ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
_____________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
іменем України
28.09.2023р. Справа №905/438/23
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтернативенерго» (69001, м.Запоріжжя, вул.Возз'єднання України, 22, код ЄДРПОУ 42090458)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний механо-ливарний завод» (87509, Донецька обл., м.Маріуполь, вул.Заозерна, 50, код ЄДРПОУ 33560212)
про стягнення 2624783,49 грн
Суддя: Паляниця Ю.О.
Секретар судового засідання: Білогубова В.В.
У засіданні брали участь (в режимі відеоконференції):
від позивача: Марченко О.С. - дир., Саланська І.Л. - адв.
від відповідача: Яремчук Л.В. - адв.
Згідно із ст.183 ГПК України в засіданнях суду оголошувались перерви з 10.08.2023р. до 07.09.2023р., з 07.09.2023р. до 21.09.2023р.
СУТЬ СПОРУ:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтернативенерго», м.Запоріжжя звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний механо-ливарний завод», м.Маріуполь про стягнення основного боргу у розмірі 2176021,55 грн, втрат від інфляції у розмірі 383660,14 грн, трьох відсотків річних у розмірі 65101,80 грн та пені за несвоєчасне виконання зобов'язання у розмірі 1006356,85 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №044 від 08.01.2019р. про постачання електричної енергії споживачу, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість за спожиту електричну енергію за період січень-березень 2022 року у розмірі 2176021,55 грн, що стало підставою для нарахування пені, інфляційних втрат та процентів річних.
Ухвалою господарського суду від 01.05.2023р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі, позов вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Згідно з ухвалою від 21.09.2023р. прийнято відмову Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтернативенерго» від позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний механо-ливарний завод» в частині стягнення 1006356,85 грн пені, закрито провадження у справі №905/438/23 у відповідній частині.
Відповідач у відзиві б/н від 17.07.2023р. заперечував проти задоволення позовних вимог з посиланням на наступне:
- в матеріалах справи відсутні докази вручення актів купівлі-продажу електричної енергії та рахунків до них відповідачу;
- позивачем не визначено остаточні обсяги фактично спожитої електричної енергії, як то вимагає п.5.9 договору №044 від 08.01.2019р.;
- у зв'язку з тим, що позивачем не направлено акти та рахунки, у відповідача не виникло грошове зобов'язання;
- позивач не надав належних доказів постачання електричної енергії;
- з 27.02.2022р. у зв'язку із введенням спеціального правового режиму пов'язаного із тимчасовою окупацією міста Бердянськ, договір №044 від 08.01.2019р. став нікчемним в силу дії імперативної спеціальної норми ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
У відповіді б/н від 18.08.2023р. на відзив позивач заперечував проти доводів відповідача, та наголошував на такому:
- направлення актів купівлі-продажу електричної енергії здійснювалось на електронну адресу відповідача, яка, зокрема, вказана у заяві-приєднанні до договору про постачання електричної енергії;
- функції адміністратора комерційного обліку на території Запорізької області здійснює Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго», у відповідності до даних якого і були розраховані обсяги спожитої електроенергії;
- наказом №75 від 25.04.2022р. Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25.04.2022р. За твердженням позивача, лише 25.04.2022р. було визначено перелік територіальних громад, які перебувають у тимчасовій окупації. До цієї дати такий перелік був відсутній.
05.09.2023р. від Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний механо-ливарний завод» через підсистему «Електронний суд» надійшла заява б/н від 05.09.2023р., яка по суті є запереченнями на відповідь на відзив. За змістом цієї заяви відповідач наполягав на відсутності підстав для задоволення позову.
Відзив на позовну заяву, відповідь на відзив та заперечення на відповідь на відзив надійшли до суду з порушенням строків, встановлених ухвалою суду від 01.05.2023р. Разом з тим, враховуючи завдання господарського судочинства, які превалюють над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, суд враховує відповідні заяви по суті справи при вирішенні цього спору та розглядає справу з урахуванням їх змісту.
Як зазначалось, провадження у справі було відкрито 01.05.2023р. та її розгляд здійснювався за правилами загального позовного провадження.
При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених у ст.ст.2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
В силу норм ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997p. і набула чинності в Україні 11.09.1997p.
