П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/17183/22
Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О.В.
Дата і місце ухвалення 24.07.2023р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А.І.
- Ступакової І.Г.
при секретарі - Качуренко В. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила:
- визнати противоправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо недорахування при обчисленні пенсії ОСОБА_1 суми заробітної плати (доходу) за сумісництвом, на яку нараховано та з якої сплачено страхові внески за період праці, і яка враховується для нарахування пенсії, починаючи з первинного призначення пенсії - з травня 2015 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити їй перерахунок та індексацію суми пенсії, виходячи з усієї суми заробітній плати (доходу) ОСОБА_1 за основним місцем праці та за сумісництвом, на яку було нараховано та з якої були сплачені внески до Пенсійного фонду, починаючи з первинного призначення пенсії - з травня 2015 року, та виплатити їй суми недоотриманої пенсії - з травня 2015 року.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.01.2023 року було відмовлено позивачці у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду та повернуто позовну заяву ОСОБА_1 через пропуск строку звернення до суду.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.03.2023 року скасовано ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10.01.2023 року в частині повернення без розгляду позовних вимог про перерахунок та виплати пенсії позивачу за період з 22.05.2022 року та в цій частині справу №420/17183/22 направлено до суду 1-ї інстанції для продовження розгляду. В іншій частині ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10.01.2023 року залишено без змін.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05.04.2023 року судом було прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в частині позовних вимог про визнання противоправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо недорахування з 22.05.2022 року при обчисленні пенсії ОСОБА_1 суми заробітної плати (доходу) за сумісництвом, на яку нараховано та з якої сплачено страхові внески за період праці, і яка враховується для нарахування пенсії та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 22.05.2022 року ОСОБА_1 перерахунок та індексацію суми пенсії, виходячи з усієї суми заробітній плати (доходу) ОСОБА_1 за основним місцем праці та за сумісництвом, на яку було нараховано та з якої були сплачені внески до Пенсійного фонду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з даним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилалась на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, не повне з'ясування обставин по справі.
В поданій апеляційній скарзі апелянт вказала на те, що з травня 2015 року вона отримую державну пенсію за віком нараховану на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Апелянт вважає, що відповідачем у справі невірно обчислено розмір її пенсії, оскільки не враховано всі суми заробітної плати (доходу), на яку нараховано і з якої утримано і фактично сплачено збори до Пенсійного фонду.
Апелянт посилалась на те, що у травні 2001 року нею було отримано дохід на двох підприємствах та загальна сума нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачені внески до пенсійного фонду за травень 2001 року, склала 3126,20 грн., однак відповідачем неправомірно для розрахунку індивідуального коефіцієнта заробітної плати взято заробітну плату лише у сумі 1 600,00 грн.
На думку апелянта, обмеження суми заробітної плати (доходу), на яку нараховані, і з якої сплачені збори до Пенсійного фонду, яка є базою нарахування прибуткового податку з громадян, і яка має бути включена для розрахунку коефіцієнта заробітної плати для нарахування пенсії згідно діючого на той час законодавства не існує. Заробітна плата (дохід), на яку нараховано, і з якої утримано і фактично сплачено збори до Пенсійного фонду повністю співпадає з даними заробітної плати (доходу), що є базою нарахування прибуткового податку з громадян відповідно з нормативно-правовими актами, що діяли станом на травень місяць 2001 року.
Крім того апелянт посилалась на те, що у певних, зазначених у позові, місяцях у період з 2016 року по 2020 рік вона працювала на кількох підприємствах, на кожному з яких отримувала заробітну плату (дохід), на яку (на кожному із них) фактично нарахований та сплачений до Пенсійного фонду єдиний внесок. Однак, як вважає апелянт, відповідачем при розрахунку коефіцієнта заробітної плати протиправно обмежено суму заробітної плати (доходу) максимальною величиною бази нарахування єдиного внеску.
В апеляційній скарзі позивач посилалась на те, що Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містить норм застосування максимальної бази нарахування єдиного внеску і обмежень щодо суми виплат (доходу) отриманих від декількох роботодавців (страхувальників), на яку фактично нарахований і сплачений єдиний внесок.
Що стосується порушення норм процесуального права, апелянт вважає, що через відмову суду першої інстанції у відкритті загального позовного провадження, належним чином не досліджено її справу та позбавлено її можливості реалізувати повний обсяг прав, передбачений ст. 47 КАС України.
Враховуючи вищезазначене апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне:
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з травня 2015 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за віком (т. 2 а.с. 27).
Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, позивач вказувала на те, що відповідачем при визначенні розміру її пенсії невірно розраховано індивідуальний коефіцієнт заробітної плати, оскільки безпідставно обмежено розмір заробітної плати для його визначення, зокрема, відповідачем не враховані всі суми заробітної плати (доходу), на яку нараховано і з якої утримано і фактично сплачено внески, за наступні періоди: травень 2001 року, грудень 2016 року, грудень 2017 року, травень-грудень 2018 року, січень 2019 року, березень 2019 року та червень 2020 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області не було допущено порушень вимог чинного законодавства при врахуванні заробітної плати позивача для обчислення пенсії.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
Частиною 2 статті 5 Закону №1058-IV (в редакції, що діяла на момент призначення позивачці пенсії) передбачено, що виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
За приписами статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами у період до 1 січня 2016 року або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв.
Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Частиною 2 статті 40 Закону № 1058-IV визначено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де:
Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;
Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.
Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn );
К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Коефіцієнт заробітної плати (доходу) застрахованої особи за кожний місяць страхового стажу, який враховується при обчисленні пенсії, визначається за формулою: Кз = Зв : Зс, де:
Кз - коефіцієнт заробітної плати (доходу) застрахованої особи;
Зв - сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу);
Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу), а в разі одноразової сплати єдиного внеску відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - за місяць, в якому укладено договір про добровільну участь.
Сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу), визначається за формулою: Зв = З + Зд, де:
Зв - сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу);
З - сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, з якої фактично сплачено страхові внески згідно з цим Законом за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу);
Зд - сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, розрахована виходячи із передбаченої частиною третьою статті 24 цього Закону доплати, за місяць, за який визначається коефіцієнт заробітної плати (доходу).
Відповідно до ст. 41 Закону № 1058-IV до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються:
1) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону;
2) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.
Для осіб, які у період до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, отримували заробітну плату (дохід) за результатами роботи, термін виконання якої перевищував календарний місяць, до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися і до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні, у розрахунку на кожний місяць виконання роботи. Перелік таких осіб, а також порядок визначення для них заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії встановлюється Кабінетом Міністрів України;
3) суми заробітної плати (доходу), визначені виходячи із здійсненої застрахованою особою доплати, передбаченої частиною третьою статті 24 цього Закону.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був прийнятий 9 липня 2003 року та набрав чинності 01.01.2004 року.
Як вже зазначалось вище, звертаючись до суду першої інстанції, позивач посилалась на те, що у зазначені нею спірні періоди, а саме: травень 2001 року, грудень 2016 року, грудень 2017 року, травень-грудень 2018 року, січень 2019 року, березень 2019 року та червень 2020 року вона отримувала заробітну плату з декількох джерел під час її роботи на різних підприємствах, і з кожного доходу сплачувались страхові внески, а тому, на думку позивача, всі суми заробітної плати (доходу), які отримувались нею повинні були бути враховані відповідачем при розрахунку пенсії.
Що стосується спірного періоду травня 2001 року колегія суддів зазначає наступне:
Пунктом 2 частини 1 статті 41 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який діяв на момент призначення позивачці пенсії та яким керувався відповідач при призначенні позивачці пенсії, чітко визначено, що до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 № 1064 «Про встановлення максимальної величини фактичних витрат суб'єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу, з яких справляються збори (внески) до соціальних фондів» встановлено максимальну величину фактичних витрат суб'єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу у розмірі 1000 гривень на місяць у розрахунку на одного працюючого, з яких відповідно до законів України справляються збори (внески) до Фонду соціального страхування, державного фонду сприяння зайнятості населення, Пенсійного фонду і Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.
Таким чином, якщо заробітна плата перевищує максимальну величину, з якої нараховується збір, для розрахунку індивідуального коефіцієнта заробітку та обчислення пенсії після 01.07.1998 враховувалась сума 1000 гривень, а в подальшому вказані питання регулювалися окремими урядовими постановами.
Вказана постанова втратила чинність у зв'язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України від 07.03.2001р. № 225, якою установлено максимальну величину фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничну суму заробітної плати (доходу), з яких відповідно до законів України справляються страхові внески (збори) до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Пенсійного фонду, в розмірі 1600 гривень на місяць у розрахунку на кожну фізичну особу - платника внесків (зборів) незалежно від того, чи такий дохід отримано на одному, або на декількох підприємствах (установах).
Таким чином постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2001р. № 22, яка була чинна станом на травень 2001 року було встановлено максимальну величину фактичних витрат на оплату праці найманих працівників в розмірі 1600,00грн.
При цьому, за нормами ст.8 Розділу ІІ Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», який був чинним у той час, до сукупного оподатковуваного доходу включаються одержані за місцем основної роботи (служби, навчання) доходи за виконання трудових обов'язків, у тому числі за сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, а також інші доходи, що утворилися в результаті надання за рахунок коштів підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності своїм працівникам матеріальних і соціальних благ у грошовій і натуральній формі крім сум виплат, що не включаються до сукупного оподатковуваного доходу, визначених у статті 5 цього Декрету.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач згідно п.2 частини 1 статті 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правомірно врахував до заробітної плати (доходу) позивача для обчислення її пенсії, суми виплат (доходу), отримуваних до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а саме суму максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників за травень 2001 року у розмірі 1600 гривень.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права викладена у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2021 року у справі № 809/886/18 та відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає обов'язковому врахуванню судом при вирішенні справи.
Що стосується таких спірних періодів, як грудень 2016 року, грудень 2017 року, травень-грудень 2018 року, січень 2019 року, березень 2019 року та червень 2020 року, слід зазначити наступне:
Вказані періоди стосуються сум доходу, які отримувались позивачкою вже після набрання Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» чинності, а тому за положеннями п. 1 ч. 1 ст. 41 цього Закону, до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу) у межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону.
Максимальна величина бази нарахування єдиного внеску визначається Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності 01.01.2011 року та діяв у спірні періоди.
Зміст вищевказаних положень законодавства засвідчує, що для обчислення розміру пенсії позивачки повинні враховуватись суми виплат (доходу) у межах максимальної величини сукупного оподатковуваного доходу і максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону, які розраховані на одну застраховану особу незалежно від місця здійснення таких виплат на одному, чи на декількох підприємствах (установах).
Відповідно до п.4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI (у редакції до 01.01.2018 року) максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п'яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.12.2016 року становив- 1 600,00 грн., а тому максимальна величина бази нарахування єдиного внеску у 2016 року за місяць становила - 40 000,00 грн. (1 600,00 грн. х25).
У відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 41 Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відповідачем було враховано заробітну плату позивача за грудень 2016 року при обрахунку пенсії саме у зазначеному вище розмірі - 40 000 грн.
Зважаючи на положення Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік", згідно якого розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.12.2017 року становив- 1762 грн., максимальна величина бази нарахування єдиного внеску за місяць у 2017 році становила - 44050,00 грн. (1 762 грн. х 25).
Як встановлено в ході розгляду даної справи, саме у такому розмірі відповідачем було враховано заробітну плату позивача за грудень 2017 року при обрахунку пенсії.
Згідно до п. 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI (у редакції після 01.01.2018 року) максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2018 рік" мінімальна заробітна плата у 2018 році становила 3723 грн., а тому максимальна база нарахування єдиного внеску становила 55 845,00 грн. (15х3723 грн.)
Законом України "Про державний бюджет України на 2019 рік" було визначено, що мінімальна заробітна плата у 2019 році становила 4173 грн., а тому максимальна база нарахування єдиного внеску складала 62 595,00 грн. (15х4173 грн.).
Відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" мінімальна заробітна плата у 2020 році становила 4723 грн., а тому максимальна база нарахування ЄСВ складала 70 845,00 грн. (15х4723 грн.).
В ході розгляду даної справи встановлено, що Головним управлінням ПФУ в Одеській області у спірні періоди, а саме: травень-грудень 2018 року, січень 2019 року, березень 2019 року та червень 2020 року, було враховано заробітну плату позивача у межах максимальної бази нарахування єдиного внеску, що відповідає положенням п. 1 ч. 1 ст. 41 Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Враховуючи зазначене будь-яких порушень при врахуванні розміру заробітної плати для обчислення пенсії відповідачем допущено не було, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Що стосується посилань позивача на обмеження її права на участь у розгляді справи через не призначення судом першої інстанції справи до розгляду у загальному позовному провадженні, колегія суддів зазначає наступне:
Згідно ст. 12 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
В свою чергу загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
При цьому ч. 4 цієї статті визначено категорії справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження і до таких справ дана адміністративна справа не віднесена.
З огляду на зазначене суд першої інстанції, здійснюючи розгляд справи у порядку саме спрощеного позовного провадження, порушення норм процесуального права не допустив.
Слід звернути увагу на те, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження не впливає на реалізацію прав, зокрема, позивача щодо доведення власної позиції, надання доказів та ін., оскільки не обмежує у цьому прав позивача.
Судом апеляційної інстанції не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело б до неправильного вирішення справи, як і не встановлено порушень норм процесуального права, які згідно ст. 317 КАС України є обов'язковими для скасування судового рішення суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, та не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 року - без змін.
Підстави для розподілу судових витрат згідно ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст. ст. 308, 310, ст.315, 316, 321, 322, 325, 327, 328 КАС України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 17 жовтня 2023 року.
Суддя-доповідач: О.В. Лук'янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова