П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/4124/23
Головуючий в І інстанції: Аракелян М.М.
Дата та місце ухвалення рішення: 15.05.2023 р. м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шеметенко Л.П.
судді - Турецької І.О.
судді - Шевчук О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2023 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не здійснення остаточного розрахунку в день звільнення зі служби в поліції відносно ОСОБА_1 ;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з поліції за період з 28 липня 2022 року по 28 січня 2023 року у розмірі 83276,56 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області у вигляді нездійснення остаточного розрахунку в день звільнення зі служби в поліції відносно ОСОБА_1 . Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку з виплати грошової компенсації за невикористану відпустку за 2020 рік у кількості 22 діб при звільненні з поліції за період з 01.06.2022 року по 30.11.2022 року у розмірі 8224,42 грн. В решті вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, наголошуючи на неповному з'ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Представником позивача поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в поліції та наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 26.05.2022 року № 1004 о/с капітана поліції ОСОБА_1 , інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 1 Подільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, звільнено зі служби в поліції за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» за станом здоров'я (через хворобу) з 31 травня 2022 року.
Позивачу на день звільнення не виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2020 рік у кількості 22 доби, у зв'язку з чим, останній звернувся до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.11.2022 року у справі № 420/13204/22, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2023 року, позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області задоволено, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні за невикористану відпустку за 2020 рік у кількості 22 доби, зобов'язано Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2020 рік у кількості 22 доби.
Також, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.11.2022 року у справі № 420/12556/22, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2023 року, зобов'язано ГУНП в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2020 рік у кількості 22 доби.
Фактично у двох справах №№ 420/13204/22, 420/12556/22 ГУНП в Одеській області зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2020 рік у кількості 22 доби.
Сторонами у справі не заперечується, що грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2020 рік ГУНП в Одеській області виплачено позивачу на його картковий рахунок 30.01.2023 року у сумі 8229,05 грн.
Позивач вважає, що у даному випадку є підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, у вигляді виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Вирішуючи справу та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивача звільнено зі служби в поліції з 31.05.2022 року, отже, строк затримки по виплаті грошової компенсації за невикористану відпустку за 2020 рік у кількості 22 доби слід рахувати з 01.06.2022 року, оскільки відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в частині виплати грошової компенсації за невикористану відпустку за 2020 рік у кількості 22 діб починаючи з 01.06.2022 року, проте, не більш, як за шість місяців, що становить 183 календарні дні (з 01.06.2022 року по 30.11.2022 року), а відмова у виплаті такого грошового забезпечення є протиправною.
Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 8224,42 грн.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на викладене.
Так, спір у цій справі виник у зв'язку із виплатою на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з поліції відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), внаслідок несвоєчасної виплати грошової компенсації за невикористану відпустку за 2020 рік у кількості 22 доби у загальній сумі 8229,05 грн.
Позивача звільнено зі служби в поліції 31 травня 2022 року, грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2020 рік відповідач виплатив позивачу на виконання судових рішень 30.01.2023 року, після чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України.
Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначається Законом України «Про Національну поліцію».
Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби в поліції не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Проте, такі питання врегульовані КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби поліції.
Статтями 116, 117 КЗпП України, в редакції на момент звільнення позивача зі служби в поліції, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В свою чергу, статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, яка діяла на момент виплати позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку, а саме 30.01.2023 року, за затримку виплати якої позивач і просить нарахувати йому середній заробіток, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Колегія суддів зазначає, що згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, у правовідносинах з аналогічним предметом спору та періодом виникнення спірних правовідносин. У цій справі ВС дійшов висновку про необхідність застосування статті 117 КЗпП України в редакції згідно із Законом № 2352-ІХ, яка діяла на дату звернення позивача з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано положення статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, яка діяла на момент виплати позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку, а саме 30.01.2023 року, за затримку виплати якої позивач і просить стягнути на його користь середній заробіток.
За наведеного правового регулювання, оскільки позивача звільнено зі служби в поліції 31.05.2022 року, а грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2020 рік відповідач виплатив позивачу на виконання судових рішень 30.01.2023 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в частині виплати грошової компенсації за невикористану відпустку за 2020 рік у кількості 22 діб з 01.06.2022 року, проте, не більш, як за шість місяців (з 01.06.2022 року по 30.11.2022 року).
В поданій апеляційній скарзі відповідач посилається на відсутність у позивача права на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації за невикористану ним відпустку на підставі статті 117 КЗпП України з огляду на наявність спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, та здійснення виплати позивачу грошової компенсації за невикористану ним відпустку за рішенням суду. Апелянт вказує на те, що наведена позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка висловлена у постановах від 28.01.2020 року у справі № 822/2663/15 та від 18.11.2019 року у справі № 0940/1532/18.
Проте, колегія суддів не приймає до уваги наведені посилання апелянта на вказані вище рішення Верховного Суду з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Так, Великою Палатою Верховного Суду у вказаному рішенні визначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Також, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Великою Палатою Верховного Суду вказано, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Крім того, є безпідставними посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції при вирішенні питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, що має бути виплачений на користь позивача, правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно якої, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Так, Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Також, згідно висновків Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 щодо застосування ст. 117 КЗпП України, який неодноразово застосовувався ВС і в інших справах наведеної категорії, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності, і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, та Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 прийняті під час дії редакції ст.ст. 116, 117 КЗпП України до внесення змін Законом № 2352-IX від 01.07.2022 року.
Водночас, колегія суддів вважає, що конструкції норм ст.ст. 116, 117 КЗпП України в редакції згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року не дають підстав для висновку про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, згідно яких, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Колегія суддів зазначає, що абз. 1 ч. 1 ст. 117 КЗпП України, як в редакції до 19.07.2022 року, так і в редакції згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, містить однакові приписи, згідно яких, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.
Колегія суддів наголошує, що Верховний Суд, аналізуючи наведені положення, зокрема, абз. 1 ч. 1 ст. 117 КЗпП України, які не зазнали змін у цій частині, дійшов висновку, що суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач, та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності ВС вказав на те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно у даній справі застосовані вказані вище правові позиції ВС, а доводи апелянта, що такі правові позиції Верховного Суду не прийняті до уваги судом першої інстанції суперечать змісту прийнятого рішення суду у даній справі.
Так, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, буде визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 8224,42 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
В свою чергу, апеляційна скарга не містить будь-яких зауважень щодо визначеної судом першої інстанції суми середнього заробітку та не містить обґрунтованих доводів щодо необхідності додаткового зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Що стосується посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що у справі № 420/439/23 вже стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року у справі № 420/439/23, яке набрало законної сили 05.06.2023 року, стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з поліції за період з 01.06.2022 року по 23.12.2022 року у сумі 3213,39 грн.
Водночас, приймаючи вказане судове рішення у наведеній справі, суд виходив з того, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 3213,39 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми індексації грошового забезпечення, виплату якої проведено на виконання рішення суду у справі № 420/11507/22 в сумі 3324,54 грн.
За таких обставин, оскільки суд у справі № 420/439/23 задовольнив позов ОСОБА_1 частково та стягнув на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 3213,39 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми індексації грошового забезпечення, виплату якої проведено на виконання рішення суду у справі № 420/11507/22 в сумі 3324,54 грн., колегія суддів відхиляє доводи апелянта та погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь позивача у даній справі середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в частині виплати грошової компенсації за невикористану відпустку за 2020 рік пропорційно розміру невиплаченої суми цієї грошової компенсації.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними висновками суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.
Судове рішення складено у повному обсязі 16.10.2023 р.
Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: І.О. Турецька
Суддя: О.А. Шевчук