Справа №751/4310/23
Провадження №2/751/1037/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2023 р. місто Чернігів
Новозаводський районний суд м. Чернігова
суддяЛібстер А. С.
секретар судового засіданняКурган В. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу№ 751/4310/23
за позовомОСОБА_1
доЧернігівської міської ради
провизнання наймачем житлового приміщення, визнання права користування та проживання та зміну договору найму
учасники справи та представники: позивачка ОСОБА_1
представник позивача ОСОБА_2
представник відповідачаОСОБА_3
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом посилаючись на те, що 25 січня 1979 року Виконавчим комітетом Деснянської районної Ради депутатів трудящих міста Чернігова діду позивачки, ОСОБА_4 було видано ордер № 166 на право користування квартирою АДРЕСА_1 . В ордері зазначено, що склад сім'ї наймача становить 5 осіб. Окрім нього, до складу сім'ї також входили: ОСОБА_5 (дружина), ОСОБА_6 (дочка), яка є матір'ю позивачки, ОСОБА_7 (син), ОСОБА_8 (син). ОСОБА_6 в подальшому було укладено шлюб з ОСОБА_9 та змінено прізвище відповідно на « ОСОБА_10 ». В результаті шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дитина - дочка ОСОБА_1 (позивачка). З осіб, зазначених в ордері, ОСОБА_4 (дід позивачки) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 (баба позивачки) померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Поховання померлої здійснювала позивачка, що підтверджується Свідоцтвом про поховання. ОСОБА_11 , мати позивачки, у шлюбі « ОСОБА_10 », померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_12 (дядько позивачки) помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , поховання померлого здійснювала позивачка, що підтверджується Свідоцтвом про поховання. ОСОБА_13 (дядько позивачки) помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , поховання померлого здійснювала позивачка, разом зі своїм батьком, що підтверджується Свідоцтвом про поховання. На сьогоднішній день померли всі родичі позивачки, які були зареєстровані в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Однак особовий рахунок не був переоформлений на позивачку.
Позивачка з народження і по липень 2001 року проживала з зазначеній квартирі разом з матір'ю, що встановлено рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 липня 2001 року. Цим же рішенням, місце проживання позивачки було визначено разом з батьком, ОСОБА_9 . Певний час, позивачка проживала разом з батьком, однак після досягнення 16 років, орієнтовно з 2011 року, повернулась в квартиру матері. Таким чином, позивачка не була зареєстрована, проте постійно проживала в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , разом з іншими членами сім'ї в період з народження по липень 2001 року та постійно з 2011 року.
Після смерті наймача (діда позивачки) та інших членів сім'ї, позивачка продовжувала жити в квартирі і проживає там і на даний час, тобто вона проживає за вказаною вище адресою більше 12 років.
Позивачка не тільки користувалася правами на проживання, а й виконувала обов'язки по утриманню квартири (в останні роки нею проводилися поточні ремонтні роботи, зокрема замінювалися вікна та двері), придбавала предмети побуту, харчування тощо, а також щомісячно сплачувала регулярно всі комунальні послуги. Дані обставини можуть підтвердити свідки (сусіди).
Посилаючись на ст. ст. 61, 64, 65, 106 ЖК України просить суд визнати ОСОБА_1 членом сім'ї ОСОБА_4 , наймача квартири за адресою: АДРЕСА_2 , визнати за ОСОБА_1 право на користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , на умовах наймача житлового приміщення, змінити договір найму квартири за адресою: АДРЕСА_2 , з ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ОСОБА_1 .
В судовому засіданні позивачка свої позовні вимоги підтримала та додатково пояснила, що від народження до 2001 року мешкала за вказаною адресою разом з матір'ю, бабою та дядьками. В 2001 році її мати почала вести аморальний спосіб життя, і їй судом було визначено місце проживання з батьком по АДРЕСА_3 , де вона наразі і прописана. Коли їй виповнилось 16 років, вона вирішила повернутись до матері на АДРЕСА_4 , і вона там фактично проживає по цей час. Її родичі, що жили з нею, потребували постійного догляду, бо були неблагополучні, один з дядьків був фактично лежачий через травми. Вона підтримувала всіх, готувала їжу, займалась домогосподарством. Комунальні послуги вона почала сплачувати після того як працевлаштувалась з 18-ти років, разом з бабусею. Також придбала за цей час всі необхідні побутові речі. Потім вона поховала всіх родичів, робила поточний ремонт, замінила вікна і двері в квартирі. У них з бабусею були думки оформити квартиру, але ж бабуся померла від коронавірусу, і вона просто не встигла це зробити. Що стосується субсидії, то цим питанням займався її батько, вона в оформленні субсидії ніякої участі не приймала. У її батька є інша дружина, з якою він мешкає на АДРЕСА_3 , але у неї з нею взагалі не склалися відносини. Всі її речі і весь побут знаходяться в квартирі по АДРЕСА_4 . Мешкає вона в тій же кімнаті, в якій свого часу мешкала разом з мамою.
