КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2023 року Київ № 320/6493/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Київській області), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугу років згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та виплатити заборгованість з 24.01.2022;
- зобов'язати відповідача призначити з 24.01.2022 позивачу пенсію за вислугу років згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та виплатити заборгованість з 24.01.2022.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у відповідності до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» позивач з 24.01.2022 має право на пенсію за вислугу років, проте відповідач безпідставно обмежив його в реалізації вказаного права.
Відповідно до ухвали від 01.08.2022 судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Представник відповідача подав письмовий відзив на позов, в якому зазначив на безпідставності заявленого позову, оскільки на день звільнення позивача з військової служби календарної вислуги років для призначення пенсії у нього не було. Також вказав, що позивач звільнений з військової служби не досягнувши 45-річного віку, отже підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «в» статті 12 Закону № 2262 відсутні.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач є учасником бойових дій, звільнений зі служби в Національній поліції України з 01.09.2020 (ГУ НП в Луганській області) та отримує пенсію по інвалідності відповідно до статті 21 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Довідкою від 09.03.2021 № 3251-5000345618 підтверджено взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до довідки ГУ НП в Луганській області від 30.12.2021 № 5084/14/19-2021 вислуга років позивача у календарному обчисленні складає - 19 років 04 місяці 12 днів; у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги), за час проходження ним служби в органах внутрішніх справ та Національній поліції України, що підлягають зарахуванню до вислуги років на пільгових умовах складає - 07 років 09 місяців 29 днів, з яких: 01 рік 01 місяць 05 днів - служба в органах внутрішніх справ, 06 років 08 місяців 24 дні - безпосередня участь в Антитерористичній операції.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 24.01.2022 про переведення на пенсію за вислугою років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», вважаючи, з посиланням на судову практику, у тому числі постанову Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 805/3923/18-а, від 14.04.2021 у справі № 480/4241/18, що календарна вислуга може бути зарахована на пільгових умовах, тож його вислуга на день звільнення з Національної поліції у пільговому обчисленні (з урахуванням календарної вислуги) складає 27 років 2 місяці 11 днів та дає йому право на перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років.
За результатом розгляду вказаної заяви відповідач листом від 07.02.2022 № 1000-0203-8/16831 повідомив позивача, що він не має права на пенсію за вислугу років, оскільки його календарна вислуга років становить лише 19 років 04 місяці 12 днів, у той час, як пункт «а» статті 12 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає, що пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж», «з» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше.
Вважаючи таку поведінку відповідача протиправною,позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами статі 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Закон України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби)особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту (пункт «б» статті 1-2 Закону № 2262-ХІІ).
Відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж», «з» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Згідно зі статтею 17 Закону № 2262-ХІІ особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «з» статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються, окрім іншого, військова служба (пункт «а»); служба в органах внутрішніх справ, поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України, Державній кримінально-виконавчій службі України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду (пункт «б»); військова служба у збройних силах, органах внутрішніх справ, Національній поліції, органах державної безпеки держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав та інших військових формуваннях, створених законодавчими органами цих держав, Об'єднаних Збройних Силах Співдружності Незалежних Держав. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється в порядку, встановленому законодавством держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, на території яких військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, проходили військову службу, службу в органах внутрішніх справ, Національній поліції, органах державної безпеки, якщо інше не встановлено відповідними міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (пункт «з»).
При призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Вислуга років для призначення пенсії у разі поновлення виплати пенсії після перерви в її одержанні, яка була раніше обчислена особі, яка має право на пенсію за цим Законом, відповідно до законодавства, яке діяло на день попереднього звільнення цієї особи зі служби, перегляду не підлягає.
Порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 17-1 Закону № 2262-ХІІ).
Отже, Законом № 2262-XII передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» від 17.07.1992 № 393 установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» і «з» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються, окрім іншого: служба в органах внутрішніх справ України, органах і підрозділах цивільного захисту на посадах начальницького і рядового складу, Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу з дня призначення на відповідну посаду; служба в Національній поліції; час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції.
З матеріалів справи судом встановлено, що вислуга років позивача у календарному обчисленні складає 19 років 04 місяці 12 днів; у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги), за час проходження ним служби в органах внутрішніх справ та Національній поліції України, що підлягають зарахуванню до вислуги років на пільгових умовах складає - 07 років 09 місяців 29 днів, з яких: 01 рік 01 місяць 05 днів - служба в органах внутрішніх справ, 06 років 08 місяців 24 дні - безпосередня участь в Антитерористичній операції.
У взаємозв'язку з вищенаведеним суд доходить висновку про наявність у позивача права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-XII.
Водночас суд вважає необґрунтованими доводи відповідача те, що визначальною для набуття права на призначення пенсії за вислугу років є саме календарна вислуга років.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 03.03.2021 у справі № 805/3923/18-а, від 14.04.2021 у справі №480/4241/18.
При цьому щодо календарної вислуги років висновки Верховного Суду обґрунтовано тим, що Закон № 2262-ХІІ як єдину, обов'язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність в особи певної кількості років певного виду служби (вислуги). Водночас наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.
Визначення у Законі № 2262-ХІІ вислуги саме в календарних роках передбачає обов'язкову вислугу всіх календарних днів (365), що в такому разі й буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в частині четвертій статті 17 цього Закону, щодо можливості врахування під час призначення пенсії тільки повних років вислуги.
Отже, передбачена Законом № 2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).
У свою чергу передбачені статтею 17-1 Закону № 2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Порядку № 393 полягають у пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років.
Водночас таке зарахування не є самостійним видом вислуги й не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.
Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ.
Виходячи з вищенаведеного, пільгове обчислення вислуги років на пільгових умов призначення пенсії для визначених законом осіб у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, встановлено статтею 17-1 Закону № 2262-ХІІ та передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393.
Таким чином, застосування відповідачем лише положень пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ при обрахунку вислуги років для призначення пенсії позивачу, без врахування положень статті 17-1 Закону №2262-ХІІ є неправомірним та таким, що порушує встановлені гарантії його прав на пільгове пенсійне забезпечення.
При цьому, суд зазначає, що у позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугу років згідно з пунктом «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача суд уважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Київській області, викладене у листі від 07.02.2022 № 1000-0203-8/16831 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років.
При цьому, суд зазначає, що за наявності рішення суб'єкта владних повноважень, яке визнане судом протиправним, оскаржувані дії поглинаються скасуванням прийнятого рішення, оскільки суб'єктом владних повноважень проявлено активну поведінку, а саме прийнято рішення про відмову позивачу у перерахунку пенсії.
Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру, суд зазначає таке.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача (протиправності рішення), зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що рішення відповідача у даній справі не ґрунтується на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко регламентований законодавчо, у цьому випадку задоволення позову шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
З урахуванням викладеного суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, викладене у листі від 07.02.2022 № 1000-0203-8/16831 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити з 24.01.2022 ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та виплатити заборгованість з 24.01.2022.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.