на адресу Відділу надійшов лист Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №1900-0902-5/32026 від 01.08.2023 з якого встановлено, що Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі № 500/1882/22 від 23.05.2022 виконано добровільно в межах своїх повноважень до відкриття виконавчого провадження.
Не погоджуючись з вимогами та постановою про накладення штрафу №70873762 від 21.07.2023 в сумі 5100,00 грн., винесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач прийняв правильне рішення.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У відповідності до частини 2 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України Про виконавче провадження від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у вказаному Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, вказаним Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до вказаного Закону, а також рішеннями, які відповідно до вказаного Закону підлягають примусовому виконанню.
Частинами 1-2 статті 15 Закону №1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених вказаним Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частинами 4, 5 статті 19 Закону №1404-VIII встановлено, що сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Боржник зобов'язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; 3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; 4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; 5) своєчасно з'являтися на вимогу виконавця; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Частинами 1-2 статті 63 Закону №1404-VIII передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до частини 1 статті 75 Закону №1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Згідно з частиною 2 статті 75 Закону №1404-VIII, у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
З аналізу вказаних норм слідує, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
При цьому, умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Отже, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постановах від 19.09.2019 у справі №686/22631/17 та від 07.11.2019 у справі №420/70/19.
Апелянт вказує, що рішення суду повністю виконано, а ухвала Тернопільського окружного адміністративного суду у справі №500/1882/22 від 19.05.2023 не містить заходів примусового характеру та реквізитів виконавчого документу.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, який вказав, що із мотивувальної частини ухвали Тернопільського окружного адміністративного суду у справі №500/1882/22 від 19.05.2023 з питань роз'яснення судового рішення встановлено, що перешкод для виконання судового рішення, зокрема, в частині того з якого моменту слід здійснити зарахування спірного стажу позивачу, та, які довідки про нараховану заробітну плату слід врахувати, - відсутні, позаяк спірні правовідносини в межах судової справи №500/1882/22 виникли саме при призначенні ОСОБА_1 пенсії, з огляду на що, поновлення порушеного права позивача відповідачем згідно судового рішення у цій справі повинно відбуватись саме з моменту призначення пенсії за віком.
Незважаючи на те, що згідно вищенаведеної ухвали суду позивачу (стягувачу) було відмовлено у роз'ясненні судового рішення, проте, як описано вище, суд надав відповідь на спірний момент та зазначив, що виконання рішення суду повинне здійснюватися з моменту призначення позивачу пенсії за віком - з 06.12.2021, а не з 17.10.2022 як про це зазначає відповідач (боржник у виконавчому провадженні).
Апеляційний суд вважає, що оскільки ухвала суду про роз'яснення судового рішення є по своїй суті роз'ясненням чи уточненням резолютивної частини рішення суду, то вона є також обов'язковою для врахування при виконанні основного рішення.
При вирішенні даного спору суд також враховує позицію Конституційного Суду України в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положенням частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вважає, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, відновлення порушеного права пенсіонера здійснюється з моменту його порушення, а у даній справі порушення було допущено, саме з часу призначення пенсії позивачу, тобто з 06.12.2021 з чим погоджується апеляційний суд.
З огляду на викладене, Суд зауважує, що Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області було відповідачем у справі №500/1882/22, судове рішення в апеляційному порядку не оскаржувало, про прийняття такого позивачу було відомо.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи свої висновки колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, яким дії державного виконавця при винесенні постанови про накладення штрафу від 21.07.2023 ВП №70873762 вчинені у повній відповідності до вимог законодавства та є правомірними, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржників.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.
Керуючись ст.ст. 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року у справі №500/4862/23 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 18.10.2023