Справа № 686/24529/23
Провадження № 1-кс/686/7903/23
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2023 року м. Хмельницький
Слідчий суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , скаржника ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали за скаргою адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , щодо невнесення відомостей до ЄРДР,
встановив:
ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , звернулась до слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області зі скаргою на бездіяльність уповноваженої особи ТУ ДБР, розташованого у м.Хмельницькому, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. У скарзі ОСОБА_3 , окрім іншого, йдеться про те, що 01.06.2023 р. до ТУ ДБР, розташованого у м.Хмельницькому, було направлено заяву про вчинене кримінальне правопорушення, однак, 15.09.2023 р., з листа №13783-23/х/14-01-01-4491/2023 від 30.08.2023 р., ОСОБА_3 стало відомо, що відомості про кримінальне правопорушення, на підставі вказаної заяви, до ЄРДР, всупереч ст.214 КПК України, внесені не були. Тому, у скарзі ОСОБА_3 просить: зобов'язати ТУ ДБР, розташоване у м.Хмельницькому, невідкладно внести відомості про вчинення командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.425 КК України, та розпочати досудове розслідування.
Представник органу досудового розслідування у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, що не є перешкодою для розгляду справи.
Скаржник ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримала вимоги, викладені у скарзі.
Заслухавши учасника процесу, дослідивши матеріали скарги та надані матеріали перевірки, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Положеннями частини 1 ст.24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Із наданих матеріалів вбачається, що 02.06.2023 р. ОСОБА_3 , в інтересах ОСОБА_4 , зверталась до ТУ ДБР, розташованого у м.Хмельницькому, з заявою про вчинення кримінального правопорушення, яка була зареєстрована за №1333зкп від 02.06.2023 р. У вказаній заяві від 02.06.2023 р. ОСОБА_3 повідомляла, що «відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 від 03.11.2022 р. №851 «Про призначення службового розслідування за фактом втрати військового майна роти спеціальних дій», було проведено службове розслідування, з метою встановлення причин і умов, що сприяли втраті військовослужбовцями військового майна служби ракетно-артилерійського озброєння та інженерної служби. Підставою для проведення службового розслідування став рапорт командира роти спеціальних дій в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_6 від 03.11.2022 р. №°7737 щодо неповернення військовослужбовцями військового майна служби ракетно-артилерійського озброєння та інженерної служби. 30.12.2022 р. начальником служби внутрішньої безпеки в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_7 було проведено службове розслідування та складено акт службового розслідування, на підставі якого, командиром в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_5 було видано наказ №610 «Про результати службового розслідування за фактом втрати військового майна». Підставою до для звернення до ТУ ДБР, розташованого у м.Хмельницькому, стало прийняття командиром військової частини ОСОБА_5 ряду протиправних управлінських рішень та умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих йому повноважень. Так, 03.11.2022 р. командиром в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_5 було видано наказ №851 «Про призначення службового розслідування за фактом втрати військового майна роти спеціальних дій». Службове розслідування, як слідує з вищевказаного акту та наказу про результати службового розслідування, проводилось виключно стосовно полковника ОСОБА_4 , який, під час його проведення, не перебував у розпорядженні командира в/ч НОМЕР_1 (докази чого було наведено ОСОБА_3 у заяві, із зазначенням реквізитів наказів, розпоряджень, приписів, дат вибуття та прибуття ОСОБА_4 у розпорядження командирів інших військових частин, в тому числі в район виконання бойових завдань, з долученням до заяви копій цих документів). Рішення про призначення службового розслідування не відповідає вимогам п.п.1,3 розділу III Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України № 608, затвердженого наказом Міністерства оборони України 21.11.2017 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 р. за №1503/31371, яким передбачено, що воно приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Вказана дія містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст.426-1 КК України, перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень. Оскільки полковник ОСОБА_4 не був підлеглим, в розумінні ст.ст.29, 30, 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 р. № 548-XIV, командиру в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_5 , у останнього не було жодних правових підстав для призначення та проведення службового розслідування стосовно полковника ОСОБА_4 . Кримінально-карними діями командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_5 є умисне перевищення влади та службових повноважень, яке полягає у відданні протиправного наказу про призначення службового розслідування майору ОСОБА_8 ; затвердженні протиправного наказу про результати службового розслідування за фактом втрати службового майна та віднесенні збитків, без правових для того підстав, в сумі 1724678,54 грн. (з урахуванням кратності - 17246795,40 грн.), виражених у втраті майна, на рахунок полковника ОСОБА_4 , що є істотною шкодою. Окрім того, вищевказані дії командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_5 також свідчать про недбале ставлення до військової служби, що також є кримінально-карним діянням за ч.4 ст.425 КК України: винесення протиправного наказу спричинило неминучі наслідки - віднесення збитків, без правових для того підстав, в сумі 1724678,54 грн. (з урахуванням кратності - 17246795,40 грн.), виражених у втраті