З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до ст.6 Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж «розумного строку» цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Однак, Конвенція в першу чергу також гарантує «процесуальну» справедливість розгляду справи, а вже потім дотримання розумного строку, що на практиці розуміється як змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece (Star Cate Epilekta Gevmata та інші проти Греції). Справедливість проваджень завжди оцінюється їх розглядом загалом для того, щоб окрема помилка не порушувала справедливість усього провадження (Mirolubov and Others v. Latvia (Миролюбов та інші проти Латвії), §103).
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, суд не вправі допустити юридичну помилку виключно з метою дотримання розумного строку розгляду справи, так як в такому разі не буде досягнуто завдання господарського судочинства.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття «розумного строку» не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013р., Папазова та інші проти України від 15.03.2012р.).
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити «розумним», не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків.
На підставі Указів Президента України №64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні» та №259/2022 від 14.03.2022р., №133/2022 від 18.04.2022р., №341/2022 від 17.05.2022р., №573/2022 від 12.08.2022р., №757/2022 від 07.11.2022р., №58/2023 від 06.02.2023р., №341/2023 від 17.05.2023р., №451/2023 від 26.07.2023р. «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022р. на території України діє режим воєнного стану.
У зв'язку із введенням на території України воєнного стану, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів і працівників суду, у відповідності до розпорядження голови суду, доступ до приміщення суду тимчасово обмежений, запроваджено роботу суду у віддаленому режимі.
З огляду на наведене, рішення у справі прийнято судом з урахуванням об'єктивних обставин та в умовах неможливості розгляду відповідного спору у визначені ч.3 ст.177, ч.2 ст.195 Господарського процесуального кодексу України строки.
На підставі ухвали суду від 21.09.2023р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.09.2023р.
Представники сторін у судове засідання з розгляду справи по суті з'явились (у режимі відеоконференції), представники позивача позовні вимоги підтримали, представник відповідача проти задоволення позовних вимог - заперечив.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання згідно зі ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.
Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із продажем електричної енергії, здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про ринок електричної енергії», Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №312 від 14.03.2018р. (далі - Правила №312) і безпосередньо договором.
У відповідності до ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України «Про ринок електричної енергії». Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Згідно з ч.1 ст.633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
За приписами ч.1 ст.634 вказаного кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч.1 ст.641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Як визначено у ч.ч.1, 2 ст.642 наведеного нормативно-правового акту відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
08.01.2019р. між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтернативенерго» (постачальник), та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Південний механо-ливарний завод» (споживач), укладено договір №044 про постачання електричної енергії споживачу, за змістом п.2.1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
До вказаного договору були підписані, зокрема, додатки: №1 «Заява-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу», №2 «Комерційна пропозиція».
У відповідності до п.5.1 укладеного сторонами правочину споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком до цього договору.
Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об'єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни електричної енергії (п.5.2 договору №044 від 08.01.2019р.).
У заяві-приєднанні визначено, що операторами системи розподілу, з якими споживач уклав договір про надання послуг з розподілу електричної енергії, є Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго».
Цей договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції (додаток №2), яку обрав споживач, та набирає чинності з дати подання споживачем заяви-приєднання, яка є додатком №1 до цього договору та сплати рахунка постачальника, а в частині проведення розрахунків в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх грошових зобов'язань (п.13.1 вищезазначеного правочину).
Поряд з цим, 27.06.2019р. сторонами було підписано додаткову угоду №2, у відповідності до якої додаток №2 (Комерційна пропозиція) було викладено у новій редакції.
За приписами п.11 комерційної пропозиції договір вважається укладеним з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви-приєднання, яка є додатком №1 до договору про постачання електричної енергії споживачу, обрання відповідної комерційної пропозиції та сплати відповідного 1-го планового рахунку постачальника. Дана комерційна пропозиція діє з 01.07.2019р. по 31.12.2019р. За 30 календарних днів до закінчення строку дії даної комерційної пропозиції, споживач має право обрати іншу комерційну пропозицію, або, у разі відсутності будь-яких відповідних повідомлень або зауважень будь-якої із сторін, договір автоматично вважається пролонгованим на наступний календарний рік на умовах даної комерційної пропозиції.
Приймаючи до уваги, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази припинення дії спірного правочину, суд дійшов висновку, що зобов'язання сторін за вказаною угодою автоматично продовжувались кожен наступний період та були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.
Як вказує позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтернативенерго» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Південний механо-ливарний завод» електроенергію:
- у січні 2022 року в обсязі 324073 кВт/год на суму 1300988,46 грн з ПДВ - акт №04422011 від 31.01.2022р. купівлі-продажу електричної енергії за січень 2022р.,
- у лютому 2022 року в обсязі 276496 кВт/год на суму 905137,31 грн з ПДВ - акт №04422021 від 28.02.2022р. купівлі-продажу електричної енергії за лютий 2022р.,
- у березні 2022 року в обсязі 79367 кВт/год на суму 318907,72 грн з ПДВ - акт №04422031 від 31.03.2022р. купівлі-продажу електричної енергії за березень 2022р.
До вказаних актів були виставлені рахунки.
Поряд з цим, з боку споживача наведені акти не підписані.
Згідно з п.4.12 Правил №312 розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.
На запит позивача, оператором системи розподілу (Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго») було надано інформацію про обсяги спожитої відповідачем у лютому - березні 2022 року електричної енергії, які і були відображені Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтернативенерго» у відповідних актах.
Як визначено у п.п.8, 9 п.6.1 договору №044 від 08.01.2019р. споживач має право, зокрема, вимагати від постачальника пояснень щодо отриманих рахунків і, у випадку незгоди з порядком розрахунків або розрахованою сумою, вимагати проведення звіряння розрахункових даних та/або оскаржувати їх в установленому цим договором та чинним законодавством порядку; проводити звіряння фактичних розрахунків в установленому ПРРЕЕ порядку з підписанням відповідного акту.
Доказів оскарження визначених у актах та рахунках відомостей матеріали справи не містять.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, суд погоджується з визначеними Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтернативенерго» обсягами постачання електричної енергії та застосованими позивачем цінами.
Відтак, суд відхиляє твердження відповідача про те, що позивачем не визначено остаточні обсяги фактично спожитої електричної енергії, як того вимагає п.5.9 договору №044 від 08.01.2019р.
За твердженням позивача, відповідач встановлений договором №044 від 08.01.2019р. обов'язок щодо оплати електричної енергії не виконав.
Разом з тим, відповідно до абз.2 п.4.24 Правил №312, у разі відсутності графіка погашення заборгованості та при відсутності у платіжному документі у реквізиті призначення платежу посилань на період, за який здійснюється оплата або перевищення суми платежу, необхідної для цього періоду, ці кошти, перераховані споживачем за електричну енергію, електропостачальник має право зарахувати як погашення існуючої заборгованості цього споживача з найдавнішим терміном її виникнення.
З урахуванням викладеного, як вказує позивач, після погашення нарахувань за попередні розрахункові періоди, в рахунок погашення боргу за розрахунковий період січня 2022р. зараховано 349011,94 грн, як надлишок від оплат, які були здійснені у період з 04.01.2022р. по 11.03.2022р.
Відтак, Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтернативенерго» заявлено, зокрема, вимогу про стягнення основного боргу в сумі 2176021,55 грн.
Згідно із ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За правилами п.5.9 договору №044 від 08.01.2019р. оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку.
Як вбачається з матеріалів справи, рахунок за січень 2022р. був скерований на електронну адресу відповідача 08.02.2022р., за лютий 2022р. - 08.03.2022р., за березень 2022р. - 19.04.2022р. У наведених рахунках визначено термін оплати протягом 5 банківських днів.
Відтак, зобов'язання з оплати електричної енергії, яка була поставлена у січні 2022р., мало бути виконано не пізніше 15.02.2022р., у лютому 2022р. - не пізніше 15.03.2022р., у березні 2022р. - не пізніше 26.04.2022р.
Щодо тверджень відповідача про те, що в матеріалах справи відсутні докази вручення актів купівлі-продажу електричної енергії та рахунків до них відповідачу, суд зазначає, що відповідні документи направлялись відповідачу єдиним доступним на той час способом - електронною поштою. Такий спосіб скерування сторони узгоджували, зокрема, для рахунків на попередню оплату (абз.1 п.5 Комерційної пропозиції). Посилання відповідача на відсутність доступу до відповідної електронної пошти не підтверджені жодними доказами.
Відтак, суд визнає цілком допустимим обраний позивачем спосіб направлення актів та рахунків, а посилання відповідача у цій частині безпідставними.
