1Справа № 314/1387/23 2/335/1695/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2023 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Геєць Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Шарової А.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Павлівська сільська рада про визначення місця проживання дитини, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом. Позивач посилається на те, що він перебував в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, який рішенням суду від 09.11.2012 року розірвано. Від шлюбу народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення шлюбних відносин у 2012 році між сторонами було досягнуто усної домовленості, що син залишається проживати з відповідачкою, матір'ю дитини. Між ними залишились нормальні людські відносини, сторони завжди знаходили порозуміння у питаннях утримання неповнолітнього сина, його виховання і розвитку. Кожен з них мав іншу сім'ю, та проживали у одному населеному пункті. У березні 2022 року у відношенні України з боку російської федерації розпочалось повномасштабне вторгнення і місто Пологи, було окуповано.
Позивач вирішив виїхати з міста Пологи, про що повідомив відповідачку, яка не бажала виїжджати з міста Пологи, так як має неповнолітніх дітей, іншого житла на не окупованих територіях України вона не має. При цьому, відповідачка запропонувала позивачу разом з неповнолітнім сином ОСОБА_4 , виїхати з міста Пологи, так як переживала, що сина можуть, як чоловіка, піддавати репресіям окупаційні органи влади.
Позивач виїхав з сином до села Солоне Запорізького району Запорізької області, де з сином стали на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач посилаючись на те, що визначення місця проживання дитини разом з батьком та реєстрація місця проживання дитини за фактичним місцем проживання позивача, ніяким чином не порушить права дитини, дитина буде зареєстрована за місцем проживання батька, що передбачено ст.ст. 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», при цьому, батьком дитини про нове місце проживання дитини повідомлена мати, просить позов задовольнити, визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , надати дозвіл на реєстрацію місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, та просить їх задовольнити.
Від відповідача відзив на позов або письмові пояснення не надходили, відповідач в судове засідання не з'явилася, про день та час судового засідання повідомлялася у встановленому законом порядку. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Представник третьої особи - Павлівська сільська рада в судове засідання не з'явився, надано висновок щодо доцільності проживання ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 .
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Судом встановлено, що 06.10.2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Пологівського районного управління юстиції Запорізької області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис №86.
ІНФОРМАЦІЯ_4 у шлюбі народився ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , де батьками дитини зазначені, батько - ОСОБА_1 , матір - ОСОБА_5 .
Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 09.11.2012 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ) було розірвано.
В силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
15.03.2022 року ОСОБА_1 взятий на облік внутрішньо переміщеної особи.
29.03.2022 року ОСОБА_3 взятий на облік внутрішньо переміщеної особи.
Як вбачається з акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї № 03-13/54 від 21.03.2023 року, складеного в.о. директора КУ „ЦНСП" та зав.від. догляду вдома за місцем проживання, сім'я орендує будинок, батько ОСОБА_1 працює, виховує сина самостійно, син ОСОБА_3 забезпечений усім необхідним.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до висновку №01-30/01537 від 28.09.2023 року, наданого Павлівською сільською радою Запорізького району Запорізької області, 27.09. 2023 року був здійснений виїзд комісії по захисту прав дитини Павлівської сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 , з метою вирішення питання щодо доцільності проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком, ОСОБА_1 , 1979 року народження. Сім'я ОСОБА_1 - сім'я ВПО, яка проживає у знайомих.
Умови проживання сім'ї задовільні. Сім'я проживає у цегляному будинку, будинок газифікований, є світло, привізна вода. У будинку є необхідні меблі, побутова техніка, місце для навчання дитини. ОСОБА_3 навчається у 10 класі Солоненського ліцею «Лідер», забезпечений гаджетом для навчання в режимі он-лайн. Батько, ОСОБА_1 , працює в вагонному депо «Запоріжжя ліве» державного підприємства «Придніпровська Укрзалізниця». В опалювальний період за сумісництвом працює у Солоненському старостинському окрузі Павлівської сільської ради. Стосунки у сім'ї доброзичливі. ОСОБА_3 бажає проживати з батьком, підтримує стосунки з матір'ю, вони спілкуються у телефонному режимі.
Рішенням комісії по захисту прав дитини від 27.09.2023 № 14, вирішено доцільним проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .
Таким чином, виходячи з інтересів самої дитини, яка бажає проживати разом з батьком, суд вважає, що позовні вимоги в частині визначенням місця проживання дитини підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини, слід зазначити наступне.
За приписами частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частиною 3 вказаної норми закону місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Згідно до п. 2 ст. 13 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" вільний вибір місця проживання обмежується щодо осіб, які не досягли 14-річного віку.
Відповідно до ч. 3 ст. 160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно до п. 3 Правила реєстрації місця проживання Реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
П. 8, 11, 18 Правил документи для здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративні послуги".
Орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо:
особа не подала необхідних документів або інформації;
у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними;
звернулася особа, яка не досягла 14 років.
Для реєстрації місця проживання особа або її представник подає:
1) заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8;
2) документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження. Реєстрація місця проживання дітей, які є іноземцями чи особами без громадянства, здійснюється за умови внесення даних про дітей до посвідки на постійне або тимчасове проживання їх батьків та копії свідоцтва про народження. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;
3) квитанцію про сплату адміністративного збору (у разі реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з попереднього місця проживання адміністративний збір стягується лише за одну послугу);
4) документи, що підтверджують:
право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників);
право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи, - довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи за формою згідно з додатком 9, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у цих установах або закладах);
проходження служби у військовій частині, адреса якої зазначається під час реєстрації, - довідка про проходження служби у військовій частині, видана командиром військової частини за формою згідно з додатком 10 (для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби);
5) військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку);
6) заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).
У разі подання заяви представником особи, крім зазначених документів, додатково подаються:
документ, що посвідчує особу представника;
документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законними представниками малолітньої дитини - батьками (усиновлювачами).
Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.
У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
У разі перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань для реєстрації місця проживання особи додатково подається письмова згода відповідного іпотекодержателя або довірчого власника.
Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання особи інші документи.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 7 Закону України „Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні".
Повнолітня особа декларує місце свого проживання самостійно.
Дитина віком від 14 до 18 років самостійно декларує місце свого проживання за місцем проживання її батьків або інших законних представників чи одного з них без надання згоди такими особами.
Дитина віком від 14 до 18 років самостійно декларує місце свого проживання за адресою іншого житла, ніж зареєстроване або задеклароване місце проживання її батьків або інших законних представників, за згодою батьків або інших законних представників чи одного з них, крім випадку, встановленого статтею 15 цього Закону.
Декларування місця проживання дитини віком до 14 років здійснюється одним із її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини.
З матеріалів справи, а саме паспорту громадянина України, вбачається, що дитини позивача ОСОБА_3 , на день ухвалення рішення, досяг 15-го віку.
Враховуючи, що дитина віком від 14 до 18 років самостійно декларує місце свого проживання за місцем проживання її батьків або інших законних представників чи одного з них без надання згоди такими особами, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 12, 81,259, 263-265 ЦПК України, ст.ст.160, 161 СК України,-
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Павлівська сільська рада про визначення місця проживання дитини - задовольнити частково.
Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 20.10.2023.
Суддя Ю.В.Геєць