ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2023 рокусправа № 380/14853/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові, за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якій просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати у 2022 році ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року;
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 17.05.2022 по 31.12.2022 (у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби тощо), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року з врахуванням виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати у 2023 році ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року;
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 28.02.2023 (у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби тощо), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року з врахуванням виплачених сум;
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв?язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за 2022 рік (у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби тощо), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року та виплати грошового забезпечення за 2023 рік (у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, матеріальну допомогу на вирішення соціально - побутових питань за 2023 рік, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби тощо), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, з 17.05.2022 по день їх фактичної виплати - відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невидання нового грошового атестату та довідки про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 (надбавок, доплат; підвищень) та премії (за 24 місяці військової служби перед звільненням) для обчислення пенсії відповідно до ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393 (зі змінами) із зазначенням індексації грошового забезпечення, грошового забезпечення за 2022 рік, нарахованого виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року; та грошового забезпечення за 2023 рік, нарахованого виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року;
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 видати новий грошовий атестат та нову довідку про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 про розмір грошового забезпечення за 24 місяці перед звільненням з військової служби (з урахуванням індексації грошового забезпечення за період з 17.05.2022 по 28.02.2023, грошового забезпечення за 2022 рік, нарахованого виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, грошового забезпечення за 2023 рік, нарахованого виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року для подання її до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою скерування до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області для здійснення перерахунку та виплати пенсії з 01.03.2023, направити їх до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для скерування до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області для здійснення перерахунку та виплати пенсії з 01.03.2023.
В обґрунтування цього позову позивач зазначив про протиправність виплати посадового окладу, окладу за військовим званням та інших похідних видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням із неї за період служби з 2022 року з урахуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Позивач зазначає, що скасування в судовому порядку п.6 Постанови № 103, яким внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704 дає підстави вважати, що розрахунковою величиною для обчислення грошового забезпечення є січень 2022 року та січень 2023 року відповідно, відтак просить позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою судді від 04.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. Зазначив, що доводи позивача щодо набуття права на перерахунок посадового окладу та окладу за військове звання на підставі прийняття постанов Шостого апеляційного адміністративного суду та Верховного суду України у справі №826/6453/18 є безпідставними та необґрунтованими, оскільки зазначені зміни жодним чином не змінюють законодавчо встановленого порядку нарахування та виплати грошового забезпечення, а саме: згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 (в редакції від 01.01.2020), якою внесено зміни п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України та викладено в такій редакції: «установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів У країни від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2017 №704 (в редакції від 26.02.2022) п. 4 викладено в такій редакції «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Відтак, просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 17.10.2023 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 з 17.05.2022 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_4 від 28.02.2023 №59 полковник ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу частини у зв'язку із звільненням з військової служби, що не заперечується сторонами.
З довідок про нараховане грошове забезпечення в період з 17.05.2022 по 28.02.2023, виданої відповідачем, судом встановлено, що в серпні 2022 року позивачу була виплачена грошова допомога на оздоровлення у розмірі 19992,93 грн., у лютому 2023 року одноразова грошова допомога при звільненні у сумі 11588,67 грн. та компенсація за невикористану відпустку за 2022-2023 роки у сумі 77257,80 грн. При цьому, вказані виплати, а також посадовий оклад, оклад за військовим званням та інші похідні види грошового забезпечення позивача, нараховані та виплачені у зв'язку із проходженням ним військової служби та звільненням із неї, обчислені виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що не заперечується відповідачем.
Позивач вважає дії відповідача щодо застосування з 01.01.2020 розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні йому грошового забезпечення протиправними, тому звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082-IX) та Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928-IX), Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX (далі - Закон № 2710-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 та 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).
Отже, з огляду на передбачені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 29.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу, окладу за військовим званням позивача, а також похідних від них виплат у період з 17.05.2022 по 28.02.2023 такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно.
Вказана правова позиція суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 та від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
Пунктом 2 Постанови 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до підпункту 3 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до приписів розділу XXIII «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260), розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Згідно з п.п. 1, 2, 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. №460 військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
Відповідно до п.п. 3, 6 розділу XXXI Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Отже, виплата грошового забезпечення, включаючи допомогу на оздоровлення, компенсацію за невикористану основну та додаткову відпустки, а також одноразову грошову допомогу при звільненні безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовця.
Так, як встановлено судом вище з довідок про нараховане грошове забезпечення в період з 17.05.2022 по 28.02.2023, виданої відповідачем, слідує, що в серпні 2022 року позивачу була виплачена грошова допомога на оздоровлення у розмірі 19992,93 грн., у лютому 2023 року одноразова грошова допомога при звільненні у сумі 11588,67 грн. та компенсація за невикористану відпустку за 2022-2023 роки у сумі 77257,80 грн. При цьому, вказані виплати розраховані з посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, обчисленого виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що не заперечується відповідачем.
Підсумовуючи вищенаведене, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу з 17.05.2022 по 28.02.2023 посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, у тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні у 2023 році, допомоги на оздоровлення за 2022 рік, та компенсації за невикористану відпустку за 2022-2023 роки, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, відповідно та з урахуванням виплачених сум.
Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004, суд зазначає таке.
Порядком №44 передбачена щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби.
У відповідності до абз.1 п.2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з п.п. 4 та 5 Порядку №44, виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З наведеного слідує, що належні до виплати позивачу суми грошового забезпечення та його видів відносяться до виплат, право на які позивач набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, тому вищенаведений Порядок в спірному випадку підлягає застосуванню.
Така позиція відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 812/1048/17, згідно з якими механізм щомісячної грошової компенсації сум ПДФО, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми ПДФО за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Водночас, щодо позовних вимог в частині зобов?язання Військової частини НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, суд зауважує що такі у періоди, вказані позивачем йому не нараховувалися та не виплачувалися, що підтверджується матеріалами справи, доказів звернення позивача під час проходження військової служби з відповідними рапортами про нарахування вказаних виплат суду не надано. Відтак, в даному випадку відсутні й підстави для перерахунку таких виплат.
Вирішуючи питання щодо позовних вимог про виплату компенсації частини втрати доходів, суд враховує, що відповідно до статті 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону № 2050-III визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
У відповідності до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 даного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Уряд прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 2, 3 вказаного Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.04.2020 у справі №200/11292/19-а, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а, від 20.04.2023 у справі №200/11746/19-а, та від 18.05.2023 у справах № 200/14129/19-а і №200/14127/19-а.
Обставини справи свідчать, що відповідачем до часу звернення позивача до суду з цим позовом не було проведено перерахунок та виплату позивачу основних та додаткових видів грошового забезпечення за 2022-2023 роки. Відповідний перерахунок повинен бути здійснено на виконання цього судового рішення. Відповідно, за відсутності нарахованого доходу, компенсація такого доходу у зв'язку з порушенням строку його виплати проводитися не могла.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 200/299/21-а.
Відтак, позовні вимоги в цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невидання нового грошового атестату та довідки про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 (надбавок, доплат; підвищень) та премії (за 24 місяці військової служби перед звільненням) для обчислення пенсії відповідно до ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393 (зі змінами) із зазначенням індексації грошового забезпечення, грошового забезпечення за 2022 рік, нарахованого виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року; та грошового забезпечення за 2023 рік, нарахованого виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року та зобов'язання відповідача вчинити відповідні дії, суд зазначає наступне.
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм слідує, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення в майбутньому.
Так, оскільки відповідний перерахунок грошового забезпечення позивача, з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні ще не проведено, то спір в цій частині фактично не існує. Отже, зазначені вимоги в цій частині, на думку суду, також є передчасними, відтак задоволенню не підлягають.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Щодо відшкодування судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Приписами частини 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Частинами 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1)чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4)дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Верховний Суд України у постанові від 01.10.2002 № 36/63 визначив умови, за яких стороні сплачуться судові витрати за участь адвоката при розгляді справи, а саме: кошти сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались; їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
На обґрунтування вимог про стягнення правничої допомоги позивачем долучено: договір про надання правової допомоги №АБ-01/104 від 27.05.2023, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВС №1212118, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №000264, рахунок на оплату №72 від 04.08.2023 із зазначенням переліку наданих послуг на суму 6000,00 грн., платіжну інструкцію №@2PL380115 від 04.08.2023 на підтвердження оплати за договором на суму 6000 грн.
Оцінюючи подані документи, якими позивач обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, складність справи, обсяг доказів, суд приходить до висновку, що дана справа є справою незначної складності та сума зазначена в рахунку на оплату є неспівмірною із часом, який може бути витрачено адвокатом на виконання відповідних послуг.
Крім того, беручи до уваги те, що даний позов задоволено частково, суд враховує, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
Таким чином, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України, а також з огляду на встановлені статтею 139 КАС України правила розподілу судових витрат, тому наявні підстави для часткового стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.
Щодо судового збору, то оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до ст.139 КАС України, такий розподілу не підлягає.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 17.05.2022 по 28.02.2023 розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при розрахунку ОСОБА_1 посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення у 2022 та 2023 роках.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) перарахувати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) з 17.05.2022 по 28.02.2023 посадовий оклад, оклад за військовим званням, а також інші похідні види грошового забезпечення, нараховані та виплачені у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, у тому числі одноразову грошову допомогу при звільненні у 2023 році, допомогу на оздоровлення за 2022 рік та компенсацію за невикористану відпустку за 2022-2023 роки із застосуванням розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, та здійснити виплату із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, з урахуванням вже виплачених сум.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяБратичак Уляна Володимирівна