1Справа № 335/10942/21 2/335/117/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2023 року м.Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Апаллонової Ю.В., за участю секретаря Анісімової А.І., за участі представника позивача ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,
ВСТАНОВИВ:
13 жовтня 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
В обгрунтування позову зазначив наступне. Батькові позивача, ОСОБА_6 , на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача помер. В період 2016 - 2020 рр. позивач не знаходився на території України по причині позбавлення волі та перебував у Дирекції будинку позбавлення волі - «К.ДІ Бона», в'язниця міста Палермо (ПА) - КК01, Італія. З березня 2020 року по всій Україні впроваджено карантинні заходи, при прибутті до України за станом здоров'я я знаходився на самоізоляції, та відразу він мав великі труднощі по збору та відновленню документів, перекладом оригіналів документів на державну мову.
18.08.2020 р. Третя запорізька державна нотаріальна контора винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Цей же нотаріус порадив позивачу звернутись до суду для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Увесь час після прибуття до України позивач мав великі фінансові складнощі, займався пошуком роботи та працевлаштуванням, в цей період не міг звернутися за правовою допомогою для подачі позову до суду, тому тільки зараз має змогу зайнятись оформленням спадщини. Батько позивача не залишив заповіту та крім позивача спадкоємцем першої черги за законом є мати батька (бабця) ОСОБА_5 , та дві доньки (сестри): ОСОБА_3 та ОСОБА_7 . Батько на момент смерті проживав разом зі своєю матір'ю ОСОБА_5 , яка була зареєстрована разом з ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 , доньки проживали окремо. ОСОБА_3 та ОСОБА_7 з заявою про прийняття спадщини не зверталися. Таким чином, позивач пропустив строк для прийняття спадщини з вищезазначених і поважних причин, а тому просив суд визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Під час підготовчого провадження позивач доповнив підстави позову і зазначив, що Постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SАRs-СоV-2», від 20 травня 2020 року № 392 встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRs-СоV-2» та липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину- та запровадження протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби СОVID-19, з 12 березня 2020 року і Україні було запроваджено карантин, який продовжується до цього часу.
Внаслідок карантинних обмежень обмежувалось пересування громадян та вводилося ряд інших обмежень. Листом Міністерства юстиції України від 17 березня 2020 року № 1534/19.5/32-2С «Щодо організації роботи державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів на час дії карантину» було рекомендовано державним та приватним нотаріусам обмежити прийом громадян та вчиняти лише невідкладні нотаріальні дії.
Фактично до нотаріуса позивач зміг потрапити на прийом лише 18.08.2020 р. 18.08.2020 року Третя запорізька державна нотаріальна контора винесла постанову відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину законом у зв'язку з пропуском строку для прийняття спадщини.
Після консультації у адвоката дізнався, що йому необхідно підтвердити поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, а саме позбавлення волі межами України.
Документи на підтвердження ув'язнення в Італії позивачу було дуже складно отримати, а з восени знов почалось різке зростання захворюваності на коронавірус у всьому світу та запровадження суворих карантинних обмежень, що також ускладнило отримання з Італії документів на підтвердження ув'язнення.
На початку січня 2021 р. позивач захворів на СОVID-19, та місяць на виходив з дому, того, що в Запоріжжі був встановлений «червоний» (найвищий) рівень епідемічної небезпеки поширення СОVID-19, та запроваджено відповідні карантинні обмеження.
У лютому 2021 р. Уряд оголосив, що з березня 2021 р. можна записатись в чергу і вакцинацію. З метою не ризикувати своїм здоров'ям та здоров'ям оточуючих, позивач вирішив вакцинуватись та після цього продовжити збір та подання документів для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
19.07.2021 р. він вакцинувався першою дозою вакцини, а 11.10.2021 другою дозою вакцини.
Після чого звернувся до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 18.10.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду. Відкрито загальне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 12.11.2021 року. Витребувано у Третьої Запорізької державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи заведеною після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6
10.11.2021 року від ОСОБА_5 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач надав пояснення щодо обов'язку позивача довести поважні причини пропуска та обставин, на які посилається позивач і вказав, що ОСОБА_3 стверджує, що не зміг вчасно подати заяву про прийняття спадщини, оскільки відбував покарання у виді позбавлення волі на території Італійської Республіки. Після повернення в Україну позивач перебував на самоізоляції у зв'язку з карантином та мав труднощі у збиранні необхідних документів. Чинне законодавство України про нотаріат закріплює кілька самостійних і альтернативних способів подання заяви про прийняття спадщини. Зокрема, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, може звернутися до нотаріуса особисто (частина перша статті 1269 ЦК України). Спадкоємець, який перебуває за кордоном, може звернутися до відповідної консульської установи України за кордоном (стаття 44 Указу Президента України «Про Консульський статут України» .№ 127/94 від 02.04.1994). Окрім того, спадкоємець може надіслати заяву про прийняття спадщини поштою і без нотаріального засвідчення підпису на ній, як це передбачено п.п. 3.2.5. п. З глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 за № 296/5. Належних і допустимих доказів існування у нього об'єктивних, непереборних, істотних труднощів у поданні заяви усіма вищезазначеними способами позивач не надав. Саме по собі перебування позивача у місцях позбавлення волі, хоча б і за кордоном, не позбавляло його можливості вчинити дії щодо прийняття спадщини шляхом надіслання заяви поштовою кореспонденцією чи звернутися із відповідною заявою до консула. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема у справах № 712/4362/18 від 25.02.2021, № 569/12599/18 від 15.02.2021. Окрім того, на підтвердження перебування в Італійській Республіці позивач надав копію довідки про затримання та перебування у в'язниці та копію вироку суду. Указані документи перекладені з італійської мови на українську. Поряд із консульською легалізацією в Україні діє Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, що ратифікована Законом України № 293З-III від 10.01.2002. Італійська Республіка є учасником цієї Конвенції з 11.02.1978, відтак документи, що видані на її території, для їх дії в Україні мають бути апостильовані. В порушення зазначених норм подані позивачем довідка про затримання та вирок апостиля не містять, що не дає підстав вважати їх допустимими письмовими доказами. Варто також зауважити, що постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину отримав 18.08.2020, тоді як із позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини звернувся лише 11.10.2021, тобто більш ніж через рік після відмови нотаріуса. Посилання позивача на скрутне фінансове становище, пошук роботи та працевлаштування не можуть бути підставою зволікання для звернення до суду із позовом. Зазначені обставини не є непереборними, адже ОСОБА_3 міг скористатися безоплатною правовою допомогою. З огляду на наведені обставини, просить у позові ОСОБА_3 відмовити.
10.11.2021 року до суду надійшла копія спадкової справи № 224/2017 після померлого ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою суду від 15.02.2022 року закрито підготовче провадження у справі.
Ухвалою суду від 14.07.2023 року клопотання представника позивача задоволено. Зупинено провадження у справі до закінчення перебування позивача на військовій службі.
29.08.2023 року від позивача надійшла заява про поновлення провадження у справі у зв'язку із залученням нового представника.
Ухвалою від 30.08.2023 року відновлено провадження у справі, призначено судове засідання.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, і вказав, що позивач пропустив строк на звернення з заявою з поважних причин, про які зазначено у заявах по суті справи. Вказав, що перебування у в'язниці унеможливило для позивача можливість подати заяву до нотаріальної контори. У подальшому після повернення до України, він хворів на Ковід, вакціонувався, а тому також не міг звернутися до суду. Після самоізоляції у жовтні 2021 року звернувся до суду. Просив суд визначити позивачу додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала з підстав викладених у відзиві і зазначила, що підстави, на які посилається позивач не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку. Надані позивачем докази перебування у в'язниці є недопустимими, адже не апостильовані. Тим більше, перебування у в'язниці не унемождивлювало звернення до нотаріуса поштою. Крім того, нотаріуси продовжували працювати під час карантину, у тому числі і державні нотаріальні контори, і об'єктивних причин неможливості звернутися до нотаріуса з заявою, у тому числі і поштою, позивач у позові не навів, і у судовому засіданні не довів, а надані позивачем документи не є допустимими доказами.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, у тому числі і матеріали спадкової справи № 224/2017, проаналізувавши надані докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до такого висновку.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77, 81 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , що видане 20.02.2017 року.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 06.06.1952 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_8 .
Відповідно до свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 02.08.1984 ОСОБА_3 є сином ОСОБА_6 та ОСОБА_9 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина після померлого ОСОБА_6 на частину квартири АДРЕСА_1 та грошові вклади в АТ «Ощадбанк» АТ «КредитДніпро».
01.09.2017 року до Третьої запорізької нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_5 , матері, про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, що залишилася після смерті сина, ОСОБА_6 .
На підставі заяви ОСОБА_5 була заведена спадкова справа №224 за 2017 рік.
Відповідно до довідки Департаменту реєстраційний послуг Запорізької міської ради від 06.09.2017 року разом із померлим ОСОБА_6 на момент його смерті була зареєстрована ОСОБА_5 , інших зареєстрованих осіб немає.
Постановою державного нотаріуса Третьої запорізької нотаріальної контори від 09.11.2017 року відмовлено ОСОБА_5 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину квартири АДРЕСА_1 , у зв'язку із тим, що не надані документи, потрібні для вчинення нотаріальної дії, а саме документи, що підтверджують право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
23.02.2018 року державним нотаріусом Третьої запорізької нотаріальної контори Трипольською К.К. ОСОБА_5 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на грошові вклади з відсотками в філії Запорізьке обласне управління АТ «Державний ощадний банк України» ТВБВ №10007/0271 та грошові вклади з відсотками в ПАТ «Банк Кредит Дніпро».
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.05.2018 року у справі № 335/4064/18, 2/335/1395/2018 визнано за ОСОБА_5 право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Копія вказаного рішення наявна в матеріалах нотаріальної справи. Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень https://reyestr.court.gov.ua/Review/74424518 вказане рішення набрало законної сили 02.07.2018 року.
18.09.2020 року до Третьої запорізької нотаріальної контори звернувся ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини після померлого батька ОСОБА_6 .
Постановою державного нотаріуса Третьої запорізької нотаріальної контори від 18.08.2020 року відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину квартири АДРЕСА_1 та грошові вклади, у зв'язку із тим, що ОСОБА_3 на момент смерті зі спадкоємцем не був зареєстрований, заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк не подав. Крім того, ОСОБА_5 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на грошові вклади, а також рішенням суду визнано за ОСОБА_5 право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Зі спадкової справи № 224/2017, відкритої 01.09.2017 року за заявою ОСОБА_5 вбачається, що після смерті ОСОБА_6 у визначений законом строк звернулася лише ОСОБА_5 , інший спадкоємець - син ОСОБА_3 , з заявою не звертався. Інші спадкоємці -доньки спадкодавця ОСОБА_3 , ОСОБА_7 із заявою про прийняття спадщини не зверталися. Матеріалами спадкової справи, встановлено, що ОСОБА_5 є спадкоємцем першої черги, спадщину у встановлений законом строк не прийняв, заяву подано 18.08.2020 року.
Отже, після смерті Спадкодавця залишилося чотири спадкоємця першої черги, спадщину прийнято лише матір'ю спадкодавця - ОСОБА_5 . Інші спадкоємці із заявою про прийняття спадщини протягом встановленого законом строку не зверталися, постійно не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Статтею 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Строки для прийняття спадщини встановлено ст. 1270 ЦК України, згідно якої для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно з ч. 3 ст.1272ЦК України особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій (абз. 6 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України№ 7 від 30 травня 2008 року). Правила частини третьої статті 1272ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В ході розгляду справи позивачем не було доведено існування об'єктивних, непереборних та істотних перешкод у своєчасному поданні заяви про прийняття спадщини, протягом визначеного законом періоду.
Згідно до ст. 1220 ЦК часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Так, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , отже спадщина відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а шестимісячний строк на прийняття спадщини сплив 19.08.2017року, ОСОБА_3 спадщину в порядку ст. 1268 ЦК України не прийняв, оскільки був зареєстрований за іншою адресою, однак заяву про прийняття спадщини подано лише 18.08.2020 року, тобто майже через три роки після спливу строку на подання заяви про прийняття спадщини.
Як на підтвердження поважності підстав пропуску строку прийняття спадщини позивач посилається на ті обставини, що у період 2016 - 2020 рр. позивач не знаходився на території України по причині позбавлення волі та перебував у Дирекції будинку позбавлення волі - «К.ДІ Бона», в'язниця міста Палермо (ПА) - КК01, Італія.
Щодо цих обставин, то суд встановив, що жодних належних доказів вказаним причинам позивач не надав з огляду на те, що на підтвердження перебування в Італійській Республіці позивач надав копію довідки про затримання та перебування у в'язниці та копію вироку суду. Указані документи перекладені з італійської мови на українську.
Згідно із ч. 1 ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Відповідно до ст.13 Закону України «Про міжнародне приватне право»- документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Для засвідчення вірності перекладу та вірності копій, документи, які складено за кордоном, повинні прийматися за умови їх легалізації або проставляння апостилю, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
Легалізація документів та/або проставлення апостилю - це процес підтвердження походження документів. Як апостиль, так і легалізація підтверджують справжність підпису особи, що засвідчила документ.
Апостиль ставиться для використання документів в країнах, які підписали Гаазьку конвенцію, яка була прийнята в 1961 році, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» та вступила в силу в Україні в 2003 році.
Згідно ст. 1 Гаазької конвенції її дія поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Приписами ст. 3 цієї Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Відповідно до ст. 4 Конвенції передбачений в ч. 1 ст. 3 цієї Конвенції апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.
Італійська Республіка є учасником цієї Конвенції з 11.02.1978, відтак документи, що видані на її території, для їх дії в Україні мають бути апостильовані.
Таким чином, для цілей прийняття документа, складеного в Державі Італія та звільнення його від процедури консульської легалізації, цей документ повинен містити апостиль або бути скріпленим з апостилем.
Пунктом 13 Правил проставлення апостилю на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджених Наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України від 5 грудня 2003 року № 237/803/151/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2003 року за № 1151/8472, апостиль проставляється у формі відбитка штампа, візуалізації на папері апостилю, сформованого за допомогою програмних засобів ведення Реєстру у формі електронного документа, або візуалізації на папері апостилю, сформованого за допомогою інформаційної системи. Розмноження та копіювання (фотокопіювання) апостилю не дозволяється.
У разі проставлення апостилю на окремому від документа аркуші документ і аркуш з апостилем скріплюються шляхом прошивання ниткою (стрічкою) білого або червоного кольору в спосіб, який унеможливлює їх роз'єднання без пошкодження аркуша, та засвідчуються підписом і печаткою посадової особи компетентного органу. Кількість скріплених аркушів підтверджується підписом посадової особи, яка проставляє апостиль. На аркуші з апостилем проставляється печатка компетентного органу так, щоб одна її частина була на аркуші з апостилем, а інша на останній сторінці документа.
Відповідно до ч. 8 ст. 95 ЦПК України іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
В порушення зазначених норм подані позивачем довідка про затримання та вирок апостиля не містять, що не дає підстав вважати їх допустимими письмовими доказами.
Відповідно до ст. 78 ЦПК обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, з огляду на наведене, доводи ОСОБА_3 щодо перебування у в'язниці у період 2016-2020 року у наведений ним час не підтверджені допустимими доказами.
Окрім вищенаведене, суд зазначає, що само по собі перебування у в'язниці за межами України не доводить наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини протягом визначеного законом періоду, оскільки перебування позивача поза межами України у в'язниці не позбавляло його можливості подати заяву про прийняття спадщини поштовим або (у разі наявності можливості) електронним зв'язком, або звернутися до консула. Крім того, вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством,-на дипломатичні представництва України. На консульські установи України серед іншого також покладений обов'язок видавати свідоцтва про право на спадщину. Допустимих доказів неможливості з'явитися до консульської установи або до дипломатичного представництва України за кордоном позивач не надав.
Таким чином, належних і допустимих письмових доказів на підтвердження наведених у позовній заяві обставин, позивачем до суду не надано.
Окрім того, постанову нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про прийняття спадщини позивач отримав 18.08.2020, тоді як із позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини звернувся лише 11.10.2021, тобто більш ніж через рік та два місяці після відмови нотаріуса.
В обґрунтування такого тривалого звернення до суду позивач послався на те, що документи на підтвердження ув'язнення в Італії було дуже складно отримати, а на початку січня 2021 р. позивач захворів на СОVID-19, та місяць на виходив з дому, того, що в Запоріжжі був встановлений «червоний» (найвищий) рівень епідемічної небезпеки поширення СОVID-19, та запроваджено відповідні карантинні обмеження. 19.07.2021 р. він вакцинувався першою дозою вакцини, а 11.10.2021 другою дозою вакцини. Після чого звернувся до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Щодо доводів позивача, що з березня 2020 року по всій Україні впроваджено карантинні заходи, при прибутті до України за станом здоров'я я знаходився на самоізоляції, та відразу він мав великі труднощі по збору та відновленню документів, перекладом оригіналів документів на державну мову, то суд зазначає, що зазначені обставини не можна віднести до тих, які є непереборними та такими, що унеможливлюють подання, в тому числі і шляхом направлення на адресу нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини поштою або будь-яким іншим видом зв'язку.
Щодо підстав позову, про які вказав як на поважні причини пропуску подання заяви про прийняття спадщини, а саме те, що у зв'язку із запровадженням карантину з метою запобігання поширення хвороби було встановлено ряд обмежень, що унеможливлювали звернення до нотаріуса, було рекомендовано державним та приватним нотаріусам обмежити прийом громадян та вчиняти лише невідкладні нотаріальні дії, то суд зазначає таке.
Процедура подання заяви про прийняття спадщини визначена Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Наказ Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5.
Пунктом 2.1. глави 10 вказаного Порядку визначено, що спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини. Проте, позивач не скористалася можливістю направити нотаріусу заяву про бажання прийняття спадщини поштовим зв'язком.
Згідно Листа Міністерства юстиції України від 17.03.2020 №1534/19.5/32-20 «Щодо організації роботи державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів на час дії карантину» на період дії карантину в усіх державних нотаріальних конторах рекомендовано обмежити прийом громадян, здійснювати прийом громадян виключно для вчинення невідкладних нотаріальних дій, пов'язаних з можливим пропуском передбачених законодавством строків, а також порушенням прав громадян, за попереднім записом в телефонному режимі. Приватним нотаріусам рекомендовано також обмежити прийом громадян та вчиняти лише невідкладні нотаріальні дії. Також передбачено надання консультацій та роз'яснень з питань вчинення нотаріальних дій дистанційно засобами телефонного зв'язку, або шляхом електронного листування. Отже, в деякій мірі прийом громадян зменшений та обмежений. Однак це не означає, що взагалі не можна було звернутися до нотаріуса. Громадяни увесь цей час мали можливість зателефонувати нотаріусу та в телефонному режимі отримати консультацію чи погодити час особистого прийому. За необхідності особистого прийому відвідувачі зобов'язані заходити до приміщення нотаріальної контори з дотриманням санітарних вимог, а саме по одному, в медичних масках.
Законодавець встановив кілька шляхів прийняття спадщини, як це можна зробити в умовах карантину.
Зокрема, це можливість направлення заяви поштою. Нотаріус зобов'язаний прийняти цю заяву та завести спадкову справу, щоб особа не пропустила строк для прийняття спадщини. Потім запрошується до нотаріуса, щоб належним чином оформити заяву. Це можна зробити вже після того, як закінчиться дія карантину. Заяву можна відправити поштою або залишити її в поштовій скриньці, яка знаходиться на вході до приміщення кожної нотаріальної контори, та впевнитися, що заяву візьмуть у роботу, спадкова справа буде заведена, та будуть вчинені всі нотаріальні дії, необхідні для того, щоб унеможливити пропущення строку та порушення прав громадянина на отримання спадщини. Будь-які інші нотаріальні дії можна відкласти та відтермінувати.
Як на сайті Міністерства юстиції так і в мережі Інтернет повідомлялося, що нотаріуси використовують в роботі так званий бек-офіс, це коли громадяни можуть направити документи, на підставі яких буде вчинятися та чи інша нотаріальна дія, електронною поштою. Нотаріус бере в роботу ці документи, готує проект того чи іншого нотаріального документа, і людина звертається одноразово, коли вже готовий документ, щоб ознайомитися та поставити свій підпис. Якщо в період карантину виникають запитання щодо організації роботи державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів, вони можуть звернутися до відділу з питань нотаріату.
Згідно офіційного повідомлення заступника Міністра юстиції з питань державної реєстрації Ольги Оніщук, з метою забезпечення функціонування органів нотаріату, але недопущення скупчення людей, було обмежено прийом громадян в усіх державних нотаріальних конторах країни та запроваджено чергування. Крім того, нотаріусам було наголошено на можливості вчинення саме невідкладних нотаріальних дій, з якими пов'язано пропуск передбачених законодавством строків та порушення прав громадян, за попереднім записом в телефонному режимі. ОСОБА_10 підкреслила, що нотаріуси не є суб'єктами господарювання відповідно до Господарського кодексу України, а також не є учасником на ринку товарів, вони виконують виключно делеговані державою функції, керуючись Конституцією та Законом. Відтак постанова Кабінету Міністрів № 211 щодо заборони роботи до 24 квітни 2020 року суб'єктів господарювання не стосується діяльності нотаріусів. Нотаріат продовжує працювати у період карантину, хоча і з обмеженнями, встановленим для запобігання поширенню коронавірусу. Зокрема: обмежено прийом громадян в усіх державних нотаріальних конторах країни та запроваджено чергування; нотаріуси можуть вчиняти невідкладні нотаріальні дії, з якими пов'язано пропуск передбачених законодавством строків та порушення прав громадян, за попереднім записом в телефонному режимі; вчинення нотаріальних дій відбувається з дотриманням рекомендацій Міністерства охорони здоров'я України та здійсненням усіх можливих профілактичних заходів з боку органів нотаріату передбачена дистанційна форма спілкування для надання консультацій та роз'яснень щодо вчинення нотаріальних дій. Також наголошено, що нотаріуси не є суб'єктами господарювання відповідно до Господарського кодексу України, а також не є учасниками на ринку товарів, відтак на органи нотаріату не розповсюджуються карантинні обмеження, дотримання яких контролюється Національною поліцією.
Отже, посилання позивача на те, що нотаріуси не здійснювали прийом відвідувачів, і такий прийом який було обмежено, як на поважну причину неподання заяви про прийняття спадщини є неспроможними.
Щодо правил самоізоляції та вакцинацію, то вказані правила містили рекомендаційний характер, що у свою чергу не позбавляло позивача можливості направити заяву про прийняття спадщини на електронну адресу нотаріуса, або врегулювати це питання у телефонному режимі, або подати заяву через відповідну скриньку без спілкування з нотаріусом або іншими громадянами, а також за допомогою дистанційної форми спілкування для отримання консультацій та роз'яснень щодо вчинення нотаріальних дій, чого позивач позбавлений не був, оскільки у позові зазначав про спілкування з адвокатом.
Посилання позивача на скрутне фінансове становище, пошук роботи та працевлаштування не можуть бути підставою зволікання для звернення до суду із позовом. Зазначені обставини не є непереборними, адже ОСОБА_3 міг скористатися безоплатною правовою допомогою.
Таким чином, посилання позивача на ці обставини, не можна приймати до уваги як поважні причини, які виключали можливість спадкоємцю подати заяву про прийняття спадщини будь-якими засобами зв'язку, у тому числі і поштового зв'язку, електронного зв'язку, телеграмою, факсом тощо.
Інших поважних причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини позивач не зазначив.
18.08.2020 року Третя запорізька державна нотаріальна контора винесла постанову відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з пропуском строку для прийняття спадщини.
Отже, позивачем не надано до суду жодного доказу, які б підтверджував поважність причин пропуску строку для подачі заяви про прийняття спадщини більше, ніж 3 роки після смерті батька, а також того, що ці причини пропуску строку пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для позивача. При цьому, позивач також отримавши відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом протягом ще 1 року 2 місяців не звернувся до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини і наявність для цього об'єктивнх, непереборних, істотних труднощів не довів.
До того, позивачем не оскаржувалося і рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.05.2018 року, яким визнано за ОСОБА_5 право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вказане рішення наразі є таким, що набрало законної сили.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 26 вересня 2012 року, прийнятому у справі № 6-85цс12 за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права (ч.3 ст. 1272 ЦК України) у подібних правовідносинах, зробив правовий висновок про те, що право на спадщину належить спадкоємцеві з моменту її відкриття й закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними. Аналогічні правові позиції викладено у постанові Верховного Суду України № 6-1215цс16 від 14 вересня 2016 року.
Керуючись ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Проаналізувавши в сукупності докази надані позивачем, приймаючи до уваги пояснення представника позивача, позицію відповідача, який заперечував проти позовних вимог, вимоги ч. 3 ст. 1272 ЦК України та п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України про справедливість, добросовісність та розумність застосування цивільного законодавства, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд вважає, що позивачем в судовому засіданні не надано доказів, які б доводили поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, в розумінні ч.3 ст. 1272 ЦК України, а наведені ним обставини є недоведеними і не пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, а тому в задоволенні позову ОСОБА_3 про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 2,4,5,81,89,261,263-265,268,273 ЦПК України ,
УХВАЛИВ:
У позові ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Вступна та резолютивна частина рішення виготовлена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 09.10.2023 року. Повне рішення складено 18.10.2023 року.
Суддя: Ю.В. Апаллонова