КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2023 року Київ справа №320/2242/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивачка) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач) в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка призвела до ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01.12.2021 року доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, встановленого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати відповідача провести ОСОБА_1 з 01.12.2021 року нарахування та виплату доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, визначеній законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючою пенсіонеркою та проживає в с. Кислівка бувшого Таращанського району Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, враховуючи рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018, з 01.08.2022 має право на щомісячне отримання встановленого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підвищення до пенсії як непрацююча пенсіонерка, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Відповідно до ухвали від 07.02.2022 (суддя Терлецька О.О.) судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного суду від 29.06.2022 № 82-р/ка було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому.
Внаслідок автоматизованого розподілу 30.06.2022 матеріали справи були передані для розгляду судді Шевченко А.В.
Відповідно до ухвали суду від 06.07.2022 цю справу прийнято до провадження та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом (частина друга статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України).
З діловодстава спеціалізованого суду вдачається, що справа головуючі судді Шевченко А.В. була передана без відзиву на позовну заяву, водночас від позивачки надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивачка позовні вимоги підтримала та просила суд позов задовольнити (вх.8091 від 27.04.2022).
Відповідачем надано суду копії матеріалів пенсійної справи позивачки.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та наділена адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 27.02.1993 позивачка є громадянином, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1992 р (категорія 4).
У відповідності до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 від 26.03.2004, позивачка є пенсіонеркою та отримує пенсію за віком.
Судом установлено, що позивачка з 17.10.2006 зареєстрована та проживає в с. Кислівка Білоцерківського (колишній Таращанський) району Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення та має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі, встановленому законом.
Позивачка є непрацюючою пенсіонеркою, про що свідчить копія трудової книжки та відсутність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про реєстрацію позивачки (РНОКПП: НОМЕР_4 ) як фізичної особи-підприємця.
У грудня 2021 року позивачка звернувся до відповідача із заявою (зареєстрована 22.12.2021 за № 24738/V-1000-21), в якій просила здійснити перерахунок та виплатити підвищення (доплату) до пенсії, як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
У відповідь на заяву позивачки відповідач листом від 13.01.2022 № 619-24738/V-02/8-1000/22 повідомив про відсутність підстав для проведення нарахування та виплати доплати до пенсії у відповідності до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача, яка призвела до ненарахування та невиплати позивачці з 01.12.2021 доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, встановленого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивачка звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015 передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
28.12.2014 прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон № 987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01.01.2016 і яким включено до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане рішення не містить.
Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.1997 № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Суд зазначає, що з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено з включенням статті 39 Законом № 987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Суд зазначає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 було відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 240/4937/18.
Так, 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (далі - Закон № 79-VIII), пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ.
Постановою № 1210 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок) та доручено Пенсійному фонду України забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ.
Відповідно до пункту 15 Порядку підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, здійснюється в таких розмірах: тим, що проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - 13,2 гривні; тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення - 10,5 гривні; тим, що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 5,2 гривні.
Зазначені положення Закону № 79-VІІІ неконституційними не визнавались, положення постанови № 1210 є також чинними.
При цьому, суд зауважує, що однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.10.2002 № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно із частиною третьою статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Рада України, прийнятими відповідно до Конституції України та законів України.
Тому у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Статтею 67 Закону № 796-ХІІ встановлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Надання Законом № 79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012, крім іншого, вирішив: в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проєкту закону про Державний бюджет та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України; в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.
Отже, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Нормативно-правові акти, які видані Кабінетом Міністрів України в межах своїх повноважень, підлягають обов'язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян.
Разом із тим, рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, а лише вказує, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
Таким чином, бездіяльність відповідача, яка потягла ненарахування та невиплату позивачці вказаного підвищення, є протиправною.
Однак, визнати таку бездіяльність саме з 01.12.2021, враховуючи, що позивачка звернувся до відповідача лише 22.12.2021 та просив здійснити перерахунок та виплату спірного підвищення з 17.07.2018, а останній мав вчиняти дії по нарахуванні та виплаті пенсії ще з 17.07.2018, суд не вважає за можливе.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а бездіяльність відповідача визнається судом протиправною.
Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналізуючи ці положення Кодексу адміністративного судочинства України, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії, якщо не передбачено право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Приймаючи до уваги, що повноваження відповідача з нарахування та виплати пенсії у цьому випадку не передбачають дискреційних повноважень відповідача як суб'єкта владних повноважень, суд доходить висновку про часткову обґрунтованість вимог цього позову та наявності правових підстав для його задоволення в зазначеній частині з урахуванням того, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не застосовується як розрахункова величина.
З урахуванням викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом зобов'язання відповідача провести ОСОБА_1 з 01.12.2021 нарахування та виплату доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що при зверненні до суду позивачкою було сплачено судовий збір в розмірі 992, 40 грн. згідно з квитанцією № 24 від 22.01.2022.
Суд, керуючись статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо часткового задоволення позовних вимог, присуджує позивачці 992, 40 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яка призвела до ненарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, встановленого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області код ЄДРПОУ: 22933548; місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10) провести ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 01.12.2021 нарахування та виплату доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 992, 40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548; місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.