При цьому, судом враховано відсутність у матеріалах справи доказів вжиття відповідачем, як зобов'язаною за договором стороною, заходів стосовно повідомлення постачальника про доступний спосіб зв'язку.
Разом з тим, наявність або відсутність обставин фактичного отримання актів та рахунків не звільняє відповідача від обов'язку сплатити за фактично спожиту електроенергію, яка по суті є особливим видом товару.
Як зазначає позивач, в рахунок часткового погашення нарахувань за розрахунковий період «січень 2022р.» позивачем зараховано 349011,94 грн, як надлишок від оплат, які були здійснені у період з 04.01.2022р. по 11.03.2022р.
У залишковій частині заборгованість не сплачено, доказів протилежного відповідачем суду не надано.
Таким чином, приймаючи до уваги, що позивач зобов'язання за договором №044 від 08.01.2019р. виконав належним чином, враховуючи, що відповідачем порушені взяті на себе за договором обов'язки в частині строку їх виконання та у повному обсязі, суд дійшов висновку, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтернативенерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний механо-ливарний завод» про стягнення основного боргу у розмірі 2176021,55 грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на вищенаведене, позивач заявив до стягнення 3% річних у розмірі 65101,80 грн за загальний період з 20.04.2022р. по 18.04.2023р., а також інфляційні в сумі 383660,14 грн за загальний період з 01.05.2022р. по 31.03.2023р.
За висновком суду, сума відсотків річних становить 64918,31 грн, з огляду на те, що позивачем допущено помилку при визначенні початкової дати нарахування за зобов'язаннями березня 2022р. Разом з тим, перевіривши розрахунок позивача щодо інфляційних втрат, суд встановив, що їх сума є фактично більшою, ніж заявлена позивачем до стягнення. Проте, враховуючи, що суд обмежений обсягом вимог позивача та не може їх змінити на власний розсуд чи спонукати до їх уточнення, суд визнає обґрунтованою визначену позивачем суму інфляційних у розмірі 383660,14 грн.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, з'ясувавши обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, здійснивши оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд дійшов висновку, що позовні вимоги стосовно стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню на суму 64918,31 грн, з одночасним задоволенням вимог щодо стягнення інфляційних втрат на визначену позивачем суму.
З огляду на наведене, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтернативенерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний механо-ливарний завод» підлягає частковому задоволенню.
Як зазначалось, у відзиві відповідач наголошував, що з 27.02.2022р. у зв'язку із введенням спеціального правового режиму пов'язаного із тимчасовою окупацією міста Бердянськ договір №044 від 08.01.2019р. став нікчемним в силу дії імперативної спеціальної норми ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», яка визначає, що правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.
З цього приводу суд зазначає про наступне.
Згідно з абз.1 ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України).
Відтак, питання відповідності чи невідповідності правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Договір №044 був укладений сторонами 08.01.2019р. та не суперечив вимогам Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Отже, відсутні підстави вважати його нікчемним з визначених відповідачем підстав.
Разом з тим, Товариство з обмеженою відповідальністю «Південний механо-ливарний завод» не було позбавлено права та можливості ініціювати процес розірвання договору. Однак, доказів вчинення відповідних дій матеріали справи не містять.
Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не прийняті до уваги як необґрунтовані та такі, що не впливають на висновки суду щодо розгляду справи по суті.
Згідно зі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 39371,76 грн підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам. В іншій частині (15095,36 грн) судовий збір підлягає віднесенню на позивача у зв'язку з закриттям провадження у справі з огляду на відмову Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтернативенерго» від позову в частині стягнення пені.
У зв'язку з перебуванням судді Паляниці Ю.О. у відпустці на кінцеву дату складання повного тексту рішення, повний текст рішення складено у перший робочий день після закінчення відпустки судді.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний механо-ливарний завод» (87509, Донецька обл., м.Маріуполь, вул.Заозерна, 50, код ЄДРПОУ 33560212) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтернативенерго» (69001, м.Запоріжжя, вул.Возз'єднання України, 22, код ЄДРПОУ 42090458) основний борг у розмірі 2176021,55 грн, втрати від інфляції у розмірі 383660,14 грн, три відсотки річних у розмірі 64918,31 грн, а також судовий збір в сумі 39369,01 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Вступну та резолютивну частину рішення складено 28.09.2023р.
Повний текст рішення складено 17.10.2023р.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ю.О.Паляниця