Окрема думка
судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Крата В. І.
18 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 758/5941/20
провадження № 61-4687св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В., касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 09 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року скасував. Провадження у справі № 758/5941/20 за позовом Фонд гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди закрив. Повідомив Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року справу № 758/5941/20 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала касаційного суду мотивована тим, що: «під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_1 заявляла про порушення правил юрисдикції - 25 січня 2020 року зверталась з заявою про закриття провадження у справі, оскільки справу не належить розглядати в порядку цивільного судочинства на підставі пунктів 1, 2 частини першої статті 186 ЦПК України. При скасуванні рішення суду першої інстанції та задоволенні позовних вимог, апеляційний суд послався на висновок Верховного Суду у справі № 753/2965/20. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув в порядку цивільного судочинства справу № 753/2965/20 (провадження № 61-15400св20) за позовом Фонд гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_1 (голови правління АТ «Банк «Таврика») про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Натомість, у касаційній скарзі відповідач посилається на іншу практику у подібних правовідносинах, а саме, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 910/20261/16 (провадження № 12-118гс19) за позовом ТОВ «Компанія «Газ ресурс» до ОСОБА_1 (директора ТОВ «Компанія «Газ ресурс») про стягнення збитків, в якій Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, про те, що спір у цій справі між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями, підлягає вирішенню господарським судом, та наполягає на тому, що даний спір відноситься до господарської юрисдикції. Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб пред'явив позов до ОСОБА_1 з тих самих підстав також в господарській юрисдикції (справа № 910/14974/18). За таких підстав особою, яка подає касаційну скаргу, обґрунтовано критерії передачі справи на Велику Палату, виключних випадків, за яких справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, не встановлено, тому колегія суддів вважає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду».
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 17 серпня 2023 року справу № 758/5941/20 повернуто на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що: «в ухвалі від 28 червня 2023 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не навела судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду, який розглянув справу з подібними правовідносинами в іншій юрисдикції, а лише вказала, що відсутні виключні випадки, за яких справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачені частиною шостою статті 403 ЦПК України. Колегія суддів не послалась на те, що Велика Палата Верховного Суду не викладала правових висновків щодо визначення юрисдикції у подібних правовідносинах як одну з трьох обов'язкових умов для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. При цьому зазначено, що у касаційній скарзі відповідачка посилається на іншу практику в подібних правовідносинах, а саме на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 910/20261/16 (провадження № 12-118гс19) за позовом ТОВ «Компанія «Газ ресурс» до ОСОБИ_1 (директора ТОВ «Компанія «Газ ресурс») про стягнення збитків, у якій Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що спір у цій справі між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями, підлягає вирішенню господарським судом та наполягає на тому, що цей спір відноситься до господарської юрисдикції. У зазначеній справі на обґрунтування позовних вимог позивач посилався на положення частин другої, четвертої статті 89 ГПК України. Велика Палата Верховного Суду у цій справі погодилась з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями ОСОБИ-1, які не відповідають статуту ТОВ «Компанія «Газ ресурс», і заподіянням цьому товариству майнової шкоди, завданою у зв'язку із втратою дозволу на геологічне вивчення, оскільки ці висновки зроблені з урахуванням положень статей 86, 236 ГПК України. У цій справі предметом перевірки судів була відповідність дій посадової особи (директора) юридичної особи статутним документам, зокрема встановлено перевищення ним повноважень, передбачених статутом ТОВ «Компанія «Газ ресурс», а саме шляхом надання згоди на переоформлення спеціального дозволу. Щодо визначення юрисдикції Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що при вирішенні питання юрисдикційності спору повинне застосовуватися процесуальне законодавство, що діяло на час звернення позивача до суду із цим позовом, тобто стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову до суду (04 листопада 2016 року). Велика Палата Верховного суду також відхилила доводи ТОВ «Геотехконсалтинг» про необхідність закриття провадження з посиланням на положення статті 20 ГПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII). Оскільки з позовом ТОВ «Компанія «Газ ресурс» звернулося ще в листопаді 2016 року, коли статті 20 ГПК України у редакції Закону згаданого вище не існувало, цю норму не можна застосовувати до спірних правовідносин. У переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду справі позов поданий у травні 2020 року, а Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заявлено позов про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. За умови відсутності судових рішень іншого касаційного суду у подібних справах Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду має право самостійно висловити правову позицію щодо спору. Також в ухвалі від 28 червня 2023 року колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду міститься посилання на наявність у провадженні господарського суду міста Києва справи № 910/14974/18 за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_1 та інших про стягнення 779 505 121,31 грн. Підставою для покладення відповідальності на відповідачів як пов'язаних з ПАТ «Енергобанк» осіб , позивач указав частину п'яту статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та положення частин п'ятої та шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Вказана справа судом не розглянута, а її перебування на розгляді в суді в порядку господарського судочинства не є підставою для передання питання щодо юрисдикції на розгляд Великої Палати Верховного Суду. З імперативної норми пункту 2 частини шостої статті 403 ЦПК України вбачається, що справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду можна передати лише у випадку, коли учасник справи, який оскаржує судове рішення, обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб'єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду. Наведеної умови не виконано, оскільки заявник обґрунтовує касаційну скаргу наявністю лише постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 910/20261/16 (провадження № 12-118гс19) та наявністю в Господарському суді міста Києва справи № 910/14974/18 за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_1 та інших про стягнення 779 505 121,31 грн, що не відповідає вимогам наведеної норми процесуального права та унеможливлює передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Таким чином, з огляду відсутність сукупності умов, передбачених у частині шостій статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для прийняття справи до свого розгляду».
Не можу погодитися із висновками Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.
1. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
2. Тлумачення частини п'ятої статті 403 ЦПК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що єдиною передбаченою законом умовою реалізації права колегії суддів є доходження судом висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому у Великої Палати відсутні підстави надавати правову оцінку такому висновку на предмет його дочасності чи обґрунтованості, а також визначати додаткові, порівняно із законодавчо встановленими, умови реалізації судом, який розглядає справу в касаційному порядку, прав такого суду.
3. Згідно частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, крім випадків, якщо:
1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції;
2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб'єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;
3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
4. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 308/13912/19 (провадження № 14-16цс21) повернуто справу на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду. В ухвалі зазначено, що: «у цій справі підставою звернення до суду стала необхідність встановлення факту поранення заявника під час виконання обов'язків військової служби з метою подальшого отримання допомоги від гуманітарних організацій і пенсії як ветерану війни, який брав участь в антитерористичній операції. Заявник, який має намір претендувати на пенсійні виплати, пов'язані зі статусом, визначеним ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у касаційній скарзі обґрунтував порушення судами правил юрисдикції, зокрема, викладеним у постанові від 23 січня 2019 р. у справі № 127/16029/18 висновком ВС у складі колегії суддів Першої СП КЦС, а не іншого касаційного суду. Крім того, ВП ВС звертає увагу на те, що 27 березня 2019 р. вона прийняла постанову у справі № 310/8703/17, в якій особа з метою подальшого оформлення статусу, визначеного ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», й отримання відповідних соціальних виплат звернулася до суду із заявою про встановлення факту залучення до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Таке встановлення було необхідне для отримання заявником статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, у якому заінтересована особа відмовила через відсутність належних підтверджень відповідного факту. Заявник у тій справі стверджував, що у нього відсутній спір із заінтересованою особою, щоби звертатися з адміністративним позовом, а чинне законодавство нібито не передбачає позасудового порядку встановлення необхідного для заявника юридичного факту. ВП ВС виснувала, що, оскільки законодавство передбачає спеціальний порядок встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, то в окремому провадженні не можна встановити юридичний факт залучення заявника до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, який фактично підтвердить належність заявника до осіб з інвалідністю внаслідок війни. У тій же справі ВП ВС вказала на наявність юрисдикції адміністративного суду для розгляду спору, коли заінтересована особа отримала від заявника документи, які підтверджують факт його залучення до невоєнізованих формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, проте надала відмову, яку заявник, маючи документальні підтвердження зазначеного факту, вважає безпідставною (п.п. 29-30 постанови). За змістом ч. 6 ст. 404 ЦПК України справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду не тільки тоді, коли ВП ВС дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, але й тоді, якщо вона дійде висновку про недоцільність розгляду справи ВП ВС».
5. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 760/31042/18 (провадження № 14-109цс21) повернуто справу на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду. В ухвалі зазначено, що: «у цій справі суди встановили, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, розпорядженням Солом'янської РДА від 07 листопада 2017 р. № 769 ОСОБА_1 , його дружину - ОСОБА_2 , дочку - ОСОБА_3 та сина - ОСОБА_4 зараховано на облік потребуючих поліпшення житлових умов та включено в список першочергового забезпечення житлом за категорією «учасники бойових дій, залучені до антитерористичної операції». У справі № 712/5476/19 ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку ВС у складі колегії суддів КАС, сформульованого у постанові від 10 червня 2019 р. у справі № 135/617/17, щодо віднесення до адміністративної юрисдикції спору про визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області з відмови учаснику бойових дій у виплаті грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, а також про зобов'язання виплатити таку компенсацію. У постанові від 29 вересня 2020 р. ВП ВС додатково зазначила, що для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов'язання надати такі приміщення чи компенсацію відступає від висновку, сформульованого у постанові від 18 квітня 2018 р. у справі № 806/104/16, щодо необхідності розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства. Означені спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв'язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг). Крім того, ВП ВС у постанові від 07 листопада 2018 р. у справі № 553/4650/14-а (К/9901/1396/18) (провадження № 11-930апп18) дійшла висновку про те, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання. Розрахунки й обґрунтування до показників видатків на соціальні потреби у проектах державного бюджету України та місцевих бюджетів здійснюються на підставі державних соціальних стандартів, визначених відповідно до закону. Відповідно до ст. 18 КАС України справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу (…) здійснення, надання, одержання соціальних виплат розглядаються місцевими загальними судами як адміністративними. Отже, ВП ВС вже викладала у своїх постановах висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, а тому заявником не дотримано умов передачі справи на розгляд ВП ВС, передбачених ч. 6 ст. 403 ЦПК України».
6. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/2487/20 (провадження № 14-141цс21) повернуто справу на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду. В ухвалі зазначено, що: «сама по собі відсутність висновку ВП ВС щодо визначення юрисдикції у певних правовідносинах, починаючи з 08 лютого 2020 р. (у зв'язку набранням чинності ЗУ від 15 січня 2020 р. № 460-ІХ не є підставою для передачі справи на розгляд ВП ВС. Посилаючись на оскарження судових рішень з підстав порушення судами правил юрисдикції, скаржники не обґрунтували порушення судами правил юрисдикції наявністю судових рішень ВС у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібними правовідносинами. Відсутність судових рішень іншого касаційного суду свідчить про право КЦС у складі ВС висловити правову позицію щодо спору у цій справі з застосуванням критеріїв, висловлених ВП ВС у вищевказаних постановах».
7. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 367/4695/20 (провадження № 14-12цс21) прийнято для продовження розгляду та призначено справу до розгляду. В ухвалі зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року, обґрунтованими та приймає справу до розгляду, враховуючи таке. Позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції і заявляв про таке порушення в суді апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду не розглядала аналогічних справ та не викладала висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах за позовом громадської організації споживачів в інтересах невизначеного кола споживачів. Колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дотримані умови, передбачені частиною шостою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду».
8. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 761/3540/20 (провадження № 14-17цс21) прийнято для продовження розгляду та призначено справу до розгляду. В ухвалі зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року, обґрунтованими та приймає справу до розгляду, враховуючи таке. Позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції і заявляв про таке порушення в суді апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду не розглядала аналогічних справ та не викладала висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах за позовом громадської організації до політичної партії про визнання протиправними дій та рішень політичної партії. Колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дотримані умови, передбачені частиною шостою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду».
9. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).
9.1. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
10. За таких обставин, практика Великої Палати Верховного Суду стосовно прийняття та повернення справ: є непослідовною, вибірковою та непередбачуваною з точки зору розумного спостерігача; навряд чи послідовною з позиції тлумачення умов, закріплених в частині шостій статті 403 ЦПК України. Тому у Великої Палати Верховного Суду були відсутні підстави для повернення справи № 758/5941/20.
Суддя В. І. Крат