КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2023 року Київ справа №320/2841/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у відмові зарахувати до страхового стражу позивача період роботи з 24.11.1987 по 14.06.1993, з 01.02.1995 по 31.03.1995, з 01.04.1996 по 26.10.2001 та здійснити перерахунок пенсії на підставі довідок від 27.08.2021 № 137 та від 27.08.2021 № 89, виданих ТОВ «Луганський машинобудівельний завод імені А.Я. Пархоменко»;
- зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стражу позивача період роботи з 24.11.1987 по 14.06.1993, з 01.02.1995 по 31.03.1995, з 01.04.1996 по 26.10.2001 та здійснити перерахунок пенсії на підставі довідок від 27.08.2021 № 137 та від 27.08.2021 № 89, виданих ТОВ «Луганський машинобудівельний завод імені А.Я. Пархоменко» з дня подання заяви, а саме з 05.11.2021.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача періоди його роботи з 24.11.1987 по 14.06.1993, з 01.02.1995 по 31.03.1995, з 01.04.1996 по 26.10.2001на підставі довідок від 27.08.2021 № 137 та від 27.08.2021 № 89, виданих ТОВ «Луганський машинобудівельний завод імені А.Я. Пархоменко», що призвело до нездійснення перерахунку його пенсії, чим порушено конституційне право позивача на належне пенсійне забезпечення.
Відповідно до ухвали від 25.04.2022 судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
За приписами частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Розглянувши подані позивачем документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач 12.07.1958 року народження, є внутрішньо переміщеною особою відповідно до довідки від 27.07.2021 № 3223-5000379998.
Згідно з даними трудової книжки НОМЕР_1 позивач працював, окрім іншого: з 24.11.1987 по 14.06.1993 на Ворошиловоградському машинобудівному заводі ім. Пархоменко на посадах майстра термічної дільниці, електромонтажника по ремонту електрообладнання 5 розряду термічної дільниці; з 01.02.1995 по 31.03.1995 на ЗАТ «Луганський машинобудівельний завод імені А.Я. Пархоменко» на посаді налаштувальника 6 розряду цеху редукторів; з 01.04.1996 по 26.10.2001 на ЗАТ «Луганський машинобудівельний завод імені А.Я. Пархоменко» на посадах майстра відділу ремонту електрообладнання та промислової електроніки, головного майстра; майстра дільниці високовольтних підстанцій та відділу електроцеху.
Наведені дані щодо роботи позивача на Луганському машинобудівельному заводі імені А.Я. Пархоменко підтверджуються також довідками ТОВ «Луганський машинобудівельний завод імені А.Я. Пархоменко» від 27.08.2021 № 137 та від 27.08.2021 № 89.
Позивач 05.11.2021 звернувся до відповідача з заявою про перерахунок його пенсії за віком з урахуванням стажу його роботи на Луганському машинобудівельному заводі імені А.Я. Пархоменко, за результатом розгляду якої відповідач листом від 02.12.20.21 № 13151-21201/П-02/8-1000/21 повідомив, що керуючись статтею 9 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII«Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим тимчасово окупованої території України», оскільки надані документи, видані організацією, яка знаходиться на тимчасово непідконтрольній Україні території, то відсутні підстави для взяття їх до розгляду.
Вважаючи таку поведінку відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами статі 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Так, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування розроблений Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 5 Закону № 1058-IV).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 9 Закону № 1058-IV пенсія за віком є різновидом пенсійних виплат в солідарній системі.
За приписами статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами статті 98 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) перерахунок пенсії провадиться на підставі документів про вік, стаж, заробіток та інших, наявних на час перерахунку в пенсійній справі, а також додаткових документів, поданих пенсіонером на час перерахунку.
Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії у зв'язку з введенням у дію цього Закону (про стаж роботи, заробіток, сімейний стан та інші), то пенсія знову перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців перед поданням додаткових документів і не раніше ніж з дня введення в дію цього Закону.
За приписами статті 62 Закону № 1788-ХІІосновним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічне положення закріплено у пункті 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) та статті 48 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
За приписами пунктів 17-1 та 18 Порядку № 637 у разі коли в трудовій книжці є записи з виправленнями або недостовірні чи неточні записи про періоди роботи на підприємствах, в установах, організаціях або їх правонаступниках, розташованих на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, стаж роботи, який дає право на пенсію, зараховується у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
У такому ж порядку підтверджується стаж роботи за відсутності документів у разі, коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються (розміщувалися) на тимчасово окупованій РФ території України, в районі проведення антитерористичної операції або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ, а також на територіях територіальних
громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають/перебували в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), а також у разі, коли майно (документи) підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (незалежно від місця їх реєстрації на території України) розташоване на території України та/або пошкоджене чи знищене внаслідок воєнних (бойових) дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією РФ проти України, за умови документального підтвердження пошкодження чи знищення майна (документів).
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Натомість, необхідність подання додаткових документів для підтвердження стажу роботи виникає у випадках відсутності відомостей про нього у трудовій книжці та/або у разі коли в трудовій книжці є записи з виправленнями або недостовірні чи неточні записи про періоди роботи на підприємствах, в установах, організаціях або їх правонаступниках, розташованих на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.
У взаємозв'язку з вищенаведеним, з матеріалів справи судом встановлено, що трудовою книжкою підтверджено спірний стаж роботи позивача, який також додаткового підтверджений довідками від 27.08.2021 № 137 та від 27.08.2021 № 89, виданими ТОВ «Луганський машинобудівельний завод імені А.Я. Пархоменко».
Суд вважає вказані документи, подані позивачем відповідачу для здійснення перерахунку його пенсії, належними та достатніми.
Водночас відповідач не навів жодних правових підстав неприйняття до уваги записів трудової книжки позивача для підтвердження спірного стажу.
Одночасно, суд критично оцінює доводи відповідача про те, що подані позивачем довідки не приймаються на підтвердження відповідних періодів до страхового стажу позивача, оскільки вони видані підприємством, що знаходиться на непідконтрольній українській владі території.
Так, Законом України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території (стаття 5).
Статтею 9 Закону від 15.04.2014 № 1207-VII визначено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Водночас вказана норма не містить застережень щодо недійсності документів, виданих підприємствами, установами та організаціями на відповідних територіях, тож посилання на неї відповідачем є помилковим.
У свою чергу, статтею 18 Закону від 15.04.2014 № 1207-VII констатовано, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Статтею 7 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595 затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства (далі - Порядок № 595), який визначає процедуру фінансування бюджетних установ, надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям (далі - установи), здійснення соціальних виплат населенню Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства.
Разом з тим, зазначені Закони та підзаконний акт не містять імперативних норм щодо неприйняття пенсійними органами довідок про підтвердження стажу роботи, виданих підприємствами, які залишились на окупованій території.
Окрім того, при вирішенні даної справи, суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 21.11.2019 у справі №420/2319/16-а, від 21.02.2020 у справі №701/1196/16-а, від 18.03.2020 у справі №243/6299/17.
Також суд вважає, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають так звані «намібійські винятки» Міжнародного суду Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН), а саме: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у 1971 році Міжнародний суд ООН у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата, є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Таким чином суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки») в контексті оцінки документів, виданих підприємствами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки неприйняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 22.10.2018 у справі № 235/2357/17, від 21.02.2020 у справі № 701/1196/16-а.
Таким чином суд доходить до висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стражу позивача спірні період роботи, чим порушено його конституційне право на належне пенсійне забезпечення, яке має бути поновлено у заявлений позивачем спосіб.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням варто розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завданням адміністративного судочинства є гарантування дотримання прав особи та вимог законодавства, а не забезпечення ефективності державного управління, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Оскільки, розглядаючи звернення пенсіонера про перерахунок пенсії, відповідач зобов'язаний виконати таке повноваження за наявності законних підстав, воно не є дискреційним.
Таки чином, для забезпечення виконання завдання адміністративного суду, вказаного у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо ефективного способу повного захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача у встановленому чинним законодавством порядку та спосіб зарахувати відповідні спірні періоди роботи позивача та перерахувати йому пенсію за віком.
З урахуванням викладеного суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, що полягає у відмові зарахувати до страхового стражу ОСОБА_1 період роботи з 24.11.1987 по 14.06.1993, з 01.02.1995 по 31.03.1995, з 01.04.1996 по 26.10.2001, та здійснити перерахунок пенсії на підставі довідок від 27.08.2021 № 137 та від 27.08.2021 № 89, виданих ТОВ «Луганський машинобудівельний завод імені А.Я. Пархоменко».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стражу ОСОБА_1 період роботи з 24.11.1987 по 14.06.1993, з 01.02.1995 по 31.03.1995, з 01.04.1996 по 26.10.2001 та здійснити перерахунок пенсії на підставі довідок від 27.08.2021 № 137 та від 27.08.2021 № 89, виданих ТОВ «Луганський машинобудівельний завод імені А.Я. Пархоменко» з дня подання заяви, а саме з 05.11.2021.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнував ньГоловного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів вул. Саєнка Андрія, 10) судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.