ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
19 жовтня 2023 року Справа № 280/3187/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65107, ЄДРПОУ 20987385), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158, м. Запоріжжя, 69057, ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( (далі - позивач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 12 травня 2023 року №083950017456 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно із пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року з 06 квітня 2023 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 04 травня 2023 року звернулась до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, у зв'язку із досягненням 50-річного віку та наявністю необхідного стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2. Проте, рішенням ГУ ПФУ у Одеській області від 12 травня 2023 року № 083950017456 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв'язку із недосягненням пенсійного віку, передбаченого статтею 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Позивач вважає, що прийнятим рішенням відповідач порушив її законні права та інтереси, оскільки воно ґрунтується на безпідставних мотивах і не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 23 травня 2023 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
25 травня 2023 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 21567), в якому зазначає, що пенсійний вік, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (Список №2) становить 55 років. Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (Список №2) становить 25 років. Необхідний пільговий стаж на роботах із важкими і шкідливими умовами праці визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (Список №2) 10 років. Так, на момент звернення позивачці виповнилося 50 роки, страховий стаж позивачки 29 років 8 місяців, пільговий стаж роботи за Списком № 2 13 років 07 місяців. За наданими документами позивачка матиме право на пенсійну виплату відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з 06 квітня 2028 року. За таких обставин, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
07 червня 2023 року до суду від представника третьої особи надійшли письмові пояснення (вх. № 23797), в яких останній зазначає, що призначення пенсії ОСОБА_1 можливе буде лише відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та за умови досягнення нею віку 55 років. Відповідно, рішення про відмову в призначення пенсії позивачу було прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України, у зв'язку із чим позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
04 травня 2023 року позивач звернулась ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пільгової пенсії за Списком № 2.
З урахуванням вимог до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року (далі - Порядок № 22-1), органом, що приймав рішення за заявою про призначення пенсії, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Так, рішенням ГУ ПФУ в Одеській області від 12 травня 2023 року №083950017456 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки заявниця не досягла відповідного пенсійного віку.
У рішенні зазначено, що вік заявниці 50 років. Страховий стаж особи становить 29 років 08 місяців. Стаж роботи за списком 2 становить 13 років 07 місяців. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 01 липня 1998 року по 31 грудня 1998 року. До пільгового стажу зараховано всі періоди. Право на пенсійну виплату відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” набуде з 06 квітня 2028 року.
Не погоджуючись із не призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, позивач звернулась до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII “Про пенсійне забезпечення” (далі - Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом “б” статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” (далі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Статтею 13 Закону №1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
У постанові від 18 лютого 2020 року у справі №1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що “пенсія за віком” - це свого роду “державний депозит” (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом “б” статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
09 липня 2003 року було ухвалено Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058-ІV).
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” №2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту “б” статті 13 Закону №1788-XII в редакції Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.
За конституційним поданням народних депутатів України Закон №213-VIII перевірявся на відповідність Конституції України.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року №213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).
Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі №1-р/2020 визначено підставою позовних вимог (далі - Рішення №1-р/2020).
Позивач вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням 50 років вона має право на пенсію на пільгових умовах.
Натомість відповідач керується Законом №1058-ІV (в редакції Закону №2148-VIII), за яким пенсійний вік становить 55 років.
Водночас, Закон України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій”, що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.
Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII “Про Конституційний Суд України” (далі - Закон №2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що у рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року №213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).
За такого правового регулювання ключовими питаннями справи є:
а) можливість застосування юридичної позиції, що сформована в рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій”;
б) визначення кола осіб при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, на яких поширюється дія суперечливих норм Законів України №1788-ХІI та №1058-IV;
в) нормативне визначення величини показника вікового цензу при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Згідно із статтею 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Конституційний Суд України в рішенні від 08 червня 2016 року у справі №4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є “обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені” (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення №4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі №4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини другої статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення №4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення №4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.
Згідно із частиною першою статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У пункті 3.1 рішення №1-р/2020 від 23 січня 2020 року наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року №1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
У першому пункті резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року №213-VIII.
У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).
У пункті третьому резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Згідно із частиною другою статті 8 Закону “Про Конституційний Суд України” з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності
У третьому пункті Рішення №1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом №213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.
Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні №1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону №213-VIII.
Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону №1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01 листопада 1996 року “Про застосування Конституції України” вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03 жовтня 2017 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” №2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Отже, відповідно до вищевикладеного, суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону №1788-ХІІ після 23 січня 2020 року (набрання чинності Рішення КСУ №1-р/2020) належать особи, які працювали до 01 квітня 2015 року, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції, яка діяла до 01 квітня 2015 року, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Враховуючи, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 29 років 8 місяців, у тому числі на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення”, пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” 13 років 7 місяців, суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23 січня 2020 року.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 21 квітня 2021 року, ухваленого за результатами розгляду зразкової справи № 360/3611/20 (адміністративне провадження №Пз/9901/32/20).
Так, суд зазначає, що оскільки позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 шляхом прийняття відповідного рішення від 12 травня 2023 року №083950017456, то суд вважає, що належним способом порушеного права позивача є скасування зазначеного рішення та зобов'язання відповідача призначити з 06 квітня 2023 року - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку (у відповідності до п.1 ч.1 ст. 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України). Оскільки суб'єктом владних повноважень у справі було ГУ ПФУ в Одеській області, то з бюджетних асигнувань цього органу повинні бути присуджені позивачу судові витрати, документально підтверджені у сумі 858,88 грн.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246 КАС України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 12 травня 2023 року №083950017456 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно із пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року з 06 квітня 2023 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 858,88 грн. (вісімсот п'ятдесят вісім гривень 88 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 19 жовтня 2023 року.
Суддя Д.В. Татаринов