Постанова
Іменем України
18 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 705/4489/20
провадження № 61-2214св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: прокуратура Черкаської області, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 жовтня 2022 року, ухвалене у складі судді Годік Л. С., та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 січня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Черкаської області, Державної казначейської служби України, в якому просив суд стягнути на його користь 5 630 000,00 грн відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства та прокуратури.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 01 жовтня 2008 року за фактом одержання хабара шляхом вимагання відносно нього та ОСОБА_2 , слідчим в органах внутрішніх справ слідчого відділу прокуратури Черкаської області порушена кримінальна справа № 2510800103 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
15 квітня 2009 року за фактом одержання хабара шляхом вимагання в сумі 5 000,00 дол. США відносно нього та ОСОБА_3 старшим слідчим в органах внутрішніх справ слідчого відділу прокуратури Черкаської області порушено кримінальну справу № 2510800103 ДП2, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України.
Також, 15 квітня 2009 року кримінальні справи № 2510800103 та № 2510800103 ДП2 об'єднані в одне провадження з присвоєнням єдиного реєстраційного номеру 2510800103.
24 квітня 2009 року йому пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України - одержання хабара, тобто одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище в будь-якому вигляді хабара у великому розмірі за виконання в інтересах того, хто дає хабара будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища, за попередньою змовою групою осіб, вчинене повторно та поєднане з вимаганням хабара.
Вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 21 квітня 2010 року його визнано винним в скоєні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України, та призначено покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі з позбавлення права обіймати посади в органах внутрішніх справ строком на три роки. На підставі статей 75, 76 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробовуванням три роки. Міру запобіжного заходу, до вступу вироку в законну силу, обрано підписку про невиїзд, звільнено з-під варти із залу суду.
Вироком Апеляційного суду Черкаської області від 07 вересня 2010 року скасовано вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 21 квітня 2010 року та постановлено новий вирок, яким йому на підставі частини другої статті 368 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займати посади в органах внутрішніх справ строком на 3 роки, з конфіскацією 1/16 частини належного йому майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 25 січня 2011 року вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 21 квітня 2010 року та вирок Апеляційного суду Черкаської області від 07 вересня 2010 року щодо нього скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд у той же місцевий суд в іншому складі суду.
Вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 31 липня 2012 року визнано його винним в скоєні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України, та призначено покарання 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах внутрішніх справ строком на 3 роки. Відповідно до статті 54 КК України його позбавлено спеціального звання - підполковника міліції. На підставі статей 75, 76 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком в 3 роки.
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 25 грудня 2012 року вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 31 липня 2012 року скасовано, кримінальну справу направлено на новий розгляд.
Вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 04 березня 2014 року визнано його винним в скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України, та призначено покарання 5 років позбавлення волі з позбавлення права обіймати посади в органах внутрішніх справ строком на 3 роки. Відповідно до статті 54 КК України його позбавлено спеціального звання - підполковника міліції. На підставі статей 75, 76 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком в 3 роки.
В апеляційному порядку даний вирок не переглядався.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2014 року вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 04 березня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.
Вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області від 31 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 03 квітня 2019 року та ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2020 року, його у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України визнано невинуватим і виправдано через недоведеність його участі у вчиненні даного злочину. Міру запобіжного заходу - підписку про невиїзд скасовано. Арешт на транспортний засіб «Daewoo Sens», 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , накладений постановою старшого слідчого відділу прокуратури Черкаської області від 24 лютого 2009 року, скасовано.
ОСОБА_1 вважає, що на підставі статей 3, 56 Конституції України, статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, оскільки з 01 жовтня 2008 року до 03 квітня 2019 року він перебував під слідством та судом, що становить 126 місяців, а 562 дні він утримувався під вартою.
23 грудня 2008 року наказом начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 268 о/с його звільнено з органів внутрішніх справ України в запас Збройних Сил України за пунктами 62, 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за дискредитацію). На день звільнення, вислуга років становила: календарна -16 років 02 місяці 22 дні; пільгова - 16 років 07 місяців 22 дні. Незаконне звільнення з органів внутрішніх справ України позбавило його права в установленому законом порядку вийти на пенсію за вислугою років та отримувати відповідне пенсійне забезпечення.
Маючи тяжке захворювання, він був позбавлений можливості належним чином отримувати медичну допомогу, що потягнуло за собою лише погіршення стану здоров'я. Відповідно до клопотання від 11 листопада 2008 року, поданого ним до слідчого, він повідомляв про отримання ушкодження нирки під час затримання його працівниками правоохоронних органів. За результатами проведеної судово-медичної експертизи від 12 листопада 2008 року № 60-к, у нього дійсно було виявлено травму правої нирки з субкапсулярною гематомою і наступним розвитком вторинного пієлонефриту, симптоматичної артеріальної гіпертензії, спазму судин головного мозку з лівобічним пірамідно-рефлекторним синдромом. Зазначені захворювання потребують лікування в спеціалізованому стаціонарі, а надання належної медичної допомоги і лікування в умовах медчастини слідчого ізолятора (далі - СІЗО) є неможливим. Враховуючи, що не було можливості отримувати медичну допомогу на належному рівні, вказане захворювання перейшло в хронічний характер і спостерігається у нього до даного часу.
Також, під час досудового розслідування у нього розпалася сім'я, так як його колишня дружина ОСОБА_4 вважала, що при обставинах, які мали місце стосовно нього, пов'язані з кримінальним переслідуванням та неодноразовим триманням під вартою, збереження шлюбу є неможливим та суперечить її інтересам, тому за рішенням суду шлюб між ними було розірвано.
ОСОБА_1 вважає, що у зв'язку із зазначеними обставинами він пережив глибокі душевні страждання, втратив авторитет серед своїх колег та близького оточення, зазнав надзвичайного впливу, що призвів до глобальної зміни життєвого укладу, який завдав йому значних страждань, і які він поніс через неможливість тривалого відновлення своїх прав чим йому було заподіяно моральної шкоди, яку він оцінює в 5 000 000,00 грн. Визначаючи зазначений розмір моральної шкоди, він враховує перебування під вартою протягом тривалого часу, розпад його сім'ї, погіршення стану здоров'я, звільнення з органів внутрішніх справ України, відвідування Державної установи «Центр пробації».
Крім того, ОСОБА_1 вважав, що йому мають відшкодувати майнову шкоду, яка полягає у компенсації за втрачений заробіток, яку він розраховує відповідно до статті 8 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет на 2020 рік» та Закону України «Про внесення змін до Закону України від 25 серпня 2020 року № 822-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік», згідно з якими мінімальна заробітна плата станом на 01 вересня 2020 року становить 5 000,00 грн. Отже, розмір відшкодування становить 126 міс. х 5 000,00 грн = 630 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду в розмірі 900 000,00 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач тривалий час перебував під слідством та судом, що призвело до порушення його стану здоров'я, втрати авторитету серед колег та знайомих, втрати належного матеріального забезпечення, внаслідок чого не мав змоги забезпечити нормальне життя своїй родині, зазнавав душевних страждань, та з ним розлучилась дружина. Також, за наявності кримінальної справи його було звільнено з органів внутрішніх справ України, що позбавило його, в установленому законом порядку, вийти на пенсію за вислугою років та отримувати відповідне пенсійне забезпечення.
Розмір відшкодування моральної шкоди визначений судом відповідно до статей 23, 1176 ЦК України, з врахуванням ступеня глибини та характеру душевних страждань позивача, істотності вимушених змін у його житті, з врахуванням принципів розумності та справедливості.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 26 січня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України залишено без задоволення, рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 жовтня 2022 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування ОСОБА_1 спричинено моральну шкоду, яка спричинена та перебуває в причинному зв'язку з неправомірними діями органів досудового розслідування і прокуратури, у зв'язку з чим суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимог позивача та списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у розмірі 900 000,00 грн моральної шкоди.
Стягуючи з Державної казначейської служби України за рахунок коштів з Державного бюджету України саме 900 000,00 грн, суд першої інстанції керувався Законом України «Про Державний бюджет на 2022 рік» у відповідності до якого розмір мінімальної заробітної плати становить 6 700,00 грн та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання досудового слідства, прокуратури і суду», вказавши, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом у період з 01 жовтня 2008 року (дата порушення кримінальної справи) до 03 квітня 2019 року (дата вступу в законну силу вироку), що разом складає 126 місяців 02 дні, з них 562 дні ОСОБА_1 утримувався під вартою.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів
У лютому 2023 року Державна казначейська служба України до Верховного Суду подала через систему «Електронний Суд» касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 жовтня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 січня 2023 року і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності завдання позивачу моральної шкоди і підтвердження наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів.
Також, судом першої інстанції при розгляді справи та судом апеляційної інстанції при її перегляді в апеляційному порядку не надано належної правової оцінки невідповідності закону способу захисту порушеного права, що обраний позивачем, тому рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог підлягають скасуванню, оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови у позові.
Крім того, суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з Єдиного казначейського рахунку, оскільки кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягнення з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів.
Підставами касаційного оскарження рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 жовтня 2022 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 26 січня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: судами в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження №12-80гс20) та у постановах Верховного Суду від 17 серпня 2020 року у справі № 0240/2961/18-а (провадження № К/9901/360/19), від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 12 січня 2022 року у справі № 372/4159/18 (провадження № 61-18574св20).
У лютому 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 26 січня 2023 року, а рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 жовтня 2022 року змінити в частині розміру стягнення моральної шкоди та ухвалити нове, яким стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 5 630 000,00 грн.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували експертний висновок Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центу від 24 листопада 2021 року № СЕ-19/124-21/10122-ПС за результатами проведеного за ухвалою суду експертного дослідження. Також, необґрунтовано відмовили у допиті свідків, показання яких мають важливе значення для встановлення негативних змін у особистому житті позивача внаслідок посягання на нього, як особистості, глибоких змін у системі цінностей, світогляду, у життєвих перспективах, самооцінці, системі міжособистісних зв'язків та відносин, соціальному статусі, авторитеті, честі та гідності, в емоційному стані.
Підставами касаційного оскарження рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 жовтня 2022 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 26 січня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: судами в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17 (провадження № 61-6127св19).
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
У березні 2023 року Черкаська обласна прокуратура подала до Верховного суду відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України, в яких просила суд залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У березні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Державної казначейської служби України, в якому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди.
Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 жовтня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 січня 2023 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У березні 2023 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 жовтня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 січня 2023 року та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 жовтня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 січня 2023 року та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У березні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 жовтня 2008 року за фактом одержання хабара шляхом вимагання відносно ОСОБА_1 , слідчим в органах внутрішніх справ слідчого відділу прокуратури Черкаської області порушена кримінальна справа № 2510800103 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України.
15 квітня 2009 року за фактом одержання хабара шляхом вимагання в сумі 5 000,00 дол. США відносно ОСОБА_1 старшим слідчим в органах внутрішніх справ слідчого відділу прокуратури Черкаської області порушено кримінальну справу № 2510800103 ДП2 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України.
Також, 15 квітня 2009 року кримінальні справи № 2510800103 та № 2510800103 ДП2 об'єднані в одне провадження з присвоєнням єдиного реєстраційного номеру - 2510800103.
24 квітня 2009 року ОСОБА_1 пред'явлено остаточне обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України -
одержання хабара, тобто одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище в будь-якому вигляді хабара у великому розмірі за виконання в інтересах того, хто дає хабара будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища, за попередньою змовою групою осіб, вчинене повторно та поєднане з вимаганням хабара.
Вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 21 квітня 2010 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України, та призначено покарання п'ять років позбавлення волі з позбавлення права обіймати посади в органах внутрішніх справ строком на три роки. На підставі статті 75 КК України звільнено від відбування призначеного основного покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі з випробовуванням три роки. Покладено на ОСОБА_1 обов'язки, передбачені пунктами 2, 3 частини першої статті 76 КК України. Міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу, обрано підписку про невиїзд, звільнено ОСОБА_1 з-під варти із залу судового засідання.
Вироком Апеляційного суду Черкаської області від 07 вересня 2010 року скасовано вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 21 квітня 2010 року та постановлено новий вирок, яким ОСОБА_1 призначено за частиною другою статті 368 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займати посади в органах внутрішніх справ строком на 3 роки з конфіскацією 1/6 частини належного йому майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 25 січня 2011 року вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 21 квітня 2010 року та вирок Апеляційного суду Черкаської області від 07 вересня 2010 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд у той же місцевий суд в іншому складі суду.
Вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 31 липня 2012 року визнано ОСОБА_1 винним в скоєні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України, та призначено покарання 5 років позбавлення волі з позбавлення права обіймати посади в органах внутрішніх справ строком на 3 роки. Відповідно до статті 54 КК України, позбавлено ОСОБА_1 спеціального звання - підполковника міліції. На підставі статті 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком в 3 роки та покладено обов'язки, передбачені статтею 76 КК України.
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 25 грудня 2012 року, вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 31 липня 2012 року скасовано, кримінальну справу направлено на новий розгляд.
Вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 04 березня 2014 року визнано ОСОБА_1 винним в скоєні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України, та призначено покарання 5 років позбавлення волі з позбавлення права обіймати посади в органах внутрішніх справ строком на 3 роки. Відповідно до статті 54 КК України, позбавлено ОСОБА_1 спеціального звання - підполковника міліції. На підставі статті 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком в 3 роки та покладено обов'язки, передбачені статтею 76 КК України. В апеляційному порядку даний вирок не переглядався.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2014 року вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 04 березня 2014 року скасовано, а справа направлена на новий судовий розгляд.
Вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області від 31 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 03 квітня 2019 року та ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2020 року, ОСОБА_1 у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України визнано невинуватим і виправдано через недоведеність його участі у вчиненні даного злочину. Міру запобіжного заходу - підписку про невиїзд скасовано. Арешт на транспортний засіб «Daewoo Sens», 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , накладений постановою старшого слідчого відділу прокуратури Черкаської області від 24 лютого 2009 року, скасовано.
