ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
18 жовтня 2023 року Справа № 280/6330/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Стрельнікової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі-відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі-відповідач 2), в якому позивач просить суд:
-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за віком, згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 084450007367 від 26.06.2023;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018 (746/15) від 23.01.2020, із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2020, 2021, 2022 роки, починаючи з 19.06.2023.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у зв'язку з прийняття Конституційним Судом рішення від 23.01.2020 у справі 1-р/2020, вона має право на призначення пенсії на пільгових умовах, відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». У свою чергу відповідач 2 своїм рішенням № 084450007367 від 26.06.2023 протиправно відмовив позивачу в призначенні пенсії на пільгових умовах. У зв'язку з чим позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою судді від 14.08.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
31.08.2023 відповідач 1 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону №1058-IV у зв'язку з не досягненням на дату звернення віку 55 років. Вважає, що норми Закону №1058-IV є пріоритетними для застосування у спірних правовідносинах, а тому просить у задоволенні позову відмовити.
31.08.2023 відповідач 2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону №1058-IV у зв'язку з не досягненням на дату звернення віку 55 років ( вік позивача 53 роки ) . Вважає, що норми Закону №1058-IV є пріоритетними для застосування у спірних правовідносинах. Крім того, зазначили що вимога щодо застосування середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2020, 2021, 2022 роки є передчасною. Враховуючи вищевикладене, просить у задоволенні позову відмовити.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін; з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
19.06.2023 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
За результатами розгляду поданих позивачем документів Головним управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення № 084450007367 від 26.06.2023 про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю на дату звернення віку 55 років. Вік заявниці 53 роки. Зазначено, що згідно наданих документів страховий стаж складає 44 роки 8 місяців 24 дні, пільговий стаж зав списком № 2 становить 35 років 5 місяців 12 днів. До пільгового стаду не зараховано періоди роботи з 04.04.1995 по 28.09.1995, з 12.03.2003 по 05.07.2004 та з 09.06.2019, оскільки дані періоди не підтверджені наказом про результати робочих місць.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Підставою для відмови в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №2 стало те, що позивач не досяг віку 55 років, з досягненням якого, на думку відповідача, пов'язано виникнення права на пільгову пенсію у спірному випадку, що є спірним у вказаній справі.
При цьому, відповідач керувався положеннями пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV, відповідно до якого (в редакції станом на момент звернення позивача за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Водночас, позивач вважає, що він отримав право на пільгову пенсію за віком за Списком №2 на умовах, визначених Законом №1788-XII, оскільки на момент звернення за призначенням пенсії досяг віку 50 років (позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а за призначенням пенсії звернувся 19.06.2023), мав необхідний пільговий стаж роботи за Списком №2 - с35 років 5 місяців 12 днів..
Обставини справи, яка розглядається, відповідають ознакам типової справи, щодо якої прийнято рішення у зразковій справі №360/3611/20.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 зазначено, що 03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ (далі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням від 23.01.2020 №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до обставин даної справи, позивач народився 24.11.1969 та працював на посадах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, на час звернення із заявою 19.06.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 досяг віку 50 років, мав достатній страховий стаж та пільговий стаж за Списком №2.
Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №360/3611/20, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону № 1788-XII, відтак відмова в призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах з посиланням на недосягнення віку 55 років, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 084450007367 від 26.06.2023 є протиправним та підлягає скасуванню.
Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1, у редакції на час подання заяви про призначення пенсії, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №22-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
У зв'язку із чинністю вказаної норми Порядку № 22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області розглянуто заяву позивача від 19.06.2023 про призначення пенсії, а отже, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у розглянутому спорі є органом, що призначає пенсію.
Вирішуючи заявлений спір, суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Отже, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані ГУ ПФУ у Вінницькій області, проте обов'язок виплати пенсії, залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Окрім того, і за приписамист.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»
«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»
Відповідно до ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Відтак, оскільки у даному випадку вирішення питання про призначення позивачу пенсії на пільгових умовах за Списком №2 не потребує встановлення додаткових обставин чи дослідження будь-яких документів, що відноситься до повноважень пенсійного органу, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за можливе вийти за межі заявлених позовних вимог та зобов'язує саме Головне управління Пенсійного фонду України у у Вінницькій області вчинити дії, направлені на поновлення порушених ним прав позивача, а саме призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, починаючи з 19.06.2023 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, а відповідача 1 здійснити її виплату.
Щодо зобов'язання призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. "б" ст. 13 Закону Украйні "Про пенсійне забезпечення" , із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2020, 2021, 2022 роки, суд зазначає наступне.
Суд зауважує, що відповідачем 2 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №2, оскільки позивач не досяг віку 55 років. Відтак спору щодо обчислення пенсії із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2020, 2021, 2022 роки на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало.
Також, відповідач 2 ще не ухвалював рішення щодо призначення пенсії за списком № 2 на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2, яким прийнято спірне рішення.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 90, 139, 241-246 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-б, код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, буд. 7, кож ЄДРОПУ 13322403) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 084450007367 від 26.06.2023 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за віком за Списком № 2 з 19.06.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, починаючи з 19.06.2023 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, а Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій здійснити її виплату.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1073 гривні 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова