ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
іменем України
17 жовтня 2023 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 739/412/23
Головуючий у першій інстанції - Іващенко А. І.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1208/23,№ 22-ц/4823/1207/23
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.
секретар: Шкарупа Ю.В.
Позивач: ОСОБА_1
Відповідач: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг»
Особа, яка подала апеляційну скаргу: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг»
Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 20 червня 2023 року та додаткове рішення цього суду від 14 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та стягнення страхового відшкодування (суддя Іващенко А.І.), ухвалене о 10 год. 02 хв. у м.Новгород-Сіверський, повний текст рішення складено 29 червня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (далі - ТДВ «СГ «Оберіг») страхове відшкодування у розмірі 260 000 грн; страхову пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України в розмірі 43 808,22 грн, три відсотки річних у розмірі 2628,49 грн, інфляційні витрати у розмірі 7873,28 грн, а всього 54 309,99 грн. Позов мотивовано тим, що 11 грудня 2021 року на вул.Незалежності в с.Кам'янська Слобода Новгород-Сіверського району водій автомобіля Hyundai Gets, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці пригоди. За фактом вказаної ДТП 11 грудня 2021 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021270320000407 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Цивільно-правова відповідальність водія на момент ДТП була застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів у ТДВ «СГ «Оберіг» згідно Полісу №202243738. 03 жовтня 2022 року на адресу відповідача було направлено заяву про виплату страхового відшкодування для матері загиблого - ОСОБА_1 . Страхова компанія відмовила у виплаті страхового відшкодування через відсутність рішення по кримінальній справі за фактом вказаної ДТП, яку позивачка вважає незаконною і такою, що порушує право потерпілих на отримання страхового відшкодування.
Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 20 червня 2023 року позов задоволено; стягнуто з ТДВ «СГ «Оберіг» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 260 000 грн; пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 43 808 грн 22 коп., три відсотки річних від простроченої суми боргу у розмірі 2628 грн 49 коп., інфляційні втрати у розмірі 7873 грн 28 коп., а всього разом - 54 310 грн; стягнуто з ТДВ «СГ «Оберіг» на користь держави витрати по сплаті судового збору в розмірі 3143 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що у зв'язку зі смертю свого сина позивачка звернулася до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування та надала відповідні документи, передбачені ст.35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», отже відмова відповідача у виплаті страхового відшкодування через відсутність вироку суду або постанови про закриття кримінального провадження є необгрунтованою та такою, що порушує право позивача на отримання страхового відшкодування. Також суд дійшов висновку, що оскільки у визначені законом строки позивачці не виплачено страхове відшкодування, з відповідача підлягає стягненню пеня за кожен день прострочення такої виплати, а також інфляційні втрати та 3% річних.
Додатковим рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 14 липня 2023 року стягнуто з відповідача на користь позивачки витрати на професійну допомогу в розмірі 12 000 грн.
В апеляційній скарзі ТДВ «СГ «Оберіг» просить скасувати рішення суду першої інстанції та додаткове рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі в зв'язку з їх безпідставністю, необгрунтованістю та незаконністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув жодної уваги на доводи відповідача, отже не сприяв повному та всебічному розгляду справи. За доводами ТДВ «СГ «Оберіг», оскільки дорожньо-транспортна пригода наразі розглядається у кримінальній справі, то відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк для прийняття рішення по даній страховій справі не настав. Відповідач вважає, що факти, встановлені під час розгляду кримінальної справи щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення щодо водія, встановлення особи водія, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем, у скоєнні ДТП, та настання смерті потерпілої особи саме внаслідок вказаної ДТП, в тому числі буде залежати наявність або відсутність обставин, що є підставами для задоволення або відмови в задоволенні позовних вимог у даній справі. Тому вважає звернення позивача до суду передчасним. ТДВ «СГ «Оберіг» вказує, що доданими до позову матеріалами не підтверджується наявності усіх елементів складу правопорушення, за сукупністю яких виникає цивільно-правова відповідальність завдавача шкоди. Також посилається, що додані до позовної заяви документи не містять достатнього обсягу інформації для визначення частки страхового відшкодування, зокрема відсутня інформація про батька загиблого, наявність/відсутність дружини та дітей. За доводами ТДВ «СГ «Оберіг», до позовної заяви не було додано жодного належного документу, що позивачка потребувала матеріальної допомоги, а ОСОБА_2 надавав її. Відповідач вважає, що оскільки ДТП наразі розглядається у кримінальній справі, то строк для прийняття рішення по даній страховій виплаті не настав, отже відсутні підстави для стягнення штрафних санкцій. ТДВ «СГ «Оберіг» вказує, що з огляду на складність справи та наданий адвокатом обсяг послуг, затрачений ним час на підготовку письмових пояснень не вимагає значного обсягу юридичної і технічної роботи, тому в даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12 000 грн не відповідає критеріям реальності таких витрат, обгрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ст.137 ЦПК України, а їх стягнення становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат. Вважає квитанцію до прибуткового касового ордеру №61 від 26.06. невідомого року неналежним доказом понесених витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення залишити без змін. Позивачка вказує, що внаслідок ДТП загинула третя особа - пішохід і цивільно-правова відповідальність водія забезпеченого транспортного засобу в силу вимог ст.ст.1166, 1187 ЦК України настає незалежно від вини. Посилається, що кримінальне провадження проводиться з метою встановлення вини водія у вчиненому правопорушенні, в той час як завдання шкоди позивачу є встановленим та не підлягає доказуванню. Отже, вина водія у вчиненому кримінальному правопорушенні не має правового значення для вирішення справи щодо виплати страхового відшкодування. За доводами ОСОБА_1 , відповідачу надані достатні відомості про коло осіб, які мають право на таке відшкодування, а саме: свідоцтво про смерть батька загиблого; інформація про дружину та дітей не надавалася, оскільки ОСОБА_2 ніколи не був одружений та не мав дітей. Також позивачка посилається, що кримінальне провадження щодо відповідної ДТП перебуває на стадії досудового розслідування та на розгляд суду ні на час звернення позивача до відповідача із заявами про виплату страхового відшкодування, ні на теперішній час не надходило. ОСОБА_1 вказує, що законом чітко передбачено розмір виплати на одного потерпілого, який не підлягає зменшенню, тому моральна шкода та відшкодування утриманцю підлягає стягненню із відповідача в повному обсязі. Позивач, як матір померлого, відноситься до кола осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, оскільки була на його утриманні та потребувала матеріальної допомоги, а також на момент ДТП мала право на утримання від загиблого сина. За доводами ОСОБА_1 , після спливу 90-денного строку з дня отримання відповідачем заяви про виплату страхового відшкодування вона набула статусу кредитора, а ТДВ «СГ «Оберіг» набуло статусу боржника і відповідно на правовідносини сторін поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання. Крім того, позивачка вказує, що одночасно із заявою про ухвалення додаткового рішення від 05 липня 2023 року на адресу відповідача та суду першої інстанції був скерований детальний опис наданих юридичних послуг на підставі договору про надання правової допомоги, який містив квитанцію про оплату послуг адвоката на суму 12 000 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону частково не відповідає судове рішення суду першої інстанції.
По справі встановлено, що 11 грудня 2021 року в с.Кам'янська Слобода Новгород-Сіверського району Чернігівської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Hyundai Getz, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , та пішохода ОСОБА_2 , внаслідок якої пішохід від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці.
За вказаним фактом у той же день були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження №12021270320000407) та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України (а.с.6).
Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Hyundai Getz, д.н.з. НОМЕР_1 , станом на момент ДТП була застрахована у ТДВ «СГ «Оберіг» згідно з полісом №202243738 (а.с.9).
ОСОБА_1 є матір'ю загиблого ОСОБА_2 (а.с.17).
03 жовтня 2022 року представник ОСОБА_1 звернувся до ТДВ «СГ «Оберіг» із заявою про виплату страхового відшкодування у розмірі: моральна шкода - 78 000 грн, відшкодування утриманцю - 234 000 грн (а.с.7-8).
У відповідь на вказану заяву страхова компанія надала письмову відповідь, в якій повідомила, що рішення по даному страховому випадку буде прийнято в строки, передбачені п.36.2 ст.36 Закону №1961-IV, оскільки страхова справа знаходиться на стадії врегулювання, суму страхового відшкодування ще не затверджено, а рішення по страховій справі не прийнято, враховуючи, що кінцевий строк для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування ще не настав (а.с.10-11). Фактично страховик зупинив розгляд справи про виплату страхового відшкодування.
Згідно з довідками Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області ОСОБА_1 на день смерті сина ОСОБА_2 проживала разом з ним і вони вели спільне домогосподарство, мати знаходилась на утриманні сина (а.с.18, 19).
Відповідно до листів Новгород-Сіверського районного відділу поліції ГУНП в Чернігівській області від 02 листопада 2022 року та від 16 січня 2023 року досудове розслідування у кримінальному провадженні №12021270320000407 триває, рішення у кримінальному провадженні не прийняте (а.с.23, 25).
Відповідно до п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Зокрема статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
За статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема шкода, пов'язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.
Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілого, визначено у статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Вказаною нормою встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
Відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Пунктом 27.2 ст.27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено обов'язок страховика здійснити відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. При цьому, загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Наведена норма Закону є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою (див. висновки Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19 (провадження № 61-12719сво20)).
Статтею 1200 ЦК України передбачено, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Пунктом 27.3 ст.27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено обов'язок страховика відшкодувати моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Встановивши, що ДТП, яка сталася 11 грудня 2021 року за участю забезпеченого у ТДВ «СГ «Оберіг» транспортного засобу Hyundai Gets, д.н.з. НОМЕР_1 , і внаслідок якої загинув ОСОБА_2 , є страховим випадком, а також встановивши обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування за шкоду, заподіяну забезпеченим транспортним засобом, яка пов'язана зі смертю потерпілого, та визначивши її розмір відповідно до положень ст.27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача страхового відшкодування моральної шкоди в сумі 78000 грн та страхового відшкодування на утримання в сумі 234000 грн (в межах страхового ліміту - 260000 грн).
Доводи відповідача, що строк для прийняття рішення по даній страховій справі не настав у зв'язку з непринняттям рішення у кримінальному провадження по факту вчинення дорожньо-транспортної пригоди , не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Згідно з частиною п'ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Таким чином закон містить вказівку на перерозподіл обов'язку доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 280/1222/17 (провадження № 61-42888св18).
Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.
При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19), зазначено, що у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
При цьому наявність чи відсутність у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.
Крім того, вищенаведеним пунктом 36.2 статті 36 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено лише підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом у порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду.
Вказаний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 242/1930/21 (провадження № 61-17923св21), та від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20 (провадження № 61-19906св21).
Крім того, як встановлено судом у даній справі, за фактом ДТП, яка сталася 11 грудня 2021 року, триває досудове розслідування, отже вказана ДТП наразі у кримінальній справі не розглядається.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відмова відповідача у виплаті страхового відшкодування через відсутність вироку суду або постанови про закриття кримінального провадження є необгрунтованою та такою, що порушує право позивачки на отримання страхового відшкодування.
Також не заслуговують на увагу твердження ТДВ «СГ «Оберіг» про безпідставність вимог ОСОБА_1 щодо стягнення відшкодування на утримання.
Так, відповідно до ст.202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Зазначена стаття СК України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.
Під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №212/1055/18-ц).
Крім того, аналіз положень частини першої статті 1200 ЦК України свідчить про те, що право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, мають як ті непрацездатні особи, що перебували на утриманні потерпілого, так і ті, які мали право на одержання від нього утримання.
Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 06 травня 2020 року у справі №742/554/19-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі №742/637/19-ц, від 08 вересня 2021 року у справі №577/1316/20.
Практика суду касаційної інстанції з цього питання підтверджена у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року в справі №279/1688/22.
Шкода, завдана смертю потерпілого, згідно зі статтею 1200 ЦК України відшкодовується, зокрема чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом.
Тобто, до кола осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, відносяться непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання.
Поняття «непрацездатні громадяни» надається у статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
За матеріалами справи встановлено, що батьками загиблого ОСОБА_2 є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.17).
Батько загиблого - ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13).
Згідно з копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , виданого 21 квітня 2021 року терміном довічно, ОСОБА_1 є пенсіонеркою за віком (а.с.17). Пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_2 не отримує (а.с.49).
Довідками, виданими Новгород-Сіверською міською радою Чернігівської області, підтверджується, що ОСОБА_1 і її син ОСОБА_2 проживали разом та вели спільне господарство (а.с.18).
Враховуючи, що матір'ю загиблого ОСОБА_2 є позивачка, яка досягла пенсійного віку, отже в силу положень статті 202 СК України вона мала право на одержання від померлого утримання, що у відповідності до статті 1200 ЦК України свідчить про те, що вона має право і на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого.
При цьому, неотримання позивачкою пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_2 не впливає на її право на відшкодування такої шкоди.
Крім того, судом апеляційної інстанції було витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області відомості про розмір отриманої ОСОБА_1 пенсії за 2020-2021 роки.
Відповідно до отриманої відповіді розмір її пенсії за період з січня 2020 року по грудень 2021 включно становив 44 335,24 грн, тобто середньомісячний розмір пенсії становить 1847,30 грн (45 335,24:24).
Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (стаття 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»).
Сума прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць встановлюється державним бюджетом України на кожен рік.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, становив: з 1 січня - 1769 грн, з 1 липня - 1854 грн, з 1 грудня - 1934 грн.
Станом на день ДТП дохід ОСОБА_1 у вигляді пенсії за віком становив 1960,77 грн (за грудень 2021 року), що лише на 26,77 грн більше за встановлений розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а тому позивачка не може вважатись такою, що не потребувала матеріальної допомоги.
Посилання ТДВ «СГ «Оберіг» на недостатність наданого позивачкою обсягу інформації для визначення частки страхового відшкодування є безпідставними, оскільки нею надано свідоцтво про смерть батька загиблого, а відомості про наявність дружини та дітей не подавалися з урахуванням того, що загиблий не був одружений і дітей не мав.
Суд першої інстанції, стягуючи з відповідача на користь позивачки пеню, три відсотки річних, інфляційні втрати, виходив з того, що позивачці не виплачено страхове відшкодування в строки, визначені Законом.
Згідно із ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Отже, грошовим необхідно вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-282цс17, Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та Верховного Суду від 21 квітня 2022 року у справі №447/2222/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК України).
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Згідно із статтею 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
За правилами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
За частиною першою статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Тобто відповідальність страховика, передбачена пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та частиною другою статті 625 ЦК України, настає виключно у випадку, якщо невиконання грошового зобов'язання відбулося з його вини як боржника у даних правовідносинах.
У даній справі страховик скористався своїм правом, передбаченим законом, для припинення перебігу строку для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування, а тому такий строк розпочався з моменту набрання законної сили рішенням суду першої інстанції, ухваленим у цій справі, в частині стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування. Тобто станом на момент звернення ОСОБА_1 до суду з позовом між нею та ТДВ «СГ «Оберіг» не виникло боргових зобов'язань, що виключає можливість застосування цивільно-правової відповідальності, передбаченої пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та частиною другою статті 625 ЦК України.
Враховуючи викладене, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ТДВ «СГ «Оберіг» про стягнення пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат з відмовою в задоволенні цих вимог.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України).
Вбачається, що ОСОБА_1 заявила позовні вимоги на загальну суму 314 309,99 грн.
Суд задовольняє її вимоги про стягнення 260 000 грн, тобто на 83%.
За подання позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у розмірі 3143 грн (314 309,99 грн х 1%). При цьому позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Отже, у зв'язку з частковим задоволенням позову з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2608,69 грн (3143 х 83%). Відповідно рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 20 червня 2023 року в частині розміру судового збору належить змінити, зменшивши його розмір з 3143 грн до 2608,69 грн.
Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими доказами.
У своїй позовній заяві ОСОБА_1 просила в тому числі стягнути з ТДВ «СГ «Оберіг» понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.
До позовної заяви додано Договір про надання правової допомоги №25.07.22 від 25 липня 2022 року, за умовами якого адвокат Скочиляс І.М. бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, зокрема здійснювати представництво інтересів ОСОБА_1 по відношенню до всіх суб'єктів дій, метою яких є встановлення обставин ДТП, яка мала місце 11 грудня 2021 року, а також її наслідків, пред'явлення цивільно-правових претензій, які з цього випливають, та отримання відшкодування запоідяної моральної та матеріальної шкоди від учасників ДТП (фізичних та/або юридичних осіб), представляє клієнта з усіма права, які надано законом, зокрема позивачу (а.с.26-30).
Пунктом 6.1. цього договору сторони обумовили вартість послуг за надання професійної правничої допомоги у суді першої інстанції в розмірі 12 000 грн.
У квітні 2023 року адвокат позивачки подала до суду заяву в порядку ч.8 ст.141 ЦПК України, в якій повідомляла, що позивач та її представник залишають за собою право надати суду детальний опис наданих правничих послуг та підтверджуючі документи щодо оплати гонорару адвоката протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду або до завершення розгляду справи по суті (а.с.62).
Після ухвалення рішення позивачка подала до суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення на її користь понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн. До заяви додано Детальний опис наданих послуг, відповідно до якого адвокатом надано такі послуги: усна консультація, аналіз документів, наданих клієнтом, та формування правової позиції щодо захисту порушених прав клієнта, пошук судової практики - 1 год. 30 хв. - 1 500 грн; формування позовної заяви, формування додатків, копіювання документів відповідно до кількості сторін - 5 год. - 5 000 грн; формування заяв про збільшення позовних вимог з розрахунком, відповідно до кількості сторін - 30 хв. - 500 грн; написання відповіді на відзив - 3 год. - 2 000 грн; представництво у Новгород-Сіверському районному суді Чернігівської області - 3 год - 3 000 грн (а.с.120).
Також додано квитанцію до прибуткового касового ордера №61 про сплату 12 000 грн ОСОБА_1 адвокату Скочиляс І.М. на підставі договору про надання правової допомоги від 25 липня 2022 року.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, провадження № 61-9124св20, вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Тобто, Верховний Суд сформулював висновок про те, які документи можуть бути подані для підтвердження складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. Цей перелік не є вичерпним. Питання оцінки достатності доказів, поданих у підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу чи тих, які будуть понесені, перебуває у межах дискреції суду.
Доводи відповідача, що надана стороною позивача квитанція до прибуткового касового ордеру не є належним доказом понесених витрат, колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставними, а визначений сторонами розмір витрат - обгрунтованим, підтвердженим належними доказами і співмірним зі складністю даної справи.
Однак, оскільки судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції змінено, стягнутий додатковим рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 14 липня 2023 року розмір витрат на професійну допомогу належить змінити (з урахуванням часткового задоволення позовних вимог), зменшивши його з 12000 грн до 9960 грн (12 000 грн х 83%).
Також у зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скраги (на 17%), належить компенсувати Товариству з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 801 грн 50 коп. (4714,65 грн х 17%) за апеляційний розгляд справи.
Керуючись ст.ст. 141, 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу на рішення та додаткове рішення Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» задовольнити частково.
Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 20 червня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» про стягнення пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат - скасувати, відмовивши в задоволенні цих вимог.
Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 20 червня 2023 року в частині розміру судового збору - змінити, зменшивши його розмір з 3143 грн до 2608,69 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Додаткове рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 14 липня 2023 року змінити, зменшивши розмір витрат на професійну допомогу з 12000 грн до 9960 грн.
Компенсувати Товариству з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 801 грн 50 коп за апеляційний розгляд справи.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 18 жовтня 2023 року.
Головуючий: Судді: