МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2023 р. справа № 400/5648/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Бєлякової М.Д.,
представника позивача: Шилова В.Ю.,
відповідач: не з'явився,
у спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін, у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання протиправним та скасування наказу від 25.01.2023 року № 18; визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якому просить суд (з урахуванням уточнених позовних вимог):
1) визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 18 від 25.01.23 р.;
2) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення та додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 22.02.22 р., починаючи з 21.01.23 р. до дня поновлення на посаді та поновити продовольче, речове та інші види забезпечення;
3) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у непоновленні ОСОБА_1 на посаді гранатометника 1 парашутно-десантного взводу 7 парашутно-десантної роти 3 парашутно-десантного батальйону військової частини НОМЕР_1 ;
4) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 поновити ОСОБА_1 на посаді гранатометника 1 парашутно-десантного взводу 7 парашутно-десантної роти 3 парашутно-десантного батальйону військової частини НОМЕР_1 з 21.01.23 р.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 21.01.23 р. за наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 18 було зупинена військову службу позивача та виплату грошового забезпечення. 30.01.23 р. за наказом № 165/НАГД було призначено та проведено службове розслідування за фактом ймовірного самовільного залишення місця несення служби позивачем 21.01.23 р. Акт службового розслідування складено 31.01.23 р. З акту службового розслідування вбачається, що 21.01.23 р. об 11 год. позивач та інші військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 склали зброю і відмовились від подальшої участі в бойових діях та самовільно залишили район розташування військової частини НОМЕР_1 . Також в акті зазначено, що позивач на момент завершення службового розслідування не повернувся до військової частини. Позивач вважає, що висновки зазначеного акту не відповідають дійсності і не відображають всю суть подій, які відбулись з позивачем. Позивач стверджує, що він не вчиняв протиправні дії у вигляді самовільного залишення місця служби, адже місце служби позивач покинув через погане самопочуття із-за можливої контузії на підставі наказу командира здати зброю та займатись самолікуванням. Позивач наголошує, що не мав на меті покидати службу, а лише бажав отримати медичну допомогу. Службове розслідування, проведене за фактом ймовірного самовільного залишення місця служби проведено з порушенням Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.17 р. № 608, адже відповідач не пропонував надати позивачу пояснення та докази, чим порушив покладений на нього обов'язок та порушив право позивача. Спірний наказ прийнятий до проведення службового розслідування.
Позовна заява залишалась без руху ухвалою від 22.05.23 р.
Ухвалою від 02.06.23 р. суд поновив строк звернення до суду, відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що факт самовільного залишення місця служби позивачем встановлений за результатами службового розслідування і підтверджується самим позивачем в позовній заяві. Наведені позивачем обставини ніяким чином не спростовують встановлений факт його самовільного залишення місця служби. На поданий ним рапорт від 26.01.23 р. військовою частиною НОМЕР_1 було надано відповідь і запропоновано повернутись в район тимчасового розташування підрозділу та припинити перебування поза місцем служби, в якому позивач перебуває з 21.01.23 р. по теперішній час, однак запропонованих дій позивач не вчинив. Отже, позивач не ніяк не спростував факту самовільного залишення ним місця несення служби. Спірним наказом не призупинялась військова служба позивача, в ньому лише констатовано факт самовільного залишення місця служби. Цим наказом призупинено виплату грошового забезпечення, що повністю відповідає нормам чинного законодавства. Також відсутні підстави і для виплати додаткової винагороди, передбаченої п. 1 постанови КМУ № 168 через самовільне залишення місця служби.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він заперечив проти доводів відповідача, а також додатково пояснив, що залишення місця несення служби було спровоковане командиром роти. Також, позивач вважає, що відповідач підтвердив, що ним не було дотримано покладеного на нього обов'язку п. 1 та прав позивача визначених п. 3 розділу ІV наказу Міністерства оборони України від 21.11.17 р. № 608. Лист відповідача позивачу за вих. № 691/750 від 15.02.23 р. в якому йому було запропоновано повернутись на службу не отримувався позивачем.
Ухвалами від 20.07.23 р. суд прийняв до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог, задовольнив клопотання про витребування доказів, відмовив у задоволенні клопотання позивача у виклику свідка та відмовив у задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження і призначив судове засідання.
Ухвалою від 15.08.23 р. суд призначив судове засідання в режимі відеоконференції.
Справу розглянуто за участю представника позивача.
Представник відповідача у судове засідання не з'явися.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 8 від 11.01.23 р. позивача було призначено на посаду гранатометника 1 парашутно-десантного взводу 7 парашутно-десантної роти 3 парашутно-десантного батальйону у званні старшого солдата.
Згідно довідки № 3577 від 29.03.23 р. позивач в період з 16.01.23 р. до 21.01.23 р. брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
21.01.23 р. командиром 3 парашутно -десантного батальйону подано рапорт № 496/8 командиру військової частини НОМЕР_1 , в якому повідомляється, що близько об 11 год. 21.01.23 р. позивач відмовився від подальшої участі в бойових діях і самовільно залишив район розташування 7 парашутно-десантної роти; зброю, боєприпаси та індивідуальні засоби захисту залишив в розташуванні підрозділу; місцезнаходження позивача невідоме.
Згідно з п. п. 55, 55.7. наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 18 від 25.01.23 р., позивач вважається таким, що вибув, йому припинено виплату грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини з 21.01.23 р.
30.01.23 р. наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 165 про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення місця служби 21.01.23 р. особовим складом 7 парашутно-десантної роти 3 парашутно-десантного батальйону призначено службове розслідування; позивачу скасовано виплату премії за січень 2023 р.; позивача не включено до виплати додаткової винагороди за січень 2023 р.
31.01.23 р. відповідачем складено акт службового розслідування, відповідно до висновків якого встановлено самовільне залишення розташування підрозділу позивачем; запропоновано підготувати повідомлення про вчинення позивачем кримінального правопорушення; не виплачувати премію за січень 2023 р. та зупинити нарахування і виплату грошового забезпечення з 21.01.23 р.; не включати позивача до наказів командира на виплату додаткової винагороди.
09.02.23 р. до військової частини за вхідним номером 815/1 надійшов рапорт позивача від 26.01.23 р., який розглянуто 15.02.23 р. та запропоновано повернутись в район тимчасового розташування військової частини НОМЕР_1 .
Позивач вважаючи спірний наказ та бездіяльність відповідача щодо непоновлення його на службі протиправними, звернувся до суду з даним позовом.
Указом Президента України від 24.02.22 р. №64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації введено на всій території України воєнний стан з 5:30 год. 24 лютого 2022 р., який діє на даний час.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.92 р. №2232-XII.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із частинами 2, 3 вказаної статті Закону України від 25.03.92 р. № 2232-XII проходження військової служби здійснюється, у тому числі:
громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом;
громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.99 р. № 551-XIV.
За визначенням, наведеним статті 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України від 24.03.99 р. № 551-XIV, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Відповідно до статей 2, 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Військова дисципліна досягається, у тому числі, шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України.
Згідно із статтею 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця, у тому числі, додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.
Статтею 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.99 р. №548-XIV.
Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки:
свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок;
бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;
беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;
постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;
знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно;
дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України;
поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини;
бути пильним, суворо зберігати державну таємницю;
вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання;
виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;
додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Згідно із статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Статтями 26, 27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Відповідно до статей 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил солдат (матрос) у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов'язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, збереження виданого йому майна.
Солдат підпорядковується командирові відділення.
Солдат зобов'язаний, у тому числі, підтримувати на високому рівні особисту бойову готовність, досконало володіти закріпленою за ним зброєю і технікою, тримати їх завжди справними, чистими, готовими до бою; додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни; виконувати розпорядок дня військової частини; точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників); у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття.
Старший солдат (старший матрос) є помічником командира відділення та зобов'язаний допомагати командирові відділення в навчанні солдатів, заміщувати його у разі відсутності.
Згідно із статтями 84, 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Статтею 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов'язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений Міністерством оборони України від 21.11.17 р. № 608.
За визначенням, наведеним у пункті 2 Розділу ІІ Порядку від 21.11.17 р. № 608, службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Згідно із пунктом 3 розділу ІІ Порядку від 21.11.17 р. № 608 службове розслідування проводиться для встановлення:
неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення;
причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби;
ступеня вини військовослужбовця;
порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства;
причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення;
причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Відповідно до пунктів 1, 3, 8, 9 Розділу ІІІ Порядку від 21.11.17 р. № 608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об'єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування.
Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов'язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов'язків.
Пунктом 1 Розділу ІV Порядку від 21.11.17 р. № 608 передбачено, що особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані:
дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення;
виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника;
розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.
Згідно із пунктом 2 Розділу ІV Порядку від 21.11.17 р. № 608 особи, які проводять службове розслідування, мають право, у тому числі:
запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, інших військовослужбовців, цивільних осіб (за їх згодою), які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення (далі - учасники службового розслідування);
отримувати письмові пояснення (заповнені від руки або надруковані);
з дозволу командира (начальника) військовослужбовця, який скоїв правопорушення, отримувати необхідні документи, які стосуються службового розслідування;
отримувати інформацію, пов'язану із службовим розслідуванням, від юридичних і фізичних осіб з дотриманням вимог законодавства на підставі запиту посадової (службової) особи, яка призначила службове розслідування, чи інших уповноважених осіб відповідно до вимог законодавства України.
Згідно із пунктом 3 Розділу ІV Порядку від 21.11.17 р. № 608 військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право:
знати підстави проведення службового розслідування;
бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування;
відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом;
давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення;
з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень;
порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації;
висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять;
ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником);
оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Згідно із пунктами 1, 5, 6 Розділу V Порядку від 21.11.17 р. № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.
Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4, 5, 6 Розділу VІ Порядку від 21.11.17 р. № 608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.
Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник).
У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.
Примірники акта службового розслідування надсилаються службовим особам, яких стосуються наведені у висновку пропозиції, та до відповідних структурних підрозділів органів військового управління.
За зверненням військовослужбовця, стосовно якого проводилось службове розслідування, йому надається завірена копія акта службового розслідування або витяг з акта, в частині, що його стосується, за умови, що вони не містять інформації з обмеженим доступом.
Якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.
Акт службового розслідування разом з усіма матеріалами оформлюється окремою справою або долучається до документів відповідної номенклатурної справи.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Необхідно також враховувати, що відповідно до пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерством оборони України від 07.06.18 р. № 260, грошове забезпечення не виплачується, у тому числі, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.
Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Згідно із підпунктом 1 пункту 5 розділу ХVI Порядку від 07.06.18 р. № 260 військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються, зокрема, за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.
Також, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.22 р. №168 на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію»:
установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), розмір додаткової винагороди може бути збільшений відповідно до умов та розмірів, визначених Міністерством оборони, але не більше ніж до 50000 гривень.
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:
у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
За правилами пунктів 8, 14 розділу ХХХІV Порядку від 07.06.18 р. № 260 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів:
командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини;
керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
До наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, у тому числі, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували),- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Аналіз наведених норм дозволяє зробити висновок, що військова служба є державною службою особливого характеру, реалізація якої досягається професійною діяльністю громадян України, які проходять військову службу, а також дотриманням військовослужбовцями військової дисципліни, у тому числі, але без виключення, неухильним виконанням вимог статутів Збройних Сил України та наказів командирів.
Уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню дисциплінарному правопорушенню, встановлення ступеня вини військовослужбовця, чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення, є комплексним заходом службового розслідування.
Мета службового розслідування досягається всебічністю, повнотою, своєчасністю, об'єктивністю та додержанням законодавства України під час його проведення.
Всебічним, повним, об'єктивним і таким, що проведено з дотриманням вимог законів, вважатиметься службове розслідування, яке підтверджує фактичні обставини неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення, встановлені на підставі зібраних доказів правопорушення і пояснень військовослужбовця стосовно обставин правопорушення та інших осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення.
Вирішуючи спір, суд враховує, що предметом спору в цій справі є правомірність наказу військової частини НОМЕР_1 , який став підставою для проведення службового розслідування та за яким позивача позбавили премії і додаткової винагороди у місяці вчинення правопорушення.
Підставою для видання оспорюваного наказу став факт самовільного залишення позивачем місця служби.
Як встановлено під час службового розслідування, позивач не звертався до свого командира із рапортом про можливість відлучення з місця служби, позивач на лікування не направлявся та у відпустці не перебував.
В свою чергу, матеріали службового розслідування підтверджують залишення позивачем місця служби без наказу командира про дозвіл її покинути, а саме до матеріалів службового розслідування входять: витяг з наказу від 11.01.23 р. № 8 щодо призначення позивача на посаду на військовій службі; наказ № 18 від 25.01.23 р.; наказ від 30.01.23 р. № 165; акт службового розслідування; доповідь про подію від 21.01.23 р.; рапорт від 21.01.23 р. № 496/8; бланк отримання пояснень від 22.01.23 р. від лейтенанта ОСОБА_2 ; бланк пояснень від 22.01.23 р. молодшого сержанта ОСОБА_3 ; службова характеристика; медична характеристика.
Додатково факт залишення позивачем місця служби без відповідного наказу командира підтверджується рапортом позивача від 26.01.23 р., який надійшов до військової частини 09.02.23 р. та відповіддю на нього; рапортами позивача від 12.02.23 р. та від 04.03.23 р.
Так, у зазначених вище рапортах позивач надає пояснення події з 21.01.23 р. і з них вбачається, що позивач саме самовільно залишив місце служби.
Про зазначене свідчить: “на останок командир наказав мені здати зброю, каску, бронежилет та сказав, що з цього моменту він оголошує таким, що самовільно залишив місце несення служби.”. Тобто, позивач покинув місце служби навіть після попередження, що він буде вважатись таким, що залишив місце служби. Посилання позивача на необхідність отримання медичної допомоги не спростовує факт самовільного залишення місця служби, а є лише причиною самовільного залишення місця служби і могло бути взяте до уваги у разі визначення виду дисциплінарного стягнення.
Суд критично оцінює посилання позивача на те, що він залишив місце несення служби за наказом командира, оскільки у відповіді на відзив позивач вказав дослівно, що йому сказав командир “йти на всі чотири сторони”, що на думку суду є фразеологізмом і його зміст не тотожний наказу про можливість залишити місце служби.
Також, лист відповідача від 15.02.23 р. на рапорт позивача свідчить, що позивач до теперішнього часу не повернувся до військової частини НОМЕР_1 .
Щодо посилання позивача на порушення відповідачем порядку проведення службового розслідування, то суд не знаходить таких порушень.
Невідібрання у позивача пояснень під час службового розслідування відбулось через триваючу до тепер відсутність позивача на службі та неможливість встановлення його місця перебування, що об'єктивно уможливило відібрання у нього пояснень, а не взяття до уваги рапорту позивача від 26.01.23 р. пояснюється його надходженням пізніше завершення службового розслідування, що підтверджується датою реєстрації рапорту.
Отже, залишення місця служби на законних та обґрунтованих підставах позивачем не доведено.
Таким чином, суд доходить висновку про правомірність спірного наказу та дій щодо позбавлення позивача премії та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінетом Міністрів України від 28.02.22 р. № 16 у період самовільного залишення позивачем місця служби.
Щодо визнання бездіяльності відповідача у непоновлені позивача на службі, то суд зазначає, що судом встановлено що позивач на підставі оспорюваного наказу не був звільнений з військової служби.
Суд звертає увагу, що згідно із частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, у тому числі шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
Отже, захисту в адміністративному суді підлягають лише порушені права та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.
Порушення прав має бути реальним, стосуватись індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Як свідчать обставини справи, на момент видання оспорюваного наказу і звернення із цим позовом, у відношенні позивача не обрано вид дисциплінарного стягнення та відповідне дисциплінарне стягнення згідно оспорюваного наказу до позивача не застосовано.
Стосовно доводів позивача про передачу відповідачем матеріалів службової перевірки до Територіального управління Державного бюро розслідувань про кримінальне правопорушення за статтею 408 КК України відносно позивача, суд зазначає, що в межах даної адміністративної справи перевірці підлягає наказ відповідача з дотриманням завдань/критеріїв, передбачених у статті 2 КАС України. Тоді як факт самовільного залишення військовослужбовцем служби, що може становити склад кримінального правопорушення, підлягає перевірці у відповідному кримінальному провадженні і може мати наслідок окремого, ніж дисциплінарного, виду відповідальності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241, 242-246 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), відмовити.
2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз