Справа № 466/2243/20
Провадження № 2/466/128/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«28» вересня 2023 року Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого - судді Кавацюка В.І.
при секретарях Молінській С.В., Настасяк Б.І., Хомляк О.П.
учасники справи: позивач ОСОБА_1
відповідач АТ КБ «ПриватБанк»
третя особа державний реєстратор Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяк П.Т.
представник позивача ОСОБА_2
представник відповідача Гнатишак О.В.
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові
цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Посікіра Роман Романович, до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - державний реєстратор Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяк Павло Тарасович, про припинення права власності на квартиру, скасування рішення про державну реєстрацію,
УСТАНОВИВ:
У березні 2020 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Посікіра Роман Романович, звернувся в Шевченківський районний суд м. Львова з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - державний реєстратор Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяк Павло Тарасович, у якій просить захистити його, ОСОБА_1 , право власності шляхом припинення права власності АТ КБ «ПриватБанк» на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1016389746101), скасувавши рішення державного реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Тузяка П.Т. про державну реєстрацію від 02 вересня 2016 року за індексним номером: 31213059.
В обґрунтуванні позову, зокрема, зазначив про те, що 15 травня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №LVH9GK00000174 (далі - кредитний договір).
Для забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 15 травня 2007 року між ним, ОСОБА_1 , та відповідачем також було укладено іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Е.В. та зареєстрований в реєстрі за №4662. Відповідно до умов іпотечного договору ОСОБА_1 , як іпотекодавець, передав в іпотеку банку, як іпотекодержателю, належну йому на праві приватної власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 73,9 кв.м.
11 березня 2020 року після ознайомлення з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка №203661545) позивачу стало відомо, що відповідач 02 вересня 2016 року на підставі рішення державного реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Тузяка П.Т. про державну реєстрацію за індексним номером 31213059 зареєстрував за собою право власності на вищевказану квартиру на підставі договору іпотеки та ст. ст. 37,38 Закону України «Про іпотеку».
Вважає, що рішення, на підставі якого зареєстрована квартира за відповідачем, є незаконним, виходячи з наступного. Так, квартира, яка є предметом іпотеки, загальна площа якої становить 73,9 кв.м., використовується як місце постійного проживання позивача, а тому не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно чи продажу від імені іпотекодержателя) на період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем, як забезпечення виконання іпотекодавцем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Тобто, згода іпотекодавця є обов'язковою. Мораторій також розповсюджується на позасудове звернення стягнення на спірне іпотечне майно за ст. ст. 37,38 Закону України «Про іпотеку». Окрім того, позивач зазначає, що відповідач під час проведення державної реєстрації був зобов'язаний надати державному реєстратору докази направлення вимоги банку про усунення порушення основного зобов'язання та/або іпотечного договору усім іпотекодавцям, проте вимоги та доказів її направлення не було надано державному реєстратору під час прийняття спірного рішення. Вважає, що відповідач не надав державному реєстратору ОСОБА_3 доказів невиконання боржником умов кредитного договору, а останній не встановив розміру вимоги за кредитним договором, яка була задоволена шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначає також, що відповідач не провів оцінку нерухомого майна, а державний реєстратор не витребував звіт про таку оцінку під час прийняття рішення про державну реєстрацію.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 26 березня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Посікіра Р.Р., до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - державний реєстратор Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяк П.Т., про припинення права власності на квартиру, скасування рішення про державну реєстрацію прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою підготовчого судового засідання Шевченківського районного суду м.Львова від 26 травня 2020 року задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Посікіри Р.Р. та витребувано в Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради копії документів, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення державного реєстратора Годовицько-Басівська сільська рада Пустомитівського району Тузяка П.Т. про державну реєстрацію прав та обтяжень від 02 вересня 2016 року за індексним номером 31213059, а саме: копії оскаржуваного рішення, картки прийому заяви та копії документів, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення, а також витребувано в АТ КБ «Приватбанк» оригінали усіх документів, які були надані державному реєстратору реєстратору Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Тузяку П.Т. для реєстрації права власності за АТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 .
30 червня 2020 року від представника АТ КБ «ПриватБанк» Гнатишака О.В. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач позовні вимоги не визнає та вважає їх безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону, або рішення суду.
Таким чином, іпотека, як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань.
На підставі договору іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся з заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру.
02 вересня 2016 року державним реєстратором Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Тузяком П.Т. на підставі договору іпотеки №4665 від 15 травня 2007 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зареєстровано за ПАТ КБ «ПриватБанк» на праві власності предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішувати питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Як вбачається з матеріалів справи, підписанням договору іпотеки сторонами погоджено умови, які містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» та досягнуто згоди щодо можливого звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Зокрема, п. 27 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: зокрема, переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки.
Відповідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Таким чином, на підставі ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.
В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Вважає, що твердження сторони позивача про те, що банком не направлялась письмова вимога щодо виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, є безпідставними.
На адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення направлялося повідомлення-вимогу №30.1.0.0/2 - 777 від 01 березня 2013 року про порушення зобов'язань за кредитним договором, в якому також роз'яснені наслідки у разі невиконання такої вимоги, яке було вручено 18 березня 2013 року (завірений примірник вимоги та рекомендованого повідомлення про вручення додається).
Отже, ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримано застережень Закону України «Про іпотеку», скеровано вимогу про усунення порушень. Зазначена вимога залишилась без задоволення, у зв'язку з чим Банк звернувся із заявою про реєстрацію права власності на зазначену квартиру.
Порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно врегульований Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до ч. 1 ст. 11 цього Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяви у сфері державної реєстрації прав.
Відповідно до п. 61 «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Перелік необхідних документів був наданий банком реєстратору, і як наслідок ним було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за банком. Вказані документи знаходяться в реєстровій справі і позивачем не спростовані.
Також, голослівними і нічим не підтвердженими вважає доводи позивача з приводу того, що банком не подано звіту експертної оцінки, що передувала реєстрації права власності.
Згідно Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України,
наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.
Як вбачається із договору іпотеки, місце реєстрації та місце проживання позивача ОСОБА_1 різняться, зокрема він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , а проживає за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, позивачем на підтвердження своїх доводів не подано жодного належного і допустимого доказу, який би свідчив, що окрім предмету іпотеки у нього у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.
Вважає позов ОСОБА_1 безпідставним та у його задоволенні просить відмовити.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2020 року було закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Посікіра Р.Р., до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - державний реєстратор Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяк П.Т., про припинення права власності на квартиру, скасування рішення та призначено судовий розгляд справи по суті.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Посікіра Р.Р. позовні вимоги підтримав, зіславшись на обставини, які викладені у позовній заяві.
Представник АТ КБ «ПриватБанк» Гнатишак О.В., який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проти задоволення позову заперечив, покликаючись на доводи, які викладені у відзиві на позовну заяву.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - державний реєстратор Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяк П.Т. в судове засідання жодного разу не з'явився, хоч про день, час та місце розгляду справи повідомлявся в установленому порядку та причини неявки суду не повідомив.
Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Посікіра Р.Р., представника АТ КБ «ПриватБанк» Гнатишака О.В., з'ясувавши обставини, на які сторони покликаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши наявні в справі докази у їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
В ході судового розгляду справи встановлено, що 15 травня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № LVH9GK00000174.
Для забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 15 травня 2007 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем було також укладено договір іпотеки квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Е.В. і зареєстрований в реєстрі за №4662.
Відповідно до п. 33.3 договору іпотеки квартири предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: трикімнатна квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 73,9 кв.м., житлова площа - 45,2 кв.м. Квартира в цілому складається з трьох житлових кімнат та кухні. До квартири належить комора в підвалі площею 6,0 кв.м. Предмет іпотеки буде належати іпотекодавцю на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу квартири з розстроченням платежу, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Елеонорою Віталіївною 15.05.2007 року за реєстровим номером, державна реєстрація, якого проведена в Державному реєстрі правочинів 15 травня 2007 року. Реєстраційний номер об'єкта 18776763.
02 вересня 2016 року державний реєстратор Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяк П.Т. зареєстрував право власності на вищевказану трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 за AT КБ «Приватбанк». Підставою виникнення права власності зазначено: договір іпотеки квартири, серія та номер: 4663, виданий 15.05.2007, видавник: Тертична Е. В., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу.
Зазначені обставини підтверджуються поясненнями в судовому засіданні представників сторін, долученими до матеріалів справи копіями вищевказаних кредитного договору № LVH9GK00000174 від 15 травня 2007 року, договору іпотеки квартири від 15 травня 2007 року та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 11.03.2020 (номер інформаційної довідки:203661545).
Перевіряючи наявність правових підстав для реєстрації за АТ КБ «Приватбанк» права власності на предмет іпотеки - квартиру за адресою АДРЕСА_1 , суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року №898-IV (далі - Закон №898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном (неподільним об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Положеннями ст. 33 Закону №898-IV передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто Законом №898-IV чітко визначено три способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 36 Закону №898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін на підставі договору між іпотекодержателем та іпотекодавцем без звернення до суду.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 37 Закону №898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності (спеціального майнового права) іпотекодержателя на нерухоме майно (об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості), яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності (спеціального майнового права) іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Судом встановлено, що п. 27 вищевказаного договору іпотеки квартири, який був укладений 15 травня 2007 року позивачем ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону №898-IV.
Цим пунктом, зокрема, сторони договору погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом:
- переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця; або
- продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року №1952-IV (далі - Закон №1952-IV), що спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 10 Закону №1952-IV державним реєстратором є, зокрема, нотаріус.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону №1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
У п. 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року №553), що була чинна на момент реєстрації за АТ КБ «ПриватБанк» права власності на предмет іпотеки, тобто станом на 02 вересня 2016 року, визначено, що розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.
Згідно з п. 61 вищевказаного Порядку (в редакції, чинній станом 02 вересня 2016 року) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;2)документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денногостроку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
На державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов'язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.
Ухвалою підготовчого судового Шевченківського районного суду м. Львова від 26 травня 2020 року серед іншого було витребувано в АТ КБ «ПриватБанк» оригінали усіх документів, які були надані державному реєстратору для реєстрації права власності за АТ КБ «Приватбанк» на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 , однак така ухвала відповідачем виконана не була.
Суд не приймає до уваги пояснення представника відповідача про те, що оригінали письмової вимоги про усунення порушень з доказами її надіслання позивачу були надані державному реєстратору, а реєстратор у свою чергу оригінали вказаних документів банку не повернув після вчинення оспорюваних реєстраційних дій.
Суд бере до уваги Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. №1127 (в редакції, чинній на час вчинення реєстраційних дій), у пунктах 9 та 24 якого вказано наступне:
«9. Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідні для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.
24. За результатом розгляду заяви уповноважена особа суб'єкта державної реєстрації прав, нотаріус або його помічник невідкладно повертає заявникові оригінали документів, поданих для державної реєстрації, а також за бажанням заявника надає інформацію з Державного реєстру прав чи рішення державного реєстратора щодо відмови в державній реєстрації прав у паперовій формі. На примірнику поданої заяви, що долучався до документів, поданих для державної реєстрації прав, заявником зазначаються відомості про отримання документів в повному обсязі. У разі відмови у проведенні державної реєстрації прав заявникові також повертається документ, що підтверджує внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав. Уповноважена особа суб'єкта державної реєстрації прав, нотаріус або його помічник під час повернення документів, надання рішення державного реєстратора щодо відмови в державній реєстрації прав у паперовій формі відповідно до п. 8 цього Порядку встановлює особу заявника та перевіряє обсяг його повноважень.»
У відповідності до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом ч.ч.1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Положеннями ч.ч.1-4 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Аналогічні приписи щодо обов'язку доказування і подання доказів також зазначено в ч.1 ст. 81 цього Кодексу.
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з положеннями ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За змістом ч.1 ст. 78 цього Кодексу суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Відповідно до ст. ст. 79, 80 ЦПК України, які регулюють достовірність та достатність доказів, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ч.1 ст. 95 ЦПК України).
Відповідно до ч. 10 ст. 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч.ч.5,6 ст. 95 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 17.07.2018 року у справі №915/1145/17 зроблено такий правовий висновок: «У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.».
У постанові від 30.01.2018 року справі № 161/16891/15 (провадження № 61-517св18) Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відмову банку у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором та зазначив, що оскільки на вимогу суду банк не надав оригіналів кредитних договорів, оригіналу Генеральної угоди, виписки з особового рахунку відповідача та з урахуванням заперечень законного представника відповідача щодо підписання Генеральної угоди відповідачем та не здійснення позичальником платежів за договором, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунку.
У постанові від 29.05.2019 року у справі № 539/1582/16-ц (провадження № 61-33362св18) Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду, який зазначив, що позивач не виконав вимоги судів щодо надання для ознайомлення та дослідження оригіналів документів, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог.
Під час розгляду даної справи суд дійшов до висновку, що відповідач - АТ КБ «ПриватБанк» не долучив до матеріалів справи допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували факт надіслання ним вимоги іпотекодавцю про усунення порушень, а також про завершення 30-денного строку з момент отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя. Вищезазначене вказує на відсутність у державного реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Тузяка П.Т. передбачених законом підстав для державної реєстрації за АТ КБ «ПриватБанк» права власності на предмет іпотеки на підставі вищевказаного договору іпотеки квартири від 15 травня 2007 року.