майна, на рахунок полковника ОСОБА_4 , що є істотною шкодою. Командир в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_5 , через своє недбале ставлення до військової служби, сприяв приховуванню начальником служби РАО та начальником ІС в/ч НОМЕР_1 інформації та документів, які мали істотне значення для об'єктивного проведення незаконно призначеного службового розслідування, а саме, приховування того факту, що полковником ОСОБА_4 особисто вказаним особам подавались Акти на списання використаного на бойові завдання військового майна у вересні 2022 року. Вказана інформація не відображена особою, що проводила службове розслідування - майором ОСОБА_8 в акті службового розслідування. Недбале ставлення до військової служби полягає, також, у недбалому та несумлінному ставленні командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_5 до вивчення матеріалів протиправно проведеного службового розслідування, виключно стосовно полковника ОСОБА_4 , в супереч виданому ж ним наказу №851 від 03.11.2022 року щодо призначення службового розслідування за фактом втрати військового майна військовослужбовцями та яке було до того ж необ'єктивним, поверховим та суперечливим. Недбале ставлення до своїх службових обов'язків командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_5 виявляється ще в тому, що за наявності в нього реальної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби та Закон, він виконував свої обов'язки неналежним чином, не відповідно до закону, у протиріччі з установленим порядком і тією обстановкою, що склалася. Згідно зі ст.ст.28, 30, 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, командир в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_5 , як військовий начальник, наділений всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, є єдиноначальником, має право одноособово приймати рішення, віддавати накази та зобов'язаний перевіряти їх виконання. Однак, службове розслідування проводилось стосовно виключно полковника ОСОБА_4 , який не був підлеглим на час його проведення. Втрата військового майна була віднесена на рахунок винної посадової особи військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_4 , який не був підлеглим на час проведення службового розслідування. Командир в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_5 , при виданні наказу №610 від 30.12.2022 року Про результати службового розслідування, всупереч покладеним на нього Статутом обов'язків, недбало віднісся до перевірки виконання свого ж протиправного наказу. Відповідно до ст.36 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень. Всупереч вказаному, наказ №851 від 03.11.2022 року командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_5 «Про призначення службового розслідування за фактом втрати військового майна роти спеціальних дій» не відповідає вимогам вищевказаної статті, ним не було вжито заходів для забезпечення його сумлінного виконання протиправно виданого наказу. Згідно зі ст.ст.58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України Командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою, за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини; за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу). Командир відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів. Окрім того, відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.2000 №748 «Про затвердження Положення про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах», постанови Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 №1225 «Про затвердження Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах України», постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.2000 №748 «Про затвердження Положення про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах», наказу Міністерства оборони України №440 від 17.08.2017 «Про затвердження Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України» наказу Міністерства оборони України № 300 від 16.07.97 «Про затвердження Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України"», на командира в/ч ОСОБА_5 покладено наступні обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, що регламентовано вимогами положень ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України; виконувати військовий обов'язок, знати та виконувати свої службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою та додержуватися вимог Статутів Збройних сил України, що регламентовано вимогами положень ст.16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України; нести відповідальність за нестачу військового майна, що регламентовано вимогами положень ст.31 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.2000 № 748 «Про затвердження Положення про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах»; як посадова особа військової частини, яка відає військовим (корабельним) господарством, знати вимоги чинного законодавства України, наказів, положень, настанов, інструкцій та інших керівних документів щодо організації та ведення військового (корабельного) господарства та неухильно керуватись ними у своїй діяльності, що регламентовано вимогами положень абз.2 п.3.1.9. Наказу Міністерства оборони України №300 від 16.07.97 "Про затвердження Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України"; не посилатися на незнання діючих законів, наказів, положень, настанов, керівництв та інструкцій, що визначають норми, порядок забезпечення військ, а також порядок обліку, зберігання та використання матеріальних засобів, що регламентовано вимогами положень п.3.1.12. Наказу Міністерства оборони України №300 від 16.07.97 "Про затвердження Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України". Виходячи з вищевикладеного, слідує що командиром в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_5 , через умисне недбале ставлення до військової служби та перевищення службових повноважень, винесено завідомо протиправний наказ від 03.11.2022 року № 851 на проведення службового розслідування щодо військовослужбовця, який не перебував у його розпорядженні на час його проведення, та який, в подальшому, став підставою для протиправного, поверхового проведення з численними порушеннями законодавчих та нормативно-правових актів, службового розслідування та видачі протиправного наказу №610 від 30.12.2023 року про результати службового розслідування, з подальшим віднесенням збитків, без правових для того підстав, в сумі 1724678,54 грн. (з урахуванням кратності - 17246795,40 грн.), виражених у втраті майна, на рахунок полковника ОСОБА_4 , що є істотною шкодою. Відповідно до ст.18 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України. З посиланням на ст.ст.2, 214 КПК України, ОСОБА_3 просила: прийняти та невідкладно зареєструвати заяву про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР та надати витяг з ЄРДР; розпочати досудове розслідування, у зв'язку з вчиненням командиром в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_5 дій, що мають ознаки складу кримінального правопорушення, відповідальність за який передбачена ч.4 ст.425, ч.4 ст.426-1 КК України; визнати військовослужбовця полковника ОСОБА_4 потерпілим у кримінальному провадженні; повідомити письмово, у встановленому законом порядку та у встановлені строки, про початок кримінального провадження полковника ОСОБА_4 та адвоката ОСОБА_3 »
За результатом розгляду цієї заяви ОСОБА_3 , останній було скеровано лист, за підписом керівника першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Хмельницькому) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, № 1333зкп/14-01-01-3080/2023 від 01.07.2023 р., який фактично свідчить про той факт, що відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР, за поданою ОСОБА_3 заявою від 02.06.2023 р., внесені не були, про що, останню було поінформовано, також, і у відповіді №13783-23/х/14-01-01-4491/2023 від 30.08.2023 р., наданої вказаною посадовою особою на адвокатський запит.
Відповідно до ч.1 ст.214 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.
Згідно з ч.2 ст.214 КПК України, досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається (ч.4 ст.214 КПК України).
До Єдиного реєстру досудових розслідувань, зокрема, має бути внесено короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність (п.п.4, 5 ч.5 ст.214 КПК України).
Із цими приписами Кримінального процесуального закону кореспондуються викладені у п.2 Розділу ІІ Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Генерального прокурора № 298 від 30.06.2020 норми, згідно з якими відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам пункту 4, 5 частини п'ятої статті 214 КПК України, зокрема, мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Аналіз змісту положень ст. 214 КПК України свідчить, що повноваженням щодо оцінки відомостей, наведених у заяві чи повідомлених потерпілим, чи виявлених з іншого джерела, як таких, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наділені слідчий, дізнавач, прокурор.
Приписи ст. 214 КПК України перебувають у взаємозв'язку з ч. 1 ст. 2 КК України, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення його до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до висновку, що викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 818/1526/18 у межах процедури оскарження бездіяльності слідчого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, слідчий суддя з'ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов'язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Наведене дає підстави для висновку про те, що реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об'єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення. Якщо у заяві чи повідомленні таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, що повинні бути обов'язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Це слугує гарантією для кожної особи від необґрунтованого обвинувачення та процесуального примусу.
Підставами вважати, що в заяві чи повідомленні містяться відомості саме про кримінальне правопорушення є об'єктивні дані, які дійсно свідчать про наявність ознак кримінального правопорушення. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджує реальність конкретної події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення). Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов'язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
За приписом ч.1 ст.11 КК України, кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Отже, вирішальним чинником для внесення до ЄРДР відомостей за заявою, є саме наявність у цій заяві обставин, що свідчать про кримінальне правопорушення, а не вказана автором назва поданого документу.
Верховний Суд у своїй постанові від 16.05.2019 у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду (справа № 761/20985/18, провадження № 51-8007км18) вказав: «...положеннями ст. 3 КПК визначено, що кримінальне провадження це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Досудове розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується, серед іншого, закриттям кримінального провадження. Якщо не було події кримінального правопорушення або в діях особи немає складу кримінального правопорушення, то за таких обставин кримінальне провадження не може бути розпочато. А якщо через помилку чи з інших причин таке провадження було розпочато, то воно негайно має бути припинено і з позиції вимог правопорядку, і з огляду дотримання інтересів всіх учасників правовідносин.....».
Отже, ініціювати процедуру кримінального переслідування та застосувати державний механізм для здійснення досудового розслідування доцільно лише у випадку, коли наявні підстави вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення. Безпідставне відкриття кримінального провадження є недопустимим і може порушувати права конкретних осіб, відносно яких таке провадження ініційоване, та є неефективним з точки зору використання державних ресурсів.
