РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2023 року м. Рівне №460/21178/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини Міністерства оборони НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ВСТАНОВИВ:
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; зобов'язання відповідача прийняти наказ про звільнення позивача з військової служби згідно абз. 13 пп. г. п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що він був добровільно призваний на військову службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_5 14.02.2023, оскільки є особою з інвалідністю III групи (з дитинства) довічно згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії РВН №0179483. Позивач має на утриманні 3 дітей віком до 18 років, що підтверджується: свідоцтвами про народження дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . 11.08.2023 ОСОБА_1 подав до ВЧ НОМЕР_1 рапорт про дострокове звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме - у зв'язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років згідно із Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу». Проте, позивачем отримано відмову у задоволення рапорту з підстави недоведеності факту утримання ним 3-х дітей віком до 18 років.
Вказує, що відповідач посилався на необхідність подачі разом з рапортом судового рішення про встановлення факту утримання, що є незаконним - докази утримання подаються безпосередньо до військової частини, і війська частина має можливість самостійно проаналізувати подані документи і дійти висновку про наявність факту утримання.
До теперішнього часу позивач зі служби не звільнений. Вважає, що такі підстави для відмови у звільненні не відповідають чинному законодавству та інформації, що була зазначена в документах, доданих до рапорту. Невчинення дій щодо звільнення позивача з військової служби є незаконною поведінкою відповідача, яка грубо порушує права позивача, а тому така бездіяльність має бути визнана протиправною. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою від 11.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
04.10.2023 ВЧ НОМЕР_1 подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив, що 21 серпня 2023 року отримано рапорт позивача про звільнення з військової служби, у зв'язку із тим, що на його утриманні перебувають троє та більше дітей до 18 років.
До рапорту про звільнення від 21.08.2023 за вх. №22798 позивач додав копії наступних документів (перелік цих документів сам позивач зазначав в своєму рапорті): свідоцтво про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія НОМЕР_2 ; свідоцтво про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серія НОМЕР_3 ; свідоцтво про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серія НОМЕР_4 ; свідоцтво про шлюб із ОСОБА_5 , 07.09.2020, серія НОМЕР_5 ; довідка про місце проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .. Довідку про доходи ОСОБА_5 ; лист від Жмеринського відділу виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області за № 32162 від 25.07.2023; рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 09.07.2019 про розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Розглянувши наведений пакет документів ВЧ НОМЕР_1 повідомила позивача про неможливість на підставі наданих документів прийняти законне рішення, оскільки в наданих свідоцтвах про народження ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в графі батько зазначений ОСОБА_8 у відповідності до ст.ст. 133-134 СК України якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини. Стверджує, що обов'язок батьків утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття закріплений ст.ст. 51,52 Конституції України. Крім того, статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Стаття 181 СК України визначає способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
На думку відповідача розірвання шлюбу не припиняє обов'язок батька на утримання своїх дітей, як в грошовій так і (або) в натуральній формі.
Жоден доданий документ до рапорту не свідчить про те, що ОСОБА_8 не бере участь в утриманні своїх доньок в натуральній формі в тому числі.
Також, позивач не надав доказів того, що він є опікуном чи усиновителем неповнолітніх дітей та має законодавчо встановлені обов'язки щодо них, в тому числі обов'язок по їх утриманню, згідно стст.207, 232, 249, 282 СК України, тому підстави вважати, що на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, відсутні.
Тобто, на час подання рапорту та на час розгляду цієї справи не додані позивачем документи, які б вказували на відсутність утримання батьком ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в натуральній формі. При цьому, позивач не надав докази утримання саме трьох дітей.
Просить суд, звернути увагу на правову позицію Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 340/1410/23 та відмовити у задоволенні позову.
10.10.2023 позивачем надано відповідь на відзив, в якому він зазначає, що немає значення, чи йде мова про рідних чи нерідних дітей військовослужбовця, вирішальним є саме факт утримання цих дітей військовослужбовцем.
Дружина позивача ОСОБА_11 перебуває в відпустці по догляду за дитиною - спільним з позивачем сином ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження сина та засвідченою заявою у нотаріуса, з чого вбачається, що їй важко самостійно здійснювати виховання трьох неповнолітніх дітей, а матеріальне та фінансове забезпечення усіх трьох дітей ОСОБА_1 взяв на себе. Крім того, враховуючи продовження дії воєнного стану в Україні та постійні збройні атаки РФ на території України, самостійне виховання становить загрозу для їх життя. Саме тому є потреба у звільненні позивача з військової служби.
Крім того, рідний батько дітей не бере участі в утриманні дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не сплачує аліменти в добровільному порядку, після розлучення діти залишились проживати з матір'ю - ОСОБА_11 .
Зазначає, що не існує єдиної встановленої довідки про несплату рідним батьком аліментів. В кожній конкретній ситуації має бути вирішено, яким чином може бути доведена ця обставина. В даному випадку несплата аліментів рідним батьком дітей саме підтверджена відповіддю на адвокатський запит Жмеринського відділу ДВС у Жмеринському районні Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про те, що станом на 25.07.2023 у виконавчому провадженні НОМЕР_10, де боржник є ОСОБА_8 (рідний батько) наявна заборгованість в сумі 54 584,06 грн, яка була подана разом із рапортом.
Факт утримання повинен бути наявний саме на момент подачі рапорту на звільнення. Відповідно разом із рапортом позивачем подавалися усі необхідні документи, в тому числі свідоцтво про шлюб з матір'ю дітей, які перебувають на утриманні позивача: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Вважає, що утримання трьох неповнолітніх дітей позивачем підтверджено усіма документами в сукупності, що долучені до адміністративного позову.
Зазначає, що твердження відповідача, що рідний батько дітей утримує їх, є лише припущенням, яке спростоване поданими доказами.
Посилання відповідача на необхідність усиновлення дітей для наявності підстав для звільнення є незаконним. Факт усиновлення та факт утримання - не пов'язанні між собою поняття. І той факт, що на даний момент діти не усиновлені позивачем, жодним чином не свідчать, що позивач їх не утримує. Факт усиновлення створив би презумпцію утримання та позбавив би позивача необхідності доводити факт утримання. Натомість позивач, не будучи на даний момент усиновлювачем, надав разом з рапортом докази утримання цих дітей.
За приписами ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 призваний на військову службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_5 14.02.2023.
Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №122 від 24.04.2023 солдата ОСОБА_1 , зараховано у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 на посаду водія польової лазні взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_6 військової частини НОМЕР_1 .
13.05.2023 солдат ОСОБА_1 прибув в оперативне підпорядкування оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_6 » з метою виконання бойового завдання за призначенням на території Харківської області (наказ командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №138 від 13.05.2023).
21.08.2023 відповідачем отримано рапорт позивача про звільнення з військової служби, у зв'язку із тим що на його утриманні перебувають троє та більше дітей до 18 років.
До рапорту про звільнення від 21.08.2023 за вх. №22798 позивач додав копії документів:
свідоцтво про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_2 ;
свідоцтво про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_3 ;
свідоцтво про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серії НОМЕР_4 ;
свідоцтво про шлюб із ОСОБА_5 , 07.09.2020, серії НОМЕР_5 ;
довідку про місце проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 ;
довідку про доходи ОСОБА_5 ;
лист Жмеринського відділу виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області за № 32162 від 25.07.2023 щодо заборгованості по аліментам;
рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 09.07.2019 про розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
В своєму правовому висновку ВЧ НОМЕР_1 зазначає, що позивачу необхідно звернутися до суду в порядку ст.293 ЦПК України та встановити факт утримання дітей віком до 18 років. Тому для прийняття законного рішення ВЧ НОМЕР_1 позивачу необхідно додати до рапорту документи, які б підтверджували утримання дітей.
З урахуванням наведеного ВЧ НОМЕР_1 повідомила позивача про неможливість, на підставі наданих документів, прийняти законне рішення.
Не погодившись із відмовою відповідача у звільненні з військової служби на підставі пп г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» позивач звернувся до суду із цим позовом.
Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Зокрема, статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Відповідно до п. 31 ч. 11 ст. 85 Конституції України та ст. 5 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
Законом України від 15.03.2022 №2119-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента України від 14.03.2022 №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента України від 18.04.2022 №259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб.
Законом України від 22.05.2022 №2263-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.
Законом України від 15.08.2022 №2500-IX «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12.08.2022 №573/2022, яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб, - до 21.11.2022.
Законом України від 16.11.2022 №2738-IX «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента України від 07.11.2022 №757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 строком на 90 діб.
Законом України від 07.02.2023 №2915-ІХ «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента України від 06.02.2023 №58/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19.02.2023 строком на 90 діб.
Законом України від 02.05.2023 №3057-ІХ «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента України від 01.05.2023 № 254/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20.05.2023 строком на 90 діб.
Законом України від 27.07.2023 №3275-ІХ «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента України від 26.07.2023 №451/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 18.08.2023 строком на 90 діб.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Згідно із статтею 1 вищезазначеного Закону, встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно із статтею 4 частиною 2 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби, врегульовано нормами Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (надалі Закон №2232- XII), а також нормами «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (надалі Положення №1153/2008).
Зокрема, ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII визначено підстави звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підпунктом «г» п. 1 ч. 4 вказаної статті передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, під час воєнного стану, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Аналіз зазначеної норми закону свідчить про те, що законодавець не ставить право військовослужбовця на звільнення з військової служби у залежність від того, чи рідні діти перебувають у нього на утриманні, водночас вирішальне значення має саме факт перебування дітей на утриманні.
Зазначеним Законом не визначено поняття «утримання дітей», проте такі правовідносини є предметом регулювання СК України.
Так, частиною 1 статті 180 СК України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Закон покладає на батьків обов'язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.
Обов'язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (ч. 2 ст. 166 СК України).
У випадку невиконання батьками обов'язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до ст.164 КК України.
Визнання батьків або одного із них недієздатними не припиняє їх обов'язку утримувати свою неповнолітню дитину. Водночас, смерть матері або батька чи оголошення їх померлими припиняє їх обов'язок по утриманню дитини. До спадкоємців померлих батьків обов'язок по утриманню дитини не переходить.
Отже, з викладеного вбачається, що у батьків дитини зберігається обов'язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов'язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними, тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що позивач є батьком лише однієї дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо інших зазначених ним у позові дітей позивач є вітчимом.
Вітчим - це чоловік (нерідний батько) рідної матері дитини, з яким мати й дитина постійно проживають однією сім'єю.
Вітчим має особливий правовий статус, що істотно відрізняється від статусу батька, усиновлювача, опікуна та піклувальника, характеризується мінімально необхідним набором прав та обов'язків щодо пасинка, падчерки.
Сімейне законодавство передбачає права та обов'язки щодо утримання вітчимом падчерки, пасинка (стаття 268 СК України).
Так, відповідно до статті 268 СК України, мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Отже вітчим має обов'язок утримувати своїх падчерку та пасинків, лише за сукупності таких обставин:
- такі діти не мають матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання;
- вітчим може надавати матеріальну допомогу.
Як з'ясовано судом та не заперечується учасниками справи, падчерки позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають рідного батька - ОСОБА_8 , а для ОСОБА_4 , батьком є ОСОБА_1 , .
Крім того, суд зауважує на тому, що позивачем до рапорту датованого 21.08.2023 додано лише свідоцтва про народження дітей, при цьому, доказів того, що діти, яким позивач є відчимом, перебувають на його утримання до рапорту додано не було, з огляду на що суд погоджується із тим, що у відповідача не було підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі пп. г п. 2 . 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
При цьому, суд зауважує, що сама по собі заява дружини позивача - ОСОБА_11 від 29.08.2023 про те, що вона з дітьми перебуває на утриманні у позивача , яку не було додано до рапорту від 21.08.2023, не безумовним та беззаперечним доказом утримання неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в силу статті 268 СК України.
Так, суд критично оцінює вказану заяву, оскільки ОСОБА_11 є дружиною позивача, безпосередньо зацікавленою у задоволенні позовних вимог свого чоловіка, що обґрунтовано ставить під сумнів об'єктивність змісту зазначеної заяви, а отже така заява не може бути визнана судом достатнім доказом у розумінні статей 74, 75 КАС України.
Посилання позивача на посвідчення багатодітної родини серії НОМЕР_7 , як доказу того, що діти перебувають на його утриманні, а також на довідку про склад сім'ї, суд вважає безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів справи, документи на які посилається позивач в позові, відповідачу під час подачі рапорту не надавалися, а тому відповідач не міг їх врахувати під час розгляду рапорту позивача від 21.08.2023.
Будь-яких інших доказів, які б свідчили про перебування на утриманні позивача трьох чи більше неповнолітніх дітей, зокрема судового рішення про встановлення факту перебування неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на утриманні позивача матеріали справи не містять.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання відповідачем доводів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність його рішень, дій чи бездіяльності, позивач має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України.
З огляду на викладене, позивач, всупереч вимогам статті 77 КАС України, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в той час як відповідачем правомірність спірних дій підтверджено належними та допустимими доказами.
Отже, судом не встановлено будь-яких ознак протиправності в діях відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби, а тому позовні вимоги щодо визнання таких дій або ж бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії є такими, що задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, у задоволенні позову належить відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат - відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини Міністерства оборони НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_8 )
Відповідач - Військова частина Міністерства оборони НОМЕР_1 (АДРЕСА_2. ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_9 )
Повний текст рішення складений 17.10.2023.
Суддя Олег ГРЕСЬКО