Представник позивачки адвокат Тарабанько Д. М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача ОСОБА_3 у відзиві на позов та в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, посилаючись на те, що ОСОБА_1 згідно наданого паспорту прописана за адресою: АДРЕСА_5 . Також, згідно довідки про склад зареєстрованих у житловому приміщенні Управління адміністративних послуг № 5012 від 28.06.2023, ОСОБА_1 зареєстрована за цією адресою з 31.10.2001. Таким чином, позивачка зберігає за собою право користування іншим житловим приміщенням, а саме житлом за адресою: АДРЕСА_5 . Крім того, за змістом статей 64, 65 ЖК України особа, яка вселилася до наймача як член сім'ї, не набуває права користування займаним жилим приміщенням, якщо вона зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням, якщо є інші докази того, що вона не змінювала свого постійного місця проживання. Жодним з наданих позивачем документів не підтверджено факт вселення ОСОБА_1 «орієнтовно з 2011 року». Враховуючи зміст наданого рішення суду, що матір ОСОБА_14 вела аморальний спосіб життя та зловживала спиртними напоями, повернення дитини під опіку матері являється малоймовірним, окрім того, який адекватний батько дозволить проживати дитині разом з такою матір'ю. Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що вона втратила зв'язок з жилим приміщенням за своїм місцем реєстрації. Щодо ведення спільного господарства з наймачем, позивачем надано 3 комерційні пропозиції від 11.11.20, 14.10.20, 11.11.20, та один рахунок-фактуру від 16.06.2021. Комерційні пропозиції не являються підтвердженням вчинення будь-якого договору, а являються лише офертою. Звертаємо увагу суду і на той факт, що дані документи датовані 2020 роком та 2021 роком. Коли людина проживає постійно за адресою, то й квитанцій має бути вдвічі, а то і втричі більше, ніж надано позивачкою. Якщо ж особа проживає досить тривалий час за адресою, то їй надходить на цю адресу будь-яка кореспонденція. Таких доказів позивачкою не надано. Позивачка стверджує, що здійснювала оплату комунальних послуг, але квитанцій про оплату цих послуг з відповідними реквізитами не надає. З чого необхідно зробити висновок, що тягар утримання квартири позивачка не здійснювала ні під час її ймовірного проживання, ні на теперішній час, оскільки таких доказів позивачкою не надано. Крім того, позивач не надає жодних доказів, які б підтверджували ведення із наймачем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла. Як вказано у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц для встановлення факту спільного проживання, показання свідків не можуть бути єдиною підставою. Вимога змінити договір найму квартири є передчасною, оскільки ні Чернігівська міська рада, ні її виконавчі органи не відмовляли ОСОБА_1 та й вона не зверталась з відповідною заявою щодо зміни наймача в договорі найму. За даними відповідача, позивачка користувалась субсидією за місцем реєстрації, для чого мала подавати відповідний пакет документів.
Позовна заява надійшла до суду 01.06.2023. Ухвалою головуючого судді від 05.06.2023 у справі відкрито загальне позовне провадження. Підготовче провадження закрито 03.08.2023, за клопотанням представника відповідача витребувані документи щодо призначення субсидії за адресою: АДРЕСА_5 , та АДРЕСА_2 .
Дослідивши надані докази, вислухавши осіб, які беруть участь у справі, свідків, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.
Батьками ОСОБА_1 , згідно зі свідоцтвом про її народження, були ОСОБА_9 та ОСОБА_15 (с.10). ОСОБА_9 та ОСОБА_16 перебували у шлюбі між собою з 23.07.1994 (с.14).
Дочка ОСОБА_17 входила до членів сім'ї ОСОБА_4 , включених до ордеру, виданого 25 січня 1979 року Виконавчим комітетом Деснянської районної Ради депутатів трудящих міста Чернігова ОСОБА_4 за № 166, на право користування квартирою АДРЕСА_1 . Окрім дочки ОСОБА_18 до ордеру були включені дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , син ОСОБА_19 та син ОСОБА_20 (с. 7). На підставі наведених даних суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 дійсно була онукою ОСОБА_4 .
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_9 (с. 11, 12, 15,16,18). Згідно зі свідоцтвами про поховання позивачка ОСОБА_1 здійснила поховання ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , тобто всіх членів родини, які померли після досягнення нею повноліття (с. 13,17,19).
Згідно з рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06.07.2001 було визначено місце проживання неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_9 (с. 20). При дослідженні архівних матеріалів цієї справи встановлено, що ОСОБА_9 проживав в АДРЕСА_5 (так зазначено у виконавчому листі та постанові про закінчення виконавчого провадження).
На запит суду Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області надало інформацію про те, що ОСОБА_1 входила до складу членів сім'ї ОСОБА_9 , з урахуванням доходів яких за адресою: АДРЕСА_5 надавалась субсидія. Інформація про отримання субсидії за адресою: АДРЕСА_2 , суду не надана через неможливість встановити одержувача субсидії.
На підтвердження витрат на утримання квартири в АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 надала копії комерційних пропозицій за жовтень-листопад 2020 року з замірами віконних блоків саме цієї квартири з розрахунком вартості (с.21-23). Згідно з рахунком-фактурою ОСОБА_1 16.06.2021 придбала металеві двері (с. 25).
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_21 показала, що мешкає за адресою: АДРЕСА_6 , з позивачкою ОСОБА_22 знайома. ОСОБА_23 мешкає на четвертому поверсі. Там раніше проживали сім'я ОСОБА_24 з самого початку заселення в цьому будинку, але ж вони були неблагополучні, випивали сильно. Настя там жила з дитинства. Деякий час потім була з батьком. В 2011 році вона повернулась. Вона не дуже часто її бачить, бо не слідкує за нею. Але ж вона приходить, приносить продукти. В тій квартирі, крім ОСОБА_25 , ніхто не працював, бо всі інші жебракували та пиячили. Настя там замінила вхідні двері та балконну раму. Працювала Настя поряд з їх домом в магазині АТБ продавцем.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_26 показала, що мешкає за адресою: АДРЕСА_7 , з позивачкою ОСОБА_22 знайома. Настя мешкає там з дитинства, ходила у садочок з її онуком. Деякий час її батько забирав до себе, бо її мати вела аморальне життя та зловживала спиртними напоями. В квартирі АДРЕСА_8 мешкали ОСОБА_24 , але ж всі вони померли від короновіруса. Настя ОСОБА_10 поховала свою бабу та дядьків, приблизно півтора роки тому. Настя в квартирі змінила двері та раму на балконі. Всі комунальні борги сплачувала ОСОБА_25 , бо там нікому більше платити. Настя працювала в АТБ поряд з будинком. Вона зараз мешкає там.
Таким чином, суд дійшов висновку, що факт реєстрації та отримання субсидії за іншою адресою не спростовує доказів того, що ОСОБА_1 була членом родини мешканців квартири в АДРЕСА_2 , проживала разом з ними тривалий час та здійснила їх поховання (а.с.15-19).
За положеннями пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.2007 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сімї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Після смерті останнього члена сім'ї наймача, включеного до ордеру, ОСОБА_27 , спірна квартира не була вільною, оскільки таких відомостей Чернігівська міська рада не отримала та суду не надала, з позовом про виселення ОСОБА_1 як такої, що проживає у вказаній квартирі без законних підстав, відповідач також не звертався.
У статті 9 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Вирішуючи питанні про те, чи була письмова згода на вселення ОСОБА_1 всіх членів сім'ї наймача, чи зареєстрована вона в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем її проживання, чи вела вона з наймачем спільне господарство, якою є тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, суд дійшов таких висновків:
- пояснення позивачки про те, що після проживання з батьком за рішенням суду, вона у неповнолітньому віці вселилась у спірну квартиру, не спростовані, через неповнолітній вік вселення не потребувало письмової згоди інших членів сім'ї,
- у спірній квартирі ОСОБА_1 зареєстрована не була, однак квартира була місцем її постійного проживання біля 10 останніх років,
- показаннями свідків, які поставити під сумнів у суду підстав нема, також підтверджені як факт ведення спільного господарства з наймачами квартири, та членами їх сім'ї, склад яких змінювався, так і факт утримання нею цього житла,
- відомості про встановлення певного порядку користування житлом відсутні.
Відповідно до частин першої та другої статті 61 статей 64 та 65 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд виходить з того, що визнання позивачки с членом сім'ї наймача ОСОБА_28 , який помер у 2012 році, не має правового значення, оскільки з часу його смерті минуло більше 10 років, протягом яких в квартирі мешкали інші особи, які вселись туди на підставі ордеру, та були її фактичними наймачами. Позовні вимоги про зміну договору найму квартири є похідними від визнання за позивачкою права на це житлове приміщення та є передчасно заявленими.
В обґрунтування свого висновку про задоволення позову суд вважає за необхідне зазначити про необхідність дотримання розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. У спірній квартирі проживало два покоління сім'ї ОСОБА_1 , її баба, дід і матір, протягом більш ніж 40 років. Документи на приватизацію квартири не були оформлені через спосіб життя її мешканців. У разі приватизації квартири, ОСОБА_1 мала б право її успадкувати в частці чи в повному обсязі. Її право на проживання у неприватизованій квартирі підлягає захисту так як і право власності.
Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
Керуючись статтями 4, 12-13, 19, 81, 141, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 279, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_1 , право користування квартирою АДРЕСА_1 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду через Новозаводський районний суд м. Чернігова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 02.10.2023.
Суддя А. С. Лібстер