Відповідно до повідомлення виконуючого обов'язки голови Монастирищенського районного суду Черкаської області Мазай Н. В. від 02 червня 2020 року ОСОБА_1 роз'яснено, що він має право протягом шести місяців звернутися з вимогою про відшкодування втраченого заробітку, сплачених штрафів, судових витрат, сум з надання юридичної допомоги та інших в Монастирищенський районний суд Черкаської області, який розглядав справу по першій інстанції.
Таким чином, вбачається, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом в період з 01 жовтня 2008 року (дата порушення кримінальної справи) до 03 квітня 2019 року (дата вступу в законну силу вироку), що разом складає 126 місяців 02 дні, з них 562 дні ОСОБА_1 утримувався під вартою.
За клопотанням ОСОБА_1 від 11 листопада 2008 року було проведено комісійну судово-медичну експертизу, за підсумками якої встановлено, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в Уманській міській і Тальнівській ЦРЛ з приводу травми правої нирки, симптоматичної артеріальної гіпертензії, спазму судин головного мозку. Вказані захворювання потребували лікування в спеціалізованому стаціонарі.
23 грудня 2008 року наказом начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 268 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх сил в запас Збройних Сил України за пунктами 62, 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за дискредитацію). На день звільнення вислуга років становила: календарна - 16 років 02 місяці 22 дні; пільгова - 16 років 07 місяців 22 дні.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04 жовтня 2010 року у справі № 2-2045-2010 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано.
Відповідно до висновку експерта від 24 листопада 2021 року № СЕ-19/124-21/10122-ПС Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру встановлено, що ситуація, що досліджується за справою, є психотравмувальною для ОСОБА_1
ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода) за умов ситуації, що досліджується за справою, грошова компенсація за завдані страждання (моральна шкода) може становити 583,2 МЗП, розмір якої встановлюється рівним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, чинному на момент винесення рішення суду.
22 липня 2021 року Європейський суд з прав людини у справі «Литвина та інші проти України» (заяви № 53227/19 та 7 інших заяв, в тому числі ОСОБА_1 ), за результатами розгляду заяв прийняв рішення, яким постановив, що ці заяви свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції, у зв'язку з надмірною тривалістю кримінальних проваджень та відсутністю ефективного засобу юридичного захисту у зв'язку з цим, та постановив, що упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці в додатку, зокрема, ОСОБА_1 3600 Євро.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а касаційна скарга Державної казначейської служби України підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій частково відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Таким чином, цивільним законодавство України встановлено вичерпний перелік актів правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов'язання.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини друга статті 1176 ЦК України).
Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у тому числі у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Вирішуючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 01 жовтня 2008 року до 03 квітня 2019 року, тобто 126 місяців 02 дні, з них 562 дні утримувався під вартою, оскільки вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області від 31 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 03 квітня 2019 року та ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2020 року, ОСОБА_1 у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України визнано невинуватим і виправдано через недоведеність його участі у вчиненні даного злочину.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» у редакції, чинній на час розгляду справи, установлено з 01 жовтня 2022 року мінімальну заробітну плату на рівні 6 700,00 грн.
Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що, враховуючи період перебування ОСОБА_1 під слідством, розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим, ніж 845 540,00 грн (6 700,00 грн х 126 місяців 2 дні).
Врахувавши ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку про визначення відшкодування моральної шкоди у розмірі 900 000,00 грн, вказаний розмір не більший, ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та не призводить до його збагачення. Апеляційний суд з таким висновком суду першої інстанції погодився.
Указаний висновок судів відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, з'ясували доводи сторін щодо обґрунтування ними як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідили надані докази, оцінили їх та визначили конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Оскільки законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то вимоги касаційних скарг ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України в частині розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України)
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) (пункти 63, 64), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) (пункт 71) зазначено, що у справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діянням якого завдано шкоду.
Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) (пункт 44)).
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Зважаючи на викладене, резолютивна частина оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України підлягає зміні в частині виключення органу, через який грошові кошти мають перераховуватися - Державної казначейської служби України, та виду рахунку з якого має бути здійснено списання - Єдиний казначейський рахунок.
Також колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційних скаргах.
Висновок за результатами розгляду касаційних скарг
За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя, четверта статті 412 цього Кодексу).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що резолютивна частина оскаржуваних судових рішень підлягає зміні в частині виключення органу, через який грошові кошти мають перераховуватися - Державної казначейської служби України, та виду рахунку, з якого має бути здійснено списання - Єдиного казначейського рахунку.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 жовтня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 січня 2023 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення суду першої інстанції у такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 900 000,00 (дев'ятсот тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди. У іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити».
В іншій частині рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 жовтня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець