КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2023 року Київ справа №320/6435/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області (далі - відповідач, Управління), в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову відповідача у встановлені позивачці статусу члена сім'ї померлого (загиблого) ветерана війни особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язати відповідача встановити позивачці статус члена сім'ї померлого (загиблого) ветерана війни особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язати відповідача видати позивачці згідно з Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302, відповідне посвідчення «Посвідчення члена сім'ї загиблого».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивачка має право на отримання статусу члена сім'ї померлого (загиблого) ветерана війни особи з інвалідністю внаслідок війни з видачею відповідного посвідчення, проте відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства, безпідставно відмовлено у встановленні їй цього статусу.
Відповідно до ухвали від 01.08.2022 судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
За приписами частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 позивачка має право на пільги, встановлені Законом УРСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (категорії 2).
Позивачка перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 .
Чоловік позивачки ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .
Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 07.06.2021 № 5784, захворювання ОСОБА_2 , що призвело до смерті, пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Посвідченням серії НОМЕР_3 підтверджено, що ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни, інвалідів війни.
Посвідченням серії НОМЕР_4 (категорії 1) підтверджено, що ОСОБА_2 має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Довідкою Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області від 19.08.2021 № 2258 підтверджено, що позивачка проживала разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2 до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 та знаходилась на його повному утриманні.
Позивачка звернулась до Управління з заявою від 08.02.2022 про надання їй статусу сім'ї загиблого ветерана війни, особи з інвалідністю внаслідок війни ОСОБА_2 , смерть якого пов'язана з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
За результатом розгляду вказаної заяви відповідач листом від 10.02.2022 № 247 повідомив про відсутність підстав для встановлення позивачці статусу члена сім'ї померлого ветерана війни, оскільки пункт 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизан, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісті) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. Визначається, що вказаною нормою не передбачено встановлення статусу членам сім'ї загиблого (померлого) за ветерана війни, які померли внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Згідно з експертним висновком Київської регіональної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 07.06.2021 № 5784 причиною смерті її чоловіка є захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, на підставі чого позивачці № 30.07.2021 видано посвідчення дружини померлого громадянина з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, смерть якого пов'язана з Чорнобильською АЕС.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 3 Конституції України гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно із статтею 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Правовий статус ветеранів війни регламентується Законом України від 22.10.1993 №3551-ХII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХII).
Закон № 3551-ХII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно із статтею 4 Закону № 3551-ХII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХIІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також інваліди з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Згідно із пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.004 № 20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону № 3551-ХIІ визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасників бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час виконували інші обов'язки військової служби та тилового забезпечення, пов'язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.
Такими чином, обов'язковими умовами, за яких ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС може бути віднесено до осіб з інвалідністю внаслідок війни є наявність факту інвалідності, доказів залучення особи до виконання обов'язків військової служби або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
З матеріалів справи судом встановлено, що чоловік позивачки був інвалідом 2 групи і мав право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни, інвалідів війни, відповідно, на нього поширювалась дія Закону № 3551-ХII.
Окрім того, належним чином документально підтверджено, що чоловік позивачки помер у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Відтак, за результатами розгляду справи судом встановлено, що на чоловіка позивачки за життя поширювалась дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і він мав право на пільги, передбачені законодавством для ветеранів війни-інвалідів війни; до смерті чоловіка позивачки призвело захворювання, пов'язане з виконанням ним обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
За приписами пункту 1 статті 10 Закону № 3551-ХII його чинність поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статті 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісті) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Змістовний аналіз наведеної норми у сукупності з положеннями статті 4, пункту 1 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХII дає змогу зробити висновок, що чинність цього Закону поширюється на членів сім'ї військовослужбовців та прирівняних до них осіб, які померли внаслідок захворювання, одержаного під час виконання інших обов'язків військової служби, зокрема, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
При цьому відповідно до абзацу 19 пункту 1 статті 10 Закону № 3551-ХII до членів сімей загиблих військовослужбовців належить один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.
Отже, позивачка, будучи членом сім'ї померлого учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС зі статусом особи з інвалідністю як інвалід війни - ветеран війни, смерть якого настала у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, вважається особою, на яку поширюється чинність Закону № 3551-ХII.
Більше того, поширення чинності Закону № 3551-ХII на позивачку є похідними від приналежності її померлого чоловіка до категорії ветеранів війни-інвалідів війни.
Відтак протиправною є відмова відповідача у встановленні позивачці статусу члена сім'ї померлого ветерана війни на підставі пункту 1 статті 10 Закону № 3551-ХII.
Щодо вимог зобов'язального характеру суд зазначає таке.
Згідно із пунктом 2 Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Порядок № 302), посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХII, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Пунктами, 4, 7 Порядку № 302 передбачено, що особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХII, видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого». Посвідчення видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, треба зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб спосіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Отже, суть наведених рішень зводиться до вимоги надати заявникові такі заходи правового захисту на національному рівні, які би дозволили компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Оскільки оскаржуване рішення відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, зважаючи, що право позивачки на отримання статусу члена сім'ї померлого ветерана війни підтверджується матеріалами справи, належним захистом її порушеного права є необхідність зобов'язання відповідача встановити позивачці відповідний статус та видати посвідчення.
З урахуванням вищенаведеного в сукупності, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області у встановлені ОСОБА_1 статусу члена сім'ї померлого (загиблого) ветерана війни особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області встановити ОСОБА_1 статус члена сім'ї померлого (загиблого) ветерана війни особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області видати ОСОБА_1 згідно з Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302, відповідне посвідчення «Посвідчення члена сім'ї загиблого».
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.