ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/18207/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Заброцька Л.О.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
18 жовтня 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 січня 2023 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06 січня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
28 серпня2023 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 серпня 2023 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 06.04.2020 №66 позивача, звільненого наказом начальника командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 24.03.2020 №188, знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків військової частини з 06.04.2020 року. Разом з тим, повного розрахунку з позивачем не відбулося, а саме відповідач не виплатив йому індексацію грошового забезпечення. Відтак позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.09.2020 у справі № 120/3146/20-а позов ОСОБА_1 задоволено. Зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
На виконання вказаного рішення 21.10.2020 військовою частиною НОМЕР_1 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року в сумі 4435,66 грн., із застосуванням січня 2016 року, як базового місяця для обчислення індексації.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо застосування січня 2016 року як базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30.08.2021 у справі № 120/6669/21-а, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.11.2021, позов ОСОБА_1 задоволено. Зокрема зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008, з урахуванням виплаченої суми.
На виконання вказаного рішення 09.12.2021 військовою частиною НОМЕР_1 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 77935,19 грн.
Позивач вважаючи бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
З огляду на вищенаведене доводи апелянта про те, що норми трудового законодавства до спірних правовідносин не застосовуються є безпідставними.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, колегія суддів зазначає слідуюче.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що при звільнені із позивачем проведено остаточний розрахунок у загальному розмірі 30627,99 грн.
Індексація грошового забезпечення позивачу при звільненні не була виплачена, така виплата була здійснена відповідачем 21.10.2020 у сумі 4435,66 грн.
В подальшому, 09.12.2021 відповідачем додатково виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 77935,19 грн.
Період затримки (прострочення) виплати індексації грошового забезпечення тривав з 06.04.2020 по 09.12.2021, та складає 612 дні.
Середньоденна заробітна плата ( грошове забезпечення ) позивача за останні два календарні повні місяці, що передували звільненню, дорівнює 817,35 грн.
Середній заробіток за період з 06.04.2020 по 09.12.2021 складає 500218,20 грн. (612 днів х 817,35 грн.).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).
Судом встановлено, що в рамках спірних правовідносин, позивачу визначено розмір індексації грошового забезпечення у загальній сумі 82370,85 грн. ( 4435,66 грн +77935,19 грн), розмір сум, виплачених при звільненні, складав 30627,99 грн., а середній заробіток за період з 06.04.2020 по 09.12.2021 складає 500218,20 грн.
За вказаних обставин справи, з огляду на правову позицію судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладену в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, а також правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену в постановах від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, суд дійшов висновку, що при розгляді цього спору необхідно застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.
В разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. Розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Належні до виплати позивачу суми остаточного розрахунку складають 112998,84 грн., тобто 100% (82370,85 індексація грошового забезпечення + 30627,99 грн. виплачені при звільненні).
Несвоєчасно виплачені 82370,85 грн. індексації грошового забезпечення у складі всіх належних до виплати позивачу сум остаточного розрахунку складають 72,89 % (82370,85 грн. х 100 / 112998,84 грн).
Повна сума середнього заробітку за період з 06.04.2020 по 09.12.2021 складає 500218,20 грн (100%), а 72,89 % від повної суми середнього заробітку дорівнює 364609,05 грн.
Таким чином, виходячи з співвідношення середнього заробітку за час прострочення проведення повного остаточного розрахунку при звільненні та невиплачених сум, розмір виплати становить 364609,05 грн.
Водночас, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в порівнянні із несвоєчасно виплаченою сумою в розмірі 82370,85 грн., розмір середнього заробітку в сумі 364609,05 грн. не можна вважати співмірним, оскільки така компенсація значно перевищує суму заборгованості.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, щодо критеріїв зменшення розміру відшкодування зазначено, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів звертає увагу на те, що при розмірі невиплаченої суми 82370,85 грн, розмір виплати в сумі 364609,05 грн. набагато перевищує розмір невиплачених сум грошового забезпечення ( індексації ), а тому суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Так, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, які визначені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суд приймаючи до уваги обставини даної справи та окреслені Верховним Судом критерії, вважає за необхідне зменшити розмір відповідного відшкодування.
Суд звертає увагу, що позивач після свого звільнення з військової служби ( 06.04.2020 ), вважаючи, що з ним не проведено всіх належних розрахунків, звернувся до суду з відповідним позовом через 3 місяці ( в липні 2020 року ), а після проведеної відповідачем на виконання судового рішення виплати в жовтні 2020 року, не погоджуючись з сумою індексації, позивач подав до суду новий позов лише в червні 2021 року, що певним чином вплинуло на загальний період затримки виплати належних позивачу коштів. Крім того, суд бере до уваги спірний характер цих виплат та вирішення спору між сторонами в судовому порядку. Відповідно, такі виплати були проведені відповідачем після набранням судовим рішенням законної сили, з чого власне і виник значний період затримки остаточного розрахунку. Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов'язана із помилковим власним трактуванням відповідачем діючих норм законодавства.
Отже, з огляду на встановлені обставини, з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, та заявлених до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд доходить висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, визначивши його в загальній сумі 80000,00 грн.
Такий підхід суду узгоджується із висновком, викладеним Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021 у справі № 360/3574/19.
Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 що полягає у не нарахувані та не виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 06.04.2020 по 09.12.2021 року та стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за вказаний період в сумі 80000,00 грн.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції викладено достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні правові норми і неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права в ході апеляційного розгляду справи не виявлено, а відтак підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 січня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Матохнюк Д.Б.