П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/11496/23
Категорія:106000000 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:27.07.2023р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута згідно п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,,
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (далі - в/ч НОМЕР_2 ) про:
- визнання протиправними дії в/ч НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 квітня 2021 року по 10 травня 2023 року включно;
- зобов'язання в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 03 квітня 2021 року по 10 травня 2023 року включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що під час його звільнення не був проведений повний розрахунок належних до виплати сум та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2023 року у справі №420/17434/22, зокрема, зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення, одноразової допомоги при звільненні та компенсацію за невикористані дні відпустки. На виконання цього рішення відповідач 10 травня 2023 року сплатив ОСОБА_1 46 746,80 грн. Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведений не у день звільнення, а 10 травня 2023 року, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 квітня 2021 року по 10 травня 2023 року включно.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що застосування ст.117 КЗпП України є безпідставним. В наказі про виключення позивача зі списків частини зазначено, які саме виплати нараховуються. Наказ про виключення із списків частини позивача, який по суті є правовою підставою для здійснення нарахувань, пов'язаних із звільненням не оскаржений позивачем. Відтак, правові підстави для застосування ст. 117 КЗпП України при відсутності спору щодо нарахованих сум належних працівникові при звільнені, відсутні. В подальшому, з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, ст.ст. 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Також, у липні 2022 року було внесено зміни до КЗпП України та відповідно ст. 117, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Отже навіть з огляду на вищевказану норму, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку є нікчемними та такими, що суперечать нормам прямої дії.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням адміністративний позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_2 у вигляді не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 квітня 2021 року по 03 жовтня 2021 року включно.
Зобов'язано в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 03 квітня 2021 року по 03 жовтня 2021 року включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07 червня 2018 року.
В решті вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі в/ч НОМЕР_2 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги:
- до складу грошового забезпечення військовослужбовців не входить індексація заробітної плати;
- обов'язок щодо сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає у відповідача лише щодо несвоєчасно розрахунку за видами матеріального та грошового забезпечення, до якого не відноситься компенсація;
- доходи військовослужбовців Державної прикордонної служби України не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв'язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу. Отже, застосування ст. 117 КЗпП України є безпідставним;
- наказ про виключення із списків частини позивача, який по суті є правовою підставою для здійснення нарахувань, пов'язаних із звільненням не оскаржений позивачем, відтак, правові підстави для застосування ст. 117 КЗпП України при відсутності спору щодо нарахованих сум належних працівникові при звільнені, відсутні;
- з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, ст.ст. 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом;
- апелянт послався на постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
У відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу вказується, що рішення суду першої інстанції є правильним, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду 27 липня 2023 року іншими учасниками справи не оскаржено.
Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині задоволених позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги в/ч НОМЕР_2 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені судом апеляційної інстанції та неоспорені учасниками апеляційного провадження:
ОСОБА_1 з 08 червня 1992 року по 02 квітня 2021 року проходив військову службу у Збройних Силах України, у тому числі за контрактом в органах Державної прикордонної служби України.
Наказом начальника в/ч НОМЕР_2 від 02 квітня 2021 року №157-ОС старшого прапорщика ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас наказом начальника прикордонного загону від 16 березня 2021 року №129-ос за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням контракту) п.2 ч.5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), виключено зі списків особового складу прикордонного загону та усіх видів забезпечення з 04 квітня 2021 року (а.с.26).
Згідно даного наказу вислуга років на 04 квітень 2021 року становить: календарна військова - 27 років 11 місяців 08 днів, пільгова військова - 04 роки 11 місяців 22 дні, загальна вислуга - 32 роки 11 місяців 00 днів.
Також наказом передбачено: відповідно пп.3 п.9 розділу V наказу МВС України від 25 червня 2018 року №558 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби виплатити за 26 календарних років; виплатити грошову компенсацію за 98 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 роки; відповідно до абз.3 п.14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплатити грошову компенсацію за 11 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2021 рік.
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням при розрахунку базового місяця - січень 2008 року; у разі виплати індексації під час служби або після звільнення, надати розрахунок виплачених сум помісячно; надати завірені довідки (грошові атестати) про розмір щомісячного грошового забезпечення із зазначенням видів грошового забезпечення та сум за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки; надати розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні; надати документи, підтверджуючі виплати грошової компенсації речового майна; надати документи, підтверджуючі перерахування сум, які зазначено у наказі про звільнення від 02 квітня 2021 року №157-ос.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2023 року у справі №420/17434/22 (залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року), зокрема:
- зобов'язано в/ч НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, враховуючи базовий місяць - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язано в/ч НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розрахунку 50 % грошового забезпечення за 27 повних календарних років служби з урахуванням індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми;
- зобов'язано в/ч НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористанні 98 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій з урахуванням індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми.
10 травня 2023 року відповідач на виконання рішення суду у справі №420/17434/22 сплатив позивачу 48 764,80 грн. (а.с.37).
11 травня 2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, проте відповіді на це не отримав, що не спростовано (не заперечується) відповідачем.
Вважаючи, що відповідна сума виплачена невчасно, позивач звернувся до суду з вимогою про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та визнання протиправними дій відповідача.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (10 травня 2023 року), то до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст. 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 03 квітня 2021 року проте не більш як за шість місяців, що становить 183 календарні дні.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-14, 73, 74, 77, 78 КАС України, ч.1 ст. 47, ст.ст. 116, 117, ч.ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 06 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що "служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина 5 ст. 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо".
Згідно ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Відповідно ч.1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Статтею 116 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року) було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно ст. 116 КЗпП України (у чинній редакції) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 117 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно ст.117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Тобто, з 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01 липня 2022 року (далі - Закон №2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст. 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Правовідносини щодо відшкодування заробітної плати за час затримки остаточного розрахунку врегульовані нормами КЗпП України тільки у частині, яка не врегульована спеціальним законодавством, Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР) та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Згідно ст. 27 Закону №108/95-ВР порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно ст. 1 Порядку №100, цей порядок застосовується серед іншого у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати.
Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, але не більш ніж за шість місяців.
Матеріалами справи підтверджено, що позивача звільнено з військової служби 02 квітня 2021 року, остаточний розрахунок належних до виплати коштів з позивачем проведено 10 травня 2023 року.
Таким чином, враховуючи, що не проведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш ніж за шість місяців, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати коштів на підставі ст. 117 КЗпП України, а бездіяльність щодо такої виплати є протиправною.
Таким чином, з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (10 травня 2023 року), колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст.117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 03 квітня 2021 року проте не більш як за шість місяців, що становить 183 календарні дні.
При цьому, колегія суддів враховує те, що п.8 Порядку №100 передбачено, що можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо визначена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (який набрав чинності 20 липня 2018 року) (далі - Порядок №260).
Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу за період з 03 квітня 2021 року по 03 жовтня 2021 року згідно постанови Кабміну України №100 та Порядку №260.
Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів щодо оплати праці не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, з огляду на наступне.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у ст.ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладена в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року по справі №823/1023/16, від 30 січня 2019 року по справі №807/3664/14, від 26 червня 2019 року по справі №826/15235/16.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду не спростовують, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення вимог його апеляційної скарги.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 .
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судова колегія не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 17 жовтня 2023 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.