П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 400/4744/23
Головуючий в 1 інстанції: Ярощук В.Г. Дата і місце ухвалення: 19.07.2023р., м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року по справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Миколаївській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-
ВСТАНОВИЛА:
В травні 2023 року Головне управління ДПС у Миколаївській області звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення на користь Державного бюджету України в рахунок погашення податкового боргу в сумі 24178,48 грн., а саме: з орендної плати з фізичних осіб - 21062,22 грн., з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки - 3116,26 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що за ОСОБА_1 рахується податкова заборгованість з орендної плати з фізичних осіб в сумі 21062,22 грн., нарахованої йому до сплати згідно податкових повідомлень-рішень від 08.05.2020р. №66983-5405-1409 та від 20.04.2021р. №2648952-2410-1408, а також з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 3116,26 грн., нарахованого відповідачу до сплати згідно податкових повідомлень-рішень від 28.08.2019р. №0125429-5406-1417, від 29.05.2020р. №0116786-5405-1417 та від 22.04.2021р. №0191939-2410-1417. Головним управлінням ДПС у Миколаївській області на адресу ОСОБА_1 надсилалася податкова вимога від 09.12.2019р. №134379-54, однак заборгованість відповідачем в добровільному порядку сплачена не була, у зв'язку з чим у податкового органу виникли підстави для стягнення суми боргу в судовому порядку.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 19.07.2023р. з ухваленням у справі нового судового рішення - про задоволення позову у повному обсязі.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції необґрунтовано виходив з того, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності, а також податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, підлягають стягненню до відповідного бюджету місцевого самоврядування, а не до Державного бюджету України, про що просить позивач. Судом не враховано, що п.95.1 ст.95 ПК України чітко визначено, що контролюючий орган здійснює за платника податків саме на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності. Крім того, практика прийняття рішень про задоволення позовів про стягнення податкового боргу містить у резолютивній частині формулювання про стягнення податкового боргу в дохід держави без зазначення виду бюджету.
Також, апелянт посилається на те, що предметом доказування у даній справі є виключно обставини наявності у платника податків податкового боргу, який виник на підставі несплати узгодженого грошового зобов'язання такого платника податків. У даній справі судом встановлено, що Головне управління ДПС у Миколаївській області має повноваження на звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу, податковий борг є узгодженим, податкова вимога не відкликана, а ОСОБА_1 не звертався до контролюючого органу із заявами про розстрочення або відстрочення податкового боргу. А відтак, у суду були наявні підстави для задоволення позову.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно п.15.1 ст.15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.
Згідно п.п.20.1.34 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Відповідно до п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Строки сплати орендної плати за землю закріплені статтею 287 ПК України, а податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки статтею 266 ПК України.
Згідно з абзацом першим пункту 287.5 статті 287 ПК України податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Пунктом 266.10.1 статті 266 ПК України передбачено, що податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується, зокрема, фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Пунктом 59.1 статті 59 ПК України встановлено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.
Згідно п.59.5 ст.59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Згідно п.п. «е» п.176.1 ст.176 ПКУ платники податку зобов'язані своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов'язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих контролюючим органом, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку.
Таким чином, з вказаних норм слідує, що у платника податків наявний обов'язок щодо сплати узгодженої суми податкових зобов'язань.
ПК України встановлена послідовність звернення до суду з вимогами щодо стягнення податкового боргу платника. Обов'язкові умови (обставини), наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у податкового органу права на звернення до суду із даним позовом, є: наявність у платника податків боргу зі сплати податків (зборів, обов'язкових платежів); сума заборгованості платника податків на момент звернення податкової служби до суду із позовом про її стягнення має бути узгодженою у встановленому законодавством порядку.
При зверненні з даним позовом до суду Головне управління ДПС у Миколаївській області посилалося на те, що за відповідачем рахується заборгованість зі сплати:
- орендної плати з фізичних осіб в сумі 21062,22 грн., нарахованої до сплати згідно податкових повідомлень-рішень від 08.05.2020р. №66983-5405-1409 та від 20.04.2021р. №2648952-2410-1408. Зазначені податкові повідомлення-рішення отримано ОСОБА_1 , що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення;
- податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 3116,26 грн., нарахованого до сплати згідно податкових повідомлень-рішень від 28.08.2019р. №0125429-5406-1417, від 29.05.2020р. №0116786-5405-1417 та від 22.04.2021р. №0191939-2410-1417. Зазначені податкові повідомлення-рішення отримано ОСОБА_1 , що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
У зв'язку з наявністю у відповідача податкового боргу Головне управління ДПС у Миколаївській області виставило йому податкову вимогу від 09.12.2019р. №134379-54 (форма «Ф») на суму 1812,43 грн., яку отримано відповідачем 24.12.2019р. Суму боргу згідно вказаної вимоги ОСОБА_1 не погашено, а тому, на підставі п.59.5 ст.59 ПК України, податкова вимога на збільшену суму боргу додатково йому позивачем не надсилалася (не вручалася).
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, податкові повідомлення-рішення вважаються врученими ОСОБА_1 належним чином, в судовому чи адміністративному порядку не оскаржені, визначені ними податкові зобов'язання відповідачем не сплачено, податкову вимогу платником податків отримано, у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення боргу в судовому порядку.
Підставою для відмови в задоволенні позову Головного управління ДПС у Миколаївській області суд першої інстанції зазначив те, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відносяться до податків на майно, що належать до місцевих податків, тобто належать до доходів загального фонду бюджетів місцевого самоврядування. А відтак, за висновками суду, наявна у ОСОБА_1 заборгованість підлягає стягненню до відповідного бюджету місцевого самоврядування, а не до Державного бюджету України, про що просить позивач.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на формальний підхід до розгляду справи, а також на те, що Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними, в будь-якому випадку кошти будуть направлятись за належністю.
Надаючи правову оцінку таким доводам апелянта колегія виходить з наступного.
Приписами п.п.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК України встановлено, що орендна плата для цілей розділу ХІІ цього Кодексу обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.
Згідно п.п.265.1.1 і 265.1.3 п.265.1 ст.265 ПК України податок на майно складається, зокрема: з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; з плати за землю.
За правилами п.п.10.1.1 п.10.1 ст.10 ПК України податок на майно належить до місцевих податків.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відносяться до податків на майно, що належать до місцевих податків.
Відповідно до п.10.5 ст.10 ПК України зарахування місцевих податків та зборів до відповідних бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.
Згідно п.19 ч.1 ст.64, п.4 ч.1 ст.69 Бюджетного кодексу України (в редакції чинній до 31.12.2020р.) до доходів загального фонду бюджетів відповідно міст республіканського АРК та обласного значення, міст Києва та Севастополя, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, а також міст районного значення, сільських, селищних бюджетів належить податок на майно, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування.
Згідно п.19 ч.1 ст.64 Бюджетного кодексу України (в редакції чинній з 01.01.2021р.) до доходів загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад належать місцеві податки та збори, що сплачуються (перераховуються) згідно з Податковим кодексом України.
З огляду на викладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності, а також податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, підлягають стягненню до відповідного бюджету місцевого самоврядування, а не до Державного бюджету України, про що просить позивач, у зв'язку із чим відповідна вимога Головного управління ДПС у Миколаївській області задоволенню не підлягає.
Положеннями ч.2 ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку суд позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог та прийняти відповідне рішення про стягнення податкового боргу до місцевого бюджету, оскільки, як слідує зі змісту ч.2 ст.9 КАС України, такі дії суд може вчинити лише в одному випадку, а саме: якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Тобто, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява.
У постанові від 27.10.2022р. по справі №9901/496/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом він не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. При цьому такий вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява.
Необґрунтованими колегія суддів вважає посилання апелянта на п.95.1 ст.95 ПК України, оскільки вказаною нормою передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків заходи щодо погашення податкового боргу на користь держави, як узагальненого поняття, а не Державного бюджету України, як це помилково тлумачить апелянт.
Що стосується посилань апелянта на те, що суд першої інстанції на стадії відкриття провадження у справі мав встановити зміст позовних вимог та, при необхідності, залишити позовну заяву без руху, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки при відкритті провадження у адміністративній справі суд першої інстанції не зобов'язаний перевіряти правильність викладення податковим органом своїх вимог у прохальній частині адміністративного позову. Перевірка правильності змісту позовних вимог відносно обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, відбувається при розгляді справи по суті.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову Головного управління ДПС у Миколаївській області.
Доводи апеляційної скарги правильність висновку суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги позивача та скасування рішення від 19.07.2023р. колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Враховуючи, що дана справа, відповідно до п.7 ч.6 ст.12 КАС України, є справою незначної складності, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 17 жовтня 2023 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук