83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
05.11.07 р. Справа № 40/256пн
Суддя господарського суду Донецької області Підченко Ю.О.
При секретарі судового засідання Ротар Н.Ю.
Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву м.Київ
до відповідача державного підприємства «Артемвугілля» м.Горлівка
про зобов'язання виконати певні дії
за участю:
представників сторін:
від позивача Берладин В.В. - представник
від відповідача Манженков М.М. - юрисконсульт, Косенко Е.А. - юрисконсульт
Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.
Заявлені вимоги про зобов'язання відповідача повернути до державного матеріального резерву матеріальних цінностей за переліком та стягнення штрафу в сумі 4 583 333 грн. 18 коп. та пені в сумі 485 456 грн. 60 коп., у зв'язку з незабезпеченням збереження матеріальних цінностей державного резерву та їх самовільним відчуженням.
Відповідач позов не визнав у повному обсязі, мотивуючи свої заперечення наступними обставинами:
- відповідач не є спеціалізованим підприємством, для якого відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву є обов'язковим, тобто не є його основною уставною діяльністю;
- частиною 2 ст. 11 Закону України « Про державний матеріальний резерв» передбачено, що для підприємств заснованих повністю або частково на державній власності, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву є обов'язковим, якщо це не завдає їм збитків;
- відповідно до п.п. 3.1., 3.2. укладеного між сторонами договору № 105/29 від 15.11.02р. відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву позивач повинен відшкодовувати відповідачу витрати на зберігання цінностей та оплачувати вартість робіт із закладення цінностей, але протягом всього часу зберігання цінностей таких коштів від позивача не надходило, що призвело до непридатності цінностей;
- Постановою КМУ від 05.07.04р. № 434-р, усі матеріальні цінності, що знаходились на зберіганні відповідача, були розброньовані та позивач повинен був зазначені матеріальні цінності реалізувати, але цього не було зроблено протягом декількох років, що завдало збитків відповідачу.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правової норми, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи представників сторін, суд встановив:
Позов мотивовано тим, що на відповідальному державного підприємства «Артемвугілля» (далі - відповідач) знаходяться матеріальні цінності мобілізаційного резерву, управління яким здійснює Державний комітет України з державного матеріального резерву (далі - позивач), який відповідно до Указу Президента України № 603/2001 від 07.08.01р. є правонаступником Державного агентства з управління державним матеріальним резервом, та діє на підставі Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву, затвердженого Постановою КМУ № 810 від 08.06.06р.
Представниками Східного контрольно-ревізійного відділення Держкомрезерву 29.12.06р. була проведена контрольна перевірка наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які знаходяться на відповідальному зберіганні відповідача. В результаті перевірки було встановлено факт незабезпечення збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що підтверджується актом перевірки від 29.12.06р.
У зв'язку з викладеним, позивачем заявлені вимоги про зобов'язання відповідача повернути матеріальні цінності, а саме: 1) сталь товстолистову в кількості 32,23 тонн; 2) рейки з/д широкої колії в кількості 33,6 тонн; 3) рейки з/д вузької колії в кількості 207,363 тонн; 4) балки та швелери в кількості 8,57 тонн; 5) сталь сортова конструкційна в кількості 1,247 тонн; 6) накладки та підкладки в кількості 132,18 тонн; 7) канати сталеві (трос) в кількості 116,442 тонн; 8) болти колійні в кількості 7,37 тонн; 9) костилі колійні в кількості 49,4 тонн; 10) труби нафтопровідні безшовні в кількості 4,3 тонн; 11) труби нафтопровідні електрозварні в кількості 51,75 тонн; 12) труби водо-газопровідні в кількості 165,612 тонн; 13) рукави високого тиску в кількості 4,704 тис.м.; 14) стрічка конвеєрна в кількості 1,1496 тис.кв.м.; 15) труби вентиляційні в кількості 7 760 м.; 16) бронекабель в кількості 3,593 км.; 17) кабелі шлангові і врубові в кількості 8,374 км.; 18) кабель контрольний в кількості 1,825 км.; 19) протигази ПЦ-5 в кількості 27 400 шт., загальною вартістю 4 583 333 грн. 18 коп.
Вартість матеріальних цінностей встановлена, виходячи із цін, що діяли на момент проведення перевірки, тобто станом на 29.12.06р., та підтверджена відповідним актом оцінки майна.
При визначенні ціни позивач користувався висновком незалежних експертів-оцінювачів, що відповідає вимогам ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», згідно якої незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання.
У зв'язку з тим, що мало місце неналежне виконання зобов'язань, позивачем відповідно до пунктів 10, 16 статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв» нараховано штраф в сумі 4 583 333 грн. 18 коп. та пеню в сумі 485 456 грн. 60 коп., які він також намагається стягнути з відповідача.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, суд вважає, що позов необґрунтовано, виходячи з наступного.
Факт закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання до відповідача позивач підтверджує Номенклатурою накопичення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, затвердженою наказом Мінвуглепрому СРСР № 7сс від 09.06.1988р.
Натомість у матеріалах справи наявна лише Номенклатура накопичення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, затвердженою наказом Мінвуглепрому СРСР № м-8с від 12.07.1988р.
Відповідно до п. 1 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву.
Пунктом 2 зазначеної статті передбачено, що частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.
Відповідач не є спеціалізованим підприємством, для якого відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву є обов'язковим, тобто не є його основною уставною діяльністю.
Статтею 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» закріплено, що для підприємств, установ і організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи та організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, засновані на державній власності) відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву є обов'язковим, якщо це не завдає їм збитків.
Судом встановлено, що 15.11.02р. між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та державним підприємством «Артемвугілля» було укладено договір № 105/29 на відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Таким чином, зберігання матеріальних цінностей у спірних правовідносинах відбулося за приписами договору.
Так, відповідно до п.п. 3.1., 3.2. укладеного договору позивач зобов'язаний відшкодовувати відповідачу витрати на зберігання цінностей та оплачувати вартість робіт із закладення цінностей.
Пунктом 7 Постанови КМУ від 12.04.02р. за № 532 «Про Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву» передбачено, що відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Згідно п. 2 ст. 7 Закону України «Про державний матеріальний резерв» передбачено, що фінансування операцій, пов'язаних з накопиченням (приростом), освіженням (поновленням, заміною) матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву в порядку освіження, позичання та розбронювання.
Як зазначено в акті перевірки від 29.12.06р. заміна (освіження) матеріальних цінностей не проводилась.
Відповідач неодноразово звертався до позивача з листами про фінансування на покриття витрат за зберігання цінностей мобілізаційного резерву, а також інформував про стан та якість матеріальних цінностей, які знаходяться на зберіганні.
Постановою КМУ від 05.07.04р. № 434-р, усі матеріальні цінності, що знаходились на зберіганні відповідача, були розброньовані, однак позивачем не були реалізовані всупереч вимогам п. 6 ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв».
Фінансування, поновлення, заміна матеріальних цінностей позивачем не проводилась. В результаті відсутності обслуговування матеріальних цінностей вони у зв'язку з терміном придатності прийшли у негідність.
В акті перевірки від 29.12.06р. зазначено, що якісний стан матеріальних цінностей не відповідає діючим стандартам, а термін зберігання закінчився.
Умови договору зберігання № 105/29 від 15.11.02р. позивачем були порушені, що призвело до непридатності матеріальних цінностей.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимог про зобов'язання відповідача повернути до державного матеріального резерву матеріальних цінностей за переліком та стягнення штрафу в сумі 4 583 333 грн. 18 коп. та пені в сумі 485 456 грн. 60 коп., у зв'язку з незабезпеченням збереження матеріальних цінностей державного резерву та їх самовільним відчуженням, слід відмовити як необґрунтовано заявлених.
Судом прийнято до уваги клопотання відповідача про застосування строку позовної давності згідно ст. 257 ЦК України, тому суд має розглянути це та надати необхідну правову оцінку.
Строк позовної давності застосовується судом відповідно до вимог п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 рок за змістом яких зазначено, що правила Цивільного кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом.
Позивач про порушення свого права довідався під час перевірки, що була проведена представниками Східного контрольно-ревізійного відділення Держкомрезерву, тобто 29.12.06р.
Законом України від 12.05.04р. за № 1713-IV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» частину першу ст. 268 ЦК України було доповнено пунктом 6. Ці зміни набрали чинності з 01.01.04р.
Відповідно до п. 6 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв".
В той же час, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача на захист якого він просить відповідачем не порушено, приймається рішення про відмову у задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності.
Якщо буде встановлено, що право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд приймає рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку позовної давності. А при визнанні причин пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.
Таким чином у задоволенні клопотання відповідача щодо застосування строку позовної давності слід відмовити, оскільки право позивача на захист якого він просить відповідачем не порушено.
Питання розподілу державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу не вирішується, оскільки позивач у встановленому законом порядку звільнений від їх сплати.
У задоволенні вимог стосовно вжиття заходів щодо забезпечення позову слід відмовити за тих обставин, що позивачем не доведено суду, що майно, у т.ч. грошові суми, цінні папери, тощо, яке є у відповідача, може зникнути, погіршитися за якістю або зменшитися за кількістю на момент винесення рішення господарським судом.
У зв'язку з тим, що у судовому засіданні за згодою сторін було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення згідно частини третьої ст. 85 ГПК України, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого згідно статті 84 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 44, 49, 66, 67, 82, 84, частиною третьою ст.85 ГПК України, суд, -
1.У задоволенні позову відмовити повністю.
2.Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя Підченко Ю.О.
Дата підписання рішення, оформленого у відповідності зі ст. 84 ГПК України: 12.11.07р.