ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 760/16790/22 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Аліменка В.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, в якому просив:
1) визнати бездіяльність Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України;
2) зобов'язати Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України у п'ятиденний термін надати позивачеві письмову відповідь на питання позивача, викладені в листі від 21.01.2022, а саме:
- якому відомству (підприємству/організації) підпорядкована станція урядового зв'язку (станція з радіоелектронної розвідки) об'єкту К2, що обслуговується Казенним підприємством «Укрспецзв'язок» (за адресою вул. Льва Толстого, 16/18). Станцію з радіоелектронної розвідки споруджено за бетонною огорожею, під територією ботанічного саду;
- хто є розпорядником (власником/користувачем) короткохвильової антени, розміщеної на даху будівлі, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- яке відомство (або організація) здійснює кадрову політику (призначення на посаду/звільнення з посади) щодо штатного персоналу, який працює на урядовій станції (станції з радіоелектронної розвідки) об'єкту К2, за адресою: АДРЕСА_2 .
Позов обґрунтовано тим, що він неодноразово звертався до органів державної влади із запитами щодо надання інформації про обладнання, яке розташоване на даху житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , однак відповідей так і не отримував.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2023 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що короткохвильова антена на даху будiвлi, за адресою Льва Толстого, 25 вiдноситься до вiйськово-стратегiчного об'єкту К2, яким опiкується Казенне пiдприємство «Укрспецзв'язок» і антена є частиною цього військово-стратегічного комплексу.
На думку апелянта, Держспецзв'язкок надав неповну та упереджену вiдповiдь, оскiльки в листi не було роз'яснено причини, завдяки яким запитyвана позивачем iнформацiя не відповідає статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Як вказує апелянт, Казенне пiдприемство «Укрспецзв'язок» на запит позивача свiдомо надало недостовiрну iнформацiю, з якої випливає, що КП «Укрспецзв'язок», не впроваджує ніякої господарської діяльності щодо станції урядового зв'язку об'єкту К2, відповідно суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, так як такий об'єкт наносить небезпечну шкоду його здоров'ю та загрожує його життю.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено про те, що позивач жодного разу не звертався з відповідними запитами до Адміністрації Держспецзв'язку про надання інформації, та остання не відмовляла у наданні відповідної інформації, що свідчить про безпідставність позовних вимог.
У відповіді на відзив позивачем зазначено про те, що надані відповіді Держспецзв'язку є необгрунтованими та такими, що не відповідають запитам ОСОБА_1 , що вказує про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Голови Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України із запитом від 21.01.2022, який зареєстровано відповідачем 26.01.2022 за вх.№13-1, в якому просив надати відповідь на наступні питання: 1) хто здійснює господарську діяльність щодо об'єкту К2, на базі якого споруджено станцію урядового зв'язку, що обслуговується «Укрспецзв'язком»; 2) яке відомство чи організація опікується діяльністю цього стратегічно-військового комплексу та є розпорядником інформації про цю станцію; 3) хто керує технічними спорудами цього комплексу та хто є відповідальним за кадрову політику його персоналу.
Листом від 31.01.2022 №01/04-651, Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, у відповідь на запит на отримання публічної інформації (вх. Адміністрації Держспецзв'язку від 26.01.2022 №13-1) та запиту, надісланого Секретаріатом Кабінету Міністрів України листом від 25.01.2022 №41-Б-000587/26 (вх. Адміністрації Держспецзв?язку від 26.01.2022 №14-1), повідомила позивачу, що відповіді на питання, які порушені у запитах, не можуть бути однозначно трактовані та надіслані у строк, визначений частиною першою статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», у зв'язку з тим, що вказані в запиті об'єкти становлять особливий інтерес та будь-яка інформація про них (господарська діяльність, керування технічними спорудами тощо) потребує ретельного опрацювання, зокрема і розгляду на засіданні експертної комісії при державному експерті з питань таємниць. Вказано, що відповідно до Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 №939, та з урахуванням частини четвертої статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» строк розгляду запиту продовжено до 20 робочих днів.
Також, листом від 22.02.2022 №01/04-1052, Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, у відповідь на запит на отримання публічної інформації (вх. Адміністрації Держспецзв'язку від 26.01.2022 №13-1) та запиту, надісланого Секретаріатом Кабінету Міністрів України листом від 25.01.2022 №41-Б-000587/26 (вх. Адміністрації Держспецзв?язку від 26.01.2022 №14-1), повідомила позивачу, що комплекс будівель, зазначений у запиті, утримує Казенне підприємство «Укрспецзв?язок» (далі - КП «Укрспецзв?язок»), а відповідно до Статуту КП «Укрспецзв?язок» майно підприємства є державною власністю і закріплено за ним на праві оперативного управління, та директор КП «Укрспецзв?язок», який підзвітний Уповноваженому органу управління, здійснює керівництво поточною (оперативною) діяльністю підприємства та організовує виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, включаючи кадрову роботу, відповідно до основних напрямів діяльності КП «Укрспецзв?язок».
Не погоджуючись з рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки запит про доступ до публічної інформації, розглянутий, вказане свідчить про відсутність протиправної бездіяльності відповідача у ненаданні відповіді на запит позивача та, відповідно, відсутність правових підстав для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).
Відповідно до статті 1 вказаного Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 1 частини першої статті 13 Закону №2939-VI визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
У силу вимог пункту 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Частиною першою статті 20 Закону №2939-VI визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У відповідності до частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Колегія суддів звертає увагу на довідку Вищого адміністративного суду України від 01.06.2013 про вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Закону України «Про доступ до публічної інформації», згідно якої ознаками публічної інформації є:
1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством;
2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;
3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;
4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків;
5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовий, зафіксований на певному матеріальному носієві продукт, отриманий або створений суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти.
При цьому, законодавством визначено виключний перелік підстав, за наявності яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту та передбачено обов'язкові реквізити такої відмови.
Тобто, розпорядник може надати ту інформацію, яка була ним створена в процесі здійснення своїх владних управлінських функцій відповідно до законодавства, вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов'язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації.
Такої правової позиції притримується також Велика Палата Верховного Суду, яка викладена у постанові від 25 червня 2019 року у справі №9901/925/18.
У силу вимог частини першої статті 6 Закону №2939-VI передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.
Згідно частини другої вказаної статті обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
При цьому, інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше (частина третя статті 6 Закону №2939-VI).
Частиною п'ятою статті 7 Закону №2939-ХІІ передбачено, що не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов'язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України «Про державну таємницю»), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.
Відкритою є будь-яка інформація, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом (частина друга статті 20 Закону України «Про інформацію» № 2657-ХІІ).
Зокрема, відкритою є публічна інформація, крім випадків, встановлених законом, яка відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом (частина перша статті 1 Закону № 2939-VI).
Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (частини перша, друга статті 21 Закону № 2657-ХІІ).
До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження (частина друга статті 11 Закону № 2657-ХІІ).
З огляду на вказані норми вбачається, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.
Як свідчать матеріали справи, позивач у запиті від 21.01.2022 просив надати наступну інформацію:
1) хто здійснює господарську діяльність щодо об'єкту К2, на базі якого споруджено станцію урядового зв'язку, що обслуговується «Укрспецзв'язком»;
2) яке відомство чи організація опікується діяльністю цього стратегічно-військового комплексу та є розпорядником інформації про цю станцію;
3) хто керує технічними спорудами цього комплексу та хто є відповідальним за кадрову політику його персоналу.
У п'ятиденний строк, встановлений статтею 20 Закону № 2939-VI, листом відповідача від 31.01.2022 №01/04-651, позивачу роз'яснено, що у зв'язку з тим, що вказані в запиті об'єкти становлять особливий інтерес та будь-яка інформація про них (господарська діяльність, керування технічними спорудами тощо) потребує ретельного опрацювання, зокрема і розгляду на засіданні експертної комісії при державному експерті з питань таємниць, а тому строк розгляду запиту продовжено до 20 робочих днів.
У подальшому, з метою забезпечення прав громадян на отримання інформації, листом від 22.02.2022 №01/04-1052, Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, надала відповідь на запит (вх. Адміністрації Держспецзв'язку від 26.01.2022 №13-1) та на запит, надісланий Секретаріатом Кабінету Міністрів України листом від 25.01.2022 №41-Б-000587/26 (вх. Адміністрації Держспецзв?язку від 26.01.2022 №14-1) та повідомила позивачу, що комплекс будівель, зазначений у запиті, утримує казенне підприємство «Укрспецзв?язок». Загальні засади та предмет діяльності КП «Укрспецзв?язок», як суб?єкта господарювання у сфері комунікацій, визначені Статутом підприємства, який затверджено наказом Адміністрації Держспецзв?язку від 18.09.2019 №496 (із змінами), як Уповноваженого органу управління. Відповідно до Статуту КП «Укрспецзв?язок» майно підприємства є державною власністю і закріплено за ним на праві оперативного управління, а директор КП «Укрспецзв?язок», який підзвітний Уповноваженому органу управління, здійснює керівництво поточною (оперативною) діяльністю підприємства та організовує виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, включаючи кадрову роботу, відповідно до основних напрямів діяльності КП «Укрспецзв?язок».
Відтак, з огляду на вказане, вбачається, що позивач, скориставшись своїм законним правом на отримання публічної інформації звернувся до відповідача як розпорядника запитуваної ним інформації, та отримав відповідь на такий запит, у строк передбачений статтею 20 Закону №2939-VI, що свідчить про відсутність протиправної бездіяльності відповідача у ненаданні відповіді на запит позивача.
У той же час, за правилами частини другої статті 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
При цьому, слід відмітити, що згідно пункту 1 статті 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. А згідно з пунктом 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Тобто, стаття 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого статтею 10 (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 17 лютого 2015 року у справі «Гусева проти Болгарії» (Guseva v. Bulgaria), заява № 6987/07, пункти 36, 40; від 03 квітня 2012 року у справі «Гіллберг проти Швеції» (Gillberg v. Sweden), заява № 41723/06, пункт 93).
Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених пунктом 2 вказаної статті. Відмова державного органу в наданні інформації на запит є формою втручання в право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання пункту 2 статті 10 Конвенції.
За усталеною практикою ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції втручання у права заявника становитиме порушення Конвенції, якщо не відповідатиме вимогам пункту 2 статті 10. Тому варто визначити, чи було це втручання «передбачене законом», чи переслідувало воно одну або декілька законних цілей, визначених у цьому пункті, та чи було воно «необхідним у демократичному суспільстві» задля досягнення цих цілей (див. рішення ЄСПЛ від 26 травня 2009 року у справі «Кенеді проти Угорщини», заява № 31475/05, пункт 43).
Отже, висновок суду попередньої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову є правильним та таким, що відповідає приписам законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді В.О. Аліменко
В.П. Мельничук