ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
03.10.2023 Справа №905/1419/21
Суддя - Говорун О.В.
Позивач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця".
Відповідач - Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації Донецької області.
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації Донецької області про стягнення 94036,75 грн.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 09.11.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2022 позов задоволено частково.
17.04.2023 на виконання рішення Господарського суду Донецької області видано судовий наказ у справі №905/1419/21.
До суду від представника Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації надійшла заява про визнання судового наказу від 17.04.2023 у справі №905/1419/21 таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування заяви зазначив, що рішенням Волноваської районної ради від 20.12.2017 №7/19-463 затверджено Програму компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян у міському та приміському транспорті Волноваського району у 2018 році та доручено Волноваській райдержадміністрації здійснювати фінансування програми в межах коштів, запланованих у районному бюджеті.
Зобов'язання щодо виплати компенсації, розмір якої перевищив встановлений затвердженою програмою, тобто не відповідає вимогам фінансування в межах коштів, запланованих у районному бюджеті на відповідний бюджетний період (з 01.01.2018 по 31.12.2018 ), за рахунок коштів районного бюджету (що є місцевим бюджетом) виконані бути не можуть, а зобов'язання щодо беззаперечного обов'язку відшкодування зазначених коштів саме з місцевого (районного) бюджету нормами законодавства не передбачені, а тому, виконання судового наказу є неможливим, оскільки призведе до порушень в частині перевищення повноважень на нецільове використання коштів. Боржником у цих правовідносинах є саме держава.
Такі висновки викладені в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.06.2023 у справі №916/3938/21.
Крім того, заявник посилається на висновки, які викладені в постанові Верховного Суду у справі від 20.01.2022 у справі №904/138/21.
Волноваською районною радою взято зобов'язання щодо відшкодування компенсації за проїзд (протягом 2018 року) у визначених межах, що вичерпані, та в межах одного бюджетного періоду.
Беззаперечне зобов'язання щодо відшкодування компенсації саме з місцевого бюджету законодавством не встановлено.
Державна програма за якою здійснюється зазначене відшкодування коштів відсутня.
Відповідач має діяти виключно в межах наданих повноважень, розпорядник бюджетних коштів має використовувати кошти в межах затверджених бюджетів/програм тощо, використовуючи їх лише за цільовим призначенням.
Виконання судового наказу відповідачем неможливе та призведе до порушень в часині перевищення повноважень та нецільового використання коштів.
Суд, дослідивши заяву, зазначає наступне.
Відповідно до ст.129 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з п.7 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, (далі - ГПК України), основними засадами (принципами) господарського судочинства є обов'язковість судового рішення.
За приписом ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ст.326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 328 ГПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Законодавцем чітко визначено підстави для визнання судом наказу таким, що не підлягає виконанню, а саме: помилкова видача наказу судом; відсутність у боржника обов'язку повністю або частково у зв'язку з добровільним виконанням обов'язку ним або іншою особою; інші причини.
Суд зазначає, що під помилковістю видання наказу розуміється видача виконавчого документу в наслідок помилки суду; під відсутністю обов'язку слід розуміти, що обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою; під іншими причинами слід розуміти відсутність правових підстав у стягувача на здійснення будь-яких дій стосовно боржника (стягнення, зобов'язання вчинити ті чи інші дії або утриматися від вчинення тощо), наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково.
В той же час, підстави, які зазначені заявником в заяві не свідчать ані про помилковість видання наказу судом, ані про відсутність обов'язку у відповідача виконувати рішення суду у зв'язку з добровільним виконанням обов'язку ним або іншою особою, ані про наявність інших причин, які б свідчили про відсутність правових підстав у позивача на стягнення грошових коштів.
Заявлені відповідачем підстави не можуть вважатись такими з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Не є підставою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню і висновки Верховного Суду в інших справах.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає заяву про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню не обґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.234, 328 ГПК України, господарський суд
УХВАЛИВ:
В задоволенні заяви про визнання виконавчого документа виданого 17.04.2023 у справі №905/1419/21 таким, що не підлягає виконанню відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня складання повного тексту до Східного апеляційного господарського суду.
Повний текст ухвали складений 13.10.2023.
Суддя О.В. Говорун