Справа №127/12323/22
Провадження №1-кп/127/380/22
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2023 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
Колегія суду в складі:
судді доповідача: ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участі
прокурора ОСОБА_5 ,
представників потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12021020220000361, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 листопада 2021 року, за обвинуваченням ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 152, ч.1 ст. 155, ч.1,3 ст. 301-1 КК України,
ВСТАНОВИЛА:
В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебувають матеріали кримінального провадження №12021020220000361 за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 152, ч.1 ст. 155, ч.1,3 ст. 301-1 КК України.
В судовому засіданні прокурор заявив суду клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб, яке мотивував тим, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні ряду злочинів серед яких є особливо тяжкі злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років, що зумовлює необхідність продовження йому запобіжного заходу. При цьому існують ризики, передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які полягають у тому, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків, експертів у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення. Зокрема, існує високий ступінь ризику того, що ОСОБА_9 під страхом кримінальної відповідальності та загрози призначення йому в подальшому судом реальної міри покарання переховуватиметься від суду. З огляду на те, що санкції інкримінованих ОСОБА_9 статей вчинених злочинів є такими, що спроможні в значній мірі обмежити його права й свободи, в тому числі право на свободу пересування, то думки останнього з приводу можливої ізоляції до установи виконання покарань закритого типу сприятимуть наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. У зв'язку з тим, що показання потерпілих, свідків та висновки експертів мають ключове доказове значення під час встановлення винуватості особи ОСОБА_9 з метою ухилення від кримінальної відповідальності може здійснювати незаконний вплив на потерпілих, свідків та експертів у даному кримінальному провадженні, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України.
Враховуючи тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, вид передбаченого покарання, а також те, що внаслідок вказаних кримінальних правопорушення потерпіло двоє малолітніх дітей, єдиним запобіжним заходом, який забезпечить належну поведінку підозрюваного та виконання ним процесуальних обов'язків, є запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Ураховуючи викладене, а також вимоги ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», фактичні обставини справи, особу обвинуваченого та характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання у їх взаємозв'язку з можливими ризиками по справі, є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі ОСОБА_9 може продовжувати вчиняти інші кримінальні правопорушення, незаконно впливати на потерпілих, свідків, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню та перераховуватися від суду. Таким чином, на думку обвинувачення, жоден із більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Представники потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтримали клопотання прокурора.
Обвинувачений ОСОБА_9 заперечив проти клопотання прокурора, просив суд обрати йому запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 підтримав думку свого підзахисного. Додатково повідомив, що ризики на які посилається прокурор нічим не доведені, просив суд у заявленому прокурором клопотанні відмовити та змінити обвинуваченому запобіжний захід з утримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Заслухавши думку учасників процесу суд дійшов наступного висновку.
Вирішуючи питання щодо запобіжного заходу, суд приймає до уваги, що ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області обвинуваченому обрано запобіжний захід - тримання під вартою, який в подальшому неодноразово був продовжений.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 331 КПК України до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання про доцільність продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершено до його спливу.
Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 Конвенції», і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійсненого з метою її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.
Згідно із ч. 2 ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до Конвенції та практики ЄСПЛ, зокрема у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Харченко проти України» та «Лабіта проти Італії», обмеження права особи на свободу й особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про його незначний ступінь, який не може бути підставою для запобіжного заходу у вигляді ув'язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.
До того ж у п. 114 рішення ЄСПЛ у справі «Темченко проти України» суд зазначив, що він неодноразово встановлював у своїй практиці, що розумність строку тримання під вартою ніколи не оцінюється абстрактно. Інакше кажучи, п. 3 ст. 5 Конвенції не може вважатися таким, що безумовно дозволяє тримання під вартою, якщо тривалість такого тримання не перевищує певного строку. Обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами влади.
Відповідно до ч. 4 ст. 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Згідно положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 194 КПК України встановлено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання, (ч. 4 ст. 194 КПК України).
Судом встановлено, що запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_9 застосовано за рішенням слідчого судді, тобто у спосіб, встановлений кримінальним процесуальним законодавством України.
Суд зауважує, що особливість застосування тримання під вартою у судовому провадженні відповідно до чинного КПК України полягає в тому, що законодавець не визначив граничний строк тримання під вартою, натомість зобов'язав суд періодично здійснювати судовий контроль за доцільністю подальшого застосування запобіжного заходу.
Такий спосіб визначення тривалості тримання обвинуваченого під вартою під час судового провадження є прийнятним у практиці ЄСПЛ і відповідає міжнародним стандартам права на свободу й особисту недоторканість, що вимагають процедури перегляду законності тривалого застосування такого запобіжного заходу, яку в чинному КПК України гарантує ч. 3 статті 331
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розсліду або ж створить загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного/обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний/обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням доводів, висловлених учасниками судового провадження у судовому засіданні та з огляду на фактичні обставини кримінального провадження, суд вважає, що наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, є підставою для застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки тяжкість покаранні в сукупності із ризиком незаконного впливу на потерпілих та свідків, на переконання суду, свідчить про наявність суспільної небезпечності обвинуваченого і дає підстави вважати, що наявна небезпека ухилення його від правосуддя та можливість перешкоджати кримінальному проваджена іншим чином.
На підставі наведеного, суд доходить висновку, що клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки прокурором доведено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше обмеження права ОСОБА_9 перебувати на волі.
Також суд зазначає, що наявність вказаних ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КК України виправдовує продовження тримання обвинуваченого під вартою, у зв'язку із чим суд вважає, що відсутні підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, про що зазначили у своїх промовах обвинувачений ОСОБА_9 та його захисник адвокат
Суд звертає увагу обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника адвоката ОСОБА_8 , що не враховує як клопотання, передбачене нормами КПК України, зокрема, главою 18 КПК України, усне прохання про зміну запобіжного заходу.
Зокрема, ч. 2 ст. 331 КПК України встановлено, що вирішення судом питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Тоді як главою 18 КПК України, зокрема, ст. 201 КПК України, встановлено, що з обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник має право подати до суду клопотання про зміну запобіжного заходу, копія якого подається прокурору, до клопотання додаються документи, передбачені ч. 3 ст. 201 КПК України.
Разом з тим, обвинуваченим ОСОБА_9 та адвокатом ОСОБА_8 проігноровані вказані вимоги КПК України, а усне повідомлення про необхідність зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_9 ні по формі, ні по змісту не відповідає вимогам ст. 201 КПК України.
Стосовно заявленого клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший запобіжний захід у вигляді домашнього арешту суд зауважує, що не вбачає правових підстав для зміни запобіжного заходу, оскільки належних доказів на підтвердження обставин, викладених у клопотанні, ні обвинуваченим ОСОБА_9 , ні його захисником суду не надано, а також не доведено застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризикам, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилався прокурор у своїх клопотаннях.
Обставин, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, не встановлено.
З урахуванням наведеного та дослідивши матеріали обвинувального акту суд вважає, що обвинуваченому необхідно продовжити строк тримання під вартою, в зв'язку з тим, що він обвинувачуються у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, з яких є вчинення особливо тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до п'ятнадцяти років, обвинувачений може продовжити свою злочинну діяльність, переховуватись від суду, вчиняти нові злочини, незаконно впливати на потерпілих та свідків, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, що свідчить про неможливість запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Також, враховуючи що ОСОБА_9 вчинив особливо тяжкий злочин небезпечний для життя та здоров'я особи, застава не визначається.
Керуючись ст.ст. 177, 183, 197, 199, 369, 370, 372 КПК України, ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод» суд,-
УХВАЛИЛА:
В задоволенні клопотання обвинуваченого та його захисника - адвоката ОСОБА_8 про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт - відмовити.
Клопотання прокурора ОСОБА_5 про продовження ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити ОСОБА_9 строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) діб.
Ухвала суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою діє з 16 жовтня 2023 року по 14 грудня 2023 року включно.
Копію ухвали суду направити начальнику Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» для виконання.
Ухвала суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду впродовж 5 днів з дня її проголошення. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суддя доповідач:
Судді: