ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2023 року м. Львівсправа № 380/13294/23
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (Позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (Відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести з 19 травня 2023 року ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та здійснити перерахунок і виплату пенсії за вислугу років з урахуванням фактично сплачених сум;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати.
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що до 04 жовтня 2017 року вона проходила службу у Західному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції. Відповідно до витягу із наказу начальника Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 04 жовтня 2017 року № 81о/с «По особовому складу» вислуга років на день звільнення позивачки в календарному обчисленні становить 21 рік 01 місяць 03 дні, у пільговому обчисленні - 27 років 02 місяці 07 днів. З 05 жовтня 2017 року позивачці призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262). Позивачка зауважує, що вона не має календарної вислуги років для призначення пенсії за вислугу років, проте у неї наявний відповідний пільговий стаж у зв'язку з проходженням служби у виправно-трудових установах. 19 травня 2023 року позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262, шляхом переведення з пенсії по інвалідності, однак отримала відмову.
Позивачка зазначає, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу, є Закон № 2262. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатися іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується насамперед зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
Звідси позивачка висновує про наявність у неї права на призначення пенсії за вислугу років із зарахуванням на пільгових умовах часу проходження служби у виправно-трудових установах, з огляду на що дії відповідача щодо відмови у призначенні їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262 є протиправними. Вважає, що з метою ефективного захисту порушеного права належить зобов'язати відповідача перевести її з 19 травня 2023 року (з дати звернення) з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262 та здійснити перерахунок і виплату пенсії за вислугу років з урахуванням фактично сплачених сум.
У зв'язку з викладеним адміністративний позов просить задовольнити у повному обсязі.
Також позивачка зазначає, що була вимушена понести витрати на правову допомогу у цій справі в розмірі 6000,00 грн, що підтверджується актом виконаних робіт, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 16 червня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; роз'яснено відповідачу його право на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу, протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Вказану ухвалу відповідач отримав 16 червня 2023 року в електронному кабінеті, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Проте станом на момент прийняття судом рішення у цій справі відповідач відзиву на позовну заяву не подав.
Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ураховуючи наведене, а також беручи до уваги те, що встановлений ухвалою судді від 16 червня 2023 року про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі п'ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, минув, суд відповідно до вимог частини шостої статті 162 КАС України вирішує цю справу на підставі наявних у її матеріалах доказів.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Відповідно до витягу із наказу начальника Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 04 жовтня 2017 року № 81о/с «По особовому складу» позивачку 04 жовтня 2017 року звільнено зі служби відповідно до пункту другого частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу). Згідно з цим наказом вислуга років на день звільнення становить у календарному обчисленні 21 рік 01 місяць 03 дні, у пільговому обчисленні - 27 років 02 місяці 07 днів.
З 05 жовтня 2017 року позивачці призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 2262 у розмірі 40% грошового забезпечення, що підтверджується протоколом за пенсійною справою ОСОБА_1 № 1306016746 (Державний департамент з питань виконання покарань) від 05 жовтня 2017 року.
Листом від 02 червня 2023 року № 14721-14345/А-52/8-1300/23 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило представника позивача - адвоката Сергія Ревера на його заяву від 19 травня 2023 року щодо перерахунку пенсії позивачки про те, що згідно з пунктом «а» статті 12 Закону № 2262 пенсії за вислугу років призначаються, зокрема особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше. За матеріалами пенсійної справи позивачці з 05 жовтня 2017 року призначено пенсію по інвалідності відповідно до пункту «б» статті 21 Закону № 2262 у розмірі 40% відповідних сум грошового забезпечення. Згідно з витягом із наказу по особовому складу від 04 жовтня 2017 року № 81/ос Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції календарний строк служби на день звільнення ОСОБА_1 (04 жовтня 2017 року) становить 21 рік 01 місяць 03 дні. З урахуванням викладеного підстави для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262 відсутні.
Позивачка, уважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови в переведенні її з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262, звернулася з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для зобов'язання відповідача перевести позивачку з 19 травня 2023 року (з дати звернення) з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» статті 12 Закону № 2262.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема на військовій службі, визначає Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262).
Умови призначення пенсій за вислугу років визначені статтею 12 Закону № 2262.
Відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262 пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж», «з» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.
Види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії, визначені статтею 17 Закону № 2262.
Згідно з пунктом «б» частини першої статті 17 Закону № 2262 особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «з» статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються служба в органах внутрішніх справ, поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України, Державній кримінально-виконавчій службі України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.
За змістом частини четвертої статті 17 Закону № 2262 при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Відповідно до статті 17-1 Закону № 2262 порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог зазначеної норми Закону № 2262 постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб (далі - Постанова № 393).
Відповідно до підпункту «г» пункту 3 Порядку № 393 до вислуги років для призначення пенсії особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України зараховується час проходження служби на пільгових умовах: один місяць служби за сорок днів.
Аналіз наведених вище правових норм дає суду підстави дійти висновку, що передбачена Постановою № 393 можливість пільгового зарахування окремих видів служби спрямована на реалізацію Закону № 2262 і положенням цього Закону не суперечить.
Зі змісту наявного у матеріалах справи Розрахунку вислуги років на пенсію підполковнику внутрішньої служби ОСОБА_1 суд встановив, що позивачка проходила службу, зокрема, в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, звільнена з посади начальника Сихівського районного сектору Львівського міського відділу з питань пробації Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції. Вислуга років у календарному обчисленні становить 21 рік 01 місяць 03 дні, у пільговому обчисленні - 27 років 02 місяці 07 днів.
Також відповідно до витягу із наказу начальника Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 04 жовтня 2017 року № 81о/с «По особовому складу» вислуга років позивачки на день звільнення становить у календарному обчисленні 21 рік 01 місяць 03 дні, у пільговому обчисленні - 27 років 02 місяці 07 днів.
Суд звертає увагу на те, що право на пільговий залік вислуги років для осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби передбачене також і Законом України від 23 червня 2005 року № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 цього Закону пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону № 2262 особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Тобто, Закон № 2262 як обов'язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги).
Визначення у Законі № 2262 вислуги саме в календарних роках передбачає обов'язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в частині четвертій статті 17 цього ж Закону, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.
Таким чином, передбачена Законом № 2262 календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).
У свою чергу передбачені статтею 17-1 Закону № 2262 пільгові умови призначення пенсій відповідно до Постанови № 393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років.
При цьому таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.
Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 480/4241/18, які суд враховує в силу вимог частини п'ятої статті 242 КАС України.
Крім цього, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у цій справі зробила правовий висновок, згідно з яким в цілях Закону № 2262 календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів). Для призначення пенсій за вислугу років за Законом № 2262 календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393.
Отже, за встановлених обставин у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що оскільки вислуга років ОСОБА_1 , з урахуванням часу служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, яка підлягає зарахуванню на пільгових умовах, становить 27 років 02 місяці 07 днів, тобто більше необхідних 23 календарних років 6 місяців, а тому позивачка набула право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262.
З огляду на викладене дії відповідача щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262 згідно з поданою нею заявою від 19 травня 2023 року є протиправними.
При обранні способу відновлення порушеного права позивачки суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, а також з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Суд також ураховує, що із заявою про переведення на пенсію відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262 позивачка звернулася до відповідача 19 травня 2023 року.
Тому з огляду на викладене, а також з метою ефективного захисту порушеного права позивачки заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю у такий належний спосіб: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 з 19 травня 2023 року (з дати звернення) з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та здійснити перерахунок і виплату пенсії за вислугу років з урахуванням фактично сплачених сум.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.
Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки 6000,00 гривень понесених нею витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала її посадова чи службова особа.
Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Суд встановив, що між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Мицик, Кравчук і Партнери» (Виконавець) укладено договір про надання правової допомоги № 726 від 30 листопада 2020 року (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1 Договору Виконавець зобов'язується надати Клієнту правову допомогу на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.
Підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 Договору передбачено, що відповідно до предмету цього Договору Клієнт приймає на себе наступні зобов'язання, зокрема, оплатити Виконавцю вартість правової допомоги (Гонорар), а також відшкодувати витрати, пов'язані з наданням правової допомоги.
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що правова допомога, передбачена предметом цього Договору, оплачується згідно з актом виконаних робіт.
Відповідно до пункту 3.3 Договору гонорар сплачується Клієнтом в момент підписання Договору або протягом 10 календарних днів з дня отримання рахунку.
Як слідує зі змісту акта виконаних робіт від 29 березня 2023 року Виконавцем (Адвокатським об'єднанням «Мицик, Кравчук і Партнери») в інтересах Клієнта ( ОСОБА_1 ) згідно з договором про надання правової допомоги № 726 від 30 листопада 2020 року у повному обсязі виконано зобов'язання:
- надання консультацій та узгодження правової позиції - 0,5 год.;
- написання заяви про перерахунок пенсії - 0,5 год.;
- пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень, практики в аналогічній категорій справ, опрацювання нормативно-правових актів з приводу пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби - 1 год.;
- складання та оформлення позовної заяви - 2 год.
Розрахунок здійснено відповідно до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 години - 1000 гривень (4 год. х 1000 гривень = 4000 гривень). Таким чином, сума до оплати за виконану роботу становить 4000 гривень.
Відповідно до платіжної інструкції № @2PL894032 від 09 червня 2023 року позивачка сплатила на рахунок одержувача Адвокатського об'єднання «Мицик, Кравчук і Партнери» грошові кошти у розмірі 6000,00 грн за надання правничої допомоги у цій справі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п'ятій цієї статті. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Відповідно до частин дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Насамперед суд відзначає, що як слідує зі акта виконаних робіт від 29 березня 2023 року вартість однієї години роботи адвоката становить 1000,00 грн. У цій справі адвокат на надання правничої допомоги позивачці затратив 4 години, відтак вартість наданої позивачці правничої допомоги становить 4000,00 грн. Водночас відповідно до платіжної інструкції № @2PL894032 від 09 червня 2023 року позивачка сплатила адвокату грошові кошти у розмірі 6000,00 грн за надання правничої допомоги у цій справі і саме таку суму просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Втім, надання позивачці адвокатом послуг правничої допомоги на суму 2000,00 грн (6000,00 грн - 4000,00 грн) жодними доказами не підтверджено. Тому суд надає оцінку лише тій правничій допомозі, надання якої позивачці адвокатом документально підтверджено, та розмір якої становить 4000,00 грн.
За таких обставин суд зазначає, що ця справа згідно з положеннями статей 4, 12, 263 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.
Так, предмет спору у цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Також суд враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в тому числі й Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці цього адміністративного позову.
Окрім того, відповідно до частини шостої статті 12 КАС України справи про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг відносяться до справ незначної складності.
З огляду на вказані обставини справи, суд уважає, що визначений проміжок часу для підготовки цього позову тривалістю у 4 години та вартістю таких послуг у розмірі 4000,00 грн не є співрозмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивачки щодо стягнення на її користь витрат, понесених нею на правничу допомогу адвоката у сумі 6000,00 грн, підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення таких витрат в сумі 1000,00 грн.
Також суд встановив, що при зверненні з цим позовом до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 858,88 грн. Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь позивачки належить стягнути 858,88 грн сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 з 19 травня 2023 року (з дати звернення) з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та здійснити перерахунок і виплату пенсії за вислугу років з урахуванням фактично сплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 858,88 грн сплаченого судового збору та 1000,00 грн витрат на правничу допомогу.
В стягненні решти витрат на правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 17 жовтня 2023 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна