Справа № 306/1862/20
Закарпатський апеляційний суд
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.10.2023 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участі секретарки судових засідань ОСОБА_4 ,
та учасників судового провадження : прокурорки ОСОБА_5 ,
представника потерпілого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 11-кп/4806/521 за апеляційною скаргою, яку подав перший заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_8 ,
ВСТАНОВИВ :
Вироком Свалявського районного суду Закарпатської області від 11 листопада 2021 року
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с. Пістрялово Мукачівського району Закарпатської області, мешканка АДРЕСА_1 , місце реєстрації - АДРЕСА_2 , українка, гр. України, з середньо-спеціальною освітою, одружена, на утриманні 2 неповнолітніх дітей, приватний підприємець, раніше не судима,
визнана винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначено їй покарання у виді штрафу у розмірі 510 (п'ятсот десять) гривень.
Цивільний позов задоволено частково та ухвалено стягнути з ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_6 3000 грн моральної шкоди та 4000 грн витрат за отриману професійну правничу допомогу, а в решті позовних вимог відмовлено.
Відповідно до вироку ОСОБА_9 визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
29 лютого 2020 року приблизно о 08 год 15 хв, ОСОБА_9 , знаходячись у приміщенні кухонної кімнати житлового будинку АДРЕСА_3 , на грунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, затіяла сварку з потерпілим ОСОБА_6 , у ході якої, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та їх караність, маючи на меті умисно спричинити тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_6 , нанесла йому один удар долонею правої руки в обличчя біля лівого ока, в результаті чого спричинила потерпілому тілесні ушкодження у вигляді садна лівої повіки та синця коло орбітальної ділянки, які за ступенем тяжкості відповідно до висновку судово-медичної експертизи N 19 від 05.03.2020 та пункту 2.3.5* Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, наказу МОЗ України N 6 від 17.01.95, кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.
В апеляційній скарзі, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, доведеність вини та кваліфікацію дій ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 125 КК України, а також призначене їй покарання у виді штрафу, прокурор вказує на те, що вирок суду в частині призначення покарання є незаконним і підлягає зміні в зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Посилається на те, що, призначаючи обвинуваченій ОСОБА_9 покарання у виді штрафу в розмірі 510 грн, суд першої залишив поза увагою те, що відповідно до норм кримінального закону єдиним виміром розміру покарання у виді штрафу є неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Просить вирок у частині призначення покарання змінити та вважати ОСОБА_9 засудженою за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 гривень, а в решті вирок залишити без зміни.
Заслухавши доповідь судді про суть вироку, повідомлення про те, ким і в якому обсязі він оскаржений, про основні доводи апеляційної скарги, пояснення прокурорки ОСОБА_5 , яка підтримала апеляційну скаргу, представника потерпілого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , який не заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Апеляційна скарга розглядається за відсутності обвинуваченої ОСОБА_9 , захисника - адвоката ОСОБА_10 та потерпілого ОСОБА_6 , неявка яких з урахуванням положень ст. 405 КПК України не перешкоджає його розгляду. Приймаючи рішення про розгляд справи за відсутності вищевказаних осіб, апеляційний суд бере до уваги те, що: про час та місце апеляційного розгляду кримінального провадження сторона захисту та потерпілий повідомлені належним чином; заяв про відкладення судового засідання на інший день та відомостей про поважність причин їхньої неявки не подавали; в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища обвинуваченої; апеляційним судом не визнавалась обов'язковість явки обвинуваченої чи потерпілого на розгляд апеляційної скарги; прокурор та представник потерпілого не заперечувала щодо розгляду апеляційної скарги без участі сторони захисту та потерпілого.
Також апеляційний суд звертає увагу на те, що апеляційний розгляд кримінального провадження вже відкладався, а відповідно до ст. 28 КПК України кримінальне провадження повинно бути розглянуте і процесуальні рішення повинні бути прийняті у розумні строки.
Висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_9 у спричиненні потерпілому ОСОБА_6 умисного легкого тілесного ушкодження, сторонами кримінального провадження не оспорюються, а тому апеляційним судом, з огляду на положення ст. 404 КПК України, не перевіряється і визнаються такими, що відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтується на вимогах кримінального та кримінального процесуального законів, а також наявних у матеріалах справи доказах.
Колегія суддів вважає, що вищевказані дії обвинуваченої ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 125 КК України кваліфіковані правильно.
При цьому, зі змісту апеляційної скарги вбачається, що стороною обвинувачення не оспорюється і вид призначеного обвинуваченій покарання, а саме штраф.
Тому, відповідно до положень ст. 404 КПК України вирок переглядається у межах доводів апеляційної скарги про зміну вироку в зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Так, доводи апеляційної скарги про незаконність вироку у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання у виді штрафу, заслуговують на увагу з огляду на таке.
Норми ст. 65 КК зобов'язують суд призначати покарання як у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, так і відповідно до положень загальної частини КК та з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного й обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У санкціях статей (санкціях частин статей) Особливої частини КК покарання у виді штрафу встановлено в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян. Зокрема, санкція ч. 1 ст. 125 КК України передбачає покарання, у тому числі й у виді штрафу в розмірі до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
Статтею 53 КК України визначено поняття та правила застосування покарання у виді штрафу. Зокрема, штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині КК, з урахуванням положень частини другої цієї статті. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 до 50000 н. м. д. г., якщо статтями Особливої частини КК не передбачено вищого розміру штрафу. Положення ч. 5 цієї статті, які регулюють порядок заміни несплаченої суми штрафу покаранням іншого виду, розраховують таку заміну, виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Тобто, кримінальний закон сформульовано однозначно, він чітко і послідовно вказує на єдиний вимір розміру покарання у виді штрафу - неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Згідно з «Перехідними положеннями» Податкового кодексу (п.5 підрозділу 1 розд. ХХ), якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму доходів громадян встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп.169.1.1 п.169.1 ст.169 розд. IV цього кодексу для відповідного року.
Однак, як убачається зі змісту вироку, суд першої інстанції, дійшовши висновку про призначення обвинуваченій ОСОБА_9 покарання у виді штрафу та призначивши його в розмірі в твердій грошовій сумі, не врахував наведених вище положень, чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що в свою чергу, відповідно до ст. 409 КПК України, є підставою для зміни апеляційним судом вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_9 у частині призначення покарання шляхом постановлення відповідно до ст. 407 цього Кодексу ухвали, якою ОСОБА_9 необхідно вважати засудженою за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п'ятсот десять) гривень.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги першого заступника прокурора Закарпатської області визнаються слушними.
При прийнятті рішення апеляційний суд зазначає, що таке не суперечить вимогам кримінального та кримінального процесуального законів, у тому числі й таким загальним засадам кримінального провадження як верховенство права та законність, не погіршує становище обвинуваченої ОСОБА_9 і не призводить до порушення конституційних прав та свобод осіб у кримінальному провадженні, а також узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 01.10.2015 у справі № 5-154кс15 за заявою заступника Генерального прокурора про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.06.2015.
Крім того, приймаючи рішення, апеляційний суд бере до уваги таке.
За змістом ч. 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти таке рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального проступку (злочину невеликої тяжкості - у редакції, яка діяла на момент вчинення кримінально-караного діяння), за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі, і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки.
Відповідно до вироку суду, ОСОБА_9 визнана винуватою у спричиненні потерпілому ОСОБА_6 легкого тілесного ушкодження, що мало місце 29 лютого 2020 року, і яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до кримінальних проступків (злочину невеликої тяжкості - у редакції, яка діяла на момент вчинення кримінально-караного діяння), так як санкцією ч. 1 ст. 125 КК України передбачені менш суворі види покарань, ніж обмеження волі.
З огляду на наведене, колегія суддів бере до уваги те, що з часу скоєння обвинуваченою ОСОБА_9 передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України кримінального правопорушення до моменту прийняття апеляційним судом рішення сплив строк понад два роки.
У матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази про те, що після скоєння кримінального правопорушення до моменту прийняття апеляційним судом рішення обвинувачена ОСОБА_9 ухилялася від досудового розслідування або суду, вчинила до закінчення зазначених у частинах першій та другій ст. 49 КК України строків новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років. При цьому апеляційний суд бере до уваги і те, що прокурорка та представник потерпілого не посилались на наявність даних про те, що після скоєння цього кримінального правопорушення до моменту прийняття апеляційним судом рішення обвинувачена ОСОБА_9 ухилялася від досудового розслідування або суду, вчинила до закінчення зазначених у частинах першій та другій ст. 49 КК України строків новий злочин.
Тому, колегія суддів вважає, що встановлений ст. 49 КК України перебіг строку давності не зупинявся і не переривався.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за можливе на підставі ч. 5 ст. 74 та п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України звільнити обвинувачену ОСОБА_9 від призначеного покарання.
Приймаючи рішення щодо звільнення обвинуваченої ОСОБА_9 від призначеного покарання колегія суддів бере до уваги те, що стороною захисту не заявлено клопотання про звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності.
З огляду на наведене вище, колегія суддів вважає, що вирок щодо обвинуваченої ОСОБА_9 підлягає зміні, а апеляційна скарга сторони обвинувачення - частковому задоволенню.
Разом із тим, істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які могли б вплинути на законність та обґрунтованість ухваленого у кримінальному провадженні судового рішення (вироку), та які б слугували безумовною підставою для його скасування із призначенням нового судового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, апеляційним судом не встановлено.
Рішення суду першої інстанції щодо цивільного позову сторонами кримінального провадження не оспорюється, а тому відповідно до вимог ст. 404 КПК України апеляційним судом також не перевіряється.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу, яку подав перший заступник прокурора Закарпатської області ОСОБА_8 , задовольнити частково.
Вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 11 листопада 2021 року у частині призначеного ОСОБА_9 покарання змінити.
Вважати ОСОБА_9 засудженою за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п'ятсот десять) гривень.
На підставі ч. 5 ст. 74 та п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України звільнити обвинувачену ОСОБА_9 від призначеного їй за ч. 1 ст. 125 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 30 (тридцять) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п'ятсот десять) гривень, у зв'язку з закінченням строку давності.
У решті вирок залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців із дня її проголошення.
Судді :