Постанова
Іменем України
12 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 753/15518/17
провадження № 51-1379 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ( в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100020008221 та 12018100020002431, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чернігів Чернігівської області, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , інваліда І групи, в силу ст. 89 КК України такого, що немає судимості,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дарницького районного суду міста Києва від 08 серпня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч.3 ст.185 КК України (за епізодом від 21.03.2018) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Строк відбуття покарання постановлено рахувати з моменту звернення вироку до виконання.
У строк відбуття покарання зараховано період попереднього ув'язнення з 21.03.2018 по 19.12.2019 включно, з розрахунку день за день.
Цим же вироком, ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого, ч.3 ст.185 КК України ( за епізодами 25 та 30 вересня 2015 року ) та виправдано у зв'язку з недоведеністю, що ним вчинене дане кримінальне правопорушення.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 залишено без розгляду.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що він 21 березня 2018 року приблизно о 17:00 год.., діючи умисно, з корисливих мотивів, проник до квартири АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав ноутбук «Аsus Х550СС» із зарядним пристроєм, вартістю 5233 грн. та планшет «Lenovo» вартістю 2900 грн. Після чого, з місця скоєння злочину зник, заподіявши потерпілій ОСОБА_8 матеріальну шкоду на загальну суму 8133 грн.
Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що він, 25 вересня 2015 року приблизно о 14:00 год., діючи умисно, проник до квартири АДРЕСА_3 , звідки таємно викрав гроші в сумі 900 грн., золоту обручку вагою 3 г, вартістю 800 грн., мобільний телефон «Lenovo А760», вартістю 1724 грн. та документи, які матеріальної цінності не становлять, після чого з викраденим майном з місця скоєння злочину зник, заподіявши потерпілій ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 3424 грн.
Також, ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він, 30 вересня 2015 року приблизно о 14:00 год., діючи умисно, повторно, проник до квартири АДРЕСА_4 , звідки таємно викрав ноутбук «Аsus», вартістю 4851 грн., цифровий фотоапарат «Саnon Power Shot», вартістю 1564 грн., зовнішній жорсткий диск «Western Digital», ємкістю 750 Гб, вартістю 1491 грн., гроші в сумі 100 грн. та 700 доларів США, вартість яких складає 16100 грн., а також золоті вироби на загальну суму 9449 грн., після чого з викраденим зник, заподіявши потерпілій ОСОБА_7 матеріальну шкоду на загальну суму 33555 грн.
За епізодами від 25 та 30 вересня 2015 року суд визнав ОСОБА_6 невинуватим та виправдав, у зв'язку з недоведеністю, що ним вчинено данікримінальні правопорушення.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що судами неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме не притягнуто до відповідальності за ч.3 ст.185 КК України та безпідставно виправдано ОСОБА_6 за епізодами крадіжок від 25 та 30 вересня 2015 року, оскільки, на думку обвинувачення, його вина у скоєному підтверджена зібраними у справі доказами.
Всупереч вимог ст. 94 КПК України суди не дали належної оцінки як кожному доказу окремо з точки зору їх належності та допустимості, так і сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Апеляційний суд необґрунтовано відмовив у клопотанні сторони обвинувачення про повторне дослідження доказів, чим порушив принцип безпосередності, закріплений у ст.23 КПК України.
Крім того, доводи апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив, відповідей на них не дав, не навів підстав з яких скаргу визнано необґрунтованою, тому ухвала не відповідає вимогам ст.370, 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 , в судовому засіданні, вимоги касаційної скарги підтримала та просила задовольнити.
Засуджений ОСОБА_6 заперечував проти задоволення касаційної скарги сторони обвинувачення.
Від потерпілої ОСОБА_7 надійшла заява у якій вона вимоги касаційної скарги прокурора підтримала.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
За змістом ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви Суду
Висновки судів в частині засудження ОСОБА_6 за ч.3 ст.185 КК України (за епізодом від 21.03.2018) у касаційному порядку не оскаржуються, тому в цій частині судові рішення не переглядаються.
Доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність через безпідставне, на його думку, не притягнення ОСОБА_6 до відповідальності за ч.3 ст.185 КК України та виправдання за епізодами крадіжок від 25 та 30 вересня 2015 року, не заслуговують на увагу.
Статтею 17 КПК України передбачено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення вини поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Конституцією України задекларовано, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62).
Стаття 373 КПК України передбачає, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Згідно із ст. 92 КПК України обов'язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було.
Суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Проте сторона обвинувачення не надала суду належних, достатніх, вагомих доказів, які б у своїй сукупності доводили винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, за епізодами крадіжок від 25 та 30 вересня 2015 року.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Місцевий суд наведених вимог закону дотримався. Тому доводи прокурора з цього приводу безпідставні.
Обвинувачений ОСОБА_6 категорично заперечував свою причетність до вчинення крадіжок 25 та 30 вересня 2015 року.
Дослідивши безпосередньо в судовому засіданні надані прокурором докази, за вказаними епізодами, та оцінивши їх із дотриманням вимог ст.94 КПК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив, що вони не містять відомостей про причетність обвинуваченого ОСОБА_6 до інкримінованих йому злочинів 25 та 30 вересня 2015 року . Заяви потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_7 про вчинені кримінальні правопорушення містять лише дані щодо фактів крадіжок майна з їх квартир; протоколи огляду місця події з додатками, під час яких було вилучено виключно сліди папілярних узорів та частину ключа, теж не містять інформації про причетність обвинуваченого ОСОБА_6 до вчиненого; висновки спеціалістів та копії чеків підтверджують вартість викраденого майна. Показання потерпілої ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 також не доводять вини ОСОБА_6 за даними епізодами тому, що вони не були безпосередніми очевидцями подій кримінальних правопорушень. Крім того, суд обґрунтовано взяв до уваги дані висновку дактилоскопічної експертизи від 30.11.2015, яким достовірно встановлено, що сліди папілярних узорів, вилучені при огляді місця події від 25.09.2015 по АДРЕСА_5 та 30.09.2015 по АДРЕСА_6 , залишені не ОСОБА_6 , а іншою особою.
Заслуговує на увагу і той факт, що версія ОСОБА_6 про те, що він здав в ломбард речі, які купив з рук, а не викрав, стороною обвинувачення не спростована. Більше того, прокурор в судовому засіданні зазначив, що суду надано всі докази на підтвердження вини ОСОБА_6 за вказаними епізодами і додаткові докази надаватися не будуть.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов переконливого висновку, що надані стороною обвинувачення докази, кожен окремо, дійсно підтверджують певні обставини, однак у своїй сукупності вони не доводять того, що кримінальне правопорушення було вчинене саме ОСОБА_6 .
З огляду на те, що належних, допустимих та достовірних доказів, які були би достатніми для доведення участі обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за епізодами від 25.09.2015 та 30.09.2015 органом досудового розслідування не здобуто, стороною обвинувачення не надано суду під час судового слідства , тому суд обґрунтовано виправдав ОСОБА_6 в цій частині.
Що стосується доводів сторони обвинувачення про безпідставну, на його думку, відмову апеляційного суду у повторному дослідженні доказів, то такі не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.
Положеннями ст. 404 КПК України чітко регламентовано, що за клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Сам факт незгоди сторони з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів не є підставою для їх повторного дослідження апеляційним судом.
Прокурор під час апеляційного перегляду просив повторно дослідити докази через неправильну, на його думку, їх оцінку місцевим судом. З огляду на те, що сторона обвинувачення не наводила жодних обґрунтувань того, що докази були досліджені судом першої інстанції не повністю чи з порушеннями, а підстав, передбачених частиною третьою статті 404 КПК України, для повторного їх дослідження апеляційним судом встановлено не було, тому суд протокольною ухвалою правомірно відмовив у повторному їх дослідженні.
Обмежившись аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою зазначених доказів, даною місцевим судом, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій статтею 23 КПК України засаді безпосередності судового розгляду.
При цьому, апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст.419 КПК України мотиви на їх спростування.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, тому касаційні доводи прокурора в цій частині теж неприйнятні.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування ухвали апеляційного суду, а тому підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Беручи до уваги викладене та, керуючись статтями 434, 436, 441,442 КПК України, Суд вважає, що оскаржуване судове рішення слід залишити без зміни.
З цих підстав Суд ухвалив:
Ухвалу Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3