Що стосується доводів позивача ОСОБА_1 про те, квартира АДРЕСА_4 є майном, на яке поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що реєстраційні дії вчинено з порушенням цього Закону, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» №1304-VII, який був чинним станом на 02 вересня 2016 року і яким встановлювалась заборона на примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, що є предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті та за передбачених Законом умов.
Так, п.п. 1 п. 1 цього Закону, в редакції, чинній на момент реєстрації за АТ КБ «Приватбанк» права власності на предмет іпотеки, було передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку.
Загальна площа квартири АДРЕСА_4 становить 73,9 кв.м.
Позивач ОСОБА_1 покликається на те, що вищевказана квартира є його єдиним житлом та використовується ним як місце постійного проживання, проте належних і допустимих доказів для підтвердження цих обставин ним суду не надано.
Як вбачається з пояснень представника АТ КБ «ПриватБанк» Гнатишака О.В. та долученого до матеріалів справи копії договору іпотеки квартири від 15 травня 2007 року, місце реєстрації та місце проживання позивача ОСОБА_1 різняться, зокрема він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , а проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Доказу, який би свідчив, що окрім предмету іпотеки у позивача ОСОБА_1 власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно, ним не надано.
Враховуючи вищенаведене, суд не бере до уваги такі доводи позивача ОСОБА_1 і не може покласти в основу обгрунтування свого рішення.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року №898-IV, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
Тобто перед зверненням до реєстратора іпотекодавець повинен замовити Звіт про оцінку об'єкта іпотеки.
Необхідність проведення такого звіту про оцінку майна підтверджується судовою практикою.
Зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 306/2053/16-ц від 20.03.2019 року зазначається наступне:
«При цьому суди зробили обґрунтований висновок, що у матеріалах справи відсутні відомості про отримання ОСОБА_3 письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, інформацію про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. Крім того, правильно встановлено, що оцінка майна предмету іпотеки на момент переходу права власності (станом на 10 вересня 2016 року) не проводилась».
Відповідно до цього правового висновку набуттю права власності повинна передувати оцінка майна.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2020 року у справі № 209/2599/17 зроблено такий правовий висновок:
«Крім того, висновок (звіт) про оцінку вартості предмета іпотеки на момент реєстрації права власності на нього за банком, останнім державному реєстратору не надавався, а тому суди зробили правильний висновок про недотримання банком положень частини третьої статті 37 Закону Україну «Про іпотеку» під час реалізації процедури позасудового стягнення на предмет іпотеки...».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2023 року у справі № 725/2030/21 (провадження № 61-11519св22) зазначено, що: «Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції на час проведення державної реєстрації) визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Питання про те, чи може відсутність оцінки предмета іпотеки виступати підставою для визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, неодноразово було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц сформульовано висновки щодо необхідності подання державному реєстратору документа про оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Акцентовано увагу на тому, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною.
Крім того Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 16 червня 2021 року у справі № 761/11601/19, повертаючи справу на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, вказала, що вважає необґрунтованими підстави для передачі справи на її розгляд та не вбачає, що справа містить виключну правову проблему, оскільки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц вже висловлено правові висновки щодо необхідності подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем та вказані висновки не потребують уточнення, а суди касаційної інстанції однаково застосовують ці висновки, що свідчить про усталеність судової практики».
Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 11.03.2020 (номер інформаційної довідки:203661545) відповідачем не було надано відповідного звіту про оцінку вартості предмета іпотеки на момент реєстрації права власності, що є порушення ч.3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 зазначив, що йому не відомо, чи банком була проведена оцінка, але вважає, що факт її проведення може мати значення виключно у разі звернення з позовом про стягнення коштів у розмірі перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Судом не береться до уваги таке твердження представника відповідача з огляду на таке.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації Податкового кодексу України щодо оцінки майна» від 21 серпня 2014 року №358, чинної на час вчинення реєстраційних дій, інформація із звіту про оцінку майна, звіту про експертну грошову оцінку земельних ділянок (далі - звіт про оцінку), що складений для цілей оподаткування, вноситься безперешкодно та безоплатно до єдиної бази даних звітів про оцінку. Зазначена інформація складається за встановленою Фондом державного майна формою та є додатком до звіту. Строк дії звіту про оцінку, що не може перевищувати шість місяців з дати оцінки, зазначається в такому звіті. Звіт про оцінку є дійсним за умови включення інформації з нього до єдиної бази даних звітів про оцінку.
Однак відповідач не долучив до матеріалів справи звіту про оцінку предмета іпотеки, що передувала реєстрації права власності за банком на квартиру позивача ОСОБА_1 . Таким чином, суд погоджується з твердженнями представника ОСОБА_2 про те, що рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки прийняте з порушенням вимог ч.3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Положеннями ч.3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25 грудня 2015 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою затверджено «Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно з п. 57 «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Таким чином, наведеними правовими нормами визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у ст. ст. 10,18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Проте, у матеріалах реєстраційної справи №1016389746101 немає доказів того, що відповідач надав державному реєстратору ОСОБА_3 доказів невиконання боржником умов кредитного договору.
Отже, у державного реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяка П.Т. станом на 02 вересня 2016 року були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вищевказану квартиру за АТ КБ «ПриватБанк», а у АТ КБ «ПриватБанк» були відсутні передбачені законом підстави для набуття у власність квартири за адресою АДРЕСА_1 .
За таких обставин, суд вважає встановленим той факт, що АТ КБ «ПриватБанк» було порушено право власності позивача ОСОБА_1 та у зв'язку з цим таке право підлягає судовому захисту, а позов ОСОБА_1 - задоволенню.
Приписами ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.
Як вже було зазначено вище, 02 вересня 2016 року державним реєстратором Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Тузяком П.Т. право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1016389746101) було зареєстровано за ПАТ КБ «Приватбанк» (ЄДРПОУ - 14360570), номер запису про право власності - 16201924.
При цьому, рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Оскільки у ПАТ КБ «Приватбанк» станом на 02 вересня 2016 року не було законних підстав для набуття у власність вищевказаної квартири, то слід констатувати також про відсутність підстав для рішення державного реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Тузяка П.Т. (з відкриттям розділу) індексний номер 31213059, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис 16201924 про право власності ПАТ КБ на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У абз. 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
За таких обставин, оскільки у державного реєстратора станом на 02 вересня 2016 року не було законних підстав для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 31213059, суд вважає, що слід скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору іпотеки від 15 травня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Е. В., зареєстрованого в реєстрі за №4663, припинивши право власності АТ КБ «ПриватБанк» на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1016389746101).
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд вважає таке.
Приписами ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У відповідності до ч.1 ст.58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно з ч.1 ст.60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями ч.5 ст. 137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом встановлено, що правнича допомога надавалась позивачу ОСОБА_1 адвокатом Посікірою Р.Р. на підставі договору про надання професійної правничої допомоги № 11/03-1 від 11 березня 2020 року.
Згідно з п. 6.1. договору про надання професійної правничої допомоги та правового супроводу клієнта, винагорода адвоката за надання послуг згідно цього договору визначена сторонами згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з урахуванням складності справи, зайнятості адвоката, економічної вигоди для клієнта та його господарської діяльності, а саме шляхом встановлення фіксованої суми гонорару у розмірі 15 000, 00 за усі послуги з представництва клієнта в суді першої інстанції та пов'язані із такими.
На підтвердження розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Посікірою Р.Р., окрім копії договору про надання професійної правничої допомоги, додано копію акта прийому-передачі наданих послуг № 1 від 09 квітня 2021 року, а також копії квитанцій, які підтверджують сплату позивачем на рахунок Адвокатського бюро Романа Посікіри 14 600,00 грн.
Актом від 09.04.2021 року встановлено, що послуги, передбачені договором про надання професійної правничої допомоги виконавцем були надані, а замовником прийняті.
Суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі №922/1163/18, якою сформовано правовий висновок щодо вирішення питання про відшкодування витрат учасників справи на правову допомогу та застосування ст.27, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст.123, 126 ГПК України: «Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»). За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України. Адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»
У постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.10.2019 року у справі №5023/5587/12 вказано, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18.
Відповідно до ч.5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
З огляду на викладене, суд приходить до переконання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000,00 грн.
Крім цього, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача в доход держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 81, 82, 83, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Посікіра Роман Романович, до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - державний реєстратор Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяк Павло Тарасович, про припинення права власності на квартиру, скасування рішення про державну реєстрацію задовольнити.
Захистити право власності ОСОБА_1 шляхом припинення права власності акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1016389746101), скасувавши рішення державного реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяка Павла Тарасовича про державну реєстрацію від 02 вересня 2016 року за індексним номером: 31213059.
Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 15 000,00 грн. (п'ятнадцять тисяч гривень) витрат, понесених на професійну правничу допомогу.
Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в доход держави в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_5 ;
відповідач: АТ КБ «ПриватБанк», юридична адреса: 01001, м. Київ, вул.Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570;
третя особа: державний реєстратор Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Тузяк Павло Тарасович, адреса: 81117, Львівська область, Пустомитівський район, с. Годовиця, вул. Т.Шевченка, 2.
Повний текст судового рішення складено 10 жовтня 2023 року.
Суддя В. І. Кавацюк