На думку слідчого судді, у поданій ОСОБА_3 заяві від 02.06.2023 р., викладені факти, які за своїм змістом та суттю не є повідомленням про вчинення кримінальних правопорушень, зокрема й тих, які передбачені ч.4 ст.425, ч.4 ст.426-1 КК України, оскільки дана заява не містить об'єктивних даних, які підтверджували би реальність конкретної події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення, зокрема, не свідчить ця заява від 02.06.2023 р. про те, що у випадку, про який повідомляла ОСОБА_3 , мало місце саме недбале ставлення до військової служби військовою службовою особою або ж саме умисне вчинення нею дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень, внаслідок чого було заподіяно істотну шкоду) не містить ця заява ОСОБА_3 й конкретних фактичних даних, які б свідчили про існування обставин, що дають підстави для кваліфікації дій особи за відповідною статтею Кримінального кодексу України. Аргументи, висловленні у заяві ОСОБА_3 про можливе вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.425, ч.4 ст.426-1 КК України, фактично ґрунтуються на її власній оцінці та зводяться до незадоволення і суб'єктивної незгоди ОСОБА_3 з порядком призначення, обсягом проведення та подальшим затвердженням результатів службового розслідування, яке здійснювалось за фактом втрати військового майна, а також до незадоволення з перевіркою, в рамках означеного службового розслідування, діянь ОСОБА_4 , відносно якого, як зазначає ОСОБА_3 , командир в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_5 взагалі не мав повноважень призначати службове розслідування. Однак, викладені у заяві ОСОБА_3 обставини, не свідчать, що внаслідок призначення та проведення у в/ч НОМЕР_1 вищевказаного службового розслідування, комусь, зокрема й ОСОБА_4 , було заподіяно саме істотну шкоду. До того ж, самі твердження ОСОБА_3 в означеній заяві про вчинення кримінального правопорушення, а також її аргументи, викладені у скарзі та озвучені в судовому засіданні, про вчинення, на її думку, ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, зокрема, й передбачених ч.4 ст.425, ч.4 ст.426-1 КК України, недостатні для того, щоб розпочати досудове розслідування, адже, досудове розслідування розпочинається саме на підставі фактів, які реально свідчать саме про вчинення кримінального правопорушення, і не можуть вказані обставини слугувати механізмом для притягнення до відповідальності службових осіб, у разі прийняття ними рішень та вчинення дій, зміст та порядок здійснення яких не задовольняє когось із заінтересованих осіб.
У п. 29 рішення Європейського суду з прав людини в справі Павлюлінець проти України (Заява № 70767/01) від 6 вересня 2005 року, суд висловив позицію, що право на порушення кримінальної справи проти третьої особи як таке не гарантується Конвенцією (Kubiszyn v. Poland, ухвала від 21 вересня 1999 року, заява N 37437/97).
З огляду на викладене, представник органу досудового розслідування обґрунтовано відмовив ОСОБА_3 у внесенні відповідних відомостей до ЄРДР.
Слідчий суддя не вбачає підстав для внесення відомостей за заявою ОСОБА_3 до ЄРДР. Ініціювання кримінального переслідування щодо осіб, за встановлених обставин, є необґрунтованим засобом кримінально-правового примусу та не відповідає приписам кримінального процесуального закону.
Враховуючи, що уповноваженою особою ТУ ДБР, розташованого у м.Хмельницькому, не була допущена бездіяльність, яка б виразилась у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, про яку йдеться у поданій ОСОБА_3 , в інтересах ОСОБА_4 , скарзі, тому у задоволенні цієї скарги слід відмовити.
Відповідно, не підлягають до задоволення й вимоги скарги щодо зобов'язання уповноваженої особи ТУ ДБР, розташованого у м.Хмельницькому, вносити відомості до ЄРДР саме за визначеною у прохальній частині скарги ОСОБА_3 кваліфікацією, із зазначенням саме визначених останньою обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, та розпочинати досудове розслідування, оскільки вказані вимоги виходять за межі визначених чинним КПК України повноважень слідчого судді та є похідними від вимоги щодо зобов'язання внесення відомостей до ЄРДР, у задоволенні якої скаржнику відмовлено.
Керуючись ст.ст. 110, 214, 303- 307, 309, 395 КПК України,-
постановив:
У задоволенні скарги адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , на бездіяльність уповноваженої особи Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Хмельницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя